КЕЛЬТСЬКІ ЗАВОЮВАННЯ В ЄВРОПІ
В історії античної культури назавжди закарбувалося словосполучення metus Gallicus, галльський жах. Воно відображало багатосотлітній, майже генетичний страх мешканців середземноморських міст перед безжальними варварами з півночі, що несли хаос і руйнування.
Галльська загроза вперше нависла над античною цивілізацією на рубежі V—IV ст. до н. е., коли демографічний вибух у Центральній Європі спровокував рух кельтських племен у південному та східному напрямках.Твори грецьких та римських авторів — основне джерело, за яким ми можемо скласти уявлення про військову справу давніх кельтів. Для греків та римлян кельти були насамперед грізними ворогами, тому їх описи в античній літературі насичені штампами й гротескними перебільшеннями. Найкращим знавцем кельтів в античному світі вважається Посіданій — філософ, який мандрував землями Галлії разом із грецькими купцями й докладно занотовував враження від побаченого. Твори Посідонія не збереглися, однак його широко цитують інші античні автори — Діодор Сицилійський, Страбон, Афіней та інші. Справжнім експертом з військової справи кельтів був Юлій Цезар, який упродовж 58—50 рр. до н. е. воював у Галлії та Британії. Його власноручний звіт про цю кампанію під назвою «Записки про галльську війну» містить численні відомості про кельтську військову організацію та способи ведення бойових дій.
На поч. IV ст. до н. е. кельти перетнули Альпи через Малий Сен-Бернар і обрушилися на квітучі міста долини р. Пад (суч. По), заселені етрусками. Кельти розбили війська етруської коаліції біля р. Тіцина, зруйнували міста Мельп та Фельсина й просунулися вздовж Апеннін на південь. Доля етруської цивілізації була вирішена.
Ліворуч: парадний шолом з Arpi З лівого боку — напотиличник, по середені — навушник.
Залізо, бронза, срібло, золото, інкрустація коралами
Франція.
IV ст до н. е.
Праворуч: бронзовий шолом з поховання у Берру З правого боку — напотиличник.
Долина Марни, Франція Початок IV ст. до н. е.
Тоді ж кельти вперше зустрілися з Римською державою — своїм головним ворогом протягом наступних кількох століть. За легендою, під час облоги етруського Клузія римські посли, що знаходилися в місті, виступили на боці етрусків проти кельтів. Оборонцям міста це не принесло особливої користі, натомість ватажок кельтів Бренн скористався зручним приводом для нападу на молоду Римську республіку.
18 липня 390 р. до н. е. (за іншими даними — бл. 385 р.) біля р. Алія кельти вперше зустрілися з римлянами у битві, яка завершилася різаниною, а вранці наступного дня оволоділи беззахисним Римом. Останні оборонці міста протягом семи місяців тримали облогу в цитаделі на Капітолійському пагорбі. Лише після того, як у кельтському таборі почалися хвороби й голод, загарбники взяли з римлян викуп і повернулися на Північ. Гірка поразка надовго запам’яталася римлянам. Трьома століттями пізніше історик Саллюстій Крисп запише: «Римляни вважали, що увесь світ схиляється перед їхньою доблестю, з галлами ж вони б'ються за своє існування, а не заради слави». Упродовж 360—340-х років до н. е. кельти неодноразово проникали в Середню та Південну Італію, спустошували Апулію та Кампанію. Однак це були переважно грабіжницькі напади. Закріпитися кельтам вдалося лише на Півночі Італії, в долині р. Пад. Ця область надовго отримала назву Цизальпійської Галлії. Тут виникли багаті кельтські поселення, найбільшим з яких був Медіоланум (суч. Мілан).
На сході кельтські племена просувалися в бік Балкан, розселяючись на захоплених землях. Вже близько 358 р. до н. е. у джерелах з’являються повідомлення про
підкорення іллірійського племені автаріатів, яке проживало на теренах сучасної Сербії. Саме тоді кельти безпосередньо наблизилися до території впливу потужного Македонського царства.
Про важливість для кельтів стосунків з цією державою свідчить той факт, що надалі в різних куточках кельтського світу, від Британії до Карпат, упродовж кількох століть будуть карбуватися імітації монет македонського царя Філіпа II (роки правління 359—336).Кельтське військо на марші
Вгорі — кіннотники зі списами та в коштовних шоломах з фігурами тварин. Внизу — піхотинці зі щитами та списами, командир з мечем та в шоломі, воїни з бойовими трубами carny?. Зображення на ритуальному казані з Г/ндеструпа.
У 335 р. до н. е. на Дунаї відбулася легендарна мирна зустріч кельтів з Александром Великим. Як повідомляє Страбон, на питання царя, чого кельти бояться більше за все, вони відповіли: «Ми боїмося лише того, щоб небо не впало на нас». Тоді кельти не наважилися воювати проти славнозвісної фаланги Александра, але вже на початку III ст. до н. е. вони підтвердили чутки про свою хоробрість та войовничість — спочатку рейдом великого загону вождя Камбавла на землі фракійців, а згодом масованим наступом на балканські народи, який розпочався у 280 р. до н. е. Кельти, яких за деякими оцінками налічувалося близько 300 тис. чоловік, вирушили трьома угрупуваннями. Перше з них, на чолі з Керетрієм, діяло проти фракійських племен, друге, очолюване Белгієм, — проти Македонії, третє, під командуванням двох вождів — Акіхорія та Бранна, вирушило на завоювання Пеонії. Белгію вдалося розгромити македонське військо і навіть відтяти голову тамтешньому царю Птолемею Керавну, однак невдовзі його воїни зазнали поразки від македонців і змушені були відійти. Наприкінці літа 279 р. до н. е. основні сили кельтів на чолі з Бренном завдали потужного удару македонському війську й спустошили
Воїн, озброєний бойовим ножем та дротиками Видно, як тримали щит, — отвір по центру було перекрито руків'ям.
Статуя воїна зі щитом кельтського типу Галлія.
Кінець І ст. н. е.
Грецію, захопивши, серед іншого, легендарне святилище Аполлона у Дельфах.
Лише при відступі, обтяжені великою здобиччю, кельтські загони розосередилися на незнайомій гірській місцевості й зазнали важких втрат.Після цієї поразки частина кельтів, здолавши опір фракійців, вийшла на узбережжя Чорного моря й утворила вождівство з центром у місті Тиліс (Тіла) на території Болгарії. Плем’я скордисків осіло в межиріччі Сави та Морави, підкоривши місцеві іллірійські племена. Тут утворилося потужне Царство скордисків, яке відігравало провідну роль у північно-західній частині Балкан до І ст. до н. е.
Частина кельтів разом із жінками та дітьми на запрошення віфінського царя Нікомеда переправилася через Босфор. Нікомед планував використати кельтів як найманців, однак невдовзі варвари вийшли з-під його контролю й зайнялися грабунком грецьких поселень Малої Азії. Згодом вони оселилися в районі сучасної Анкари, в області, яку ще довго називатимуть Галатією. Саме її жителям християнський апостол Павло адресує своє знамените послання. Близько середини III ст. до н. е. темп кельтських завоювань значно сповільнюється, проте упродовж і ще принаймні століття кельти відіграватимуть роль найпотужнішої військової сили в Європі.
Воїн, озброєний
бойовим ножем та дротиками
Отвір з руків'ям по центру щита спереду було закрито металевим умбоном.