Неолітичне населення.
В Україні визначено кілька груп пам’яток неоліту. Найбільший внесок в їх дослідження зробили В. М. Даниленко, В. М. Непріна, М. А. Пелещишин, М. Я. Рудинський, Д. Я. Телегін. Періодизація цих пам’яток, на наш погляд, така.
З раннього неоліту існувало населення культур: буго-дністровської, Kpuui, сурсько-дніпровської, приазовської, неоліту Криму. В їхньому господарстві, крім привласнюючих, утвердилися відтворюючі галузі — землеробство й тваринництво (при цьому переважання землеробського профілю над тваринницьким було властиве лише буго-дністровській культурі та культурі Криш). Носії буго-дністровської культури проживали на Південному Бузі та Середньому Дністрі, але хвилі їхніх міграцій досягали Подніпров'я. Відомо близько 60 поселень цієї культури з наземними й заглибленими житлами, супроводжуваними кам’яними вогнищами та ямами для покидьків. Ранній характер пам’яток буго-дністровської культури доводять і їхнє розташування на мисах або островах, які з’явилися з-під води після протонеолітич- ного пониження її рівня, а також залягання культурного шару в перекритому сучасним грунтом перехідному горизонті, а частіше — ще нижче, тобто в лесоподібному суглинку. Найдавнішим посудом буго-дністровців були прямостінні горщики з шилоподібним дном, орнаментовані криволінійними композиціями. Пізніше вироблялися гостродонні горщики есоподібного профілю, миски та бомбоподібні посудини, а надалі виникли вже й прото- трипільські форми — широко відкриті чаші з ребристими та опуклими стінками, слоїки, кубки та ін. На буго-дністровських пам’ятках трапляються кам’яні амулети-статуетки.
За В. М. Даниленком, буго-дністровська культура склалася на основі місцевого «мезоліту», за участю кукрецького комплексу, який просунувся зі сходу, а на своїй останній фазі вже належала до мідного віку й стала важливим компонентом у складанні трипільської культури.
Останнім часом доведено співіснування буго-дністровських пам’яток із трипільськими майже до часу Трипілля В.
Споріднений із буго-дністровкьким ранній неоліт Закарпаття репрезентований культурою, що її в Україні та Румунії називають Kpuuif в Угорщині — Kepeuif у Сербії — Старчево. На поселеннях у межах нашої країни (Заставне, Рівне) виявлені заглиблені житла, котрі мали стовпову конструкцію та двосхилий дах. Основну групу посуду цієї культури становлять горщики із сферичним, яйцеподібним або конічним тулубом, звуженою шийкою та відігнутими вінцями, корчаги, миски, кришки. їхня поверхня орнаментована (суцільно або смугами) пальцьовими защипами, ум’ятинами, валиками. Серед інших керамічних виробів особливу увагу привертають жіночі статуетки, фрагмент мо- дельки житла, фігурки дикого кабана, важки, намистини, браслети, а також прясла, виготовлені із фрагментів посуду. На території України культура Криш з’явилася в результаті міграції вгаселення з території Угорщини та Румунії. Вона, як уважають, існувала протягом усієї першої половини V тис. до н. е., після чого розчинилася насамперед у пам’ятках культури мальованої кераміки Закарпаття.
З раннього неоліту Степове Лівобережжя України заселяли племена, що лишили по собі кілька десятків пам'яток. Серед них різні дослідники по-різному виділили ряд культур: сурсько-дніп- ровську, центром якої були береги, а згодом — й острови Hadno- ріжжя; приазовську; степового Криму (пізньокукрецького типу). Основу їхнього господарства становили мисливство, рибальство, допоміжну роль відігравало тваринництво, ще менше значення мало землеробство. Шари раннього періоду неоліту виявлені в сіруватому суглинку середнього шару викопного грунту (Кам’яна Могила) або в основі супіщаного шару грунту (Надпоріж- жя), середнього періоду — вже в сіруватому шарі верхнього викопного грунту (Кам’яна Могила). В шарах пізнього періоду знайдені рештки заглиблених жител.
Для неоліту Степового Лівобережжя характерний різноманітний керамічний посуд: прямо- стінні, есоподібного профілю, шипо- та гостродонні (пізніше — й плоскодонні) горщики, півсферичні миски. Вони орнаментувалися лінійно-прокресленими композиціями, а згодом — і штампом. Відомі також виготовлені з місцевого жировикового каменю прямостінні гостро- та плоскодонні горщики, коритоподібні посудини із закругленим дном.Епоха неоліту України:
PH — археологічні культури, що виникли в ранньому періоді епохи: А — буго-дністровська (1—2 — глиняний посуд; 3 — кам’яна зернотерка; 4 — рогова мотика); Б — сурсько-дніпровська (/ — глиняна посудина; 2—3 — кам’яний посуд; 4—5 — кам’яні амулет та «човник»). CH — а р х е о л о г і ч н і культури, що виникли в середньому періоді епохи: А — лінійно-стрічкової кераміки (/— 2 — глиняний посуд; 3 — кам’яне тесло); Б — дніпро-доиецька (1—2 — глиняний посуд; З—4 — кам’яні сокира та «човник»). ПН — культура ямково-гребінцевої кераміки, що виникла в пізньому періоді епохи (/—2 — глиняний посуд; 3 — крем’яний скребок; 4 — кістяне вістря)
До раннього етапу існуванні неолітичного населення Степового Лівобережжя належить частина випростаних поховань III Василівського могильника, до пізніших — деякі давні поховання Чаплинського могильника, а також скорчене поховання з панцирами черепах із поселення на півострові Ігрень. Пам’ятки Степу Лівобережжя продовжили в неоліті кукрецькі протонеолітичні традиції й заклали основу для формування «степового енеоліту» з плоскодонною (типу азово-дніпровської) та гостродонною (типу середньостогівсько-ранньоямної) керамікою.
В гірському Криму єдиною відтворюючою галуззю епохи неоліту було тваринництво. Від тогочасного населення тут залишилося кілька десятків (ідеться про відомі на сьогодні) стоянок і поселень — на яйлах, у вибалках, печерах, навісах, на галявинах біля джерел.
На стоянках раннього етапу існування цього населення (вважаємо цей етап відповідністю ранньонеолітичному періоду) знайдені вогнища з рештками матеріальної культури' (зокрема, археологам трапилися шиподонні посудини з прямими або дещо зігнутими вінцями).
На пізньому етапі існування населення неоліту Криму (вважаємо цей етап відповідністю середньо- неолітичному періоду) з’явилися гостро- та округлодонні посудини, прикрашені у верхній частині прокресленими лініями, наколами, «гребінцем», а пізніше— плоскодонні, орнаментовані по вінцях рисками та «перлинами» (шар 5 Таш-Аїра І). До пізньонеолітичного періоду пропонуємо віднести населення так званого раннього етапу «раннього кримського енеоліту» типів Курці І та Кая-Араси (шар 2), для котрого характерний підлощений посуд з яйцеподібним або сплощеним дном, слабко орнаментований геометричним орнаментом у вигляді прокреслених ліній й відбитків шнура. Пам’ятки цього етапу датують IV — початком III тис. до н. е. Гірськокримська культура неоліту походить від місцевого протонеоліту. Пізній етап «раннього енеоліту» Криму належав, гадаємо, вже до бронзового віку.В середньому неоліті на території України з'явилися носії культур лінійно-стрічкової кераміки та дніпро-донецької області. Культура лінійно-стрічкової кераміки була поширена в Європі від наших земель аж до сучасних Англії, Голландії, Франції. Понад 40 місцезнаходжень пам’яток цієї культури відомі на Західній Волині та у Верхньому Подністров’ї (Звінячин, Незвись- ко та ін.). На поселеннях виявлені рештки заглиблених (іноді наземних) жител і два поховання — в Незвисько й Баєві. В першому випадку біля решток спаленого небіжчика, покладеного на лівому боці з випростаними ногами й підігнутими до обличчя руками, було поставлено 18 посудин, у другому — кістяк померлого супроводжували горщик і колодкоподібне долото. Посуд культури лінійно-стрічкової кераміки репрезентований кулястими горщиками з невеликим дном (іноді з довгою шийкою), а також мисками сірого й чорного кольорів, інколи лискованими. Посудини нерідко орнаментовані по всій поверхні рядами шевронів, дуг, ромбів, горизонтальними лініями у прокресленій техніці, поєднаними з ямками та наліпами.
Вважається, що культура лінійно-стрічкової кераміки існувала в другій половині V тис.
до н. ek На територію України вона зайшла з території Польщі й через деякий час зникла. В Центральній Європі вона наслідувала культуру Криш. На наших землях існувала з кінця середнього періоду буго-дністровської культури до Трипілля етапу В, тобто в пізньому періоді епохи неоліту — ранньому періоді мідного віку. Переважання землеробсько- тваринницького господарства, плоскодонний посуд, глиняні статуетки людей і тварин дають підстави відносити основну частину населення лінійно-стрічкової кераміки України до мідного віку.В Середньому Подніпров'ї та у верхній течії Сіверського Дінця існувало кілька груп мисливсько-рибальського населення дціпро-донецької області. їхні поселення (Бондариха 2, Пустин- ка 5) розташовувалися на низьких ділянках надзаплавних терас річок або біля озер. Житла були, очевидно, наземними, каркасними та заглибленими. Стратиграфічні дослідження переконливо доводять неолітичний характер цих пам’яток: культурні рештки навіть пізніх поселень (Пустинка 5) залягали в підгрунті. Основна форма посуду цього населення — гостродонні горщики, орнаментовані рядами гребінчастого штампу. За Д. Я. Телегіним, тваринництво й землеробство відігравали в дніпро-донецькій культурі допоміжну роль (про це свідчить, на думку цього дослідника, те, що кістки свійського бика знайдені в нижніх горизонтах стоянки Ігрень 8, свійських бика та свині — на поселенні Бузьки, а на горщику з Вити Литовської зберігся відбиток ячмінної зернини), однак В. М. Даниленко відносив Ігрень 8 до сур- сько-дніпровської культури, а інші згадані пам’ятки пов’язував із проникненням у Подніпров’я буго-дністровського населення.
Д. я. Телегін датує Дніпро-донецькі пам’ятки кінцем V — серединою III тис. до н. е. Наша думка стосовно цього є такою. Дніпро-донецька культура виникла з пережиткового мезоліту (із середнього періоду неоліту) й на частині Полісся стала однією з основ середньодніпровської культури середньої бронзи, тобто існувала й у ранньому періоді епохи бронзи.
В дніпро-донецькій області існували також пам’ятки струмельсько-га- стятинського (в межах Північної Київщини та Заходу Чернігівщини) та лисогубівського типів (на Середній Десні, Сеймі та верхній і середній течіях Сули).
В. М. Даниленко вважав, що струмельсько-гастятинське населення сформувалося під безпосереднім впливом найдавнішого буго-дністровського неоліту й передувало власне дніпро-донецьким племенам. Витоки лисогубівського населення шукають у степових — буго-дністровській, сурсько-дніпров- ській, ракушечноярській — культурах. На думку Д. Я. Телегіна, обидва типи пам’яток, будучи синхронними першому — другому періодам дніпро-донецької культури й частково — культурі ямково-гребінцевої кераміки, належали до мисливсько-рибальського господарсько-культурного типу (для лисогубівців припускається й наявність землеробства). Отже, вони існували в середньому — пізньому (струмельсько-гастятинський тип, можливо, і в ранньому також) періодах епохи неоліту.
В пізньому періоді епохи неоліту виникла лише одна неолітична — мисливсько-рибальська область ямково-гребінцевої кераміки, котра на ранньому та середньому етапах свого існування займала лівобережні Лісостеп і Полісся, а на пізньому — лише Полісся. її поселення розташовувалися на підвищених берегах водойм. Культурний шар раннього етапу залягав у похованому грунтовому шарі під наносним жовто-сірим суглинком (Погорі- лівка — Вирчище), а середнього та пізнього — в основі грунтового шару (Скуносове — Линське та Гришівка).
Ранні поселення цієї культури були невеликими за площею, пізніші — досягали кількох гектарів. Житла — наземні або тро-
Реконструкція багатокамерного житла трипільської культури хи заглиблені. Посуд мав вигляд глибоких, слабко профільованих горщиків із яйцеподібним дном і півсферичних мисок. Вони орнаментовані ямками (що утворюють ряди і в окремих випадках заходять на внутрішню поверхню вінець або дна) та гребінчастим штампом.
Походження культури ямково-гребінцевої кераміки пов’язано з місцевими мезолітичними пам’ятками типу Смячка, Кудлаївка, Пісочний Рів, але її посуд має риси попередніх дніпро-донецьких і лисогубівських пам’яток. Культура ямково-гребінцевої кераміки дожила до ямної та середньодніпровської культур, а в най- північніших районах — до генетично пов’язаної з нею мар’янів- ської культури. Отже, племена культури ямково-гребінцевої кераміки з'явилися в пізньому періоді епохи неоліту та існували на більшості своїх територій до середнього періоду епохи бронзи, а
Мідний вік України:
PM — археологічні культури, що виникли в ранньому періоді мідного віку: А — трипільська (1, 5 — глиняні статуетки; 2 — мідне тесло; 3—4 — глиняний посуд); Б — Болград—Алдені (1—2 — глиняний посуд; 3 — глиняна статуетка). ПМ — а р х е о л о г і ч н і культури, що виникли в пізньому періоді мідного віку: А — лендельська (1—2 — глиняний посуд); Б — полгарська (1—2 — глиняний посуд; 3 — мідна сокира) в деяких північних районах — до пізнього періоду епохи бронзи.