Черняхівська культура

Найяскравішою культурою не лише України, а й усієї Східної Європи римського часу є черняхівська. Вона охоплює величезну територію, що вклю­чає більшу частину сучасної України (за винятком північних районів у лісовій зоні та степових областей Лівобережжя), Молдову, а також східну Румунію (її тут називають “культура Синтана де Муреш”) і західні частини Курської та Білгородської областей Росії (рис.

Першим дослідником черняхівської культури був В. В. Хвойка, який у 1899—1901 рр. провів розкопки могильників у селах Черняхові та Ромашках на Київщині. Один із цих могильників і дав назву новій культурі. Приблизно в той же час у верхів’ях Західного Бугу і Дністра розпочав дослідження черняхів­ських старожитностей К. Гадачек. У подальшому ці пам’ятки вивчали М. Ю. Смішко, А. Т. Сміленко, Є. В. Махно, М. Ю. Брайчевський, Е. О. Си­монович, H. М. Кравченко, М. О. Тиханова, В. Д. Баран, І. С. Винокур, Б. В. Магомедов, Г. Б. Федоров, Е. А. Рікман та ін.

До карти пам’яток черняхівської культури України нині входять близько 3500 об’єктів. Серед них — поселення у Неслухові і Ріпневі на Західному Бузі, Черепині, Теремцях і Соколі на Дністрі, Журавці й Обухові у Подніпров’ї, мо­гильники Черняхів, Косаново, Компанійці в Україні, Данчени в Молдові, Синтана де Муреш у Румунії та багато інших.

Зона поширення пам ’яток черняхівської культури охоплює насамперед лісосте­пову зону, тоді як степ був заселений порівняно мало; життя осілого населен­ня тут було пов’язане з долинами річок. Досить густо черняхівські пам’ятки займають узбережжя Чорного моря на захід від гирла Дніпра.

Поселення, як правило, розташовані на схилах невеликих річок, потічків, поблизу джерел питної води. Більшість поселень невеликі — 200—300 м у дов­жину і 100—180 м завширшки. Але трапляються також селища довжиною 1—2 км.

Окрім селищ, відомі три черняхівські городища: Башмачка у Надпоріжжі, Олександрівка на Інгульці та Городок у пониззі Південного Бугу.

Лише деякі з поселень черняхівської культури досліджені у повному обсязі. На селищі Журавка (р. Вільшана) житла різного за походженням населення (слов’ян і германців) групувалися спочатку на різних ділянках; лише згодом спостерігається їх змішування. Досить типовим є розміщення садиб уздовж схилу на відстані кількох десятків метрів одна від одної.

Житла на черняхівських поселеннях у різних районах поділяються на три типи. Це заглиблені в материк напівземлянки і землянки, поширені у лісо­степовій зоні України; наземні глинобитні житла, що переважають у Прут- сько-Дністровському межиріччі; кам’яні будівлі, характерні для Північного Причорномор’я.

Напівземлянки площею 10—20 M² мали котлован, заглиблений на 0,8-1,2 м у землю. Стіни, очевидно, — каркасно-тинової конструкції із глиняною обмаз­кою або зрубні. Для опалення використовувалися вогнища, черені яких були викладені черепками чи камінням, а також печі (вирізані в материковій стінці або глиняні). На черняхівських пам’ятках Середнього Дністра вперше з’явля­ються невеликі прямокутні напівземлянки з піччю-кам’янкою у кутку (Te- ремці, Бакота), які практично не відрізнялися від основного типу слов’янсь­кого житла другої половини І тис. н. е.

Наземні будинки здебільшого були великих розмірів — 65—120 м². За пла­нуванням, розмірами і деталями конструкції деякі з них мало чим відрізняють­ся від так званих “тринефних” германських жител. Дах таких споруд підтри­мувався двома рядами товстих стовпів. Відбитки на обпалених шматках глини тину і нетовстих стовпів свідчать про каркасно-тинову конструкцію стін таких будівель.

Споруди, стіни яких зводилися із каменю, уміщали в одному блоці житлові та господарські приміщення (усередині деяких приміщень зафіксовано ясла для худоби).

Стіни більшої частини господарських споруд каркасно-стовпової чи стов- пово-тинової конструкції. Майже на кожному добре вивченому поселенні чер­няхівської культури виявлені також ями-льохи та виносні вогнища — залиш­ки літніх кухонь.

Серед виробничих споруд особливо вирізняються двоярусні гончарні гор­ни, в яких випалювалася кераміка. їх відомо близько 50; інколи трапляються залишки гончарних майстерень (Журавка, Глеваха).

Черняхівські могильники зазвичай розташовані поблизу поселень. Зафіксо­вано кілька сотень могильників і окремих поховань; приблизно на 40 пам’ят­ках проведено широкі розкопки. Могильники являють собою “поля поховань” і налічують від кількох десятків до двох-трьох сотень поховань. Як і житла, по­ховальні обряди черняхівського населення досить різноманітні. Більшість могильників біритуальна, тобто тут поєднуються трупоспалення і трупопокла- дення. Однак трапляються окремі могильники лише з трупопокладеннями. Так, у Чернелеві Руському поблизу Тернополя майже на три сотні відкритих поховань є лише одне трупоспалення. Трупопокладення характерні і для Північного Причорномор’я. Крім того, тут виявлено багато поховань у ката­комбах або в ямах із виступами-заплечиками. Зазвичай, небіжчиків ховали на спині у витягнутому стані головою на північ або на захід. Частина тілопокла- день має сліди ритуального порушення могил. Винятком для черняхівської культури є кургани (Кантемирівка).

Спалення відбувалося переважно за межами могильника. Рештки трупоспа­лення здебільшого вміщували в урни, рідше — просто в невеликі ями. У тіло- покладеннях виявлено залишки одягу, прикраси (бронзові та срібні пряжки, фібули, намисто, підвіски), предмети побуту (кістяні гребені, глиняні прясли­ця, посуд, залізні ножі, шила, скляні келихи). Усі ці предмети супроводжува­ли й трупоспалення, але вони, як правило, пошкоджені вогнем. В окремих багатих могилах зафіксовано близько 20 посудин різних типів. Поховання зі зброєю на черняхівських могильниках поодинокі, причому трапляється вона переважно у похованнях із кремацією пшеворського типу (Компанійці, Малаєшти).

Окрім рядових, виявлено поховання представників родової та племінної арис­тократії, що мають паралелі у Центральній Європі. Здебільшого вони виділя­ються за інвентарем, що включав набір для участі померлого у “потойбічному бенкеті” (посуд для вина, речі для ігор), але для тілопокладень найважливішим критерієм є наявність ями великих розмірів із дерев’яною конструкцією, спо­рудження якої вимагало чималих зусиль усієї громади.

Характерною ознакою черняхівської кераміки є кружальний сірий посуд, що виготовлявся кваліфікованими гончарами. Це, насамперед, високоякісна ку­хонна, столова і тарна кераміка. Найпоширенішими були кухонні опуклобокі горщики з шорсткою поверхнею і сіролощені миски. Виготовляли місцеві майстри також столові тривухі вази, кухлі, глеки, великі піфоси для зберіган­ня продуктів і води. Самостійну категорію кераміки становлять імпортні світло- і червоноглиняні посудини (здебільшого глеки і низькі миски) та ам­фори (рис. 13, 14),

Ліпний посуд значно поступається за кількістю кружальному. Лише на пам’ятках типу Черепин у верхів’ях Дністра і Західного Бугу його частка сягає 50 %. Ліпна кераміка поділяється на кілька груп, властивих тим чи іншим етнічним компонентам у складі черняхівських племен. На пам’ятках типу Черепин та деяких поселеннях Середнього Подніпров’я і Дніпровського Ліво-

Puc. 13. Черняхівська культура. Гончарний посуд

Рис. 14. Черняхівська культура:

1—9 — ліпний посуд; 10—18— імпортний посуд; 1—12 — кераміка; 13—15 — скло; 16—18— червонолакова кераміка

бережжя (Журавка, Хлопків, Жуківці, Новолипівське, Великий Бобрик, Kpac- нопілля) трапляються ліпні горщики, що нагадують кераміку київської культу­ри. Поширеними були також “бомбоподібні” ліпні посудини, аналогічні кераміці вельбарської та пшеворської культур. Найбільше їх зафіксовано на поселеннях Велика Снітинка та Білопілля.

На черняхівських пам’ятках виявлена переважна більшість різних сільсько­господарських знарядь другої чверті І тис. н. е. Це кілька десятків залізних наральників та чересел (плужних ножів), а також серпів із держаком або з гачком на кінці руків’я. Знахідки мотик, лопат і кіс поодинокі. Кам’яні ро­таційні жорна чи їхні уламки зафіксовані майже на кожному черняхівському поселенні.

Прикметними деталями костюма були двочленні бронзові, інколи срібні та залізні, так звані арбалетоподібні фібули, що поділяються на застібки з під­в’язною або суцільною ніжкою. Рідше трапляються фібули з довгим прийма­чем та двопластинчасті. Поширені також різні поясні пряжки, інколи пояси прикрашалися бронзовими або срібними накладками і наконечниками.

До складу намиста входили відерцеподібні підвіски, срібні та бронзові лун- ниці й “сокири Тора”, намистини зі скла, сердоліку, бурштину, коралів, мушлі. Костюм іноді доповнювався сережками, браслетами, шийними гривнами, каб­лучками. Рівень життя черняхівців характеризують такі доволі поширені побу­тові речі, як замки та ключі різних типів, дерев’яні відра із залізними ручка­ми, вушками та обручами, скриньки із металевими замками, кістяні гребені, бритви, туалетні пінцети й копоушки із бронзи та срібла, залізні кресала тощо.

Серед предметів озброєння на черняхівських пам’ятках (передусім поселен­нях) переважають довгі двосічні мечі, кинджали, деталі піхов і щитів (умбони та руків’я), бойові сокири, наконечники стріл, дротиків та списів; зі споряд­ження вершника та коня — шпори і вудила. їхні найближчі аналогії походять із пшеворської культури. Окрім зброї народного ополчення (дротиків, списів, луків і стріл), у черняхівській культурі зафіксована зброя воїнів-професіоналів (мечі, щити, сокири), тобто дружини. Такі деталі спорядження вершника, як шпори, мали не лише бойове призначення, а й були ранговою ознакою арис­тократів.

Доволі часто на поселеннях, а також в окремих скарбах трапляються рим­ські монети. Серед них переважають денарії I-II ст. н. е., виготовлені з якіс­ного срібла, яким “варвари” віддавали перевагу на відміну від тогочасних “зіпсованих” монет.

Черняхівську культуру датують серединою III — першою половиною V ст. н. е. (рис. 15). Її формування, на думку більшості дослідників, відбувалося у західних регіонах України і в Молдові у першій половині III ст. Розквіт куль­тури припадає на другу половину III-IV ст., період занепаду — на кінець IV — першу половину V ст. Детальнішими є періодизації М. Б. Щукіна, Є. Л. Гороховського, Б. В. Магомедова та інших дослідників.

В усьому ареалі черняхівської культури вражає однотипність сірої керамі­ки, виготовленої на гончарному крузі, а також деяких речей (бронзові фібули, пряжки, кістяні гребені та ін.). При цьому простежується певна різноманіт-

ність типів жител та поховального обряду, що засвідчує присутність у складі черняхівської спільноти різних етносів. У північній частині черняхівської тери­торії поряд з іншими племенами мешкали слов’яни. Очевидно, вони становили більшість населення на пам’ятках північно-західної периферії типу Черепин. Присутність готів, які великою мірою визначали політичну і воєнну ситуацію, простежується майже в усьому черняхівському ареалі за поширенням ліпної кераміки вельбарського типу та, певною мірою, тринефних великих жител. Менш чітко простежуються етнокультурні елементи, залишені сарматським, пізньоскіфським і фракійським населенням. Таким чином, феномен черняхівсь­кої культури з її “цивілізованістю ”, чисельністю і заможністю населення пояс­нюється постійними контактами із Римом, а також владою готських королів. Вони змогли створити своєрідну “імперію ”, до складу якої входили представники різних народів.