КОНТИНЕНТ ДАВНІХ КЕЛЬТІВ
Спекотний ранок 18 липня 364 року від заснування Міста. На березі річки Алія вишикувалося поспішно зібране римське військо. Очам легіонерів відкрилося небачене видовище: вся прилегла рівнина була вкрита юрбою воїнів з величезними щитами та довгими списами.
Навіть пекельне ревіння бойових труб-карниксів, вигнутих, немов шиї чудовиськ, не могло заглушити варварські бойові пісні. Воїни перших рядів у шаленстві зривали з себе обладунок та одяг, виказуючи тим презирство до ворога. Раптово вся ця людська маса ринулася вперед. Не витримавши й першого натиску, римляни в сум’ятті кинулися тікати, підставляючи спини під удари довжелезних мечів. Ще не зайшло сонце, як перші загони варварів увірвалися до Рима — Вічного Міста. Так, під гуркіт копит і брязкіт зброї, на арену історії виходили давні кельти...
«Голова героя»
Скульптура виконана відповідно до традицій кельтського мистецтва.
Мшецькі Жехровіці, Чехія.
Ми мало знаємо про цей народ, і досі численні сторінки його історії лишаються загадкою. Однак вплив кельтської культури ми відчуваємо мало не щоденно, причому у звичайних повсякденних речах. І якщо про римські тоги та грецькі хітони ми згадуємо лише в музеях, то винайдена давніми кельтами картата «шотландка» так само популярна, як і дві з половиною тисячі років тому. Ми не підозрюємо, що саме кельти першими серед осілих народів Європи призвичаїлися носити штани, а звичне для нас слово «брюки» походить від кельтського Ьгасае. Насолоджуючись вином, ми не здогадуємося, що воно набуває знайомого нам присмаку після витримування у винайденій кельтами дерев’яній діжці.
Кельти збагатили європейську культуру численними легко впізнаваними образами. Трагічне кохання Трістана та Ізольди, подвиги короля Артура та лицарів Круглого столу, нещасна доля шекспірівського короля Aipa — ці та багато інших літературних сюжетів коріннями сягають кельтського епосу.
Кельтськіміфологічні мотиви активно використовував у своїй знаменитій трилогії «Володар кілець» Джон P. Р. Толкієн, а згодом — його численні продовжувачі та послідовники. Історія давніх та середньовічних кельтів упродовж двох століть надихала письменників та художників — від Вальтера Скотта й Лесі Українки (яка присвятила одну зі своїх поем шотландському королю Роберту Брюсу) до Альберта Удерцо й Рене Госцині — творців популярного комікса про пригоди Астерікса.
Сучасна наука познайомилася зі стародавніми кельтами порівняно недавно. Коли в другій половині XIX століття поблизу австрійського Зальцбурга почалися археологічні розкопки, дослідники несподівано виявили сліди великих поселень і могил VIII—VI ст. до н. е. Були знайдені тисячі металевих предметів — бронзові й золоті прикраси, мечі та наконечники списів із загартованої сталі. Ці речі настільки вирізнялися на тлі усього відомого тогочасній молодій археологічній науці, що відкриттю дали окрему назву — галыитатська культура, за місцем знахідки в районі озера Гальштат. Тут, серед альпійських відрогів, у вузьких ущелинах зі швидкими ріками й прозорими озерами починалася кельтська історія.
Сьогодні встановлено, що носіями гальштатської культури були предки кельтів та іллірійців. Значну роль у їхньому суспільстві відігравала аристократія, про що свідчать руїни величних кам'яних резиденцій і численні «князівські» поховання. Носії гальштатської культури вміли видобувати та обробляти залізо, що надавало їм вирішальної переваги як в економічній, так і у військовій сферах. Крім того, вважається, що носії гальштатської культури були першими вершниками на Заході, де раніше кінь використовувався лише як тяглова сила. Очевидно, саме за гальштатських часів кельти або про- токельти почали просуватися у західному та північно- західному напрямках, підкорюючи місцеві землеробські племена. Обставини проникнення кельтів на територію сучасних Франції, Іспанії та Британських островів досі остаточно не з’ясовані за браком писемних повідомлень.
Загадковою залишається й доля самої гальштатской культури: на рубежі VI—V століть до н. е. багаті «князівські» кургани раптово зникають, укріплені поселення перетворюються на руїни, а художній стиль набуває якісно нових рис. Можливо, якісь внутрішні катаклізми, можливо, прихід нових, нині не відомих, племен призвів до кардинальної трансформації культури кельтів
«Голова галла»
Мармуровий бюст римського часу
«Вмираючий галл»
Скульптура роботи грецького майстра — найвідоміше портретне зображення кельтського воїна епохи античності.
Срібний казан із зображенням сцен кельтської міфології Г/ндеструп, Данія. Перша половина І ст. до н. е.
та початку їхньої воєнної експансії. Упродовж IV — початку III ст. до н. е. кельти, здобуваючи перемоги над етрусками, римлянами, греками, іллірійцями, фракійцями та іншими племенами, захопили землі, що простягалися з заходу на схід більше ніж на 3300 км!
Проте їм не вдалося створити єдиний державний організм, який би міг об’єднати хоча б частину цих завоювань. Не були кельти й монолітним етнічним масивом. Помічено, що грецькі та римські автори часто називали кельтами дуже різні в етнічному та соціально- економічному відношенні племена, так само як європейці у XVI ст. називатимуть усіх мешканців Нового Світу індіанцями, не зважаючи на беззмістовність і некоректність цього терміна. Дослідники досі сперечаються з приводу того, чи мали давні кельти уявлення про спільну надплемінну ідендичність і спільну назву. Щодо останньої згоди не було навіть серед античних авторів. Римляни називали усі кельтські племена від атлантичного узбережжя до Малої Азії галлами (Galli). А греки, у свою чергу, — кельтами або галатами. Сьогодні встановлено, що усі три етноніми є кельтськими за походженням.
Слово «кельти» лінгвісти виводять з індоєвропейського кореня *kel, «піднесений, високий». У свою чергу, назви «галли» та «галати» пов’язані з давньоірландським словом gal — «лютий, відважний» (а зовсім не з латинським gallus — «півень», як це часто стверджується в популярній літературі). Він зберігся у сучасних ірландській та шотландській мовах (які власне й називаються гельськими), а також у топоніміці. У Європі, на землях, де так чи інакше зафіксовано перебування стародавніх кельтів, збереглися численні назви,похідні від цього етноніма: Гелтахт в Ірландії, Галлія як історична назва території сучасної Франції, Галац — місто в Румунії, а також, можливо, й Галичина в Україні тощо.
Латенські браслети у пластичному стилі
Сьогодні ясно, що культура кельтів IV—І ст. до н. е. характеризувалася значними регіональними відмінностями, але попри це майже всі кельтські племена мали схожі принципи соціальної організації, спільні риси у релігійних уявленнях, мистецтві й матеріальному виробництві, а також користувалися близько спорідненими мовами чи діалектами.
Останні століття до н. е. стали справжнім золотим віком кельтської цивілізації. Гальштатську культуру в цей час змінює латенська, що одержала назву від містечка Aa Тен у Швейцарії. Тут була виявлена велика кількість давніх металевих предметів, які частково успадкували форми попередньої гальштатської культури, але характеризувалися новими рисами. У латенську епоху, що тривала впродовж V—І ст. до н. е. кельти досягли найвищого ступеня економічного й культурного розвитку. Тоді ж остаточно оформився їхній унікальний художній стиль, який втілився насамперед у численних виробах з бронзи й дорогоцінних металів.
Латенська культура — археологічна культура, поширена у Центральній та Західній Європі впродовж другої половини І тис. до н. е. Її відрізняє особливий художній стиль, використання подібних технологічних прийомів у виготовленні предметів з металу та кераміки, деякі спільні традиції у поховальному обряді.
Період існування латенської культури поділяють на чотири фази латену — «А» (Vcm. до н. е.), «В» (IVcm. до н. е.), «С» (111—II cm. до н. е.) та «D» (І ст. до н. е.) або на «ранній», «середній» та «пізній» латен. Творцями латенської культури були давні кельти, проте її кордони мало збігалися з межами розселення кельтських племен. Так, окремі латенські здобутки та традиції поширилися серед некельтських народів, але водночас залишалися практично чужими деяким кельтським групам — ірландцям, кельтіберам в Іспанії, носіям культури Голасекка в Північній Італії. Сама латенська культура не була монолітною, оскільки кельти інтенсивно засвоювали культурні надбання підкорених та сусідніх народів. Найбільшою своєрідністю відзначалися локальні групи латенської культури: марнська та Хунсрюк-Ейфель у Північній Франції та Німеччині, Appac і Ейлсфорд у Британії, Пухов у Словаччині та Тинець к у південно-східній частині Польщі.Кельтське мистецтво увібрало в себе грецькі, етруські, скіфські та інші чужоземні елементи, але залишилося при цьому своєрідним і неповторним. Кельтські майстри нехтували пропорціями й правильністю форм, що було надзвичайно важливим для греків та римлян.
Золота пластина
Типовий зразок зображення людської голови у ранньому кельтському мистецтві. Поховання у м. Шварценбах, Німеччина.
Створені кельтами зображення тварин і людей зазвичай далекі від реалізму, навіть абстрактні. Але вони сповнені такої експресії, пластики й глибокого символізму, що мимоволі викликають захоплення. Усі предмети прикладного й сакрального мистецтва кельтів від мініатюрних бронзових статуеток, поширених у Центральній Європі, до гігантських крейдяних фігур, вирізаних у вапняковому ґрунті на Британських островах, незмінно слідують одним і тим самим канонам латенского мистецтва. За чудернацькі переплетіння ліній і химерні форми предметів його ще називають «кельтським бароко».
Панівну роль у латенскому стилі відіграє орнамент у вигляді літери «S», а також замкнена спіраль — ці мотиви, що прийшли з Північної Європи, присутні на більшості предметів. Вони й досі надзвичайно популярні, особливо у модному художньому татуюванні.Кельти були новаторами не лише в мистецтві. їхні хлібороби вперше застосували важкий колісний плуг із залізним наральником, що дозволяв обробляти родючі, але важкі ґрунти річкових долин. Завдяки кельтським ремісникам у Європі активно поширився гончарний круг. Кельтські ковалі опанували технологію виготовлення високоякісної сталі, удосконалили безліч знарядь, винайшли нові типи молотів, ковадел, рашпілів, напилків і т. д. Створений кельтами набір ковальського приладдя й донині не зазнав суттєвих змін.
Пройшло більше двох тисячоліть, відколи стародавні кельти назавжди зійшли з історичної карти Європи. Сьогодні їхні нащадки проживають лише на окраїнах континенту — в Ірландії, Уельсі, Шотландії, Корнуоллі, півострові Бретань. Однак майже кожна європейська країна отримала свою частку «кельтської спадщини», яку знаходять у лексиці, фольклорі, традиціях матеріального виробництва або навіть рисах національного характеру сучасних народів. Україна, за винятком кількох місцевостей, не була територією щільного розселення давніх кельтів. Однак її землі упродовж кількох століть стали ареною кельтської військової експансії та цивілізаційних імпульсів. Запровадивши нові типи озброєння та оснащення війська, нові воїнські звичаї та традиції, давні кельти суттєво вплинули на розвиток військової справи населення Давньої України. Розкрити цей надзвичайно цікавий епізод вітчизняної історії ми спробуємо на сторінках пропонованої книги.