Ліана Вакуленко (Київ) ПРО ПОХОДЖЕННЯ ПОХОВАЛЬНОГО ОБРЯДУ КУЛЬТУРИ КАРПАТСЬКИХ КУРГАНІВ
Прикарпатське населення пізньоримської доби залишило чисельні могильники з більшою чи меншою кількістю поховань, що неодноразово привертали увагу дослідників. Розташовані вздовж північних схилів Карпат, між гірською дугою та річками Дністром, Прутом, Сіретом, ці пам'ятки, відкриті ще наприкінці ХІХ ст., отримали назву культури карпатських курганів.
Сама назва відбиває той факт, що по-перше, пам'ятки культури займали територію Карпатського підгір'я, а по-друге, на відміну від східноєвропейських старожитностей пізньоримського часу, яким притаманні ґрунтові могильники, ці старожитності вирізняє курганний поховальний обряд.Втім не лише спорудження курганів виділяє прикарпатський поховальний обряд. Характерною і визначною його рисою є спалення тіла померлого на місці поховання, тобто, так званий bustum. Це не тільки місце, призначене для спалення тіла померлого, але і саме поховання. На тому ж місці після здійснення кремації лишали спалені рештки людини та жертовних тварин, перемішані із залишками вогнища та особистими речами і дарами, як правило, пошкодженими вогнем. Втім, зрідка бували винятки, коли дари вміщували неушкодженими, post factum.
Отже постає питання про походження такого незвичного для східноєвропейських територій обряду. Оскільки йдеться про епоху, ключові події якої пов'язані із потужними потоками переселення народів із північних регіонів Європи, видається природним припустити, що земля виходу цього населення розташована саме на тих територіях. Проте, якщо визнати, що сама культура, у тому вигляді як ми застаємо її на Прикарпатті, сформувалася вже на місці, під впливом провінційної римської культури, можна припустити, що загальна романізація позначилася і на поховальному обряді.
Відомо, що консервативність і сталість поховальних традицій дозволяє прослідкувати зв'язок і спадковість стародавніх спільнот. Разом з тим ми маємо археологічно зафіксовані та зумовлені різними причинами зміни поховальних традицій в культурах в тому числі і в римський час.
Влаштування bustum вважається складовою частиною типово римського поховального обряду.
Класичне bustum маєчисельні аналогії на теренах Римської імперії, де також відоме і bustum під курганами. Поховальний обряд типу bustum тісно пов’язаний і з культурою римських провінцій, зокрема надрейнських та наддунайських. Його, без сумніву, практикували по обох боках Римського кордону. Відомі приклади, коли внаслідок романізації, населення починало практикувати римський поховальний обряд. Так сталося у провінціях Норікум та Панонія, де відкриті численні курганні могильники із слідами спалення на місці. На думку австрійських вчених, кургани належать місцевому, але романізованому іллірійському населенню. Норіко-паннонські старожитності датуються періодом від середини І ст. до середини ІІ ст.Так само bustum під курганами був поховальним обрядом у населення Трансільванії, де відомі курганні могильники типу Кашольц-Кальбор. Час побутування трансільванських курганів триває від рубежу І-ІІ ст. до кінця ІІ ст. Досить переконливою здається думка, що вони залишені нащадками колоністів з Норікума та Панонії, які перебралися в цей регіон.
Поховальний обряд культури карпатських курганів прямо нагадує обрядність обох цих спільнот, що вже привертало увагу дослідників. Проте навряд чи можна думати про спорідненість населення, яке, нагадаємо, проживало на територіях римських провінцій, з населенням північного Прикарпаття. Подібний ефект могло спричинити притаманне епосі загальне явище романізації різноетнічного варварського населення, яка відбувалася в той час з різним ступенем інтенсивності. Якщо прийняти подібну гіпотезу для пояснення походження поховального обряду культури карпатських курганів, все ще залишається відкритим питання, де саме і коли відбувся цей процес.