Людність мідного віку.

Особливо великий внесок у досліджен­ня історії населення мідного віку України зробили В. М. Дани­ленко, В. Г. Збенович, В. О. Круц, Т. Г. Мовша, Т. С. Пассек, В. В. Хвойка, М. М.

Найвизначнішими пам'ятками мідного віку України та Мол­дови були трипільські, тому їхня періодизація є й періодизацією мідного віку. Нині ці пам’ятки поділяються на три етапи: ранній (А), середній (В, із поділом на два підетапи — І та II) і пізній (С, із поділом на два підетапи — І та II). Відносячи етап CII до епохи бронзи й ураховуючи ідею В. Г. Збеновича про зміну періо­дизації Трипілля, ми вважаємо, що період етапу А був раннім, а етапів В — CI — пізнім періодом мідного віку.

На етапі А трипільські пам’ят­ки відомі на території від Кар­пат до Південного Бугу. Поселен­ня цього етапу — наприклад, Гай­ворон, Сабатинівка II — невеликі за розмірами— 1—1,5 га. На них виявлені заглиблені та наземні будинки двох основних типів — малі (площею до 15—ЗО м²) і великі (ЗО—50 м²). Тоді з’явилися перші поселення з круговим плануванням (Бернашів- ка). На етапі В трипільці заселили Верхнє Подністров’я та Се­реднє Подніпров’я, утворивши, очевидно, вже кілька окремих культур. У цей час існували три типи поселень: малі (до 4 га), середні, найпоширеніші (4—8 га) та великі (понад 10 га). Так, поселення Володимирівна займало 60 га. Будинки були наземні, різних розмірів; деякі мали по кілька кімнат. Для поселень цього етапу характерне кругове розташування жител (наприк­лад, у Володимирівці — п’ятьма колами). Деякі поселення були оточені ровами й валами. На етапі CI трипільська людність про­сунулася вже й на Північне Подніпров’я, Волинь, Степове При­чорномор’я. З’явилися поселення-гіганти (Майданецьке площею 270 га, Тальянки — 400 га), основна заслуга у вивченні яких на­лежить М. М. Шмаглію. На них зводилися великі й малі будин­ки — наземні та заглиблені.

Трипільські пам’ятки славляться своїми різноманітними гончарними ви­робами: мисками, кришками, широкогорлими з опуклими плічками, бінок- леподібними та антропоморфними посудинами. На етапі А трипільський по­суд було орнаментовано прокресленими лініями, канелюрами та наколами, часто ангобовано, дуже рідко — пофарбовано. На етапі В поширився мальо­ваний посуд. Його поверхня лискована та орнаментована позитивно-негатив­ними композиціями, колами, овалами, ромбами (орнамент виконано білою, червоною, чорною фарбою). Посуд етапу CI нерідко присадкуватий; він орнаментований штампом і «перлинами» та розмальований фарбою. З глини також виготовлялася велика кількість жіночих (значно рідше — чоловічих) статуеток, фігурок тварин.

Стилізація санчат і волокуш (?) із запряженими в них биками у формі посуду трипільської куль­тури

Господарство трипільських племен було високорозвинутим. Його основу становили землеробство й тваринництво (залежно від конкретних умов окремі поселення мали різні господарсько- культурні типи). Трипільці розводили велику та дрібну рогату худобу, коней, свиней, вирощува­ли пшеницю, ячмінь. Можливо, вже на етапі А використовували рало (вістря рогового рала знай­дене на поселенні Русешти Ia). Інтенсивно розвивалося громадсь­ке ремесло, спеціалізоване з ета­пу В. Посуд випалювався у гон­чарнях (на поселенні етапу В Ве­селий Кут розкопана майстерня з двоповерховими гончарними гор­нами, а на поселенні етапу CI Жванець визначені два періоди існування гончарень). На етапі (ЗІ кування міді змінилося ливар-

ством, були отримані перші сплави міді із сріблом. З етапу А відомі й перші «скарби» (так, Карбунський скарб налічував 552 предмети, 444 з яких були мідними).

На трипільських пам’ятках існували культові місця. Наприк­лад, у Сабатинівці II досліджене житло з жертовником, жіно­чими статуетками на крісельцях (бикоподібних тропиках), кріс­лом для керівника церемонії (жриці?), у Володимирівці — жер­товники в житлах, у Цвиклівцях — укопаний у землю величез­ний горщик для ритуальних тілоспалень. На поселеннях етапів А та В знайдені рештки умерлих, похованих під житлами або поза ними (в глибоких круглих ямах у межах цих населених пунктів). Найдавніше справжнє трипільське поховання під кур­ганчиком біля Кайнар належить до етапу В (?).

Єдиної точки зору на датування трипільських пам’яток не існує. Так, С. М. Бібіков, В. Г. Збенович, Т. Г. Мовша відносять ранній етап (А) до 4000—3600, середній (В) — до 3600—3050, пізній (C) — до 3050/3000—2400/ 2350 рр. до н. е. (де на CII випадають 2800/2750—2400/2350 рр. до н. е.),

ми ж пропонуємо датувати ранній період існування трипільців (етап А) близько 3300—3000, пізній період (етапи В—СІ)—3000 — 2800/2750, а пе­ріод, що вкладається в епоху ранньої бронзи (етап CII)—2800/2750 — 2250 рр. до н. е. Враховуючи при цьому величезне, а тим більше різне — за думкою різних дослідників — число ступенів розвитку трипільської куль­тури (наприклад, за К. К. Черниш — 24, з яких 19 належать до етапів А—СІ), рідкість поселень із шарами близьких ступенів, розбіжності у ви­значенні місця деяких поселень у межах того чи іншого етапу, використан­ня в ролі хронологічних реперів Трипілля типологій більш ніж 20 стилей орнаменту кераміки Кукутені (румунського аналогу Трипілля),— можна стверджувати, що уточнення датування етапів розвитку інших культур (наприклад, середньостогівської) за етапами розвитку трипільських пам’яток є досить сумнівним.

Походження трипільської культури найчастіше пов’язують із культурами неоліту Балкан та Дунаю: Боян, лінійно-стрічкової кераміки, Хаманджия, а появу трипільських пам’яток вважають своєрідним продовженням розвитку культури Кукутені з території Румунії. Але останнім часом болгарські архе­ологи дійшли висновку: культура Боян була, можливо, синхронною три­пільській.

На пониззі Дунаю та Пруту в ранньому мідному віці поши­рилася культура Болград — Алдені — складова частина гумель- ницької спільності Півночі Балкан. Белградський варіант цієї кільтури відкрито на території Молдови та України. Нині відо­мо близько ЗО поселень, більшість яких із метою захисту розта­шовувалася на високих берегах озер або річок. За площею по­селення незначні й лише іноді перевищують 10 га (Рені, Вулка- нешти II). Рештки глинобитних заглиблених жител формою та розмірами в плані (40—50 м²) нагадують трипільські «майдан­чики». Деякі житла були, можливо, двоповерховими. Культура Болград — Алдені відзначається дуже малою кількістю мідних виробів. її гончарні вироби репрезентовані горщиками, амфора­ми з ручками, кубками, мисками, черпаками із загладженою та лискованою поверхнею, прикрашеними горизонтальним валиком, прокресленими лініями, наколами, а також білою, чорною й чер­воною фарбою. На всіх поселеннях виявлені глиняні жіночі ста­туетки, орнаментовані прокресленими лініями. Відкриті й по­ховання у межах поселення: дитяче під кам’яним закладом і два поховання черепів дорослих людей. Основу господарства розгля­дуваної культури становило землеробство (мотичне, але, мабуть, уже з’явилося й рало). Вирощувалися пшениця, ячмінь, овес, просо. Інтенсивно розвивалося тваринництво, базоване на роз­веденні великої й дрібної рогатої худоби, свиней, коней.

Гумельницькі племена прийшли, очевидно, з Балкан. Вони Існували на території Молдови та України протягом етапу Три­пілля А, після чого зникли.

На наш погляд, до раннього мідного віку, а не до середньо­го неоліту, як це вважається досі, слід віднести закарпатську культуру мальованої кераміки. Нині відомо понад ЗО пам’яток цієї культури (Дрисине, Дякове та ін.). Поселення площею 2— З га виявлені на берегах річок, струмків, біля боліт. Житла — заглиблені, стовпової конструкції; розташовувалися вздовж бе­рега. Посуд — горщики сферичних, діжко- та грушеподібних форм, миски, яйцеподібні й сферичні корчаги — орнаментувався по всій поверхні чорною (пізніше — й іншими) фарбою, прокрес­леними спіралями, хрестами, штрихами. З глини виготовляли намистини, амулети, жіночі статуетки.

Найімовірніше, культура мальованої кераміки Закарпаття з’явилася з північно-балканських областей, і її ранній етап був синхронний заключній фазі культури Криш. Отже, культура мальованої кераміки, з одного боку, передувала полгарській культурі (котра існувала, вочевидь, одночасно з лен- дельською, тобто була попередницею Трипілля В), а з іншого — наслідувала культурі Криш, очевидно,, синхронній буго-дністровській (переростання куль­тури Криш у культуру мальованої кераміки нагадує процес зміни буго-дні- стровських пам’яток трипільськими). З огляду на все сказане можна твер­дити про синхронність у цілому культури мальованої кераміки Трипіллю А. До того ж ця культура має такі важливі ознаки мідного віку, як земле­робсько-тваринницьке господарство, плоскодонний мальований посуд, глиняні жіночі статуетки.

В пізньому мідному віці на території Західної Волині та у Верхньому Подністров'ї на основі місцевого неоліту (можливо, культури лінійно-стрічкової кераміки) й під впливом лендельсь- кого комплексу Подунав’я склалася місцева лендельська куль­тура. її ранній етап (Зимно-Злота) був синхронний Трипіллю В, а пізній (Вербковиця — Костянець) — частково синхронний куль­турам лійчастого посуду та кулястих амфор.

Можливо, культури, які були своєрідним варіантом мідного віку в пізньому періоді епохи неоліту, склалися і в Степу Ліво­бережжя. За В. М. Даниленком, такою можна вважати азово- дніпровську культуру, оскільки основу її господарства становило тваринництво (це підтверджують, зокрема, символи бика в її пам’ятках). Азово-дніпровське населення, що його Д. Я. Телегін відносить до дніпро-донецького неоліту, проживало в Степу Лі­вобережжя, включаючи Крим, і в Середньому Подніпров’ї. На поселеннях (Собачки, Вовчок) стояли наземні (?) житла. Відомо також більше десяти могильників із похованнями в овальних і

Азове-дніпровська культура. Окреме поховання, реконструкція та план Маріупольського могильника

квадратних колективних ямах. Кістяки випростані. Деякі могиль­ники внаслідок зливання окремих ям являли собою траншеї (за археологічними спостереженнями, така траншея, зафіксована в Маріупольському могильнику, можливо, була перекрита надбу­довами у вигляді будиночків і куренів). До поховального інвен­таря входять кам’яні булави, прикраси з кісток, зубів тварин,

Вироби азово-дніпровської культури (ймовірного степового варіанту мідного віку):

1, 6 — кам’яні булави; 2, 7—9, 11—13 — прикраси з каменю, кістки, міді; 3—4 — знаряддя з кременю; 5, 10 — керамічні вироби

каменю, виготовлені з черепдшок платівки, намистинки, прониз- ки тощо. В Микільському могильнику були знайдені ще й мета­леві вироби — мідні кільце та циліндричні пронизки, золота підвіска, в Маріупольському — кам’яна підвіска оригінальної форми, а також фігурка бика, вирізана з кабанячого ікла. Азово- дніпровська культура виникла, очевидно, на основі ракушечнояр- ської культури Подоння та степових культур України. У свою чергу, вона послужила основою частини ранньоямних і синхрон­них їм пам’яток ранньої бронзи, які мали плоскодонний посуд.