Наслідком великого переселення народів стала зміна етнокультурної та воєнно-політичної ситуації у Східній Європі, насамперед у Лісостепу.
На історичну арену тут замість готів виходять слов’яни. Водночас не менш суттєві зміни відбуваються й на півдні. Потужні міграції гунської доби втягнули у свій потік кістяк “імперії Германаріха” — аланів і готів, які стрімко рушили на захід.
На півдні України замість германських та іраномовних племен з ’являються нові групи кочового і напівкочового населення тюркського й угорського походження.Грандіозні події, що змінили долі народів та Імперії, справили неабиякий вплив на римських істориків, письменників, поетів. Амміан Марцеллін докладно описав поразку остроготів Подніпров’я, очолюваних королем Герма- наріхом, від гунів близько 376 р. За Йорданом, у 412 р. до гунського вождя Донати, ставка якого розмішувалася у степах Північного Причорномор’я, було направлено посольство Східної Римської імперії. Після завоювання Паннонії на чолі гунського об’єднання став Аттіла (445 р.). Широко відомий опис ставки Аттіли (448 р.), зроблений римським послом Приском Панійським. Крім власне гунів, Приск і Йордан називають чимало інших племен, що входили до гунського союзу. Більшість із них, судячи з назв, були тюркського походження. Відомості про смерть Аттіли, поразки гунських племен та їхніх союзників на Каталаунських полях і на річці Недао, що спричинили розпад гунського союзу в 450-х роках, наводить Йордан.
Автори доби Юстиніана І (527—565 рр.) Прокопій Кесарійський та Агафій Мірінейський вважали нащадками гунів кочовиків Приазов’я та передкавказь- кого степу. Серед них Агафій і Захарій Ритор згадують болгар, авар, хозар, сабірів та ін.
У середині V ст. під тиском тюрків через Північне Причорномор’я на По- дунав’я пройшли авари. В Степу утвердилася гегемонія Тюркського каганату. Згодом виникає нове об’єднання — Велика Болгарія першої половини VII ст., яку за Феофаном і Никифором зазвичай локалізують у Західному Передкавказзі.
Після 630 р. правитель Великої Болгарії Куврат підняв повстання проти аварів і переміг, установивши в причорноморському степу свою владу. Протягом 620—670-х років відбувався процес становлення нової держави — Хозарського каганату, що завершився після смерті Куврата і переселення болгар Acnapyxa за Дунай наприкінці VII ст.Деякі відомості про хозар, угорців та печенігів середини X ст. містяться у праці Константина Багрянородного, а також у початкових розділах “Повісті минулих літ”, про що йтиметься у наступному розділі.
Історичні події, пов’язані з Кримським півостровом, описані докладніше, аніж ті, що відбувалися в інших регіонах України чи й усієї Східної Європи, оскільки Крим завжди перебував у сфері інтересів римської, а потім візантійської політики. Зокрема, цим подіям присвячено ряд розділів у працях Йордана і Прокопія Кесарійського. Пересування готських дружин протягом Скіфських воєн, експансія гунів та розгром ними готського союзу наприкінці ΓV ст. детально аналізуються Йорданом. Будівництво фортець і міст за часів Юстиніана І на південному узбережжі Таврики, якій належало значне місце у системі оборони Візантійської імперії, описане Прокопієм. Він же оповідає про кримських готів і аланів, що були федератами Імперії.
Римські автори приділяли увагу також хозаро-болгарським війнам і хозаро- візантійським стосункам у Криму VII-IX ст., процесам християнізації кримського населення, подіям, пов’язаним із появою на півострові нових кочових і осілих прибульців.