Кельтські найманці на Боспорі
Наша розповідь про перебування давніх кельтів на території Північного Причорномор’я буде неповною, якщо ми не згадаємо про кельтських найманців, котрих у І ст. до н. е. згадують тут писемні джерела.
Можливо вони перебували на службі Боспор- ського царства вже з III ст. до н.е. В елліністичному світі практика військового найму загонів варварів набула широкого поширення, і кельти тут посідали досить помітне місце. Археологічні знахідки свідчать про те, що кельтських найманців греки могли використовувати вже у VI — V ст. до н. е.,[145] однак за даними писемних джерел вперше це сталося у 368 р. до н. е., коли галльські та іспанські найманці у складі військ сіракузького тирана Діоні- сія Старшого відзначилися у Греції. Пізніше ми знаходимо різні за чисельністю кельтські загони на службі майже в усіх тодішніх середземноморських держав: Македонії, Епіра, Пергама, держави Селевкідів, Єгипта, Понта, Карфагена тощо. Репутацію, що закріпилася за кельтськими найманцями у III ст. до н. е., найкраще ілюструють слова римського письменника Юстіна:«В цей час у галлів було стільки молоді, що їхні юрби заполонили всю Азію. Згодом жоден східний цар не вів жодної війни без галльських найманців, а той, хто втрачав престол, ніде не шукав притулку, крім галлів. Саме ім’я галлів викликало такий жах, і такою великою була слава їхніх військових удач і непереможності, що одним здавалося неможливим зберегти свою владу, а іншим — повернути втрачену могутність, не вдаючись до військової доблесті галлів» (lust. XXV. 2. 8).
Цілком імовірно, що мода на кельтських найманців затор- кнула й Боспорське царство, що під владою династії Спартокідів обіймало обидва боки Керченської протоки. Військова могутність цієї держави ґрунтувалася на найманих військах, які вербувалися переважно серед місцевих племен Приазов’я та Північного Кавказу. Серед боспорських найманців були й фракійці,[146] і навіть уродженці Кіпру та Сіракуз.
Частина дослідників наполягала на присутності серед військових найманців в античних державах Північного Причорномор’я якихось вихідців з кельтських земель, підкріплюючи свою думку численними зображеннями кельтського щита овальної форми, що з’являються на монетах, воїнських надгробках, пам’ятках образотворчого мистецтва другої половини III — початку II ст. до н. е.[147]Щоправда, останнім часом теза про кельтську приналежність цих щитів піддається жорсткій критиці, сутність якої зводиться до того, що вже у першій половині III ст. до н. е. щити-фіреї набувають широкого поширення в елліністичному світі.[148] Ціл- ком справедливо вказують й на той факт, що походження щита даного типу не обов’язково пов’язане саме з кельтами.[149] [150] З цим важко сперечатися, але слід враховувати роль, яку овальний щит відігравав у якості етнічної емблеми кельтів в античному мистецтві, а саме з ним ми маємо справу, аналізуючи бос- порські пам’ятки. Щити-фіреї супроводжують переважну більшість зображень кельтського воїна, починаючи від «великих галлів», зведених у Пергамі на честь перемог над кельтами Аттала І й закінчу- Монета Левкона II із зображенням щита типу тюреос ючи галло-римськими статуями рубежу нашої ери. Про символічне значення фірея у мистецтві елліністичного часу свідчить і те, що щит, на відміну від інших предметів озброєння кельтів, як правило, відтворювався дуже детально й реалістично. Яскравий приклад — знаменитий «Галл, що помирає» з Капітолійського музею, зображений напівлежачи на характерному кельтському щиті, з військовою трубою, схожою на римську cornu й мечем із широким лезом і масивною гардою, більше схожий на середньовічні зразки. Така увага до щитів пояснювалася, очевидно, особливим ставленням самих кельтських воїнів до цього предмету, який мав певні апотропеїчні функції. Так, Посидоній, описуючи обряд добровільного людського жертвоприношення, зазначає, що кельтський воїн лягав на щит (Athenaeus, IV, 40 р. На Боспорі перше зображення щита-фірея з’являється близько середини III ст. до н. е. на одній з визначних пам’яток античного мистецтва у Причорномор’ї — фресці зі святилища античного міста Німфей.34 На ній дуже реалістично зображено потужний бойовий корабель ισισ («Ісіда»), багато прикрашений, з трьома рядами весел, надбудовами, тараном та іншими характерними для античного військового кораблебудування елементами. На борту корабля — ряд з чотирьох щитів типу тюреос. Достеменно відомо, що «Ісіда» прибула з Єгипту та була одним з найкращих кораблів флоту Птолемеїв. На ньому до Пантикапея, столиці Боспорського царства, прибуло єгипетське посольство у відповідь на візит до Олександрії боспорської місії між 258 та 254 рр. до н. е. В цей період між Боспором та Єгиптом зав’язалися досить тісні взаємини, які передбачали, зокрема, обмін дарами. Саме з ними пов’язують знахідки у Причорномор’ї єгипетських прикрас елліністичного часу. Природа боспорсько-єгипетських контактів остаточно не встановлена. Припускають, що обмін Фреска з зображенням єгипетського бойового корабля «Ісіда». Німфей, середина III ст. до н. е. 34 Див.: Vinogradov Ju.G. Der Staatbesuch der «Isis» im Bosporos //AncCiv. - 1999. Vol. 5,-№4,-Р. 273 -301. посольствами між Спартокідами та Птолемеями був викликаний або необхідністю врегулювати конкуренцію між Боспором та Єгиптом на хлібному ринку Греції (обидві держави були потужними експортерами), або прагненням Птолемеїв завербувати найманців у Північному Причорномор’ї, або навіть бажанням боспорського царя Перисада II просватати за свого сина єгипетську принцесу.[151] Так чи інакше, але «Ісіда» прибула на Боспор з кельтськими щитами на борту, що дозволило припускати наявність у складі посольства певної кількості кельтів-найманців. Через кілька десятиліть після відвідин єгиптянами Боспору, зображення типового кельтського щита-тюреоса з’являється на реверсі мідної монети, карбованої у Пантикапеї в останні де- Боспорська статуетка воїна з овальним щитом типу тюреос. Одеський археологічний музей сятиліття III ст. до н. е. Характерно, що на аверсі цієї ж монети зображений меч, який за пропорціями та формою руків’я дуже нагадує антеноподібний меч кельтських вождів.[155] Монета була виготовлена за часів Левкона II, який правив десь між 225 та 215 рр. до н. е. Свого часу припускали, що монета з зображенням кельтської зброї карбувалася для розрахунків кельтами-найманцями, але це припущення не підтвердилося. Нині вважають, що поява цієї монети пов’язана з певними військовими подіями, але якими саме — невідомо.[156] Проте, саму можливість того, що монети Левкона II відбивають появу на боспор- ській службі певного кельтського контингента, не можна відкидати, враховуючи моду на кельтських найманців на рубежі III-II ст. Подальші сліди кельтського впливу на Боспорі пов’язані зі знахідками своєрідних виробів місцевого грецького мистецтва — теракотових статуеток зі щитами. Це були невеликі, до 10 см заввишки, фігурки, які зображували чоловіка, хлопчика та божество кохання Ерота. Загалом на території Пантикапея та Mip- мекія знайдено сім екземплярів подібних статуеток. Датують їх Золота діадема з Вікс. Кінець VI cm. до н. е. Musee archeologique, Chdtillonsur-Seine Ритон та інші предмети з Кляйнасперагль, 1-ша пол. V cm. до н.е. Wilrttenbergisches Landesmuseum, Stuttgart Вид на гори Галіш, Ловачку тар. Ааторицю з Мукачівського замку (фото автора) Руків'я кельтських псевдоантропоморфних мечів V-I ст. до н. е.: Галіш-Ловачка (Закарпаття), Бергамо (Північна Італія), Тессон (Західна Франція (Les Celtes 2001) Фрагмент статуетки «ідола» зМалоїБігані (Ужгородський державний краєзнавчий музей, фото І. Барана) та зображення богині з гундеструпського казана (Данія) Статуетка вепра з Малої Бігані (Ужгородський державний краєзнавчий музей, фото І. Барана) Предмети латенської культури з Галіш-Ловачки (Ужгородський державний краєзнавчий музей, φomo за каталогом Les Celtes 2001) Голівка кельтського божества з с. Зображення людської голови у ранньолатенському мистецтві (фото за каталогом Les Celtes 2001) Шолом типу Монтефортіно з с. Біленьке, Одеської обл. (Білгород-Дністровський краєзнавчий музей, фото автора) Кельтські імітації монет македонського царя Філіпа II, знайдені на узбережжі Дністровського лиману. Золото, срібло, свинець (Одеський музей нумізматики) Обкладка піхов меча з пшеворського могильника Гринів (Львівськиймузей історіїрелігії), латенські бронзові прикраси з Пекарів (Національний музей історії України), скляний браслет з Малої Бігані (Ужгородський державний краєзнавчий музей). Фото автора. I Європейська Сарматія Клавдія Птолемея, який фіксує на теренах сучасної України кельтські назви Karrodounon, Aliobrix, Britolagai тощо. Фотокопія з рукопису (Національна бібліотека України імені В. І. Вернадского). «Кельти» в Україні: шотландські вболівальники у Києві приміряють футболки української футбольної збірної. Сучасний приклад етнокультурної взаємодії (фото автора) Мініатюри Книги з Келлз, поч. IX ст. (Бібліотека Триніті Коледж, Ірландія) Мініатюри з Кодексу Гертруд, и, кінець XI ст. та Остромирового Євангелія Маршал Колін Кемпбелл, 1-й барон Клайд (1792-1863), командувач шотландської Верховинської бригади під час Кримської війни Адмірал Джон Пол Джонс (1747-1792), у 1788 р. командувач силами Чорноморського флоту у битві з турецьким флотом у водах Дніпровсько-Бузького лиману Самовбивча атака британської Легкої бригади на російські позиції під Балаклавою 25 жовтня 1854 р. З 673 британських кіннотників 118 були ірландцями. Літографія У. Сімпсона, 1855 р. Микола Лисенко та Ольга О'Коннор - весільне фото 1868 р. Меморіальний музей М. Лисенка, Київ. Ольга О'Коннор в ролі Оксани з першої постановки опери ^Різдвяна ніч". 1874 р. Меморіальний музей М. Лисенка, Київ. у межах II-I ст. до н. е. Статуетки зображують воїнів у характерній позі — чоловік стоїть, схрестивши ноги й спираючись на щит, під зігнутою у лікті рукою тримає згорнутий плащ. Усі ж несхожі між собою персонажі статуеток об’єднані єдиною спільною деталлю — великим овальним щитом з ребром посередині, окуттям та характерним умбоном у вигляді ячмінного зерна. Він завжди докладно зображений і композиційно становить ключову деталь, яка одразу впадає у вічі.[157] Проте на статуетках присутні й інші характерні етнічні емблеми. Зокрема, деякі воїни з овальними щитами вдягнені у грецький мускульний панцир зі шкіряними стрічками, який самі кельти не використовували. Інші на голові мають «фракійську шапку» з відігнутою наперед верхньою частиною, нехарактерну для кельтів. Тож однозначно сказати, що боспорські статуетки зі щитами зображують саме кельтських найманців, як це свого часу припускалося, ми не можемо. Статуетка кельтського найманця з Єгипету (Cunliffe 2000) й боспорські статуетки воїнів з овальними щитами (Пругло 1966) Боспорські статуетки є безумовно своєрідним, але аж ніяк не унікальним явищем у грецькому мистецтві. Відомо, що з III ст. до н. е. під враженням від військових походів кельтів та боротьби з ними грецьких володарів, у Середземномор’ї набувають поширення сюжети, пов’язані з цими подіями. Найчастіше це батальні сцени, групові й індивідуальні скульптурні композиції, де кельти зазвичай зображуються переможеними або помираючими. Але трапляються також і звичайні постаті воїнів, часто у вигляді невеликих теракотових фігурок з овальними щитами. Серед них чимало близьких аналогій боспорських теракот, причому зустрічаються й статуетки, де овальний кельтський тюреос супроводжується гостроконечним головним убором, подібним до фракійської шапки.[158] Статуетка кельтського воїна, яка демонструє дивовижну схожість з боспорською теракотою воїна в мускульному панцирі та з овальним щитом, походить з Єгипту. У зображуванно- го «кельта» оголений мускулистий торс, він одягнений у плащ і підперезаний поясом з коротким мечем. Появу цієї статуетки пов’язують з подіями 219 — 217 рр. до н. е., коли під час сирійсько- єгипетської війни у військах Птолемеїв був присутній значний кельтський контингент.[159] Враховуючи багатоаспектний характер взаємозв’язків Єгипту й Боспорського царства,[160] що проявився, серед іншого, і в проникненні на причорноморські терени багатьох творів єгипетського прикладного мистецтва,[161] появу боспорських статуеток можна пояснити культурними віяннями держави Птолемеїв. Тоді цілком зрозумілою стає певна стилізація зображень, змішання різних етнічних емблем тощо. Боспор- ські майстри осмислювали оригінальну ідею. Овальні щити типу тюреос з боспорських статуеток (Пругло 1966) В останні століття до нашої ери щити такого шти- бу стають основним типом захисного озброєння бос- порської піхоти, повністю заступивши круглий грецький щит, і залишатимуться таким до самого падіння Боспорського царства наприкінці ΓV ст. н. е. У будь- якому разі, можна констатувати, що мода на овальні щити прийшла на Боспор разом із варварами- найманцями, один з яких зображений на надгробку з Ахтанизів- ського лиману на Кубані кінця II — І ст. до н. е. Це воїн зі списом та щитом-тюреосом, що має вертикальне ребро й закриває більшу частину фігури. Воїн одягнений у плащ, його голова непокрита, а на обличчі чітко вирізняються довгі вуса й коротка борода.[162] В. Тол- стіков, який досліджував дане зображення, за конфігурацією складок плаща зробив висновок, що на надгробку зображений варвар з прилеглої до Боспорського царства області Синдика. Але майже так само зображений плащ і на статуї галльського воїна з Авіньо- ГЕННАДІЙ КАЗАКЕВИЧ. КЕЛЬТИ НА ЗЕМЛЯХ УКРАЇНИ ///////////////////////////////////////////////////////////////^^^^ ну, і на зображенні іллірійського солдата римської армії з Далмації. Тож навряд чи можна виключати, що надгробок міг належати солдату-іноземцю, який прибув на Боспор із заходу. В писемних джерелах згадується перебування у Пантікапеї загону кельтських найманців у середині І ст. до н. е. Служили вони не боспорській династії Спартокідів, а Мітридату VI Евпатору, царю малоазійської держави Понт. Упродовж 89 — 84, 83 — 81 та 74 — 63 рр. до н. е. цей володар вів виснажливі війни з Римською республікою, в ході яких йому вдалося значно розширити сферу свого впливу, до якої на деякий увійшло час також Боспорське царство. Саме воно, а точніше його столиця — Пантикапей, стало й останнім притулком Мітридата, після того, як його військо врешті-решт було розбите римлянами. Загін кельтів до останнього залишався з понтійським правителем. Наприкінці третьої війни перебування цього загону зафіксоване у Пантикапеї, де у 63 р. до н. е. командир кельтів Бітоіт (Bitoitos) заколов переможеного царя мечем на його ж власне прохання, а після цього покінчив життя й сам (Appian. Mithr. 111). Цей вчинок характерний для етики варварських дружинників, які мусили ділити зі своїм вождем перемогу, смерть чи полон. Мітридат культивував зв’язки із кельтами Подунав’я,47 які An- піан характеризує як дружні та союзницькі (Appian, Mithr., 109). Очевидно, саме звідти понтійський цар і отримав кельтський найманий контингент. Командир загону Бітоіт мав типове для представників кельтської знаті ім’я, яке походить від кельт, bitu «світ». В останні століття до н. е. у Галлії такі імена мали, зокрема, вожді арвернів (Strabo IV. 2. 3) та аллоброгів (Appian. Celt. III. XII). Певні паралелі знаходить зазначене ім’я й у малоазійській Галатії.48 Згадка про Бітоіта та його загін є єдиним на сьогоднішній день підтвердженим писемними джерелами фактом перебування кельтських найманців на території сучасної України. Йо- 47 McGing М.С. The foreign policy of Mithridates VI Eupator king of Pontus. - Leiden, 1986. - P. 62. 48 Macro A. Galatian connections with the Celtic West in the Hellinistic era H Regionalism in Hellinistic and RomanAsia Minor. - Bordeaux, 2007. - P. 173 - 176. му відповідає й археологічний контекст. Зокрема, у Пантикапеї було виявлено латенські фібули зі скріпою, які, на думку М. Ю. Трейсте- ра, розподілені на акрополі так само, як і пізніші фібули Авцисса, пов’язані з перебуванням на Бос- порі римських військ.[163] Mimpudam VI Євпатор (120-63 рр. до н. е.) Поблизу кордонів Боспорсько- го царства знайдено також низку предметів озброєння кельтів. Серед них меч довжиною 102 см, який походить із царського мавзолею у Неаполі Скіфському і має найближчі аналогії в приальпій- ській зоні.[164] Він був знайдений у багатому похованні скіфського воєначальника та членів його родини разом із пізньоетруським дзеркалом.[165] Інший меч було виявлено у багатій кам’яній гробниці, яка, ймовірно, належала цареві скіфів Скілурові. Прикметно, що меч, який розміщувався в ногах покійного, разом із купою іншого озброєння, був розламаний навпіл.[166] Це не може не викликати асоціацій зі звичаєм ритуального псування зброї, поширеного серед кельтів та кельтизованих племен. Враховуючи той факт, що в інших похованнях мавзолею знайдено чималу кількість латенських фібул, можна припустити, що на службі скіфських династів перебував якийсь невеликий контингент тілоохоронців з кельтських або кельтизова- них країн. Шолом з хут. Бойко-Понура й меч з мавзолею Неаполя Скіфського (Treister 1993) Значний інтерес викликає також шолом типу Ново Место, знайдений у сарматському похованні на хут. Бойко-Понура у Краснодарському краї (РФ), а також напотиличник від шолома аналогічного типу з іншого сарматського поховання у Яшкулі (Калмикія, РФ). Шоломи даного типу виготовлялися наприкінці II — І ст. до н. е. у землях таврисків на території Західної Словенії.[167] За межами цієї місцевості, крім екземплярів з Бойко-Понури і Яшкуля, знайдено лише три подібних шоломи на території Франції, Польщі та Румунії. Локальний і порівняно короткочасний характер виготовлення шоломів такого типу дозволяє пов’язати виявлені в Азовсько-Каспійському регіоні шоломи типу Ново Место саме з вояками Бітоіта або іншими кельтськими найманцями, які перебували на Боспорі під час мітридатових війн, а згодом розчинилися у місцевому варварському середовищі. Варто додати також, що в азійській частині Боспору, а також поблизу кордонів цієї держави у сарматських культових комплексах або випадково виявлена велика кількість шоломів типу Монтефортіно, а також бронзовий посуд пізньолатенського часу.[168] Очевидно, у переважній більшості ці предмети потрапили у Північне Причорномор’я під час конфліктів Риму з Понтом і Боспорським царством у І ст. до н. е. — І ст. н. е., тож безпосередньо з кельтами вони не пов’язані.[169] Виняток можуть становити лише кілька шоломів типу Монтефортіно, які були виготовлені до середини III ст. до н. е. (Новопрохорівка, станиця Сергієвська та в районі Новочеркаська). Рання дата виготовлення шоломів вказує на те, що початково вони могли належати кельтським найманцям боспорської династії Спартокідів. Але до появи прямих підтверджень перебування кельтських найманців на Боспорі у III ст. до н. е. залишається лише припущенням.
