Носії культур бронзового віку.
Серед культур, що їх у другій половині 80-х років відносили до доби палеометалу, до бронзового віку, на наш погляд, належать близько ЗО. Найбільший внесок у дослідження населення епохи бронзи України зробили Е.
А. Балагурі, С. С. Березанська, В. М. Даниленко, Д. Я. Te- легін, О. Г. Шапошникова та ін.В ранньому бронзовому віці існувало населення етапу Трипілля CII, пізньо ленд ель сь ке, пізньополгарське, культури лій- частого посуду, нижньомихайлівське, ранньоямне, середньостогів- ське, ранньоданилівське, пізнього етапу «раннього енеоліту» Криму.
В трипільській області з початком епохи бронзи існувало кілька культур. Розміри їхніх поселень зменшилися, розпочався перехід до заглиблених жител. Склалися два центри металургії— усатівський і софіївський. Плавити бронзу стало легше, ніж мідь,— при температурі лише 700—900°. Виникли могильники з тілопокладеннями (Вихватинський, Усатівський) і тіло- спаленнями (Червоний Хутір), а також кургани (Усатівські). Тілопокладення здійснювалися в підпрямокутних або підоваль- них ямах, перекритих деревом, землею, а то й камінням. Іноді ями оточувалися кромлехами, які в курганах досягали в діаметрі 18 м. Померлі інколи супроводжувалися посудом, антропоморфними статуетками; жінці могли покласти ще веретено та прясло, чоловікові — серп, мотику, шило. Металеві речі трапляються досить рідко. Особливо цікавими є усатівські кинджали (за останніми висновками — подібні до анатолійських). Рештки тілоспалень укладалися в посудини або замотувалися в тканину; ховалися вони у супроводі посуду, знарядь праці, зброї, антропоморфних статуеток. Особливо істотних змін зазнало степове усатівське населення: в його чотирьох могильниках знайдено 67 виробів із металу; частина поселень (Усатове, Маяки) була споруджена на вигідних для оборони мисах високих плато, а Маяки з польового боку були ще оточені ровом і валом.
Посуд частково продовжував старі традиції. Серед його форм відзначимо різнотипні горщики, амфори, півсферичні чаші. Вони розмальовані фарбою та прикрашені відбитками шнура. Багато знайдено також оригінальних жіночих статуеток так званого усатівського типу. В господарстві цього населення землеробство, мабуть, уже не переважало за своїм значенням тваринництво; останнє базувалося на розведенні дрібної рогатої худоби.Усатівські племена стали однією зі складових частин тієї основи, на якій згодом формувалися буджацькі, пізньоямні, катакомбні культури. Північне крило людності Трипілля CII зробило значний внесок у складання культур шнурової кераміки.
В Західній Волині досягло розквіту землеробсько-тваринницьке населення пізнього етапу (Вербковиці — Костянця) лендель- ської культури. Подальша його доля остаточно ще не з’ясована. Тоді ж у Західній Волині та Верхньому Подністров'ї утвердилося населення тваринницько-землеробської культури лійча- стого посуду (названої так за оригінальну форму її гончарних виробів). Ця культура прийшла з Центральної Європи і згодом взяла участь у формуванні культур шнурової кераміки. В Закарпатті істотно змінилася полгарська культура: зросло число та побільшали розміри її могильників, примножилася кількість мідних предметів, у господарстві запанувало тваринництво. Полгар-
Епоха бронзи України:
РБ —археологічні культури раннього періоду епохи: А — трипільські етапу CII (1—2 — глиняний посуд; 3—4 — мідні тесло та кинджал; 5 — глиняна статуетка; 6 — мідна прикраса); Б — нижньомихайлівський тип (1, 3—4 — глиняний посуд; 2 — крем’яне вістря); В — середньостогівська (/—2 — глиняний посуд; 3 — глиняна статуетка); Г — ранньоямна (/ — глиняна посудина) ські племена, можливо, стали однією з підоснов баденської культури.
У Степу поширилися пам'ятки нижньо михайлівської культури, що одержала свою назву за матеріалами нижнього шару поселення Михайлівна в Херсонській області, розташованого на високому горбі на березі ріки.
Крім її поселень, виявлені грунтові та курганні поховання, здійснені в овальних і підпрямокут- них у плані ямах. Померлих ховали у випростаному або скорченому стані. Частина курганів була одночасно святилищами. Так, у кургані біля с. Тимофіївка виявлено майданчик із чорнозему, суглинку з домішками вуглинок, вохри, дрібних кісток. Майданчик був оточений кромлехом із брил заввишки понад 2,5 м; спочатку він використовувався як святилище, а потім — як місце для трьох поховань, після чого його перекрили земляним насипом. На святилищах з'явилися найдавніші людиноподібні (антропоморфні) скульптури. Посуд культури — в основному плоскодонний: горщики з високими вінцями, сферичні амфори, найбільш ранні курушки — чаші на ніжках (поширені згодом у багатьох культурах епохи бронзи). Нижньомихайлівці залишили також по собі вироби з металу. Провідною галуззю господарства, як і в усатівців, було тваринництво (переважала дрібна рогата худоба?), менше значення мало землеробство. Пам’ятки цієї культури склалися з участю трипільських і, в свою чергу, продовжили себе в частині пізньоямних, кемі-обинських і катакомбних пам’яток.До середньостогівської культури належить близько 100 пам'яток у степу від Інгульця до Дону та на півдні лісостепу Лівобережної України. Це — неукріплені поселення (Середній Стіг II, Дереївка) та могильники поза поселеннями (Дереївка) чи на них. Посуд репрезентують гостродонні безшийні або з високими ВІНЦЯМИ горщики, пізніше — ПЛОСКОДОННІ горщики, амфори, МИСт ки. Відомі глиняні фігурки людей, тварин, прикраси з міді. Основою господарства було, очевидно, конярство: середньостогівці розводили найдавніших у світі свійських коней, використовуючи їх для їзди верхи (про це свідчать знахідки псаліїв — специфічних деталей кінської вузди) та, можливо, обожнюючи (на Де- реївці розкопане ритуальне поховання кінського черепа). Культура виникла зі степового, насамперед лівобережного, неоліту і стала основою частини культур пізньоямної області.
. На величезних обширах від Волги до Дніпра відкриті численні пам'ятки ранньоямної спільності.
Найвідомішими з-поміж них є пам'ятки середнього шару Михайлівни. Поселенням відповідають курганні поховання. Посуд нагадує нижньомихайлівсь- кий і середньостогівський (плоско- та яйцедонні горщики) й найчастіше орнаментований відбитками шнура. Серед знахідок є й чотиригранні мідні шила. Ранньоямні пам’ятки України виникли з місцевого неоліту, продовживши, зокрема, його скотарську, грунтовану на розплодженні великої рогатої худоби лінію розвитку господарства, та стали важливим компонентом у складанні пізньоямного й катакомбного населення.В середньому періоді епохи бронзи територія України — крім її північно-східних районів, де зберігалися неолітичні племена — була поділена населенням пізньоямної, кемі-обинської, буджаць- кої, катакомбної культур, культури кулястих амфор, середньо- дніпровської, підкарпатської культур шнурової кераміки, го- іродоцько-здовбицької, баденської культур, культури Ньїршег- Затин і культури східнословацьких курганів.
Пізньоямна область поширилася в Степу й Лісостепу України від Дону до Дунаю. її поселення розташовувалися на високих, зручних для оборони пагорбах.
’ Яскравим прикладом життя цього суспільства є поселення верхнього шару Михайлівни. Воно стояло вже на двох пагорбах, центральний із яких був оточений трьома кам’яними мурами (перший досягав 45 м завдовжки, третій зберігся на висоту до 2 м). Підступи до поселення захищали рів і кілька стін. Простежені заглиблені (каркасні) й наземні (з кам’яною нижньою та глиняною верхньою частинами) житла. Небіжчиків ховали в курганах і грунтових могильниках. Поховальні ями перекривалися дерев’яними та кам’яними закладами, в яких трапляються антропоморфні стели; тіло й дно ями посипали червоною вохрою. Посуд нагадував нижньомихайлівський, ранньоямний і середньостогівський. Мешканці поселення виготовляли металеві ножі, шила, долота. В багатьох похованнях знайдені рештки возів. Основу господарства становило розведення великої рогатої худоби, значну роль відігравало також землеробство.
Населення пізньоямної області стало, очевидно, головним компонентом у формуванні зрубної спільності.На територіях, зайнятих пізньоямним населенням, жили й катакомбні племена. Особливостями їхнього матеріального комплексу були своєрідна опуклобока конфігурація горщиків та амфор, поширення чаш різної форми, пишна орнаментація посуду (трикутниками, шевронами, колами, астральними й зоо- та антропоморфними символами), поховальна споруда у вигляді катакомби. Прообразом останньої могли стати деякі типи жител місцевих культур, передусім трипільської спільності й Нижньої Михайлівни. Катакомбне населення було, очевидно, найрозвинутішим на території всієї України в час середньої бронзи. Багато спільного з ямниками й катакомбниками мали племена серед- ньодніпровської та підкарпатської культур шнурової кераміки, поширені від Дніпра до західного кордону України.
В пізньому періоді епохи бронзи на території нашої країни відомі кілька культур і культурних областей: багатопружкової кераміки, зрубної, сабатинівської, кам’янсько-лівенцівської, ста- нівської, Hoa, комарівської, тшинецької, стшижовської, почап- ської групи та Оттомані. Особливо цікавими є зрубна та сабатинівська спільності: перша зайняла Степ — Лісостеп Лівобережжя, друга — Степ і частково Лісостеп Правобережжя.
Вони мали багато схожого у формі посуду й поховальному обряді (йдеться про банкоподібні посудини та могильні ями в курганах або в грунтових могильниках; ями звичайно перекривалися дерев’яними або кам’яними закладами, а небіжчиків укладали в них у скорченому на боці стані). Разом із тим ці культури мали й свої особливості. Так, зрубники виготовляли гострореберний посуд, часто орнаментований трикутниками, відбитками шнура й прокресленими лініями, а сабатинівські гончарні вироби були лискованими й нерідко прикрашалися наліпними валиками й ручками. Для сабатинівської культури характерні також особливі кістяні пряжки овальної форми.
Основу господарства і зрубників, і сабатинівців становили, очевидно, землеробство й тваринництво. Ці спільності відіграли важливу роль у формуванні білозерського, а сабатинівська — частково й білогрудів- ського населення. Рівень розвитку сабатинівців порівнюють із рївнем Мікенської Греції. їхні численні поселення доходили практично до узбережжя Чорного моря. Розвинута металургія бронзи й поширення зброї тощо засвідчують войовничу вдачу носіїв цієї культури. Існують докази того, що в XV—XIII ст. до н. е. вони разом із населенням Hoa та Центральної Європи взяли участь у походах так званих «народів моря» на Східне Середземномор’я та в Єгипет; розселившись у той час, сабатинівці досягли, можливо, навіть сучасної Сардинії.Території Лісостепу й Полісся Правобережжя в пізньому бронзовому віці займали в основному групи населення комарів- ської й тишнецької культур. В їхньому середовищі був поширений тюльпаноподібний за формою посуд. Перша культура була, вочевидь, землеробсько-тваринницькою, друга — тваринницько- землеробською. Обидві вони сформувалися з місцевих культур середньої бронзи, а згодом послужили важливою складовою формування білогрудівської культури. Носіїв комарівської та тишнецької культур традиційно вважають пращурами слов'ян.
* * *
Таким чином, протягом епох неоліту — бронзи на території України змінилося кілька яскравих за своїми матеріальними пам'ятками та духовним світом груп населення. Практично всі вони склалися на основі попередніх місцевих племен і в свою чергу дали початок наступним, також місцевим культурам. Величезне значення для неухильного розвитку людності наших земель
Епоха бронзи України:
СБ —археологічні культуии середнього періодуепохи; А — пізньо- ямна (/ — глиняна посудина; 2 — поховання в ямі під курганом; 3—4 — мідні вістря та ніж); Б — кемі-обинська (/—2 — глиняний посуд; 3 — поховання в зрубі); B — катакомбна (/ — глиняна посудина; 2 — бронзовий ніж; З — кістяна молоточкоподібна шпилька; 4 — поховання в катакомбі); Г — середньодніпровська (1— 2 — глиняний посуд; З — бронзова сокира)
Епоха бронзи України:
ПБ —археологічні культури пізнього періоду епохи: А — тшинецька (1—2— глиняні посудина та «рогате» прясло); Б — комарівська (/— глиняна посудина); В — зрубна (/ — глиняна посудина; 2 — бронзовий ніж); Г — сабатинівська (/ — глиняна посудина, 2 — бронозвий ніж); Д — станівська (1—2 — глиняний посуд; 3—4 — бронзові сокири)
у вказаний час мали його контакти із сусідніми спільностями. Чітко простежені закономірності розвитку населення епох неоліту — бронзи на території України дають змогу грунтовно проаналізувати різні питання етногенезу, виробництва, культурного життя тощо безпосередніх попередників давніх слов'ян.
Рекомендована література
Археологія Української PCP: У 3 т. K., 1971. Т. 1. Археология Украинской ССР: В 3 т. К.» 1985. Т. 1. Даниленко В, Н. Неолит Украины. K., 1969. Даниленко В. Н. Энеолит Украины. K., 1974. Энеолит СССР. M., 1982.
Эпоха бронзы лесной полосы СССР. M., 1987.