Глава 2 НАСЕЛЕННЯ ЛІСОСТЕПУ УКРАЇНИ ЗА КІММЕРІЙСЬКОЇ ДОБИ (X — ПОЧАТОК VII ст. до н. е.)

Крім носіїв гава-голіградської культури на території Північно- Східного Прикарпаття існували також племена, представлені кіль­кома археологічними культурами, зокрема висоцькою (X— VII ст. до н. е.). Населення, що належало до цієї культури, розташо­вувалося у районі вододілу Західного Бугу, Дністра та Стиру. На відміну від прийшлих племен гава-голіградської культури, носії висоцької культури за походженням є автохтонними, зв'язаними генетично з попередніми племенами тшинецько-комарівської куль­тури доби бронзи. Існує цілком обгрунтована думка щодо внеску носіїв висоцької культури у формування перших елементів культу­ри праслов'ян^[25].

Населення передскіфського часу Південного Полісся та Західної Волині, що залишило по собі пам'ятки так званого могилянського типу^[26], на думку багатьох дослідників, є також досить близьким до предків слов'ян^[27].

Правобережжя Подніпров'я (межиріччя Дністра та Дніпра), ба­сейн Ворскли та межиріччя Орелі й Самари на Лівобережжі Дніпра заселяли племена чорноліської культури. Просторий ареал, яскрава матеріальна культура, політична та етнічна історія дають підстави розглянути різноманітні сторони життя носіїв чорноліської куль­тури грунтовніше.

Більшу частину Дніпровського лісостепового Лівобережжя (ме­жиріччя Дніпра та Дону) населяли носії бондарихінської культури, що сформувалася до XII ст. до н. е.^[28]. Походження бондарихінських племен пов'язано з населенням доби бронзи. Стосовно етнічної на­лежності існують різні погляди, хоча більшість дослідників вважає їх фінно-уграми^[29].

Досить строката етнокультурна панорама Лісостепу кіммерій­ського часу не буде повною, якщо не згадати іранський етнокуль­турний компонент. Про його наявність свідчать передусім нечис­ленні поки що поховальні пам'ятки кінних воїнів-степовиків так званої Новочеркаської групи VIII—VII ст. до н. е. Вони зосереджені в основному на кордоні Лісостепу і Степу та у південних районах Лісостепу, мають аналогії в степовій частині України та на Пів­нічному Кавказі, і тому розглядаються як поховання історичних кіммерійців^[30]. З іранським степовим населенням треба пов'язувати й окремі поховання так званої Чорногорівської групи пам'яток IX—VIII ст. до н. е., відомі у Лівобережному Дніпровському Перед­степу^[31]. Звичайно вони трактуються як старожитності кіммерійців, хоча в останні роки їх намагаються ідентифікувати з прадавніми скіфами чи протоскіфами^[32].

Племена чорноліської культури

Племена чорноліської культури у X — на початку VII ст. до н. е. мешкали на великому просторі, що охоплює, за даними археологічних джерел, лісостепову смугу України від р. Збруч, у Подністров'ї на заході до Орельсько-Самарського межи­річчя у Лівобережному Подніпров'ї на сході. На півдні кордон роз­селення чорноліських племен збігається з початком причорномор­ського Степу, на півночі — з Поліссям.

Матеріальна культура, поховальні звичаї та інші дані відбива­ють певні відмінності та локальні особливості в різних ареалах про­живання носіїв чорноліської культури, за якими, очевидно, кри­ються досить складні етнічні процеси.

Існує декілька таких локальних областей. На Правобережжі Дніп­ра це басейн р. Тясмин на південних кордонах Лісостепу (південна частина Черкаської та північна Кіровоградської областей). Тут сконцентрована найбільша кількість городищ. Можливо, це був центр первісної консолідації чорноліських племен^[33]. Серед найвідоміших тясминських городищ слід назвати Чорноліське та Суботівське. У цьому ж районі розташовувалися численні неукріплені поселення чорнолісців — селища.

Інший район Правобережжя, що достатньо густо був заселений чорноліськими племенами, є Середнє Подністров'я. Згадані племе­на населяли здебільшого неукріплені поселення, селища. Городищ небагато (зокрема Григорівське, Рудковецьке), що, очевидно, мож­на пояснити певною стабільністю політичної ситуації у цьому регіо­ні на відміну від Середнього Подніпров'я, яке тісно контактувало зі степовим світом.

У Лісостеповому Лівобережжі немає чорноліських городищ. Один з районів мешкання тут чорноліських племен — басейн р. Bop- скли. Широковідомі поселення — селища Xyxpa (Сумська область) та Ніцаха (Полтавська область)^[34].

Другий район розташовувався на р. Орель та у межиріччі Орелі й Самари, практично на кордоні Лівобережного Лісостепу та Степу. Тут відкрито низку чорноліських селищ — Йосипівна, Самусівка та ін. Матеріальна культура деяких поселень Приорелля має змішаний характер: крім чорноліського посуду, на них часто трапляється бондарихінська кераміка, що вказує, ймовірно, на поліетнічний склад населення^[35].

Даних про соціально-політичний устрій чорноліських племен не­багато. Проте відомо, що поселення чорнолісців — це родові селища. Городища, особливо великі за розмірами, відбивають певну племенну консолідацію. Мабуть, справедливою є думка, що круглі укріплення чорнолісців втілювали «давню ідею оборони родовим табором»^[36].

У чорнолісців існувала велика патріархальна сім’я, зі складу якої пізніше виділилися малі сім'ї. Про це свідчать, з одного боку, залишки жилих приміщень великих розмірів (до 60 м2), найбільш характерні для ранньої історії чорноліських племен, колективні поховання, інколи 7—10 і більше осіб^[37], а з іншого невеличкі житла (до 12 м²), а також індивідуальні поховання у пізньочорно- ліський час.

Майнове, а отже й соціальне розшарування племен, за даними поховань, було слабким. Лише в пізній період чорноліської історії з'являється звичай ховати деяких, ймовірно, знатних співплемін- ників, з великою кількістю речей, зокрема різноманітним посудом.

Основу господарчої діяльності чорноліського населення стано­вили землеробство та осіле скотарство^[39]. Природно-кліматичні умо­ви лісостепової смуги Східної Європи сприяли розвитку згаданих галузей господарства, що мали до того ж давні традиції. Можна припустити, що землеробство було орним, як і на інших територіях Східної та Середньої Європи за цієї історичної доби. Головним зем­леробським знаряддям праці був дерев'яний плуг, що використо­вувався із застосуванням тяглової сили биків чи коней. Про земле­робський напрям свідчать численні знахідки кам'яних зернотерок, різноманітних розтиральників, крем'яних, а в більш пізній час — залізних серпів, мотик з оленячих рогів чи довгих кісток тварин, глиняних культових «коржиків».

Асортимент оброблюваних культур був достатньо широкий: просо, ячмінь, карликова пшениця, жито, горох, конопля^[40].

Серед тварин на всій території проживання населення чорно- ліської культури переважала велика рогата худоба. їй належала першорядна роль у господарстві, проте роль деяких тварин в окре­мих регіонах була неоднаковою. У Середньому Подніпров'ї, на­приклад, другою за значенням була дрібна рогата худоба, тре­тьою — свиня, а четвертим — кінь. Його роль у пізньочорноліський час у Подніпров'ї зростає. Домашня птиця представлена невеликою кількістю^[41]. У Середньому Подністров'ї другою за значенням у гос­подарстві була свиня (аналогічна ситуація спостерігається і на Дніпровському Лівобережжі, у межиріччі Орелі та Самари), третім — кінь, четвертою — дрібна рогата худоба^[42]. У Самарсько- Орельському межиріччі третьорядну роль відігравала дрібна рогата худоба, а остання належала коню^[43].

За умови розвинутих землеробства та скотарства мисливство та рибальство в господарстві чорнолісців були переважно заняттям другорядним.

Населення Подніпров'я полювало на таку дичину: благородного оленя, бобра, дикого кабана, лося, зубра, косулю, ведмедя, борсука, рись, вовка, лисицю, зайця, з птахів — на тетерю^[44].

Про рибальство носіїв чорноліської культури свідчать знахідки рибних кісток та луски, кістяних та бронзових гарпунів, бронзового рибальського гачка^[47].

Як і в інших численних племенах лісостепової смуги України, у чорнолісців були добре розвинуті домашні ремесла: керамічне ви­робництво, обробка каменю, рогу, кістки, дерева, шкур, прядіння та ткацтво.

Безперечно, важливе місце в економіці чорноліських племен займала металообробка. Вона, можливо, пов'язана з традиціями об­робки кольорових та чорних металів більш раннього, докіммерій- ського часу. За кіммерійської доби Середнє Подніпров'я перетво­рилося на потужний осередок місцевої металургії^[48].

Високого рівня розвитку досягла бронзоливарна справа, що під­тверджується не тільки численними знахідками на поселеннях та похованнях чорнолісців різноманітних предметів, зокрема ори­гінальних пласких браслетів із своєрідним орнаментом, а й ін­струментарію ливарників — глиняних та кам'яних ливарних форм, тиглів, ллячок, сопел, а також бронзових шлаків. Особливо вражають знахідки на Суботівському городищі: це близько 800 уламків глиняних ливарних форм, тиглів та ллячок^[49], які свідчать про те, що городище було одним з важливих центрів бронзоливарного виробництва. Виробництво бронзових речей, очевидно, існувало на більшості поселень. Предмети з бронзи відливалися переважно у формах, виліплених за восковою моделлю, інколи складних. Асортимент виробів був достатньо широкий: окрім масивних браслетів, виготовлялися інші прикраси — булавки, підвіски, а також знаряддя праці, зокрема кельти, зброя (рукоятки мечів) та ін.

Здобування заліза сиродутним способом та наступна його ко­вальська обробка були відомі у Середньому Подніпров'ї ще до кім­мерійської доби. Племена чорноліської культури вдосконалювали навички залізоробного виробництва. Саме з цього часу залізо набу­ває все більшого значення у господарстві та військовій справі, ви­тісняючи крем'яні, кам'яні, а згодом і бронзові вироби. Із заліза виготовлялися знаряддя праці (кельти, серпи, ножі, швайки), зброя (мечі, наконечники списів) та ін. Першими майстрами обробки за­ліза, ковалями, як правило, ставали бронзо ливарники. На користь цього свідчить, наприклад, те, що багато виробів з заліза виконано за зразком бронзових, а деякі з них складаються з двох частин (наприклад, мечі та кинджали) — залізної кованої та бронзової, що відливалася у формі. Цілком імовірно, що у чорнолісців бронзо- ливарне та ковальське ремесла не були розрізнені: і перше і друге могли перебувати в одних і тих самих руках^[50].

Племена чорноліської культури, передусім ті, що населяли Се­реднє Подніпров'я, брали ативну участь у міжплеменному обміні. Цьому сприяв насамперед високий рівень металообробки. Еконо­мічні та культурні зв'язки племен Середнього Подніпров'я, що існували ще у попередній час, за кіммерійської доби значно розши­рилися і зміцніли. Можна говорити про декілька основних напрям­ків культурно-економічних контактів чорнолісців: західний — пів­денно-західний з фракійським світом, південно-східний — з племенами кобанської культури Кавказу і, можливо, східний — з населенням татарської культури Південного Сибіру^[51]. Вірогідно, зв'язки чорноліських племен (у всякому разі тих, що мешкали у Середньому Подніпров'ї) з Кавказом та Закавказзям здійснювалися через посередництво степових кочовиків.

Існують різні думки щодо етнічної належності населення чорно­ліської культури. Найпереконливішою, мабуть, є версія стосовно праслов'янства чорнолісців^{[52] [53]. На користь останньої свідчить і та­кий важливий аргумент, як збіг ареалу архаїчної праслов'янської гідроніміки з ареалом чорноліської культури04.}

Разом з тим поширена думка про фракійську належність лісо­степових племен доби раннього заліза, зокрема носіїв чорноліської культури^[54]. Проте останнім часом вона піддається серйозній критиці^[55].

З початком кіммерійської доби спостерігається певна політична активізація лісостепових племен, зокрема Дніпровського Правобе­режжя. Вона мала декілька етапів. Найбільш ранній пов'язаний із просуванням чорнолісців на південь і на схід, завдяки чому відбу­лося освоєння південної частини правобережного Лісостепу (басейн р. Тясмин), виник цілий масив городищ, у тому числі відоме епо- німне городище в урочищі Чорний ліс, що у верхів'ях Інгульця. Існує думка, що під час розселення чорнолісців у південній частині Лісостепу відбулася асиміляція деяких етнічних груп степового на­селення, що належало до пізньозрубної культури і просунулось у Лісостеп з півдня та південного сходу^[56]. Східний напрям руху по­в'язаний з міграцією частини чорноліського населення з території Правобережжя на Лівобережжя — у басейн Ворскли та у межи­річчя Орелі й Самари. Внаслідок цього процесу бондарихінську куль­туру змінює чорноліська, про що свідчать знахідки пам'яток зміша­ного типу. Зараз домінує думка, що проникнення чорнолісців у цей регіон відбулося протягом X—IX ст. до н. е., і перші прийшлі з'яви­лися у басейні Орелі та Орельсько-Самарському межиріччі^[57]. Щодо басейну Ворскли, то, на думку окремих дослідників, освоєння цього регіону вихідцями з Правобережного Лісостепу відбулося пізніше^[58].

Причини просування лісостепових правобережних племен на лівий берег Дніпра не з'ясовані. Версії, за якими це пов'язують з тиском на чорнолісців фракійських племен чи степового населення Півдня^[59] потребують серйозної аргументації.

Цікавим питанням історії чорноліських племен є їхні відносини з фракійським населенням. Раніше вважалося, що вони обмежува­лися лише культурним впливом на населення, що мешкало на захід від Дністра, і, можливо, незначним проникненням східних етніч­них елементів у фракійське середовище^[60]. Пізніше походження од­нієї з груп населення Середнього Подністров'я (Лісостепової Мол­дови) безпосередньо пов'язували з приходом туди з Подніпров'я племен пізньочорноліської культури^[61]. Але на рівні сучасних знань можна припустити деякою мірою зворотний процес: проникнення певної, імовірно, невеликої, групи фракійського населення в ареал чорноліських племен.

Найважливішим моментом у житті чорноліських племен, без­перечно, були їхні зв'язки з кочовим Степом. Тиск степових нома- дів на лісостепове населення, очевидно, почався вже у ранній період чорноліської історії (X—IX ст. до н. е.). Найімовірніше це були епізодичні набіги, що здійснювалися кочовиками так званої Чорно- горівської групи — кіммерійцями чи протоскіфами. Ця експансія спрямовувалася, в основному, у південні райони Правобережного та Лівобережного Лісостепу. Наслідком її було зруйнування низки чорноліських селищ у басейні Тясмину на Правобережжі, наприк­лад Суботівського та Андрусівського, знищення чорноліських та бондарихінських поселень на кордоні Лівобережного Лісостепу та Степу, зокрема селищ Залінейне, Бузівка, Йосипівка, Дронівка^[62]. Про степові набіги на південні межі Лісостепу свідчать численні знахідки окремих предметів озброєння, кінського спорядження та ін. Поховань кочовиків цього періоду у Лісостепу немає. Очевидно, у відповідь на удари войовничих степовиків, особливо на південних межах лісостепового Правобережжя, чорнолісці створили цілий ма­сив городищ, зокрема в басейні Тясмину.

Ситуація змінилася у VIII—VII ст. до н. е., коли в степовій час­тині України з'являються кочові племена так званої Новочерка­ської групи, вірогідніше — історичні кіммерійці. Лісостеп став одним з об'єктів вельми широких експансійних спрямувань степо­виків. Військова активність кіммерійців охоплює практично біль­шу частину східноєвропейського Лісостепу: від Середнього Подоння на сході до Середнього Подністров'я на заході^[63]. У вогні пожарищ гине низка городищ південної частини Правобережного Лісостепу, зокрема Тясминське. Сліди пожеж та руйнацій мають багато жител нижнього ярусу культурного шару Суботівського та Чорноліського городищ^[64]. На відміну від раннього періоду, для розглядуваного часу в Лісостепу відомо декілька десятків поховань добре озброєних кінних воїнів, що практично нічим не відрізняються від степових кіммерійських могил, зокрема поховання у Носачеві, Квітках, Оль- шані на Правобережжі, Бутенках — на Лівобережжі^[65]. На території Лісостепу, особливо на Правобережжі, досить часто трапляються різноманітні знахідки, що належать носіям кіммерійської культу­ри, головним чином предмети озброєння, кінського убору, деякі вироби кіммерійського типу знайдено на поселеннях (наприклад, Суботівське городище), що свідчить про безперечний вплив степо­виків на культуру чорноліських племен.

На основі згаданих фактів можна дійти висновку, що у VIII— VII ст. до н. е. південна частина українського Лісостепу, ймовірно, перебувала під контролем степових кочовиків. Можливо, у цьому районі мешкала й частина номадів.

В історико-політичному аспекті інвазію кіммерійців у межі Лісостепу слід розглядати як один з етапів довготривалої експансії іраномовних номадів у землі осілого землеробського населення^[66], експансії, що досягла свого апогею у подальший — скіфський час, коли Лісостеп став одним з районів розселення окремих контин­гентів кочових скіфів^[67].

Причини, що спонукали номадів просуватися на територію Лісостепу, безперечно, були різними. Неабияке значення мали при­родно-кліматичні умови цього регіону, а головне — його високий економічний розвиток та ін.^[68]

Основні напрями культурних зв’язків та традиції

Племена українського Лісостепу кіммерійського періоду підтримували між собою зв'язки, різноманітні за харак­тером та інтенсивністю.

Носії бондарихінської культури мали найтісніші контакти з чор- нолісцями Лівобережжя та Правобережжя, степовими племенами Півдня — кіммерійцями, а також з населенням Північного Кавказу та Закавказзя, про що свідчать знайдені в місцях розташування бондарихінських племен кельти чорноліського вигляду, сокири ко- банського та колхидського типів. Інтенсивними зв'язками з чорно- лісцями пояснюється запозичення у них багатьох форм посуду^[69].

Тісні контакти мали місце між племенами Правобережжя. Це особливо стосується племен висоцької культури та культури Гава- Голігради. В керамічному комплексі останніх серед металічних виробів відома низка форм, запозичених у племен висоцької культури^[70].

Водночас висоцькі племена зазнали потужного культурного впливу носіїв культур «полів поховальних урн» Центральної Євро­пи. Зрештою, це призвело до того, що у племен висоцької культури поряд з інгумацією певною мірою поширився обряд кремації небіж­чиків, характерний для Центральної Європи гальштатського періоду, відомі там форми урн та ін. Більшість знахідок металічних знарядь праці, побутових виробів, прикрас носіїв висоцької куль­тури також мають центральноєвропейське походження^[71].

Культурні впливи, запозичення тих чи інших традицій здій­снювалися по-різному. Чи не найважливіша роль у цьому, безпе­речно, належала міжплеменним економічним зв'язкам, що створю­вали сприятливі передумови для тісних контактів різних племен Лісостепу між собою і з оточуючим світом. Цьому сприяли, зокре­ма, солеварні центри у Прикарпатті, осередки бронзо ливарного ви­робництва у Середньому Подніпров'ї та Закарпатті, продукція яких була важливим чинником міжплеменного обміну^[72].

Важливе значення у культурному взаємовпливі мали також військові сутички, переміщення етнічних груп у межах Лісостепу.

Мистецтво

Мистецтво лісостепових племен кіммерійського періоду з його загальними рисами й локальними особливостями презентовано в основному різноманітним орнаментом, що найчас­тіше прикрашав посуд, ювелірні вироби, кінську упряж, та дрібного пластикою.

Найпопулярнішим був геометричний орнамент у вигляді пря­мих та косих ліній, зигзагів, кутів, хрестів, трикутників, ромбів; прямокутників, кілець та їх комбінацій. Найпоширенішим був геометричний орнамент, що складався з комбінацій трикутників та ромбів, у тому числі заштрихованих косими лініями чи заповнених кільцями (лощений посуд чорноліської культури Подніпров'я та Подністров'я, висоцької, культури Гава-Голігради). Часто він поєднувався зі штампованим орнаментом із спіралей та кілець. На кераміці носіїв бондарихінської культури геометричний орнамент вживається рідше. Візерунки з концентричних кілець та спіралей відомі й на різноманітних металічних та кістяних виробах, наприк­лад, на бронзових виливаних браслетах чорноліської культури, прикрасах висоцької культури.

Широко представлений геометричний орнамент у мистецтві сте­пових кочовиків — кіммерійців, що проникли у Лісостеп. Питання про походження геометричного орнаменту, вживаного в мистецтві лісостепового населення доскіфської доби, складне. Деякі елемен­ти, без сумніву, традиційно запозичені від племен попереднього пе­ріоду. Водночас складається цілком певне враження, що широке використання геометричних візерунків значною мірою пояснюєть­ся впливом культур Балкано-Дунайського регіону^[73].

Оригінальний рослинний орнамент у вигляді дерев з піднятими догори гілками відомий в основному на посуді носіїв висоцької культури^[74]. Існує цілком певна думка, що орнамент із кола і хреста є солярною символікою. Геометричні ж візерунки — трикутники, ромби, заштриховані косими лініями чи заповнені крапками, оче­видно, символізують зоране та засіяне поле, спіральний візеру­нок — умовне зображення води та сонця^[75].

Дрібна пластика представлена в основному фігурками різнома­нітних свійських тварин — коня, корови, кози, вівці, свині та ін. Найвідоміші зразки зооморфної культури є у чорнолісців і племен фракійського гальштату^[76]. Традиції виготовлення лісостеповим населенням глиняних фігурок різноманітних тварин, безперечно, беруть початок з більш ранньої пори, від часу існування білогру- дівської культури доби бронзи, а, можливо, й раніше.

Цікаві мініатюрні посудини у вигляді птахів характерні для ви­соцької культури, а також-для культур «полів поховальних урн» Центральної Європи^[77].

Певною мірою зооморфні образи притаманні й мистецтву степо- виків-кіммерійців^[78].

Антропоморфні зображення доскіфської доби є рідкісними. По­одинокі знахідки (фігурки чоловіка та жінки) виявлено на двох поселеннях культури Гава-Голігради^[79].

В цілому характер орнаментів і зооморфна пластика декоратив­но-прикладного мистецтва доскіфського населення Лісостепу пов'я­зані з землеробсько-скотарськими культами, що відбивають ідею родючості.