Культури шнурової кераміки

На теренах Правобережної України Трипільську культуру заступили куль­тури шнурової кераміки.

Підкарпатська, Городоцько-Здовбицька та Стжижовська культури шнурової кераміки і Почапська група пам'яток

Територію Прикарпаття, Поділля і Волині займали Підкарпатська, Городоць­ко-Здовбицька та Стжижовська культури шнурової кераміки і Почапська група пам'яток [Свєшніков, 1974].

Вістря стріл. Представлені кількома типами кременевих наконечників. Пер­ший тип є найбільш архаїчним, він наслідує традиції культур трипільської та лійчастого посуду, — трикутні вістря з рівним низом. Такі вістря знайдені у похо­ваннях подільської групи Підкарпатської культури Климівці; Попівці, гробниця 2; Студениця; Стрільче, гробниця 3; Велика Плавуча, курган 2 [Свєшніков, 1974, рис. 16, 17,, 19] (рис. 46: 2-6) та у похованні Городоцько-Здовбицької культури Бе­рестечко, віднесеному І.К. Свєшніковим до пізнього, Здовбицького етапу [Свєшні­ков, 1974, рис. 39: 14] (рис. 46: 7).

Другий тип — вироби трикутної форми, з виїмкою та шипами, які дуже поміт­но виступають. Поділяються на кілька варіантів. Варіант “пізньотрипільський” відрізняється неглибокими виїмками. Такі вістря характерні для Софіївської та Усатівської груп пізнього Трипілля. Чотири таких вістря знайдено в кургані Вер- хньодністровської групи Підкарпатської культури Кульчиці і ще кілька у похован­нях Стжижовської культури — Торчин, курган 8 і Торчин, поховання 13 [Свєшні­ков, 1974, рис. 6: 49] та Вигаданка в Луцькому районі Волинської області [Свєшні­ков, 1993, рис. 4: 16] (рис. 46: 1, 9-11). Варіант “давньоямний” відрізняється більш якісною ретушшю, дещо більшими розмірами та неглибокою загостреною виїмкою.

Третій тип — листоподібні вістря з аркоподібною виїмкою (тип “Межанови- ця”). Як приклади можна навести знахідки таких стріл на поселенні Яструбичі 1, 3, 5 [Івановський, Конопля, Михальчишин, 1998, рис. 6: 8, 15-17; 7: 7; 10: 10, 20] (рис. 46: 18, 20) та в похованні Торчин 16 [Свєшніков, 1974, рис. 49] (рис. 46: 13). Войцех Барковський, який виділив ці вістря в окремий тип, назвавши його “Ме- жановиця”, вважає, що такі вістря є типовими для культур Межановицької, Го- родоцько-Здовбицької та Стжижовської на пізніх етапах їх розвитку і що вони є результатом подальшого розвитку трикутних вістер з рівним низом [Barkowski, 1987]. На мою думку, виникнення і розповсюдження цього типу наконечників стріл на території України і Польщі, слід пов'язувати з південнокарпатськими культурами, зокрема з культурами Хлопіце-Веселе та Шнекенберг-Глина 3. Як приклад, навожу вістря з поселення Брашов-Шнекенберг [Machnik, 1987, ryc. 8, 17—19] (рис. 46: 26). Вірогідніше за все, в той же час цей тип вістер стріл був запо­зичений, крім Межановицької, Городоцько-Здовбицької та Стжижовської куль­тур, також і західнокатакомбною (інгульською) культурою.

Кістяне черешкове шилоподібне вістря стріли (?) було знайдене у похованні Городоцько-Здовбицької культури Зозів 1 [Свєшніков, 1974, рис.

Металеве ланцетоподібне вістря стріли було знайдене в могильнику Почапи, поховання 3 [Свєшніков, 1974, рис. 23: 10; Рындина, 1980, рис. 3: 12]. Металеве трикутне вістря з гострими шипами та довгим т-подібним черешком знайдене в похованні почапського типу Гончарівка [Свєшніков, 1974, рис. 23: 9] (рис. 46: 25). Такі вістря стріл набувають розповсюдження у пам'ятках доби середньої і пізньої бронзи Карпатського регіону. Знахідка з Гончарівки вказує на більш ранній час виникнення таких вістер стріл.

Вістря дротиків. Знахідки таких виробів у “шнурових” комплексах нечисельні. Ці вістря з кременю мають короткий широкий черешок. Виділяються два варіанти:

а) з довгим гостролистим пером — знахідки з поховань Стжижовської культури Озліїв та Торчин 2 (останнє вістря, можливо, є кинджалом) [Свєшніков, 1974, рис. 46: 1; 49: 33] (рис. 46: 28, 29); б) з коротким листоподібним пером та коротким язи- коподібним черешком: Городок [Свєшніков, 1974, рис. 46: 3] (рис. 46: 27).

Сокири-молоти. Сокири-молоти — найбільш чисельна категорія зброї куль­тур шнурової кераміки Західної України, виготовлені з твердих порід каменю і мають шліфовану поверхню. Можна виділити декілька типів:

а) сокири-молоти з заокругленим обушком. Характерні для поховань підкар­патської культури: Кавське 1 і 2, Колоколин 3.3, 4 і 4.1, Баличі 6, Загребелля, Бе­режани, Малі Іловичі, Попівці 2, Климківці, Качанівка 6, Білогірка 1, Русилів, Сірники 1, Стригани, Ворвулинці [Свєшніков, 1974, рис. 4-17] (рис. 47: 1-20). Зу­стрічаються і в похованнях Городоцько-Здовбицької культури: Здовбиця 1 [Свєш- ніков, 1974, рис. 38: 1] (рис. 47: 10). Ці вироби продовжують балкансько-трипільсь- ку традицію, але відрізняються від своїх прототипів розмірами — є коротшими, іноді краплеподібними.

б) сокири-молоти з грибоподібним обушком — знахідки з підкарпатських по­ховань Колоколин 3.1 і 5 та Крилос, курган Настасіна Могила [Свєшніков, 1974, рис. 7: 9, 11] (рис. 48: 9-11) — це тип К сокир-молотів культури лійчастого посуду за М. Запотоцьким [Zapotocky. 1989].

в) в окрему, умовну групу виділені видовжені сокири-молоти з широкими се- кироподібними лезами (тип “Почапи”). Усі вони походять із випадкових знахідок на території Передкарпаття і Поділля — Раковчик, Богородчани, Галич, Хмельо­ва, Чернилява і Дашава — І.К. Свєшніков пов'язує їх з пізнім етапом підкарпат­ської культури шнурової кераміки та з Стжижовською культурою (Княгинине і Володимир-Волинський), підкреслюючи їх близькість до сокир-молотів фатьянів- ського типу [Свєшніков, 1974, 63-64, 130] (рис. 49: 1-8). На мою думку, ці сокири можна вважати прототипами сокир фатьянівського типу.

Металеві сокири. В комплексах культур шнурової кераміки Західної України обушкові металеві сокири досі не були представлені. На території поширення цих культур є декілька випадкових знахідок, які можна пов’язувати з цими культу­рами. Ці знахідки я поділяю на кілька типів:

Тип “Баньябюкк” за А. Вульпе [Vulpe, 1970]. Довжина 10,4 см; діаметр втул­ки 2,9 см. Знайдена на території Вінницької області, зберігається у колекції “ПЛАТАР” (фото 3). Такі сокири відносяться до раннього етапу ямної культури Північного Причорномор’я.

Тип “Підлісся”. До цього типу я відношу сокиру з Рудні Малої Жешовського воєводства на сходу Польщі [Kostrzewski, 1964, ryc. 78, 1] (рис. 50: 1). Сокири цьо­го типу були характерні для ямної культури Середнього Подніпров’я. Знахідка з Рудні Малої ілюструє зв’язки “шнуровиків” Верхнього Подністров’я з ямною культурою Середньої Наддніпрянщини. Варіантом цього типу є сокира з кане- льованим обухом з Муніни під Ярославом на сході Польщі [Kostrzewski, 1964, ryc. 53] (рис. 50: 3). Канелюри на обухах більш типові для сокир катакомбного часу Східної України і Північного Кавказу, на мою думку, вони теж вказують на східні зв’язки “шнурових” культур Балто-Чорноморського регіону.

Фото 3. Сокира типу „Баньябюкк” з колекції ПЛАТАР.

Фото 4. Сокира типу „Луганськ” з колекції ПЛАТАР.

Сокира типу “Луганськ”, знайдена у Вінницькій області (зберігається у коле­кції “ПЛАТАР”). Довжина 15 см; діаметр втулки 2,8 см (фото 4). Такі сокири ха­рактерні для пізнього етапу катакомбної культури Північного Причорномор’я.

Тип “Зок Б”. До цього типу я відношу знахідки з Пістиня Івано-Франківської області [Свєшніков, 1974, рис. 18: 2] і Шерли на Вінниччині [Кореневский, 1976, рис. 7: 16] (рис. 50: 2, 4). Узагальнена та загальновизнана типологія найдавніших мідних обушкових сокир Дунайського регіону ще й досі не розроблена. Тож я змушений запропонувати свій варіант такої типології, в основу якої я поклав комплексні знахідки ливарних форм. Найдавнішими у цьому регіоні я вважаю масивні сокири з широким лезом і видовженим трубчастим обухом (тип “Зок А”) (рис. 51: 1). Ливарна форма таких сокир знайдена у нижніх шарах городища Ву- чедол культури Вучедол у Хорватії [Vucedol, 1988, cat. 210, 220], віднесена до класичного періоду вучедольської культури, який датується 2800-2500 cal. BC. Друга така ж ливарна форма, разом з формами сокир інших типів, знайдена на поселенні Зок в Угорщині, віднесеного до вучедольської культури [Machnik, 1987, ryc.

Дещо більш пізніми я вважаю сокири з прогнутим тулубом (тип “Зок Б”). Ли­варна форма для таких сокир знайдена на поселенні Зок (рис. 51: 2). Регіон роз­повсюдження таких сокир у Подунав'ї співпадає з попереднім типом, у Словач­чині — на південних кордонах України — знайдено три таких сокири [Novotna, 1957, tab. I, 3; II, 1, 2]. Знахідки з Пистиня та Шерли вказують на те, що десь на­прикінці періоду класичного Вучедолу — на початку пізнього періоду (біля 2500— 2200 ВС) у сферу впливів дунайських ранньобронзових цивілізацій потрапляє і Верхнє Подністров'я.

Тип “Зок С”. Подальшим розвитком вучедольської металургійної традиції ви­ступають сокири з відносно вузьким тулубом та трубчастим обухом (тип “Зок С”). Ливарні форми для таких сокир знайдені на вучедольському поселенні Зок в Уго­рщині (рис. 51: 3), на поселенні культури Шнекенберг-Глина 3 Лелішень в Румунії [Roman, Dodd-Opritescu, Janos, 1992] (рис. 51: 4) та на поселенні групи Косигі-Чака Великий Медер [Hromada, Varsik, 1994] і у Невідзянах [Batora, 1982] у Словаччині (рис. 51: 5, 7). Як показують останні знахідки, виробництво сокир цього, відносно пізнього варіанта, відбувалось вже і на південних схилах Карпат, неподалік від Подністров'я. До цього типу я відношу сокиру з Дерев'яного Хмельницької області [Свєшніков, 1974, рис. 18: 4] (рис. 50: 5). Сокира типу “Зок В” знайдена у Вінниць­кій області (колекція “ПЛАТАР”). Довжина 13,5 см; діаметр втулки 3,1 см (фото 5). Варіантами цього типу є сокири з Білоусівки на Поділлі [Государственный Эрми­таж: 13/2] та з Смолигова Луцького району, знахідка на березі оз. Окорське (рис. 50: 6, 7). Ці останні дві знахідки прикрашені канелюрами на обусі, що є типовим для сокир катакомбного типу Східної Європи і зовсім не відомо у Подунав'ї. На мою думку, ці канелюри свідчать про місцеве, придністровське виробництво сокир з Білоусівки та Смолигова. Варіантом сокир типу Зок С є також сокири з більш тонким тулубом, які традиційно називають “тип Стубло”.

Тип “Стубло”. У скарбі Стубло на Рівненщині [Antoniewicz, 1929, ab. 12], який відносять до Стжижовської культури, були знайдені дві обушкові сокири. Одна з сокир має подовжений трубчастий обух і досить пряме лезо (тип “Стубло”) (рис. 50: 9). Ще одна сокира типу “Стубло” нещодавно була знайдена біля с. Ме- жигірці Галицького району Івано-Франківської області у складі скарбу разом з двома золотими підвісками у стилі “вербового листя” [Клочко, Ткачук, 2000] (рис. 50: 10). Випадкові знахідки таких сокир походить із Комарова [Свєшніков, 1974, рис. 18: 3] (рис. 50: 11) та з Вінницької області (колекція “ПЛАТАР”) (фото 6). Пи­тання походження сокир типу “Стубло” досі традиційно розглядалося в рамках “кавказької” гіпотези, проте цей напрямок пошуків не є вірним. Ливарна форма для виготовлення сокир типу “Стубло” знайдена на городищі Вучедол одноймен­ної культури в Хорватії [Vucedol, 1988, cat. 214] і віднесена до пізнього періоду цієї культури (2500-2200 cal. BC) (рис. 51: 6). Як вже зазначалося, розповсюджен­ня вучедольської металургійної традиції на північ розпочалося ще на ранньому етапі вучедольської культури (2800-2500 cal. BC). З поселення Зок на південному заході Угорщини походить велика кількість ливарних форм провушних сокир вучедольських як відносно ранніх, так і відносно пізніх типів [Ecsedy, 1983]. А на території Словаччини знайдені глиняні ливарні форми провушних сокир пізньо- вучедольських типів. Це згадані вище форми з Невідзянів та Велкого Медера. Остання матриця походить із поселення групи Косіги-Чака, що є важливим для встановлення культурного контексту появи таких сокир на південних схилах Ка­рпат. Тож на рубежі III і II тис. до Р.Х. вучедольська металургійна традиція, роз­повсюджуючись на північ, досягає Карпат. Цей культурний процес Я. Махнік назвав “становленням ранньобронзових цивілізацій” у Карпатському регіоні, він призвів до зникнення культур шнурової кераміки та появи культур бронзової доби [Machnik, 1987]. Все це дозволяє датувати сокири типу “Стубло” першою чвертю II тис. до Р.Х. та розглядати їх появу у північнокарпатському регіоні в контексті південних зв'язків. Ці зв'язки були проявами культурних процесів, які супроводжувались міграціями південно-карпатських культур на північ, що при­звело до витіснення культур шнурової кераміки з Прикарпаття та появи там культури Хлопіце-Веселе.

Друга сокира з скарбу Стубло за формою обуха наближена до сокир “костром­ського” типу культури багатоваликової кераміки (див. далі), але відрізняється секироподібним бойком (рис. 50: 8) — деталь, що досі не була відома на метале­вих сокирах цього часу, але досить часто зустрічається на кам'яних сокирах- молотах. Скоріше за все, вона є місцевим виробом.

I і і

Фото 5. Сокира типу Зок В з колекції ПЛАТАР.

І__________ І___ І

Фото 6. Сокира типу „Стубло” з колекції ПЛАТАР.

Пласкі сокири. Є чи не найпоширенішою категорією знарядь праці і зброї у пам'ятках культур шнурової кераміки. Виготовлені з каменю, кременю та мета­лу. Кам'яні (сланцеві) шліфовані пласкі сокири походять із поховань підкарпат­ської культури Кавське 1 і 2, Колоколин 3.2 та Баличі 16 [Свєшніков, 1974, рис. 4: 5, 7, 11] (рис. 52: 1—4). В цілому, вони практично не відрізняються від пізньо- енеолітичних сланцевих сокир трипільської культури та інших культур Карпат­ського регіону.

Кременеві сокири, оброблені з обох боків, з пришліфованим лезом. Виділя­ються два варіанти: а) трапецієподібні з прямою “п'яткою”. Знайдені в похован­нях підкарпатської культури — Колоколин 3.2, 4.2 та 5, Красів 2, Комарів 5, Ло- татники 2, Крилос, курган Настасина Могила, Баличі 7, Остапьє 3 [Свєшніков, 1974, рис. 4-10] (рис. 52: 8-17) та на поселенні Городоцько-Здовбицької культури Городок, житло 4 [Свєшніков, 1974, рис. 26: 7] (рис. 52: 17). б) з округлою “п'яткою”. Знайдені в похованнях підкарпатської культури Кульчиці 3, Кавське 2 та Баличі 1 [Свєшніков, 1974, рис. 4: 14; 11: 11] (рис. 52: 5-7), на поселеннях стжижовської культури біля с. Підгайці [Свєшніков, 1974, рис. 46: 11, 16] (рис. 52: 18-19). Виробництво таких сокир зафіксовано на поселенні Хрінники на Рівнен­щині [Пелещишин, 1998, 162-163] (рис. 52: 20-22). Перший варіант — відомий у

попередні часи в пам'ятках культур Трипільської, лійчастого посуду, кулястих амфор. Другий варіант був характерним для неолітичних культур Балкан та пів­дня Карпатського басейну.

Пласкі бронзові сокири з закраїнами та широким секироподібним лезом похо­дять із Хільчиць та Сокаля Львівської області [Свєшніков, 1974, рис. 19: 4, 8] (рис. 53: 1—2) — ранньоунетицький тип. На мою думку, вони потрапили на Львівщину разом з розповсюдженням дунайської (пізньовучедольської) металургійної традиції.

Кинджали. Кременеві кинджали з листоподіб­ним лезом та пласким широким черешком знайдені в похованнях підкарпатської культури Русилів [Свєшніков, 1974, рис. 16: 3], почапського типу Зо- лочів 2 [Свєшніков, 1974, рис. 22: 5] та похованнях Городоцько-Здовбицької культури Берестечко та Здовбиця 1 [Свєшніков, 1974, рис. 38: 7; 38: 13] (рис. 53: 7—8) — це досить типовий виріб культур шнурової кераміки Європи.

Другий варіант — кременеві кинджали з лис­топодібним та трикутним лезом і коротким язико- подібним черешком — знахідки з поселення Горо- доцько-Здовбицької культури Зозів 1 та з поховань могильників стжижовської культури Торчин [Свєш- ніков, 1974, рис. 48] та Вигаданка [Свєшніков, 1993, рис. 4] (рис. 53: 10, 11, 13, 14). Такі кременеві кинджали більш характерні для культур дунайсь­кого регіону. Один із кременевих кинджалів з Тор- чина [Свєшніков, 1974, рис. 48] — з широким три­кутним черешком — дуже нагадує кинджали ката­комбної культури (рис. 53: 12).

Бронзові кинджали з Серників 1 та Висоць- кого 8 [Свєшніков, 1974, рис. 10: 9; 19: 8] (рис. 53: 3, 4) з широким листоподібним лезом та отворами для кріплення руків'я на “п'ятці” — це загальний центральноєвропейський тип кинджалів другої половини III — початку II тис. до Р.Х. (протоуне- тицький), пов'язаний своїм походженням з кинд­жалами типу Кукутені-Усатово. Бронзовий кин­джал з коротким трикутним лезом (кінець обла-

Фото 7. Кинджал з колекції ПЛАТАР. маний) і приклепаним на трьох заклепках брон­

зовим руків'ям з круглим отвором посередині і грибоподібним навершям збері­гається у колекції “ПЛАТАР”. Широкий упор руків'я прикрашений з обох боків срібними інкрустаціями у вигляді парних блискавок (або ж змій) (фото 7). Метал леза більш темний, ніж руків'я. Довжина 14,5 см, товщина до 0,8 см, діаметр отвору на рукоятці 0,4 см. За типологічними ознаками є подальшим розвитком “великих усатівських” кинджалів пізнього Трипілля. Це перша знахідка на Україні металевого виробу цього часу, інкрустованого дорогоцін­ним металом.

Отже, комплекс озброєння “шнурових” культур Західної України реконстру­юється таким чином: лук і стріли з кременевими вістрями; дротики з кременеви­ми вістрями (нечисельна категорія зброї); кам'яні сокири-молоти (основний вид зброї); зрідка — металеві обушкові сокири; пласкі кам'яні сокири (зрідка — плас­кі металеві); кременеві та бронзові кинджали.