Господарство та соціальний устрій

Протягом VIII-X ст. відбуваються помітні зрушення в економіці та суспіль­них відносинах східнослов’янських племен. Значною мірою цьому сприяли ак­тивні контакти з Подунав’ям, кочовими та напівкочовими угрупованнями Північного Причорномор’я та Подоння.

Місцева людність починає дедалі частіше використовувати під поля не тільки легкі грунти надрічних ділянок, а й важкі родючі чорноземи на плато. Здійснюється перехід до двопільної системи. Підвищенню продуктивності праці хлібороба сприяло застосування плужного рала з широким наральником і череслом, що збільшувало глибину оранки і поліпшувало її якість, та серпів з асиметричним лезом і відігнутим руків’ям, близьких до сучасних (рис. 27). Відбуваються зміни в асортименті хлібних злаків — поширюються голозерні пшениці, придатніші для помолу.

Активно розвиваються також ремесла, зокрема, металообробка, чому спри­яв вплив населення салтівської культури. На Пастирському і Битицькому городищах, розташованих на межі слов’янського і тюркського світів, виявлені численні вироби із заліза і сталі, кузні з набором інструментів. Тут діяли та­кож гончарні майстерні, що забезпечували високоякісним посудом навколишні племена. Згодом кружальний посуд починають виготовляти майстри райко­вецької культури. Протягом IX-X ст. у південній частині східнослов’янського ареалу він поступово витісняє з ужитку груболіпну кераміку.

Спостерігається також пожвавлення міжнародної торгівлі. Система еко­номічних зв’язків поєднувала східних слов’ян із Великою Моравією, Болгарією та іншими західно- та південнослов’янськими об’єднаннями, а також Хозарією та країнами Сходу. Про це, зокрема, свідчать численні знахідки арабських дир­хемів — універсальної валюти того часу.

У цей період відбувається розквіт слов ’енського язичництва. Саме IX-X ст. датуються різноманітні святилища та жертовники, відкриті археологами у

Рис. 27.

західних областях України, відомий Збруцький ідол та його дерев’яні аналоги, вражаючі поховальні споруди, зокрема курган Чорна Могила у Чернігові. Вва­жається, що городища-святилища (Ржавинці, Горбовськ, Богіт, Крутилів та ін.) виникали всередині гнізд поселень як сакральні центри племені або сою­зу племен. Усі зазначені риси відбивають ускладнення міфологічної структури язичництва в період його найвищого розквіту напередодні прийняття Руссю християнства.

У VIII-X ст. розміри поселень збільшуються. Зафіксовані на деяких посе­леннях житлово-господарські комплекси свідчать, що провідним виробничим осередком стає мала сім’я. Прогрес орного землеробства, розвиток ремесла і торгівлі сприяли формуванню територіально-сусідської общини, перетворенню її на селянську. Проте не всі слов’янські суспільства розвивалися так інтенсивно. У Молдові, на Буковині, Південному Побужжі, Дніпровському Лівобережжі в соціальних відносинах зберігаються архаїчні форми аж до X-XI ст. — момен­ту входження цих земель до складу Давньоруської держави.

В ареалі східнослов’янських племінних союзів-вождівств виникають нові адміністративні, ремісничі й торговельні центри. Деякі з них (Київ, Чернігів, Полоцьк, Ладога, Ізборськ та ін.) згодом стають першими давньоруськими містами. Інші (Хотомель, Зимне, Пастирське, Битиця) залишаються міжпле­мінними центрами та прикордонними фортецями.

Посиленню впливу князів та жерців у житті суспільства сприяло зростання ролі військової знаті за умов постійного тиску з боку хозар та інших кочовиків. За літописом, у середині IX ст. навколо Києва виникає перше ранньодержавне утворення східних слов ’ян — Київська Русь.