Катакомбна культурно-історична спільність
Наступницею ямної культурно-історичної спільності в степах України була катакомбна. Загальними ознаками цієї спільності, що поширилась у степовий та лісостеповій зонах Східної Європи від пониззя Дунаю до передгір’їв Кавказу та на схід до Волги, є поховання в катакомбах, а також деякі інші риси поховального обряду та інвентарю [Археологія УССР, 1985, 404].
На території України виділені такі катакомбні культури: Харківсько-Воронезька, Донецька, Дніпро- Азовська, Інгульська. Найбільш вивченими серед них є Донецька та Інгульська. Велика кількість предметів озброєння в катакомбних похованнях та значне число самих поховань, досліджених на сьогодні, викликає необхідність спеціального опрацювання озброєння окремих культур. У цій роботі я обмежуюсь лише короткою характеристикою озброєння двох основних катакомбних культур України — Донецької (у цій групі разом розглядаються Донецька та Дніпро-Азовська культури), що займала переважно Лівобережну Україну, та Інгульської, що займала переважно Правобережну Україну.Озброєння Донецької культури
Лук та стріли. На сьогодні відомі знахідки дерев’яних луків у таких “донецьких” похованнях: Аккермень 2.3, 6.3, 12.4, 17.4; Виноградне 24.22; Стратилатівка 6.7, Фрунзе 4.8 та Колпаківка 3.4.1 в Орільсько-Самарському міжріччі [Ковалёва, 1983, 79]. Залишки простого дерев’яного лука довжиною 1,2 м, шириною до 3 см з дещо звуженими кінцями були знайдені в похованні Кіндратівка 1.10 під Маріуполем [Кульбака, Качур, 1998, 30—31]. Залишки простого лука довжиною 1,2 м знайдені в похованні Аккермень I.12.1 [Вязьмітіна та ін., 1960, 57—58]. Залишки дерев’яного лука та п’ять кременевих наконечників стріл знайдені в кургані 6.3 могильника Аккермень I на річці Молочній [Вязьмітіна та ін., 1960, 50—52]. Довжина лука була близько 1 м при ширині до 2,5 см. Кінці були круглі з прорізами для тятиви, а середня частина — пласка і трохи вигнута.
Чи був він простий, вирізаний з одного шматка деревини, чи був складний — склеєний з двох пластів деревини різних порід — під час дослідження поховання встановлено не було. Сагайдачний набір складався з 5 невеликих листоподібних вістрер з неглибокими аркоподібними виїмками (рис. 31: 1—4). Стан збереженості органічних залишків не дозволяє точно встановити типи цих луків, але, судячи з відносно невеликих розмірів — довжина 130—90 см, ширина 2,5—6 см, товщина 1 см — це, скоріше за все, були складні луки. Такі знахідки є додатковим підтвердженням нашої тези про те, що складні луки з’являються у Східній Європі близько середини III тис. до Р.Х. [Kosko, Klochko, 1987].Вістря стріл — невеличкі кременеві листоподібної форми, переважно з глибокою виїмкою (“катакомбний” тип), такі стріли були у згаданому вище сагайдачному наборі з поховання Аккермень 1.6.3 (рис. 31: 1—4). Набір, що складався із 7 коротких листоподібних наконечників з неглибокою виїмкою, походить з поховання Колпаківка 3.4.1 в Орільсько-Самарському міжріччі [Ковалёва, 1983, 79] (рис. 31: 5—8). Сагайдачний набір з 7 трикутних вістер з глибокими трикутними виїмками походить з типового “донецького” поховання Артемівськ 1.2 [Кравець, Татаринов, 1997, рис. 1-7] (рис. 31: 10), з таких же вістер складався й сагайдачний набір з поховання Осипенко 2.2 [Братченко, 1976, рис. 25: 22-23, 25]. Сагайдачний набір з 15 трикутних вістер катакомбного типу та одного вістря типу “Межановиця” походить з поховання 12 в кургані “Войково” на Криворіжжі [НА ІА НАНУ: Крылова, 1968/70]. Два трикутних вістря з неглибокими закругленими виїмками знайдені в похованні Виноградне 24.22 в Приазов’ї [НА ІА НАНУ: От- рощенко, 1984/10]. Досить велике вістря з неглибокою аркоподібною виїмкою (рис. 31: 9) знайдене у шахті поховання Виноградники 1.8 біля м. Маріуполя [Кульбака, Качур, 1998, рис. 6: 3]. Чотири листоподібних вістря з досить глибокими аркоподібними виїмками (“пізньокатакомбний” тип) знайдені в похованні Сватове 18.1 на Луганщині [Братченко, 1989, рис.
6: 1] (рис. 31: 11).Древки стріл, як завжди в похованнях зберігаються погано, але за деякими залишками С.Н. Братченко так їх реконструював: довжина 45-60 см, товщина 46 мм. Сагайдачні набори складаються з 10-20 стріл. Сагайдаки — вузькі, видовжені, довжиною від 40 до 75 см, при ширині 8-12 см. Вони були виготовлені з дерева та шкіри: Жолобок 3.1; Комінтернівське 4.4; Войтове 3.4.10 [Братченко, 1989, 77-78]. Знахідка палички-застібки в кургані біля с. Миколаївка 2.7.8 у комплексі з 18 стрілами [Братченко, 1989, 80] вказує на те, що катакомбні сагайдаки мали клапан, який закривав отвір і фіксувався за допомогою палички- застібки. Дерев’яний сагайдак з клапаном (?) був знайдений у згаданому вище похованні кемі-обінського типу Широке 33.3. Пізніше таку конструкцію мали сагайдаки в ахеменідському Ірані та у скіфів на території сучасної України [Клоч- ко, 1977, 47-54].
Поранення. Небіжчик у похованні Аккермень 1.9.6 [Вязьмітіна та ін., 1960, 55-56] був поранений трикутним кременевим вістрям стріли “давньоямного” типу (рис. 31: 11). Такими ж стрілами були поранені “катакомбники” з поховання Хрящівський 1.3 [Братченко, 1976, рис. 25: 21] та з поховань 21А і 36 Лисого кургану в низов’ї Дону [Братченко, 1976, табл. 16: 6; 22: 3]. У похованні Подокалині- вка 6.37 на Херсонщині [НА ІА НАНУ: Чередниченко, 1979/14] небіжчик був поранений стрілкою кемі-обінського типу (тип “Широке”). В похованні Аккермень 1.14.7 [Вязьмітіна та ін., 1960, 62] небіжчик був поранений в живіт стрілкою з маленьким трикутним вістрям (“катакомбний” тип ?) (рис. 31: 12) та добитий со- кирою-молотом по голові (слід на черепі). Небіжчик у похованні хут. Шевченка 2.13 на р. Молочній [Смирнов, 1960, 172] був поранений стрілкою “катакомбного” типу (рис. 31: 13). Небіжчик з поховання Кіндратівка 1.9 під Маріуполем був поранений в живіт стрілкою з вістрям, що має глибоку аркоподібну виїмку (рис. 31: 14) (“пізньокатакомбний” тип). Такою ж стрілкою був поранений під праве коліно небіжчик з сусіднього поховання Кіндратівка 1.10 того ж кургану [Кульбака, Качур, 1998, рис.
11: 2; 12: 5] (рис. 31: 15). Таке ж листоподібне вістря з глибокою виїмкою походить з поховання Невське 4.3 на Луганщині [НА ІА НАНУ: Санжа- ров, 1998/21] рис. 31: 16).Таким чином, судячи з поранень, для цієї культурної групи зафіксовані збройні сутички з представниками ямної, кемі-обінської культур та з співродича- ми (визначити за типами стріл чи були ті “співродичі” “дончанами”, чи “інгуль- цями”, не вдалося).
Вістря списів. Дискусійним є питання щодо призначення великих кременевих наконечників, оброблених з обох боків. Їх визначають то як вістря списів, то як кинджали. Питання складне і не має однозначного рішення. Так, Д.П. Кравець пропонує звертати увагу на залощення лез таких знарядь, що для нього має вирішальне значення для визначення кинджалів [Кравец, 1998, 23—27]. Проте вістря списів у кожному окремому випадку (у побуті, в поховальному обряді тощо) могли використовуватись і як різальні інструменти, а наша найголовніша мета у цьому дослідженні — виділити категорію зброї, а не встановлювати історію вторинного використання того чи іншого виробу.
До наконечників дротиків я відношу кременеві маленькі листоподібні вістря зі звуженим низом (тип “Благодатне”) — Благодатне 4.13.16 в Орільсько- Самарському міжріччі [Ковалёва, 1983, 79] та Невське 5.1 на Луганщині [НА ІА НАНУ: Санжаров, 1998/21] (рис. 31: 17, 19), Стрюковка 21.7 в Томаківському районі Дніпропетровської області [НА ІА НАНУ: Черненко, 1973/12]. Такі вістря досить типові як для донецької, так і для інгульської катакомбних культур. Також вістрями списів-дротиків я вважаю знаряддя з поховань Ступки, поховання 3 та Новоолексіївка 2.6 на Донбасі [Кравец, 1998, рис. 1: 2 та 2: 4]. Вони мають велике листоподібне лезо та довгий, досить вузький загострений черешок (рис. 31: 19, 20) (Д.П. Кравець вважає їх кинджалами).У похованні Пропашне 1.15 на Правобережній Дніпропетровщині було знайдене подібне видовжено-ромбічне вістря дротика [Ковалёва, Шалобудов, Тесленко, 1998, рис. 3: 11].
Бронзові вістря списів.
У своїх попередніх працях гіпотетично до катакомбної культури я відносив металеві ковані вістря з гостролистим пером, ромбічним у розрізі, та досить довгою втулкою із незімкненими краями [Klochko, 1993, 52—53], спираючись на випадкові знахідки біля станиці Казанської на Нижньому Дону [Klochko, 1993, fig. 38: 5], хутора Трактирного на Кубані [Иессен, 1950, табл. IV: 6] (рис. 32: 1, 2) та вістря з скарбу, знайденого біля с. Кримське Луганської області [Федоровский, 1921, 23—24]. Це припущення (принаймні в тій частині, що стосується часу появи таких наконечників) підтверджено знахідкою такого ж вістря у ямному похованні катакомбного часу біля с. Сторожовка Татіщевського району Саратовської області [Ляхов, 1996] (рис. 32: 3). Перераховані вище вістря списів, разом з вістрям із Київської області, віднесеним мною до ямної культури, можна вважати найдавнішими металевими втульчастими вістрями у Східній Європі.Сокири-молоти. Поділяються на такі групи:
’’Шнурова” група: Кам'яна човноподібна видовжена сокира-молот знайдена у похованні 4.2.9 Кам'янського поля на Лівобережній Дніпропетровщині [Андросов, Яременко, Мартюшенко, 1990, рис. 5: 9] (рис. 32: 9). Ця сокира дуже близька за формою та розмірами до човноподібних сокир-молотів “шнурових” культур Європи. Човноподібна сокира-молот з коротким обушком знайдена в похованні Кам'янка-Дніпровська 2.12.5 [НА ІА НАНУ: Отрощенко, 1986/11] (рис. 32: 6). У похованні Донський 5.29 [Братченко, 1976, рис. 26: 12] знайдена човноподібна коротка сокира-молот “шнурового” типу (рис. 33: 12). Сокира-молот із поховання Новий Аксай 8.6 [Братченко, 1976, рис. 55: 18] має циліндроподібний обух та широке секироподібне лезо, що наближує її до сокир-молотів типу “Почапи” (див. далі) (рис. 32: 7).
”Ямна” група: Масивна сокира-молот (молот богуславського типу культурної групи “ямна-захід”) знайдена в похованні В. Білозерка 2.18 [НА ІА НАНУ: Отро- щенко, 1975/2] (рис. 33: 5). У похованні Чернухіно 1.4 на Луганщині [Гершкович, 1996, 138—140] також знайдена масивна сокира-молот з циліндроподібним обушком та широким лезом богуславського типу (рис.
32: 8). Роговий молот з загостреним обухом, за формою та пропорціями близький до кам'яних сокир-молотів типу “Богуслав”, походить із поховання 2.5.18 Кам'янського курганного поля на Дніпропетровщині (рис. 33: 6) [Андросов, Яременко, Мартюшенко, 1990, рис. 5: 3].В катакомбних похованнях 3 та 10 Лисого кургану на нижньому Дону знайдені сокири-молоти [Братченко, 1976, табл. 14: 2; 15: 1] типу “Софіївка”, дуже подібні до пізньотрипільських (рис. 32: 4, 5). Роговий клювець “трипільського” типу знайдений в похованні Новочеркаськ, Інститут виноградарства, 2.13 [Братченко, 1976, рис. 26: 9] (рис. 33: 8).
Окремо вирізняються видовжені сокири-молоти з розширеним секироподіб- ним бойком: Аккермень 8.7; Старомихайлівка; Маріупольський музей; Луганський музей; Херсонський музей; Луганськ, 1927 р., поховання 3 [Братченко 1976, рис. 55: 19]; Виноградне 24.22 в Запорізькій області [НА ІА НАНУ: Отрощенко 1984/10]; уламок обуха такої ж сокири-молота, що використовувався як розтирач, знайдено в похованні В. Білозерка 4.4 [НА ІА НАНУ: Отрощенко, 1973/7]. (рис. 33: 1-4). Досить часто ці сокири дослідники відносять до бородінського (“Бородіно”) типу культури багатоваликової кераміки. На неправомірність такої думки свого часу вказав С.Н. Братченко, довівши, що сокири-молоти аккерменьського (“Аккермень”) типу (ми пропонуємо закріпити за ними таку назву) датуються більш раннім часом [Братченко, 1976, 144], як ми переконалися раніше, вони з'являються ще в ямний культурі. На нашу думку, сокири типу “Аккермень” є подальшим продовженням лінії розвитку ранньотрипільських кам'яних молотів і являються прототипами сокир-молотів типу “Бородіно”.
Раніше ми виступили з гіпотезою про те, що сокири-молоти типу “Аккермень” є подальшим розвитком сокир-молотів троянського типу — Троя II, могильник Дорак у Малій Азії [Klochko, Pustovalov, 1994, 206], відрізняючись від останніх лише дещо меншими розмірами та відсутністю декору. Проте походження троянських сокир-молотів з малоазійських матеріалів не має пояснення і, скоріше за все, вони пов'язані своїм походженням з балканськими ранньобронзовими пам'ятками типу Езеро. Серпентінітова сокира, близька за формою до сокир з Трої II і Дорака, котру можна розглядати як, навіть, найближчий прототип со- кир-молотів аккерменського типу, походить з поховання 129 могильника Тісапо- лгар-Баратанья неолітичної культури Тісаполгар на території Угорщини [Bognar-Kutzian, 1963, pl. CX, 7], такими ж прототипами можна вважати і мідні сокири-клювці з Варненського некрополя культури Гумельниця та ранньотри- пільські кам'яні клювці-молоти (див. розділ 1). Подальшого розвитку такі сокири- молоти набувають в ямній культурі Нижнього Подніпров'я, де вони утворюють тип “Аккермень”, який запозичили катакомбні племена того ж Нижнього Подніпров'я. Сокири ж бородінського типу є продовженням цієї лінії розвитку на більш пізньому (фінально-катакомбному-багатоваликовому) етапі. Їх вирізняє грибоподібне навершя, що було характерним для сокир-молотів Балкан та Центральної Європи III тис. до Р.Х. (сокири-молоти пан'європейського типу А), як приклади: сокири з поселення Езеро [Эзеро, 1979] та культури лійчастого посуду [Zapotocky, 1989]. Таким чином, “бородінські” сокири є синкретичним типом, що об'єднує в собі риси східноєвропейських та центральноєвропейських знарядь.
”Інгульська” група: В похованні Хрящевський, 1.3 [Братченко, 1976, рис. 26: 8] знайдена усічено-ромбічна сокира-молот “інгульського” типу СМК (див. далі) (рис. 33: 9). Сокира-молот з поховання Ростов-на-Дону, Західний 5.6 [Братченко, 1976, рис. 55: 20] також має характерні риси сокир-молотів інгульського типу СМК (рис. 33: 10). Така ж сокира-молот знайдена в похованні Бубнова Слобідка
8.2 на Черкащині [НА ІА НАНУ: Сімоненко, Бєляєв, 1983/25] (рис. 33: 11). Кам'яна сокира-молот укорочених пропорцій з грибоподібним навершям походить з поховання Біле 2.4, Степовий Крим [Колтухов, Тощев, 1998, рис. 16: 9] (рис. 33: 7). Ця сокира за формою та розмірами дуже близька до “інгульських” сокир-молотів типу СМГ. Велика кількість сокир-молотів інгульських типів походить із випадкових знахідок на Донеччині, з території розповсюдження донецької катакомбної культури [КСНАСДО, 1993, рис. 14; 18; 21; 22; 23; 24: 6; 27: 3]. Там же знайдені молоти “постшнурових” типів [КСНАСДО, 1993, рис. 24: 5; 39: 1] та дві сокири-молоти типу “Почапи” [КСНАСДО, 1993, рис. 20: 3; 39: 2] (див. далі). Цікаво, що одна з почапських сокир — знахідка з Благодатного Амвросіївського району, має недосвердлений отвір, тобто вона виготовлялася на місці, а не є імпортом.
Отже, більша частина сокир-молотів донецької катакомбної культури відноситься до типів, характерних для “постшнурових” культур Карпатського регіону, а інші — до ямної культури Подніпров'я та до Інгульської катакомбної культури Правобережної України.
Металеві сокири. Найдавніша ливарна форма для відливання обушкових сокир катакомбної культури походить із ранньокатакомбного поховання Пришиб на Луганщині (рис. 34: 1, 1а). У ній відливались сокири, дуже подібні до сокир ямної культури типу “Підлісся” (рис. 24—25), що відрізнялися лише потовщенням на втулці. Близькі за формою сокири відливалися і в ливарній формі з поховання Красновка 36.20 в Криму (рис. 34: 2, 2а), відрізняються наявністю канелюрів та орнаменту на втулці. Подібна сокира, що зберігається в колекції НМІУ в Києві, віднесена мною до ямної культури (рис. 25: 2). Сокира цього ж типу, але більш видовжена, знайдена в Приазов'ї під час будівництва Новоазовської зрошувальної системи (рис. 34: 3).
Але найбільш розповсюдженими виробами донецької культури були сокири “колонтаївського” типу [Кореневский, 1976 19—23], які відносяться до “класичного” періоду цієї культури. Ареал знахідок таких сокир охоплює Середнє та Нижнє Подніпров'я, значна кількість “колонтаївських” сокир походить із басейнів Дону та Донця. Їхнє виробництво донецькими майстрами підтверджується знахідками ливарних форм у похованнях: Краматорськ 1938, поховання 1 [Братченко, 1976, рис. 22: 4] та Луганськ, ВСГІ 3.16 [НА ІА НАНУ: Післарій, 1974/14] (рис. 35: 1- 1а). Сокири цього типу була знайдені в катакомбному похованні біля с. Привільне [Братченко, Шапошникова, 1985, рис. 109, 9] та в Колонтаївському скарбі біля с. Колонтаївка Харківської області і скарбі Скакун з Курської області Росії [Кривцова-Гракова, 1955, рис. 35] (рис. 35: 3-4). С.Н. Коренєвський нарахував біля 40 випадкових знахідок таких сокир на Лівобережній України та в прилеглих районах Росії [Кореневский, 1976]. До його вибірки можна додати ще такі знахідки: в Куряжському монастирі біля Харкова [Федоровский, 1921б], з с. Ключники на Київщині [НМІУ: 37010], з Київської області, з Михайлівки [ДІМ: А-2952], останні дві відрізняються канелюрами на втулці (рис. 35: 2, 5-7). Судячи з великої кількості випадкових знахідок та досить великої різноманітності варіантів цього типу, можна припустити, що цей тип сокир виготовлявся досить тривалий час і витримав чимало модифікацій.
Пізні сокири катакомбної культури (тип “Луганськ”) представлені на ливарних формах з Луганська (Ворошиловграда) та поховання Покровка 4.3 на Донеччині (рис. 36: 1, 3). Такі сокири знайдені в Колонтаївському скарбі, в кургані Бідна Могила біля с. Привільне Херсонської області [Кривцова-Гракова, 1955, рис. 33: 16], біля с. Тарасівка на Дніпропетровщині (рис. 36: 2, 4-5).
Подібні сокири знайдені в пізніх пам'ятках культур “шнурової” кераміки на Поділлі та в пам'ятках абашівської культури Поволжя (група 3 за С.Н. Коренєв- ським [Кореневский, 1976, рис. 9]. Умовно до цієї пізньої групи сокир мною включені знахідки з с. Курілово Чигиринського району Черкащини [НМІУ: 30714], з м. Сімферополя та м. Нікополя (рис. 36: 6-8).
Булави. Типовими для донецьких пам'яток є кулясті та грушоподібні булави. Кулясті булави знайдені в похованнях: Кудінов курган, 1.9; Новочеркаськ, Інститут виноградарства 2.11; Покровське 205.6 [Братченко, 1976, рис. 26: 4, 5; 55: 10] (рис. 37: 1, 2). Мармурові булави кулястої форми походить з “класичних донецьких” поховань Астахівського могильника у Свердловському районі Луганської області [Евдокимов, 1991] — Астахово 18.9 та 18.10 (рис. 37: 4, 5). Куляста булава з вапняку білого кольору походить з поховання Кіндратівка 1.9 під Маріуполем [Кульбака, Качур, 1998, рис. 11: 1] (рис. 37: 6). Останні три булави мають біля нижнього отвору потовщення. Куляста, приплющена булава знайдена у похованні Маячка 1.14 Херсонської області [НА ІА НАНУ: Євдокімов, 1979/7].
Грушоподібні булави походять з поховань Котовка 2.3.2, Колпаківка 3.4.1, Благодатне 4.5.6 та 4.13.16 в Орільсько-Самарському міжріччі [Ковалёва, 1983, 79] (рис. 37: 7-10). Пласка грушоподібна булава з бортиком навкруг нижнього отвору походить з поховання хутір. Шевченка 2.13 на р. Молочній [Смирнов, 1960, 172].
Кулька з пісковику діаметром 4,2 см з неглибоким заглибленням у місці закріплення дерев'яного руків'я знайдена у похованні Аккермень 1.6.3 [Вязьмітіна та ін., 1960, 52]. Кам'яне навершя у цьому випадку, очевидно, кріпилося за допомогою шкіряних ременів, або ж цю кульку клали у шкіряний мішечок з пасом, тоді то був кістень.
Відомі також знахідки хрестоподібних булав типу “Маріуполь-Бородіно” (див. далі). Така булава походить з “пізньодонецького” поховання Підгороднє 7.9.6 в Орільсько-Самарському міжріччі [Ковалёва, 1983, 79] та з поховань Луганськ 1929 р. 1.20 і Стариця 30.5 [Братченко, 1976, рис. 55: 14; 72: II 5] (рис. 37: 11-12).
Кинджали. Серед кременевих кинджалів “донецької” катакомбної культури виділяються два типи: а) з видовжено-листоподібним лезом та б) з видовжено- трикутним.
а) Видовжено-листоподібні. У похованні Аккермень 1.17.2 [Вязьмітіна та ін., 1960, 122] під правим стегном небіжчика лежав кременевий кинджал довжиною 16,4 см з вузьким листоподібним лезом та коротким язикоподібним черешком (рис. 38: 1). Кинджал з вузьким листоподібним лезом та невиділеним язикоподіб- ним черешком походить з поховання Заможне 4.7 на р. Молочній [Смирнов, 1960, 186] (рис. 38: 2). Подібний кинджал з довгим руків'ям походить з поховання Велика Білозерка 4.4 [НА ІА НАНУ, Отрощенко, 1973/7] (рис. 38: 3).
б) Видовжено-трикутні. Кременевий кинджал з вузьким трикутним лезом та язикоподібним черешком походить з поховання Красноярське 11.5 в Криму [Кол- тухов, Тощев, 1998, рис. 80: 12] (рис. 38: 6). Подібний кинджал походить з поховання Хамуш-Оба 1.1 на Донеччині [Кравец, 1998, рис. 2: 1] (рис. 38: 5). Подібне ж вістря було знайдене у животі згаданого вище “ямника” з Старогорожино (рис. 26: 8).
Кинджалами, на думку Л.Черних [Черних, 1997], до якої я приєднуюсь, можна називати мідні та бронзові довгі ножі з розширеним на кінці лезом (ножі типу “Привільне”). Як приклади, можна навести ножі-кинджали привільненсь- кого типу з поховань пізнього етапу донецької катакомбної культури на сході Луганщини — Новонікольське 1.3 та 1.10 [Братченко, Швецов, 1991] (рис. 38: 6, 7).
Отже, з проаналізованого матеріалу виділяються: а) власне катакомбні типи зброї, які, в певній мірі, чітко розподіляються між донецьким (східноката- комбним) та інгульським ареалами; б) типи, характерні для ямної культури України; в) типи, характерні для культур шнурової кераміки Центральної та Східної Європи.
Комплекс озброєння цієї групи реконструюється таким чином: лук та стріли з кременевими вістрями (використовувався масовано); списи-дротики з кременевими (епізодично з металевими вістрями), використовувались не часто; кам'яні і рогові сокири-молоти використовувались епізодично (дуже різні за типами та походженням, чіткого “донецького” типу сокир-молотів виділити не вдалося); обушкові металеві сокири; булави з кам'яними навершями; кременеві та металеві кинджали. У донецькій катакомбній культурі помітно більше зброї, виготовленої з металу, ніж в інгульській.