Київська культура

Ареал цієї культури охоплює Подесення і Посейм’я, а також верхів’я Су­ли, Псла, Ворскли і Сіверського Дінця. На Правобережжі Дніпра її пам’ятки поширені від Могилева на півночі до Канева на півдні (рис.

Перші пам’ятки київської культури були відкриті наприкінці 1940-х — на початку 1950-х років В. М. Даниленком на околицях Києва. В подальшому найцікавіші матеріали отримані під час розкопок у Козаровичах, Обухові та Глевасі на Київщині (Є. В. Максимов, H. М. Кравченко, Р. В. Терпиловський та ін.), Улянівці та Олександрівці на Чернігівщині (Р. В. Терпиловський, О. В. Шекун та ін.), Боромлі на Сумщині (Г. М. Некрасова, Р. В. Терпилов­ський), Шишині на Білгородщині (А. М. Обломський), Абідні й Тайманові поблизу Могилева (Л. Д. Поболь). За півсотні років на теренах України, Біло­русі та Росії зафіксовано близько 300 київських поселень і могильників.

Київська культура охоплює територію, що майже повністю збігається із пізньозарубинецьким ареалом і поділяється на чотири локальні варіанти: середньо- та верхньодніпровський, деснянський і східнолівобережний.

Поселення зазвичай розташовувалися на краю першої або другої надзаплав­ної тераси, інколи — на підвищеннях у заплавах річок. Крім того, в Середньо­му Подніпров’ї відомі поселення, розміщені на схилах балок корінного берега зі струмками (Глеваха, Білогородка, Обухів).

Основна маса жител — напівземлянки, форма яких у плані близька до квад­рата з довжиною сторони 3,3—5 м, із заглибленою на 0,5-1,2 м долівкою і відкритим вогнищем. Стіни зрубної, або каркасно-стовпової, конструкції вста­новлювали всередину котловану. Окрім напівземлянок, на поселеннях до­сліджені житла, щодо яких можна припустити застосування зрубів, збудованих на рівні материка або навколо заглибленої частини. У таких спорудах зафіксо­вані черені глинобитних печей, вирізані в материковій стінці. На деяких посе­леннях трапляються також господарські споруди з глиняною обмазкою, виносні вогнища.

Поховальний обряд досить невиразний: грунтові могильники без зовнішних ознак із трупоспаленнями майже без інвентаря. Переважна більшість похо­вань — ямні. Могильники, як правило, невеликі й складаються з 5—15 похо­вань. У могильних ямах інколи трапляються предмети убрання (фібули, пряж­ки та ін.). У кількох похованнях із Козаровичів знайдено численні уламки перепаленого посуду. У верхів’ях Псла іноді простежуються урнові трупоспа- лення (Куліга, Гочево). Фрагментована кераміка, що походить із більшості

Рис. 11. Археологічні культури ПІ — початку V ст. н. е.:

1 — київська (локальні варіанти: А — середньодніпровський, В — верхньодніпровський, C — деснянський, D — східнолівобережний); 2 — черняхівська; 3 — пам’ятки типу Черепин;

4 — пам’ятки типу Етулія; 5 — культура штрихованої кераміки; 6 — дніпро-двінська; 7 — мощінська;

8 — дяківська; 9 — вельбарська; 10 — сарматські пам’ятки; 11 — римський лімес (стрілками показано напрями міграцій: 12 — населення київської культури і пам’яток типу Черепин;

13 — населення вельбарської культури; 14 — гунів)

поховань, імовірно, засвідчує проведення ритуалів типу тризни з розбиттям посуду під час спалення.

Уся кераміка київської культури ліпна. Груболіпний посуд представлений горщиками і корчагами опуклобоких, біконічних та слабопрофільованих форм і плоскими дисками — покришками чи сковорідками. Невелику групу стано­вить столовий посуд — чорнолощені миски та вази.

У кераміці найбільш ранніх пам’яток збереглися пізньозарубинецькі тра­диції, що увібрали в себе ряд пшеворських елементів. Для заключного етапу типовим стає поширення біконічних і опуклобоких горщиків, що мають певні аналогії у наступних полонинській та пеньківській культурах.

Окрім кераміки, на київських пам’ятках фіксуються знаряддя праці й побу­ту, прикраси, але їх набір бідніший, аніж у сусідній черняхівській культурі.

Рис. 12. Київська культура. Головні етапи розвитку

списів, спорядження вершника — шпорами. Частина прикрас, зокрема бронзові фібули і пряжки, скляні намистини, була черняхівським імпортом. Місцевими майстрами виготовлялися переважно залізні фібули і пряжки пізньоримських типів. Специфічними для ранніх пам’яток київської культури є речі з виїмчас­тою емаллю.

Хронологію київської культури визначають у межах зламу ІІ/ПІ ст. — першої половини V ст., усередині яких виділяють три періоди (рис. 12). Прикметною рисою раннього є використання шпор та пряжок середньоєвропейських типів, прикрас кола виїмчастих емалей. У цей час провінційно-римський імпорт над­ходив у відносно рідких випадках. Серед новацій — підв’язні фібули. Для нас­тупного етапу хронологічними індикаторами можуть слугувати підв’язні і воїнські фібули, пряжки місцевого -та черняхівського виробництва, а також фібули з довгим приймачем, “танаїські” амфори, рогові гребінці. Пізній етап характеризується фінальними контактами з черняхівською культурою. Окрім черняхівських речей, він може бути датований скляними намистинами, брас­летом із потовщеними кінцями, люстерком із центральною петлею, фібулами прибалтійського типу. »

Київська культура генетично пов’язана із зарубинецькою через пізньозаруби- нецькі пам ’ящки, хоча й не була прямим її продовженням. Вона сформувалася унаслідок складної перебудови пізньозарубинецьких традицій та їхньої інте­грації із західними (пшеворськими) і північними (балтськими) елементами.

Зазначимо також двосторонній характер зв’язків київської культури. З од­ного боку, вона певною мірою пов’язана з колом культур лісової зони Східної Європи, а з іншого — її носії у Середньому Подніпров’ї та Лівобережжі пере­бували у тісному контакті з черняхівськими племенами.

Переважна більшість археологів розглядає київську культуру як своєрідний місток, що поєднував зарубинецькі та пізньозарубинецькі пам ’ятки II ст. до н. е. — II ст. н. е. із ранньосередньовічними слов’янськими пам’ятками колочинської і пеньківської культур. Тому київські племена вважаються безпосередніми предка­ми ранньоісторичних слов’ян (венетами Йордана).