Колочинська культура

Лівобережжя Верхнього Дніпра: Десну, Сейм, верхів’я Су­ли, Псла та Сіверського Дінця - займає Колочинська культура (табл. 9). Дослідження її були розпочаті в 1955-1960 рр. роз­копками городища в Колочині, що дало назву культурі.

Нині відомо близько 150 поселень та могильників Коло- чинської культури. Понад ЗО з них розкопувались. Виявлено понад 40 жител та 400 поховань. Поселення розташовані в нижніх частинах надзаплавних терас або на підвищених місцях, часто на дюнах у заплаві. Житла чотирикутні, пере­важно квадратні, площею 11-24 кв. м, їхні стінки зрубні або стовпові. Здебільшого у центрі житла ставився один опорний стовп, що зрідка трапляється і в пеньківських житлах, але чого ніколи не було у Празько-Корчацькій культурі. Поряд із центральним стовпом розміщувалося вогнище (мал. 16:1-2).

Господарські ями в профілі мали переважно грушоподібну форму.

Поховальний обряд - трупоспалення на стороні з подаль­шим покладенням останків у неглибоку ямку. Крім кальцино­ваних кісток, у поховання потрапляли особисті речі покійно­го, а також уламки спеціально розбитого посуду. На могиль­никах ямні поховання переважають кількісно над урновими.

Кераміка ліпна. Лише на найбільш ранніх пам’ятках (V ст.) трапляються поодинокі знахідки фрагментів імпортної гон-

Мал. 18. Характерний матеріал із ранньосередньовічних слов’янських поселень: кераміка, датуючі знахідки, типи жител;

А - Полонинської культури; Б - Пеньківської культури; В - Празько-Корчацької культури; Г - Дзєдзіцької культури. І - попіл; II - вогнище; ПІ - піч-кам’янка

чарної сіроглиняної черняхівської кераміки. Специфік;, ліпних комплексів Полонинської культури полягає в тому, пи тут у кількісному відношенні переважають циліндро-конічн. форми горщиків над округлобокими (мал.

Інший інвентар складається із землеробських (серпи, коси) деревообробних (сокири, долота) та універсальних (ножі, шила знарядь праці. Також відомі жорнові камені, бруски, кістян: проколки, глиняні пряслиця тощо.

Вироби з кольорових металів представлені фібулами, прял­ками, нашивними бляшками, різного роду підвісками тощо.

Колочинська культура датується в межах У-УП ст., отже вона синхронна Празько-Корчацькій та Пеньківській.

Характер господарства та соціального ладу колочинськоп населення був близький до соціально-економічних структуг пеньківських та празько-корчацьких старожитностей. Моя ливо, дещо більшу частку, виходячи з лісової екологічної ніші, тут займало підсічне землеробство.

Саме північне розташування Колочинської культури, віддаленої від Візантії та її провінцій, було причиною того, що ця група населення, яка створила культуру, не отримала імені в писемних джерелах. Археологія також не може визначити цього етноніма, але вона безперечно засвідчує, з одного боку, господарсько-культурну спільність, відображену пам’ятками матеріальної культури, а з другого, констатує наявність у ко- лочинських старожитностях слов’янських та балтських еле­ментів матеріальної культури.

Слов’янізація верхньодніпровських балтів, що почалася в перших століттях н. е., продовжується через Київську і Коло- чинську культури і завершується в період Київської Русі.