НАЙБІЛЬША КАМ’ЯНА СПОРУДА ЛЮДСТВА

Ці споруди знали ще давні греки, але для них, як і для нас, вони були сивою давниною.

Час лагідно обходиться з пам’ятниками минулого. От якби ще й людина була такою ж лагідноюі

Л. Грінселл

Був ранок, але африканське сонце вже немилосердно розпекло пісок і скелі. У струменях нагрітого повітря коливались, дрижали контури Сфінкса й велетнів- пірамід. Палючий вітерець з Лівійської пустелі здіймав легенькі хмаринки куряви, торкався вицвілих мундирів і зашерхлих облич гренадерів.

«Солдати! — прокричав Наполеон.— Вічність дивиться на нас з вершин цих пірамід!»

«Вів ля Франс!» — залунало у відповідь.

І лише піраміди байдуже дивилися на все. Скільки їх, отих, хто прагнув завоювати світ, пройшли біля їхнього підніжжя за тисячі років! І щезли назавжди. А вони не­порушно стоять у цій пустелі...

«ВСЕ БОЇТЬСЯ ЧАСУ, А ЧАС БОЇТЬСЯ ПІРАМІД»

Жоден археологічний об’єкт світу не вивчено так ретельно, як Велику піраміду в Єгипті. І, мабуть, ні з жодною іншою спорудою древніх не пов’язано стільки таємниць, невирішених питань і вигадок.

До єгипетського походу Наполеона 1798—1799 років європейська наука мало що знала про піраміди. Одним з перших детально описав їх у своїй багатотомній праці вчений Ф. Жомар, що супроводив Наполеона у його походах. Однак ці споруди були відомі ще давнім грекам. Але й для них, як і для нас, вони були сивою давниною. Описуючи сім чудес античного світу, грецькі автори незмінно чудом номер один, чудом з чудес називали єгипетські піраміди. Геродот (V ст. до н. е.), посилаючись

на розповіді єгипетських жерців, пише, що найбільшу з пірамід було збудовано за наказом фараона Хуфу (греки називали його Хеопсом), який правив Єгиптом у XXVII ст, до н. е., в період так званого Древнього царства, тобто більш як 4600 років тому.

За Геродотом, на будівництві піраміди-усипальниці фараона «...поперемінно працювали протягом трьох місяців по десять міріадів чоловік. Десять років при­гноблений люд будував і дорогу, якою волокли камені і яка вийшла не менш грандіозною, ніж сама піраміда».

За Геродотом виходить, що піраміду Хуфу будували сто тисяч чоловік (міріад — десять тисяч) протягом ЗО років. Подумати тільки; більшість працездатного на­селення країни споруджувала гробницю для свого правителя! Римський історик Пліній Старший (І ст. н. е.) писав, що піраміда являє собою «даремну й безглузду демонстрацію царської могутності».

Згідно з традиційною точкою зору, яку поділяють і сучасні єгиптологи, ця не­продуктивна робота призвела до надмірного виснаження сил і засобів країни. Пі­раміди інших фараонів — Хефрена (Хафра) і Мікерина (Менкаура) — вже менші за розмірами, а останні правителі IV династії взагалі не лишили по собі ніяких пірамід, і до нас дійшли лише їхні імена.

РУКОТВОРНА КАМ'ЯНА ГОРА

На території сучасних Єгипту й Судану археологами знайдено залишки близь­ко 70 пірамід. Більшість із них порівняно невеликі, зруйновані й засипані пісками пустелі.

Та коли говорять про єгипетські піраміди, передусім мають на увазі знамениту групу з трьох колосальних кам’яних споруд у місцевості Гіза поблизу Каїра.

Тому, хто не бував у ГІзІ і не бачив на власні очі Великої піраміди, важко уявити всю похмуру велич цієї споруди. На людину, що стоїть біля неї, піраміда справляє гнітюче, приголомшуюче враження. Щось неприродне є в цій гігантській, геомет­рично правильній масі каменю. Чотирикутна основа піраміди має площу 5,3 гекта­ра, а висота її сягає 146,6 метра. Підраховано, що об’єм Великої піраміди пере­важає об’єми всіх соборів Рима, Мілана й Флоренції, взятих разом із об’ємами нью-йоркського Емпайр стейт білдінгу, англійських Вестмінстерського собору, собо­ру святого Павла й парламенту! Читачеві, мабуть, легше буде уявити розміри цієї велетенської споруди з такого порівняння: її основа перевищує площу восьми фут­больних полів, а заввишки вона трохи менша від половини київської телевежі!

Піраміду складено з 2 600 000 блоків вапняку, кожен з яких важить щонайменше 2,5 тонни (деякі блоки — близько 70 тонн).

Багато неясностей і суперечностей містить офіційна версія способу будівництва Великої піраміди, яка бере свій початок ще від Геродота. Скажемо лише про деякі з них. Припустимо, що все було саце так, як пише Геродот,— тисячі рабів і селян під нагаями охоронників виламували гігантські кам’яні блоки в кар’єрах, ста­ранно обтісували їх, тягли за десятки кілометрів до будівельного майданчика в Гі- зі, піднімали й точно встановлювали на визначене місце. Скільки ж кам’яних бло-

ків треба було виготовити, перевезти і встановити протягом дня? Десять? Тоді піра­міду будували б 250 тисяч днів, або.-. 685 років. Може, сто? В такому разі її звели б «всього лише» за 68 років. Фараон Хуфу правив Єгиптом усього 23 роки. Чи ж міг він розпочинати будівництво власної усипальниці, знаючи, що її не буде закінчено за його життя?

Коли зважити на те, що блоки, як стверджують фахівці, виламували з допомогою примітивних інструментів — кам’яних молотків, зубил і клинів, то скільки ж тисяч робітників повинні займатися цією надлюдською працею? Як усі вони вміщалися в тісному кар’єрі? А блоки ще ж треба було вручну обтесати, перетягти, підняти і встановити на місце. Де давні єгипетські будівники брали мільйони канатів і котків, щоб переміщати їх? Якщо вони користувались дерев’яними котками (стовбурами дерев), то для кожної брили потрібно було не менше 10 котків (бо дерево немину­че кришилось і перетиралось при перетягуванні 2,5-тонного блока по кам’янистій дорозі). Отже, котків знадобилося б найменше 25 мільйонів. Де узяти таку силу- силенну лісу? Згідно з даними вчених, на території Єгипту ніколи не було лісів, тут росли лише невеликі гаї фінікових пальм, плоди яких вживали у їжу, А може, його привозили з Лівану? Сумнівно, щоб навіть Ліван міг за якісь ЗО років, що про них пише Геродот, експортувати стільки лісу та й чи мав він його у такій кількості?

Як же блоки піднімали на піраміду? Вважається, що по похилому насипу з допо­могою тих же канатів та мускульної сили.

У 1978 році група японських дослідників спробувала спорудити невелику пі­раміду, користуючись тими ж методами й знаряддям, що й, за офіційною версією, стародавні єгиптяни. Процес будівництва знімали на кіноплівку. Однак сенсаційного фільму не вийшло. Щоб збудувати піраміду заввишки всього 11 метрів, японським дослідникам незабаром довелось відмовитися від ручних важелів, канатів і похилих площин і звернутись по допомогу до сучасних підйомних кранів, бульдозерів та лебідок. Про результати свого досліду вони чесно розповіли в книзі з промовистим заголовком «Як не було побудовано піраміду».

То все-таки, як же її будували? Настав час розповісти про нові версії вчених. Одна з них — якщо тільки підтвердиться — стане археологічною сенсацією XX сто­ліття!

У травні 1984 року її виклав фахівець з хімії полімерів Джозеф ДавідовІц з уні­верситету Баррі, виступаючи на симпозіумі з археометрії у Вашінгтоні. Допові­дач зробив хімічний аналіз зразків каменю трьох пірамід. Досі вважалося, що ви­добували ного у каменоломнях Typaxy й Moxa тама, розташованих неподалік від Гізи. Джозефу Давідовіцу вдалося встановити, що у складі облицювального каменю є речовини, яких немає у цих каменоломнях. Серед них тринадцять, як вважає Давідовіц,— це «геополімери», що відігравали роль в’яжучого матеріалу. Вчений зробив висновки, що єгиптяни будували піраміди не з природного каменю, а з штуч­них матеріалів, одержаних шляхом подрібнення вапняку, приготування з нього бу­дівельного розчину і заливання його разом із спеціальною в’яжучою речовиною у де­рев’яну опалубку. За кілька годин матеріал ставав твердим, блоки не можна було відрізнити від природних. Така технологія, зрозуміло, займала значно менше часу і потребувала не так вже й багато робочих рук.

На користь такого припущення свідчить і мікроскопія зразків порід. Вона пока­зує, що вапняк з каменоломень майже цілком утворений щільно «упакованими» кристалами кальциту, які й надають йому однорідної щільності.

Сполучними речовинами були, очевидно, вуглекислий натрій, різні фосфати (їх могли одержати з кісток або гуано), кварц та мул з Нілу. Облицювальний ка­мінь вкрито міліметровим шаром речовини, яка складається майже виключно з цих компонентів.

Цікаво, чи не так? А нещодавно преса сповістила, ніби при мікроскопічному аналізі одного з блоків було знайдено... людську волосину! Це начебто зайвий доказ на користь гіпотези Давідовіца, але надто вже неймовірний.

ГІПОТЕЗИ, ГІПОТЕЗИ...

Іншу версію запропонував молодий американський єгиптолог Марк Ленер, кот­рий протягом кількох років працює на плато Гіза. Вчений вважає, що в ту далеку епоху, коли будувались піраміди, біля плато Гіза діяла велика штучна гавань, яка каналом з’єднувалася з Нілом. На відміну від своїх попередників (в тому числі й Ге­родота), Ленер переконаний, що камінь для будівництва пірамід поступав не здалеку. Значна його частина видобувалась тут же, на плато, поряд з пірамідами. Але де ж сьогодні ця гавань і каменоломні, в яких вирубували кам’яні блоки? їх, як стверджує Ленер, за тисячоліття засипало піском пустелі. На користь цієї версії свідчить те, що недалеко від пірамід під час пробних бурових робіт було виявлено великі, понад 15 метрів завглибшки провали в скельній породі, якісь велетенські ями, засипані піском.

Якусь частину будівельного матеріалу привозили здалеку, водним шляхом. Сніжно-білий вапняк для облицювання пірамід добували в каменоломнях Typaxy на протилежному березі Нілу, а гранітні плити для камер виламували в районі Асуа­ну, за 600 кілометрів вище по ріці. їх везли до плато Гіза по Нілу на баржах.

Одне з найскладніших питань, яке намагаються розв’язати дослідники, як єгип­тяни, котрі не знали тяглової сили й колеса, піднімали на висоту близько 146 метрів важкі кам’яні блоки? Згідно з припущенням Ленера (яке він сам називає «обереж­ним»), каменоломні з’єднував з будівельним майданчиком широкий похилий насип (апарель), що спірально обвивав піраміду і який підсипали з ростом її.

По цій похилій дорозі мотузками, перекинутими через плече, люди тягли важкі блоки. Щоб зменшити тертя і полегшити працю, глинисту дорогу поливали водою. До речі, на деяких давньоєгипетських фресках є сцени, які зображують перевезення величезних статуй і обелісків: велика кількість людей, запряжені у спеціально сконструйовані сани; інші ллють воду чи якусь рідину під полозки саней, щоб змен­шити тертя.

Велика піраміда на відмітці в дві третини висоти вміщувала вже 96 процентів всієї своєї маси. Отже, чим вищою вона ставала, тим менше матеріалу доводилося піднімати вгору. Одночасно із зведенням піраміди її облицьовували, А коли було встановлено останній блок на верхівці, будівники стали розбирати апарель, спус­каючись вниз і остаточно опоряджаючи поверхню піраміди.

Що ж, гіпотеза і справді цікава. Але й вона неспроможна пояснити, як же усе- таки вдалось досягти тієї фантастично високої точності в орієнтуванні сторін піра­міди, укладанні облицювальних плит тощо. Та й розрахунки показують, що для того, щоб давні зодчі встигли закінчити будівництво за 23 роки (поки жив Хуфу), сани-волокуші з кам’яними блоками повинні були безперервно, одні за одними ру­хатись по похилому насипу. Крім того, до труднощів транспортування блоків треба додати ще й трудомісткість виготовлення насипів-апарелей, об’єм котрих міг дося­гати чверті об’єму піраміди.

Є й інші припущення з приводу того, як саме піднімали кам’яні блоки на пі­раміду. Американський інженер Буш, наприклад, вважає, що на них з двох боків укріплювалися спеціальні дерев’яні сегменти, так що блоки перетворювалися з призм у циліндри. Буш навіть випробував свій спосіб на практиці, вкочуючи майже трьохтонного циліндра по похилій площині зусиллями чотирьох чоловік. Зали­шається «дрібниця» — знайти підтвердження тому, що саме так в давнину було за­кочено на піраміду мільйони блоків... Німецький Інженер Кроон припускає, що їх підйом вели важелями, а радянський дослідник С. Арутюнов — з допомогою системи водяних шлюзів...

ШУКАЧІ СКАРБІВ

Протягом століть пірамідою Хуфу не раз цікавились то грабіжники, то дослід­ники. Воно й не дивно, коли пригадати, які скарби було знайдено в гробниці Тутан­хамона (самих лише золотих виробів там було понад двісті кілограмів!). Але то був фараон, що прожив усього 19 років і ніякими особливими діяннями не вславив­ся. Що ж тоді казати про такого могутнього правителя, як Хуфу!

Давні арабські легенди розповідають про потаємні приміщення в піраміді, де сховано золото, дорогоцінні камені, розкішна зброя, «скла, котрі згортаються й не ламаються», дошки з кременю, на яких записані розповіді про дивні діяння волхвів та мудреців, тощо.

У X столітті н. е. арабський халіф Аль-Маамун, син уславленого Гаруна ар- Рашіда, спробував заволодіти цими легендарними скарбами. Не знайшовши потаєм­ного входу до Великої піраміди, ного загін проломив у ній майже тридцятиметровий тунель, поки не дістався вузького коридора, що вів униз (згодом його було названо «низхідним»). Спускаючись цим коридором, розвідники халіфа потрапили в порож­ній зал, висічений у скелі у 200 метрах нижче від вершини піраміди. Повертаючись назад, вони помітили гранітну плиту. За нею — ще дві такі самі, які закривали вхід до якогось приміщення.

Спробували зрушити її з місця, та марно. З величезними труднощами, прола­муючи обхідний тунель, пробилися у «висхідний коридор». Проповзши по ньому 50 метрів, шукачі скарбів опинилися в «горизонтальному» коридорі завдовжки 43 метри, в кінці якого знову знаходився порожній зал, згодом названий «залом ца­риці».

Нарешті, в місці перетину «висхідного» й «горизонтального» коридорів, невдахи- грабіжники Аль-Маамуна помітили виїмку на стелі. Ставши на плечі один одному, дісталися у високу (7,3 метра) галерею (тепер її називають «великою»). Піднявшись

по ній ще ЗО метрів, розвідники дійшли до просторої кімнати, «зали царя», стіни якої було складено з велетенських полірованих гранітних плит. Але й тут, крім над­колотого гранітного саркофага без віка, скарбів та мумії фараона араби нічого не знайшли...

МАГІЯ Й АЛГЕБРА ВЕЛИКОЇ ПІРАМІДИ

Ще Прокл Діадох (близько 410—485 р. н. е.) вважав Велику піраміду своєрідним кам'яним підручником з астрономії й геометрії та ще знань, пов'язаних із розливом Нілу. Увесь цей досвід, на його думку, було закріплено в розташуванні, контурах, написах піраміди.

Не викликає сумніву, що більшість пірамід будувалась як усипальниці. Проте єгиптологи все ж не впевнені в тому, що така гігантська й складна споруда, як Вели­ка піраміда, створювалась лише з цією метою.

У 1880 році Фліндерс Петрі за допомогою геодезичних інструментів ретель­но обміряв піраміду. Його виміри було підтверджено у 1925 році повторними до­слідженнями, що їх провів єгипетський уряд, використовуючи найновіші на той час прилади. Петрі дійшов просто-таки сенсаційного висновку: ступінь точності вимірів, що застосовані древніми будівниками Великої піраміди, не відповідає точності відо­мих нам вимірювальних інструментів часів Древнього царства!

З історичних джерел відомо, що в той час основними інструментами, які засто­совувались при будівництві, були висок і маркет, а єдиним металом, з якого виго­товлялись ці інструменти,— мідь. Використання цих примітивних інструментів принципово не дає можливості провести хоч більш-менш точні виміри. А дослід­ження ПетрІ показали, що максимальне відхилення, скажімо, довжини кожної з чотирьох сторін основи піраміди становить усього 0,0981 міліметра на погонний метр. Якщо врахувати, що піраміду збудовано із блоків розміром 1X2 метри і 1X3 метри, то граничний допуск на кожну брилу складає всього ±0,0381 санти­метра. Але такого допуску дуже важко дотриматись, навіть маючи в розпорядженні сучасну техніку й оптичні геодезичні інструменти! Блоки щільно припасовано й пі­дігнано один до одного без цементу, між ними неможливо просунути навіть лезо бритви!

Облицювальні плити мають відхилення від площини й прямої лінії всього 0,013 сантиметра на один метр. І підігнані вони були одна до одної з точністю до долей мі­ліметра. «Для того, щоб скласти ці плити, потрібна надзвичайно точна робота,— писав Ф. Петрі.— Спробуйте-но, застосовуючи цемент, досягти такої точності з до­помогою сучасних оптичних приладів на площі, що вимірюється гектарами!»

Не менш вражає і точність кутових величин піраміди. Наприклад, максимальне відхилення кута основи від 90° складає лише 0° 6^,25". Історики науки вважають, що древні єгиптяни не знали магнітного компаса, отже, така точність здається за­ледве не фантастичною. Згадаймо викладену вище гіпотезу ДавІдовіца. Вона дозво­ляє відповісти й на запитання, як спромоглися будівничі підігнати кам’яні блоки з та­кою точністю? Технологія, яку описав Давідовіц, де боковини заздалегідь «відлитих» блоків можуть служити опалубкою для формування між ними нового блока, дає можливість підганяти їх дуже щільно. Але оскільки це лише гіпотеза, то поки ще не слід вважати питання остаточно розв’язаним.

У 1859 році англійський математик-аматор Дж, Тейлор установив, що коли розділити периметр основи піраміди на її подвоєну висоту, то одержимо 3,144 — приблизну величину числа «пі». Через п’ять років професор Едінбурзького універси­тету Ч. П. Сміт, провівши точніші обміри піраміди, розрахував більш точне значення зашифрованого в ній числа «пі» (3,14159), яке відповідає сучасним даним. Інакше кажучи, висота Великої піраміди співвідноситься з її основою, як радіус кола з його довжиною. Виходить, єгиптяни знали про це співвідношення, а ми вважали його над­банням науки більш близьких до нас часів.

Інший дослідник, М. Котсуорт, у 1902 році висловив припущення, що піраміда могла служити сонячним годинником. Він розкопав біля її північної грані гори­зонтальний майданчик і встановив, що сторона квадратних плит, якими його вимо­щено,— 1,357 метра, тобто відповідає розмірам плит, що ними було облицьовано пі­раміду. Котсуорт підрахував, що саме на таку величину зменшується за добу дов­жина тіні піраміди у період до весняного рівнодення, коли тінь щезає.

Чого лише не приписували Великій піраміді! Поляк К. Клепіш вважав, що в ній зашифровано формулу так званого «золотого перетину», яким користуються архі­тектори, Англієць Р. Проктор висловив припущення, що «висхідний» та «низхідний» коридори могли служити візирами для астрономічних спостережень. Відомий по­пуляризатор гіпотези палеоконтакту Е. фон Денікен навіть стверджував, що пірамі­ди збудовано розумними істотами з інших планет. Новий поштовх цьому припу­щенню дали знімки Марса, зроблені у 1976 році «Вікінгом-10». На одному з них видно якісь загадкові утворення, що дуже нагадують... єгипетські піраміди! Поруч розташована гора, названа «марсіанським Сфінксом». Вчені поки що дуже обережно коментують ці знімки, наголошуючи на необхідності проведення детальнішого вивчення Марса. Щоправда, геологи гадають, що обличчя «марсіанського Сфінк­са» — це лише природний рельєф, що утворився шляхом вивітрювання та інших геологічних процесів і при певному освітленні скидається на людське обличчя. А ось щодо марсіанських пірамід навіть таких припущень поки що немає...

Релігійні фанатики й містики переконували людей у тому, що в піраміді нібито зашифровано повідомлення про чудо, яке «явиться» в 1881 році. Коли ж у призна­чений строк нічого не сталося, інші пірамідологи (археолог К. Мендельсон назвав їх «пірамідіотами») запророкували на основі «вивчення» піраміди кінець світу, при­значивши його на 1922 рік. Але людство більш-менш щасливо пережило й цю дату. Тоді вони заявили, що кінець світу настане у 1953 році. Така «наукова діяльність» триває на Заході й у наші дні, оскільки, як сказав єгиптолог Л. Спраг де Камп, «маньяків завжди вистачає». Піраміда ж продовжує мовчати...

ЗА СПРАВУ БЕРУТЬСЯ ФІЗИКИ

Навесні 1967 року біля підніжжя пірамід панувало незвичне пожвавлення. Під’їздили вантажівки й легкові автомашини, з яких виходили люди, що аж ніяк не скидалися на туристів, вивантажували численну апаратуру, протягували електричні кабелі. Проте була це не кіногрупа, що приїхала для зйомок чергового бойовика про часи Клеопатри, і не археологічна експедиція (останні вважають, іцо вони давно вивчили піраміди, як свої п’ять пальців). Цього разу свій внесок у розкриття таєм­ниць піраміди вирішили внести представники найсучаснішої науки — ядерної фізики.

Як відомо, більшість надзвичайно багатих єгипетських гробниць було пограбо­вано ще в давнину. Така ж доля чекала й піраміди. У всякому разі, якщо тут і були скарби, то їх викрадено ще за найдавніших часів. У XIX столітті, коли пірамідами зайнялися археологи, там вже не було нічого, крім тисячолітнього пилу.

Проте ряд експертів висловлювали припущення, що у кам’яній товщі пі­рамід можуть бути замуровані й хитро замасковані таємні приміщення, куди не дісталися ні грабіжники, ні археологи. З деяких міркувань особливі надії покладали на середню за розмірами з трьох пірамід — піраміду Хефрена (Хафра).

Група спеціалістів-фізиків з Лос-Анджелеського університету, яку очолював лауреат Нобелівської премії Луїс Альварес, запропонувала дослідити піраміду Хафри з допомогою космічних променів. Ідея була дуже простою. Як відомо, на землю з космосу безперервно ллється потік часток високих енергій, так званих косміч­них променів. Деякі з них здатні проникати навіть крізь товстелезні скелі. Вчені вважали, що подібно до того, як на рентгенівських знімках видно кістяк людини (кістки більшою мірою затримують промені, ніж м'які тканини), так і космічні част­ки будуть більше затримуватись кам’яною масою піраміди, а через пустоти ка­мер (якщо вони справді існують) пройдуть легше до самої її основи.

Сподіваючись на багаті знахідки, коштів не шкодували. Було привезено й розмі­щено в камерах піраміди 20 тонн найсучаснішого обладнання вартістю у 20 мільйо­нів доларів.

Фон космічних променів, що пройшли крізь піраміду, записувався на магнітну плівку, котушки якої потім поступали на обробку у комп’ютер. За якийсь час після початку досліджень доктор Л. Язоліно заявив: «Результати чудові, ми вже можемо розрізняти на знімках пласкі й гострі поверхні піраміди». Проте коли в університеті Айм Шамс ці знімки старанно вивчили з допомогою комп’ютера, виявилось, що, зроблені в різні дні, вони цілком відрізняються один від одного, порівнювати їх аж ніяк не можна, отже, вони не дають матеріалу для будь-яких висновків.

Один з керівників програми, доктор Амр Гохед з університету Айм Шамс, заявив з цього приводу журналістам: «Або геометрія піраміди обумовлює істотні помилки, які впливають на наші знімки, або тут має місце загадка, яку ми не можемо поясни­ти... Існує якась сила, що порушує закони науки при роботі всередині піраміди!» Проте експеримент продовжувався, і після двох років круглодобових досліджень вчені з Лос-Анджелеса опублікували свої висновки: ніяких потаємних камер вони не виявили, але піраміда, мовляв, являє собою ідеальне протиатомне сховище! Вона, на їхню думку, здатна відхиляти іонізуюче випромінювання. Зрозуміло, що цю заяву, як бажання добитися сенсації за будь-яку ціну, розкритикували багато вчених.

Та треба сказати, що деякі фізичні процеси в пірамідах і справді протікають не зовсім звичайно. У 1967 році француз М. Бові під час екскурсії у Великій піра-. міді звернув увагу на контейнер в одному з її коридорів. Гід пояснив йому, що туди складають різне сміття, в тому числі й трупики кішок та інших дрібних тварин, що забрели в піраміду і, попавши в різні пастки, загинули. БовІ помітив, що вони не гниють, а муміфікуються. Бові, будучи людиною допитливою, подумав: чи не пов’яза­на ця муміфікація з формою піраміди? Змайструвавши дерев’яну модель піраміди з стороною основи завдовжки близько одного метра, він зорієнтував її однією гран­ню на північ і поклав всередину мертву кішку. Через деякий час кішка висохла — муміфікувалась! Тоді Бові продовжив експерименти з іншими органічними речови­нами — іц’ясом, мозком теляти — і одержав ті ж самі результати.

Статтю про дивні експерименти Бові прочитав інший допитливий чоловік — чеський інженер Карел Дрбал. Поставивши досліди з різними моделями пірамід, він виявив, що в піраміді й справді муміфікуються найрізноманітніші органічні речовини. Крім того, Дрбал встановив, що вона здатна... відновлювати гостроту за­туплених лез бритв. Національне чехословацьке патентне бюро видало Дрбалу па­тент за номером 91 304 на «спосіб зберігання бритвенних лез гострими». Як сказано в авторській заявці, робиться це так. На підставку, що знаходиться в невеличкій пластмасовій пірамідці з квадратною основою, кладуть лезо безпечної бритви, яким щойно поголились. Сторона квадрата основи піраміди повинна дорівнювати поло­вині добутку висоти піраміди на число «пі», сама підставка має знаходитись на ¹/з ви­соти піраміди і бути меншою за лезо, а вісь леза треба зорієнтувати на магнітну північ, Дрбал стверджує, що з допомогою цього пристрою одним лезом можна кори­стуватися 50—60 разів.

Розмірковуючи над незвичайними властивостями піраміди, радянський інженер А. Малі нов висловив думку, що ці явища мають електромагнітний характер і по­яснюються виникненням в піраміді об’ємних сил Лоренца. Піраміда Хуфу, як і її моделі, виготовлена з діелектрика (камінь, дерево, пластмаса). Під дією сонячного випромінювання завдяки явищу фотоефекту на освітленій і затемненій гранях піра­міди створюється різниця потенціалів і крізь товщу каменю в камеру проходить електричний струм. Взаємодія електричного поля з магнітним полем землі приво­дить до появи об’ємної сили Лоренца, що намагатиметься виштовхувати з піраміди будь-яке електропровідне тіло або його частку, наприклад, молекулу води з мумії або частку іржі з леза бритви. І хоч ці сили незначні, проте їх тривала дія може привести до істотного результату: висихання мумії чи зриву часток іржі і пилинок заліза з леза безпечної бритви, тобто до її заточки...

Невже ті, хто будував піраміду, дійшли до використання сил Лоренца інстинктив­но або, що імовірніше, емпіричним шляхом? А може, ми просто недооцінюємо їх­ніх знань? І чи не саме для того, щоб прискорити висихання мумій і посилити тягу, обумовлену силами Лоренца, було прокладено так звані «вентиляційні канали» в піраміді?

«я ЗНАЮ, ДЕ ЛЕЖИТЬ ХУФУ1»

Московський математик А. Васильєв переконаний, що мумія Хуфу, як і його не­зліченні скарби, і досі знаходяться у Великій піраміді. Хід міркувань Васильєва приблизно такий.

По-перше, підрахунки показують, що ця велетенська споруда з окремих блоків не може бути стійкою, вона неминуче повинна була розвалитись. Проте піраміда, як відомо, стоїть тисячоліття. В такому разі, вважає дослідник, вона має не таку кон­струкцію, як досі вважалось, в ній повинна бути, як кажуть будівники, «структура, що несе навантаження», а саме: скельне ядро. Так-так, Васильєв гадає, що Велику піраміду (як і дві Інші) побудовано шляхом обмуровування суцільної скелі. Інакше кажучи, Геродот помилявся: піраміду складено не з 2,6 мільйона блоків, їх було вико­ристано набагато менше, бо ними лише обмурували серцевину споруди із суціль­ної скелі.

«Моя гіпотеза полягає в тому,— пише Анатолій Васильєв,— що у кожної з пі-

рамід є ядро з природної скелі. Ці скелі — залишки гірського пасма, чотири з них послужили основою для пірамід Хуфу, Хафра, Менкаура і цариці Кенткоус. Сфінкса було вирізьблено з п’ятої скелі».

Слід зазначити, що Васильєв не перший, хто висуває таку гіпотезу. Його поперед­ником був англієць Р. ПІкок, який ще в 1745 році писав, що піраміди — це обмуро­вані кам’яні гори. Проте московський дослідник прийшов до свого висновку внаслі­док математичних розрахунків, а гіпотеза Пікока була чисто умоглядною.

По-друге, Васильєв звертає увагу на невідповідність між зовнішньою формою Великої піраміди і системою її внутрішніх камер і проходів. Ці проходи не ведуть до гробниці з мумією І скарбами, як сподівались грабіжники Аль-Маамуна і всі дослідники піраміди, а навпаки — відволікають увагу від того місця, де лежать скар­би. Камери і внутрішні проходи в піраміді було висічено в скелі (вірніше, на її поверхні) на підготовчій стадії робіт. Проходи служили транспортними шляхами для підйому важких кам’яних блоків. Саме тому вони мають кут нахилу 26° 34', оптимальний для втягування важких предметів. Інша річ — як саме древнім зодчим удалось визначити цей кут і прокласти довгі проходи точно під ним? Це — ще одна загадка Великої піраміди.

Васильєв переконаний, що коли зняти блоки каменю з нижньої поверхні похилих шахт, то під ними повинна відкритись скельна основа. Десь у цій суцільній скелі є й камера з мумією Хуфу і його скарбами.

Камери й проходи, що спочатку були транспортними шляхами, згодом слугували для дренажу води і як вентиляційні шахти. Після того, як їх замурували в тілі пі­раміди, вони стали системою фальшивих проходів. Простора зала з саркофагом, що зветься «залою царя»,— робоче приміщення. Звідси кам’яні блоки поступали на­гору, оскільки піраміду складали зсередини назовні і від вершини до основи (всі попередники Васильєва були переконані, що піраміду будували від основи до вер­шини). Пізніше, як вважає Васильєв, «залу царя» старанно закамуфлювали: вста­новили порожній саркофаг, щоб наштовхнути можливих грабіжників на думку, що саме тут знаходилась мумія І лежали скарби і що їх уже хтось забрав. Було зроблено навіть «секретну» лазівку Із зали в галерею, якої не могли не помітити грабіжники Аль-Маамуна. І вони, звичайно, клюнули на цю приманку)

За переказами, проектував піраміду і керував її будівництвом брат Хуфу Хеміун. Хитромудрий Хеміун, каже Васильєв, міркував приблизно так: якщо хочеш надійно сховати голку — сховай її в копиці сіна. Такою копицею сіна для голки — камери із скарбами — стала Велика піраміда. Справжню камеру висікли в скельній основі і надійно замаскували. А любителі скарбів повзають в фальшивих замурованих лабіринтах, що нікуди не ведуть, і марно сподіваються щось там знайти, крім віко­вічного пилу!

«Мої багаторічні розрахунки,— стверджує Васильєв,— дозволяють мені вказати блок, який перекриває справжній вхід до піраміди. Під ним починаються сходи з 15 східців, що спускаються під кутом 45°». Час покаже, чи має рацію московський дослідник...

Навесні 1986 року світова преса повідомила про нову сенсацію, пов’язану з Ве­ликою пірамідою. Французькі археологи-любителі Жіль Дорміон І Жан-Патрік Гуаден, що разом з єгиптянами вивчали її за допомогою чутливого гравіметра (при­лад, що реєструє відхилення від середнього значення земного поля тяжіння), вияви­ли в проході, що веде в так звану «залу цариці», за стіною майже в 2,5 метра невідому раніше порожнину. Вирішили, що саме там і знаходиться камера Хуфу.

Згодом за допомогою спеціального бурового станка просвердлили в стіні три отвори діаметром 5 сантиметрів. Вчені планували, коли бур увійде в поховальну ка­меру, ввести туди через свердловину спеціальну трубку з системою лінз і освітлю­вальних приладів. Це дало б змогу побачити і сфотографувати те, що знаходиться всередині камери, не піддаючи її згубній дії забрудненого навколишнього середо­вища XX століття. Саме такий спосіб було застосовано в Італії під час недавніх розкопок гробниці етрусків.

Однак проби з свердловини принесли лише шматочки вапняку і пісок. Та це не збентежило археологів. Вони вважають, що виявлений ними пісок (до речі — річко­вий) — не випадковість. Можливо, його використовували як своєрідну подушку на випадок землетрусу чи осідання кам’яних блоків піраміди? А як же очікувана камера? До неї бур не дістався. В кінці свердловини бурова коронка упиралась в кам’яний моноліт (чи не доказ це гіпотези Васильєва про скельне ядро піраміди? — Aer,). Один з бурів навіть зламався, коли спробували пробити цю перешкоду. Нею може бути великий кам’яний моноліт, що лежить горизонтально і слугує підлогою для якогось потаємного приміщення. Вчені планують продовжити пошуки і спробува­ти ще раз просвердлити отвір — уже в іншому місці. Ми сподіваємось, що не за го­рами той час, коли Велика піраміда все-таки відкриє нам хоч частину своїх тисячо­літніх таємниць.

Орнамент но мізинському браслеті розшифровано як календар Двадцятитисячолітньої давності.