Альона Вамуш (Чернівці) ПЕРЕЖИТКИ ЯЗИЧНИЦЬКОЇ СИМВОЛІКИ В ЖІНОЧИХ ГОЛОВНИХ УБОРАХ НАСЕЛЕННЯ БУКОВИНИ В СЕРЕДНЬОВІЧНИЙ ЧАС (ХІ - ХІІІ ст.)
В епоху середньовіччя духовне життя населення Буковини, як і всієї Русі, мало ряд особливостей. У ньому простежуються пережитки первісних язичницьких вірувань, які тривалий час продовжували існувати поряд із християнством.
Найкраще шар дохристиянських вірувань зберігався у витворах прикладного мистецтва, зокрема у ювелірних виробах, основна маса яких була приналежністю жіночого убору, особливо парадного, і концентрувала в собі оберегові функції.Головний убір вважали найважливішою частиною костюма, особливо у багатих жінок. Проте як він виглядав, як його носили, відомо досить мало. Головні убори в пам'ятках археології Х-ХІІІ ст. походять переважно з поховань і скарбів. Жодна категорія археологічних знахідок не має такої значної різниці у вартості як ювелірні вироби. Основні компоненти комплексу прикрас, що був невід'ємною частиною народного жіночого костюма ХІХ - початку ХХ ст., формувались в основних рисах у давньоруський період. Жіночі головні убори середньовічного часу до наших днів не збереглися. Тому про них можемо судити по зображеннях на сторінках східних, давньоруських і візантійських рукописів. Велике значення мають іконографічні джерела.
Значно більші інформативні можливості мають археологічні матеріали. Особливо важливі вони для пошуку витоків тих чи інших місцевих традицій та обрядів в оздобленні народного костюма. Дані археології суттєво доповнюють етнографічні матеріали і дозволяють простежити побутування цілого ряду звичаїв протягом значного відрізку часу. В свою чергу етнографічні спостереження дозволяють отримати більш повну інформацію про конкретний археологічний артефакт і довідатися про послідовність здійснення обрядових дійств, матеріальні рештки яких фіксуються на археологічному рівні.
В останні роки цінні археологічні знахідки були виявлені на території межиріччя Верхнього Пруту та Середнього Дністра, зокрема на городищі ХІІ - першої половини ХІІІ ст.
в с. Недобоївці. Тут була виявлена прямокутна бронзова позолочена пластинка розмірами 3,1?3,3 см. На її поверхню нанесений штампований орнамент: посередині розміщене стилістичне зображення чотирипелюсткової квітки, у круглій серцевині - косий хрест, по периметру пластинки йде контурна лінія із штриховкою. В кутах пробиті наскрізні отвори для нашивання на тканинну основу. Такого типу пластинки вже не перші знахідки на Буковині. Вперше їхні знахідки були зафіксовані у 1889 р. в Кіцмані. Ще дві схожі пластинки з підвісками виявили у літописному Василеві та в с. Санківці (було зафіксовано 6 бронзових позолочених пластинок з трапецієподібними фігурними підвісками та 6 бронзових бубонців, підвішених до них). Схожі, але срібні і менших розмірів прямокутні пластинки були знайдені на Чорнівському городищі й датуються XIV ст. Детальне вивчення знайдених бронзових, часто позолочених пластинок із підвісками дозволили пов'язати їх із рештками весільного вбрання чільця чи начільника.Цей головний убір виник у результаті синтезу народних і великокнязівських головних уборів. Зокрема його форма з прямокутних пластин, розташованих у ряд, і наявність підвісок імітує давньоруський князівський головний убір-діадему. Остання прийшла на Русь із античного світу. На території Давньої Русі великокнязівські діадеми виготовлялися із золотих квадратних пластинок, прикрашених зображеннями святих, сюжетними композиціями, рослинним орнаментом, які виконувалися в техніці перегородчастої емалі. В різних місцевостях Давньої Русі діадеми- начільники мали свої варіанти.
Прикраси давньоруських дівочих корун і начільних вінків свідчать, що ця форма головних уборів виникла із квіткових вінків. Жінки-селянки носили очіпки та хустини (з парчі чи іншої тканини). Дівчата прикрашали голову лише стрічкою на зразок вінка. У давньоруський час чільце було так само, як і вінок з квітів, який захищав дівчину від «лихого ока» і від нечистої сили. Ось чому напередодні Святого Юрія, на Зеленому тижні, в ніч під Івана Купала дівчата не скидають з голови вінків.
Важливо підкреслити, що за період свого існування з XII - першої половини XIII ст. і до кінця XIX ст. чільце мало змінилося. Спостерігаються лише невеликі відмінності в орнаментації, кількості підвісок і їхньому оформленні. Все це свідчить про сталість їхнього побутування і дозволяє віднайти витоки цього весільного головного убору. Разом із тим використання чільця в Подністров'ї та Попрутті, а потім його поширення на Гуцульщині дає змогу говорити про етнічний склад і походження населення гірської частини Буковини та їхній безпосередній зв'язок з давньоруською-давньоукраїнською народністю регіону.
Наведені дані про давньоруські прикраси буковинського населення дозволяють отримати певну інформацію для висвітлення цієї теми. Подальший розвиток археологічних та етнографічних досліджень дозволить, безперечно, збагатити і доповнити характеристику пишнобарвного та своєрідного жіночого одягу середньовічного населення Буковини.