В ОТОЧЕННІ ВАЛІВ

Питання про те, коли був заснований Київ, віддавна хвилює вітчизняних та зарубіжних учених. Ще польський історик і дипломат, королівський секретар Рейнольд Гейденштейн, відвідавши у 1596 р.

Будь-яка теорія починається з гіпотез. Та треба, щоб нова гіпотеза спрямовувала подальші пошуки, а не видавалася теорією.

На нашу думку, більш-менш значне поселення могло виникнути на території нинішнього Києва або поблизу од нього ще тоді, коли осіле населення створило перше міжплемінне об’єднання. Воно було кроком до започаткування держави з політичним, економічним та культурно-релігійним центром. Ми не погоджуємося з думкою О. Бодревича-Буця, що найраніші державні утворення виникли у кочівників. Осілому населенню для трудової діяльності та захисту держава, мабуть, була потрібна раніше. Міжплемінна організація створювала умови для економічної диференціації населення, для виникнення ремесла і зростання торгівлі. Оскільки є достатні докази того, що місцеве населення було в першу чергу землеробським, то закономірно припустити, що центр об’єднання належав наймогутнішому племені і займав вигідну позицію з погляду потреб оборони та торговельних зв’язків. Будівництво оборонних споруд, земляних насамперед, остаточно закріпило стержневе положення столиці племінного союзу, створювало умови для консолідації навколо неї інших племен.

За яких же умов, коли і де на Київщині могло виникнути поселення, що було б центром спочатку міжплемінного об’єднання, потім найранішої держави і, врешті, могутньої Київської Русі? У «Молоді України» за 28 березня 1969 р. ми писали, що на Київщині є земляні споруди - вали та городища, точний час побудови яких досі не знаний.

Ретельне вивчення доводить, що вали й окремі городища дуже подібні до конструкцій Немирівського та Пастирського городищ, які датуються VII­VI ст. до н. е. В основі Змійових валів та деяких городищ біля них, як і в Немирівському та Пастирському городищах, ми знайшли вугілля і перепалену глину. Отже, дуже ймовірно, що і перша, і друга лінії захисних валів на Київщині теж були збудовані не пізніше VU-VT ст. до н. е. Звідси висновок: на землі Київській, десь в районі Києва, мусило бути місто, засноване близько 2700 років тому.

Проте останнє слово в справі датування валів належить саме радіовуглецевому аналізу вугілля, згадуваному А. Білецьким. Наслідків аналізу ми чекаємо, і який би він не був, наука виграє, бо буде внесена повна ясність у тривалу суперечку.

Докладне вивчення Києва та його околиць показало, що найпридатнішим місцем для столиці міжплемінного об’єднання і потім держави на ділянці, обмеженій Дніпром, Ірпенем, Стугною, була територія Китаєва. Майже повністю ізольований останець заввишки в кілька десятків метрів був природною неприступною фортецею. Перекопати глибоким ровом вузький перешийок, який з’єднував його з Києво-Жулянським плато, та збудувати три лінії оборонних валів на крутих схилах було під силу довколишнім мешканцям. Китаївський ручай творив зручну пристань біля самого городища. Два могильники поблизу нього свідчать про тривале існування тут досить людного поселення. Неподалік, біля села Корчуватого був ще й третій могильник, біля якого не знайдено ніякого поселення. Він дуже умовно датується II-І ст. до н. е. Могильники Китаєва, як і саме городище, по-справжньому так і не досліджені.

Проте є ще й інші напрями дослідження. В. Хвойка у 1908 р. відкрив біля приміщення історичного музею поганське капище. Там було вугілля та попіл. Добути його, піддати радіовуглецевому аналізу і тим самим встановити час активних культових відправлень на Старокиївській горі дуже важливо і не так уже й складно.

З проблемою з’ясування дати заснування Києва пов’язується питання про виникнення назви «слов’яни». Філологи створили багато гіпотез про цю назву. З них одна привернула нашу увагу. Деякі лінгвісти вважають, що назва «слов’яни» містить у своєму складі литовське «sala» - острів, а тому, мовляв, сусідні племена називали мешканців якогось острова слов’янами.

Розглянемо карту Київщини. Значна її частина справді видається островом. Дніпро - Ірпінь - Унава - Стугна (периметром понад 200 км) майже повністю оточували частину Київщини з Києвом. Лише один кілометр суходільного перешийку біля с. Велика Снітинка з’єднував район Києва з довколишньою територією. Більше того, якщо Дніпро у ті далекі часи був повноводніший, а долини згаданих річок глибші, то долина Стугни впродовж майже 40 км і, можливо, значна частина долини Ірпеня вважалися просто величезними затоками Дніпра, а інші річки, хоч і були меншими, але достатньо заболоченими. Ось чому для прибулих здалеку, які не знали про наявність однокілометрового перешийку, люди, які жили в середині згаданого «трикутника», були острів’янами.

Населення «острова», надійно захищене природними та збудованими валами, довгий час жило спокійно, збільшувалося і поступово відсувало межі своєї батьківщини на південь та захід, за традицією обгороджуючи валами освоєну територію.

Центральна частина Київщини оточена річками Дніпро, Ірпінь і Стугна - «Київський трикутник»

Багато суперечок точиться навколо того, чи була у слов’ян прабатьківщина. Дехто вважає такою прабатьківщиною Волинь і Поділля, де, як писав М. Надєждін, «все пройняте, все звучить слов’янізмом» і де «бачимо себе не скраю, а в середині слов’янського світу, який звідси поширювався в усі боки». Інші історики, особливо у XIX ст.., висували концепцію прибалтійської, привіслянської, прикарпатської, прип’ятської

прабатьківщини слов’ян.

Глибше і грунтовніше вивчення історії Києва і Київської землі, очевидно, покаже: ні на одній із названих територій не було таких сприятливих умов для тривалого i незалежного існування слов’ян, як тут. Ніде не можна знайти таких свідчень наявності центру цілого народу, як у «Київському трикутнику».

Історія Києва - це історія слов’ян з найдавніших часів. Даремно М. Брайчевський у своїй книзі «Походження Русі» пише «...формування Русі... відбувалося на території Східної Європи протягом другої половини I тисячоліття н. е. Спускатися при вивченні цього питання в епоху бронзи (як це робить дехто) було б зовсім недоречним».

На нашу думку, навпаки, - доречним.

Газета «Молодь України», 25.07.1969.