Глава 3 КНЯЗІВСЬКА РАДА-ДУМА
Князі вже на ранньому етапі становлення східнослов’янської державності спирались у своїй діяльності на раду старійшин. Із літописного повідомлення про події 945 р. видно, що древлянський князь Мал приймав рішення про переговори з київською княгинею Ольгою, попередньо порадившись із старійшинами землі.
На них лягла вся відповідальність за вбивство Ігоря, яке також погоджувалось з князем. «Съдумавше Древляне съ княземъ своимъ Маломъ... аще не убьем его, то вси погубить»[708].Аналогічну раду, яка складалась із бояр і «градських» старців, збирав Володимир Святославич при вирішенні питання вибору нової віри. Князівські радники іменуються нерідко просто дружиною. З нею князь «дума о строеньи земленемь, и о уставе земленем, и о paτ⅛xτ>⅛[709].
До складу ради входили, очевидно, і вищі церковні ієрархи. Закон про страту розбійників порадили Володимиру єпископи. Пізніше вони, а також старці міські внесли пропозицію замінити страту вирою (штрафом).
Вирішуючи питання війни з половцями, великий київський князь Святополк, як свідчить літопис, «не здумав с большею дружиною отнею», а порадився («совет створи») з людьми «несмыш- ленными». Значення ради як дорадчого органу при князеві визнавав Володимир Мономах. Із тексту його «Повчання» випливає, що одною з функцій ради була судова. ⅛C⅛fliπe думати с дружиною оли люди оправляти»[710].
Є всі підстави стверджувати, що з посиленням князівської влади на місцях ради, подібні до київської, діяли в усіх землях. Навіть такі авторитетні князі Суздальської землі, як Юрій Довгорукий, Андрій Боголюбський і Всеволод Велике Гніздо, мусили рахуватись і співпрацювати з радою. Коли Юрій Довгорукий мав намір посадити у Києві свого брата, робити цього йому не порадило боярське оточення. «Бояре же размол виша» його, як зауважив літописець.
Під 1158 р. літопис повідомляє, що Юрій радився з «детьми своими и с мужи своими». Всеволод Велике Гніздо менше звертав увагу на своїх боярських дорадників, але зовсім ігнорувати їх також не міг. Коли новгородці запросили на престол його сина, то рішення щодо цього він прийняв, «здумав з дружиною своєю». Більшою лояльністю до ради відзначався син Всеволода Юрій. Літопис визначає його вчинки формулою — «сдумав с братьею своею и с бояры».Важливу роль відігравала боярська рада у Галицькій землі. Іноді її ухвала виявлялась вирішальною. Так, 1153 р. рада заборонила молодому князю Ярославу брати участь у битві з великим київським князем Ізяславом Мстиславичем. По смерті Ярослава Осмомис- ла вона позбавила галицького столу його сина Володимира тільки за те, що він «думы нелюбяшеть с мужми своими». У часи малоліт- ства князів Данила і Василька Романовичів рада фактично порядкувала на Волині.
Повідомлення про раду в Чернігівській землі засвідчують, що до її складу входили єпископ, тисяцький, а також «мужи» князя. Саме з ними радилась дружина Святослава Ольговича про заміщення престолу: «сгадавше с пискупом и с мужми князя своего».
Склад князівських радників розширювався залежно від того, яке питання розглядалося на раді. Номінальний великий князь В’ячеслав радився не лише з «мужьми» своїми, але й з Мстиславом Ізяславичем. Ростислав Мстиславич, посівши київський стіл після В’ячеслава, зібрав раду, до якої увійшли «мужи» покійного брата, а також тіуни і ключники. Вони допомагали поділити майно покійного В’ячеслава між церквою і княгинею.
Члени ради нерідко називались «думцями», що, очевидно, було похідним від термінів «сдумаша», «думати». Практично усі повідомлення про раду князя з дружиною починаються словом «сдумаша».
В міру розвитку феодальної державності так звані старци градские стали називатися «мужами градскими». Крім бояр і старшої дружини, до князівської ради входили також представники міського магістрату. Важливе рішення про участь у війні з Юрієм Довгоруким Ізяслав Мстиславич приймав з боярами, дружиною і киянами.
В останніх, безперечно, слід вбачати представників магістрату, і саме вони не дали своєї згоди на формування народного ополчення, як того хотів Ізяслав. Максимум, чого він домігся від «киян», це згоди на набір добровольців. Іншого разу «кияни» були більш прихильні до Ізяслава і рішуче підтримали його у протистоянні з Юрієм.Роль ради-думи зростала в міру послаблення князівської влади. В Галичині на початку XIII ст. спостерігається практично самостійна діяльність ради. Саме їй належить рішення, безпрецедентне в історії Русі, посадити на галицький стіл боярина.
Згідно з В. Т. Пашу то, рада при князеві — явище типове не тільки для Русі, але й для інших країн середньовічної Європи. Нічого специфічного давньоруська політична практика не випрацювала. Безперечно, це був становий орган, який сягав своїм корінням щС язичницьких часів. Літопис повідомляє, що практика прийняття важливих рішень на радах мала місце вже на етапі літописних «племен»: «сдумаша поляне». В умовах існування феодальної держави до складу ради входили васали князя — представники земельної і дружинної знаті, вищого духовенства, а також міських магістратів.
До компетенції ради-думи належали найважливіші питання внутрішнього і зовнішнього життя країни, окремої землі-князівст- ва. Вона займалась виробленням юридичних кодексів, нормуванням церковної юрисдикції, підготовкою до військових кампаній, зовнішніми зносинами тощо. Звичайно, дорадчий характер ради не надавав її рішенням законодавчої обов’язковості. Таким правом володів лише князь. Але політична практика Русі знала і випадки, коли князі змушені були покірно виконувати ухвалу ради. Насамперед це стосується тих князів, котрі не мали сил успішно протистояти боярській опозиції. Звичайно, при князях владних і сильних ради лише освячували своїм рішенням їх наміри і дії. Зростала урядова роль рад у періоди міжкнязів’я або тоді, коли з якихось причин стіл тривалий час лишався без князя.