Інші культури пізньоримського часу.
Серед інших культур пізньоримського часу, які за своїми ознаками пов’язані з слов’янським етногенезом, слід назвати перш за все культуру карпатських курганів (назва походить від поховань під курганами).
Перші пам’ятки були досліджені ще наприкінці минулого століття, більш широке вивчення курганів римського часу в Прикарпатті відбулося в 30-ті роки (Т. Сулімирський, М. Ю. Смішко, Б. О. Тимощук). І лише з 60-х років почали вивчатися поселення (Л. В. Вакуленко). Культура карпатських курганів обіймає територію на східних і західних схилах Карпат. Поселення зде-більшого невеликі (до 2—3 га), є дещо більших розмірів (до 7 га), зустрічаються наземні і заглиблені житла з глинобитними стінами, господарчі споруди, майстерні. Були відкриті гончарні майстерні (Печеніжин) з горнами двоярусної конструкції. Поховальний обряд — спалення на. місці з наступним насипанням кургану. Нині відомо понад 20 курганних могильників, розташованих на високих місцях (Нижній Струтинь, Грабовці, Цуцілів, Грушів та ін.). На могильниках від 12 до 80 курганів, що, звичайно, не відповідає їх первинній кількості. Кургани — куполо- видні, невисокі насипи до 1 м заввишки, навколо — ровики чи кам’яна огорожа; іноді перекриття з галечника тощо. В більшості випадків кремація відбувалася на місці, про що свідчать сліди вогнища. Залишки кремації поміщались в ямах, на горизонті, іноді — в урнах. Поховання супроводжувалися уламками посуду і цілими посудинами зі слідами вторинного спалення, є окремі знахідки поховального інвентаря. З культурного шару поселень і могильників походить ліпний та гончарний посуд, аналоги якого знаходять на черняхівських поселеннях, а також поселеннях римського часу в Словаччині.
У керамічному посуді і поховальному ритуалі дослідники вбачають окремі риси (ліпний посуд витягнутих форм, обряд Tpy- поспалення під курганами), близькі до культури ранньосередньовічних слов’ян (празька культура).
Однак у цілому в обрисах матеріальної культури більш явно проявляється гето-дакійська підоснова. Тому дуже важливо визначити різноетнічні компоненти культури, з якою саме етносоціальною групою вона може бути пов’язана. Вже під час скіфо-римських війн III ст. писемні джерела неодноразово згадували войовничих карпів, які поряд із сарматами і готами виступали на чолі варварських племен проти імперії. Але слід зазначити, що на північних схилах Карпат писемні джерела засвідчують і венедів. Якщо єдина культура, що склалася у Прикарпатті в римський час, є свідченням консолідації цих двох певних груп населення, то середньовічні хорвати— одне з слов’янських літописних племен — за походженням мають бути пов’язані саме з населенням римського часу Прикарпаття — культурою карпатських курганів. Датується ця культура II — V ст. н. е.Вельбарська культура. Основна територія вельбарської культури знаходиться на території Польщі. Спершу її пам’ятки відносили до венедської культури, в якій, крім пшеворської, виділяли і оксивську групу, поява якої відноситься до II ст. до н. е. Дослідження показали, що саме до цього часу відноситься переселення на територію Помор’я (в ареал оксивської групи) германських племен: спочатку готів, потім гепідів. Унаслідок цього сталися певні зміни в культурі місцевих племен: змінився, зокрема, склад керамічного комплексу: з’явилися нові форми яйцеподібних горщиків — кумпфів, посуду з Х-подібними ручками, «хроповатою» і комбінованою поверхнею.
В III ст. до н. е. значно скорочується кількість оксивських могильників. Дослідники пов’язують це з переселенням частини германських племен у Північне Причорномор’я. Відтоді пам’ятки, близькі за типом до оксивських, з’являються у Східному Помор’ї, Правобережній Мазовії та Підляссі (Польща). Подібні старожитності тепер відомі в західних районах України. Спочатку вони дістали назву «пам’ятки типу Брест-Тришик» від першого могильника, відкритого в 70-х роках М. Ю. Смішком та Ю. В. Кухаренком.
У 70-х роках польські дослідники К.
Годловський та P. Bo- лонгевич виділили дві фази в розвитку культури і для пам'яток І—IV ст. ввели нову назву: вельбарська культура. її перша фаза припадає на І—II ст. к. е. і найбільш повно представлена могильником у Любовидзі (Польща). На території України — це пам’ятки Брест-Тришин. На наступному етапі відбувається розширення ареалу вельбарської культури. Друга фаза представлена могильником у Цецелях, в Україні — поселеннями у Лепесів- ці, Машеві, Боратикі (на Волині), Великій Слобідці (на Поділлі), Ромоші, Федорівці, Дитиничах (на Львівщині).Відкриті поселення переважно невеликих розмірів (до 1 — 2 га) зберігають залишки двокамерних жител. Але зустрічаються й однокамерні, заглиблені в землю; поряд з ними — господарські споруди, льохи і ями. Могильники грунтові. Основним типом поховального обряду є трупоспалення в ямах, що супроводжуються навмисне розбитим і вторинно обпаленим керамічним посудом. У комплексах пізньоримського часу зустрічається й гончарний посуд черкяхівського типу.
Вважається, що східною межею вельбарських пам’яток на території України є Лепесівське поселення на Волині. Однак поодинокі знахідки кераміки вельбарського типу зустрічаються й далі на схід. Окремі знахідки відомі в пам’ятках басейну Ipne- ня-Стугни, в обухівській групі, а також на Лівобережжі.
Виділяються дві хронологічні групи вельбарських пам'яток в Україні. Перша з них датується кінцем II—III ст.; друга — другою половиною III—IV ст. н. е. Найбільш ранніми вважаються поселення в Лепесівці, Брест-Тришині, Любомилі, Машеві; пізніми — Дитиничах, Дерев’яному, Ромоші, Великій Слобідці. Територія розселення вельбарських племен на Заході проходила вздовж течії Західного Бугу. В деяких випадках вельбарська культура виступає разом із пшеворською.
Розселення північно-західного населення вельбарської та пшеворської культур йшло, очевидно, кількома хвилями. Вель- барські племена, як і пізньозарубинецькі та київські, саме в Південно-Східній Європі зіткнулися після римсько-варварських війн III ст.
з провінційно-римським світом і його культурою.Польський археолог К. Годловський та український дослідник Ю. В. Кухаренко вважають, що це культура готів і гепідів. її розповсюдження на території України вони пов’язують з переселенням готів. У той же час, на думку дослідників, саме вель- барсько-готська культура є генетичною основою черняхівської. Дійсно, численні джерела свідчать про наявність північно-західних елементів у культурах пізньолатенського і римського часу в Україні. На Волині і Поділлі складаються окремі історико-куль- турні угруповання на їх основі. Але немає жодних підстав вважати, що черняхівська культура виникла на основі вельбарсь- кої. Ранні пам’ятки її займають в основному південні території, і виникнення черняхівської культури в окремих групах східноєв- •ропейського населення відбувалось незалежно. Вельбарці тут не становили винятку, але й не були щодо провінційно-римського світу в більш вигідному становищі, ніж південне пізньозаруби- нецьке та пізньоскіфське населення. Щодо останнього, то воно підтримувало тісні зв’язки з Північно-Причорноморськими центрами.
Найбільш вірогідною версією етнічної належності вельбарсь- кої культури є визнання її, як і деяких інших великих культур пізньоримського часу, багатоетнічною, серед носіїв якої були готи та інші германські етнічні групи. Зрештою, широко охопивши майже всю південно-східну Європу, вельбарські ознаки культури— ліпна кераміка, двокамерні житла, деякі види прикрас — зникають уже наприкінці IV — початку V ст.
Таким чином, завершуючи огляд археологічних культур пізньоримського періоду на території України, слід зазначити, що за своїм складом вони являли досить строкату етнічну картину. Це культури окремих етносоціальних та етнополітичних утворень. Серед них відбувались досить складні процеси етнічного характеру на заключному етапі розвитку первісного суспільства, коли інтеграція супроводжувалася й диференціацією. Черняхівська культура увібрала в себе кілька етносоціальних утворень ранньої доби, в її складі опинились окремі групи слов'ян, а також інші народи Східної Європи.
Але процес інтеграції в рамках черняхівської культури не закінчився. Деякі дослідники вважають, що з черняхівською культурою пов’язані не одне, а декілька потестар- но-політичних утворень — союзів племен. На думку інших учених, «єдність» черняхівської культури — це чисто політичний прояв варварської держави Германариха. Чи є істотні відмінності в цих інтерпретаціях? Виходячи з існуючих фактів, можна поки що зробити два висновки: по-перше, не викликає сумніву присутність частини слов'янського населення серед носіїв черня- 4 хівської культури; по-друге, наведені вище дані свідчать про політичний вплив південних центрів, який для другої чверті І тис. н. е. може бути зв'язаний з пізньоскіфським і сарматським впливами. Розповсюдження окремих елементів вельбарської культури у вигляді ліпного посуду і деяких прикрас свідчить про широке розселення прибалтійського населення, з середовища якого, очевидно, вийшли і готи, які утворили два могутніх союзи племен у Північному Причорномор’ї.* * *
У другій чверті І тис. н. е. територія України стає ареною змагання місцевого населення, соціально-політичні структури якого зміцніли на попередньому етапі, з активними силами мігрантів — гото-гепідськими племенами, що просувалися, починаючи з кінця II ст. н. е., з Повіслення в Північне Причорномор'я.
Війни варварських союзів племен Північного Причорномор'я проти Риму, їх тимчасова поразка на Дунаї спричинили зміни в етнополітичній обстановці Південно-Східної Європи. Визначним явищем у соціально-політичному та етнокультурному розвитку в цьому регіоні стало утворення в III ст. н. е. черняхівської культури. її виникнення на основі синтезу ряду варварських культур населення України, Молдови, Румунії та Польщі з пізньоантичною культурою римських провінцій відкрило для племінного світу Східної Європи шлях до цивілізації.
Черняхівську історико-культурну зону оточувало населення, яке залишило традиційні культури, генетично зв'язані з культурами попереднього часу (київська, вельбарська, гето-дакійська та ін.).
Принципова відмінність черняхівської культури від традиційних культур була зумовлена перш за все високим технологічним рівнем її матеріальних виробів, синкретизмом у проявах духовної культури та релігії, високим рівнем соціальної диференціації, що відбився в структурі «великих» поселень та поховальному обряді.Разом з тим у структуру черняхівської культури ввійшли компоненти всіх традиційних культур, що свідчило про участь населення Східної Європи в політичних об'єднаннях (типу алано- скіфського союзу чи «держави Германариха»), в рамках яких формувався новий тип суспільно-політичних зв'язків і ранньо- класових відносин з тією високою мірою інтеграції, за якої лише й можливе було утворення зони східноєвропейської цивілізації — черняхівської культури, і якої не знали традиційні суспільства. Черняхівська культура була культурою надетнічною.
Київський та волино-подільський варіанти черняхівської культури свідчать про входження до складу її носіїв слов'янського населення. Боротьба слов'ян за політичну незалежність (антсько- готські війни IV ст. н. е.) стала фактом писемної історії.
Рекомендована література
Баран В. Д. Черняхівська культура: за матеріалами Верхнього Дністра і Західного Бугу. K., 1981.
Брайчевський М. Ю. Біля джерел слов’янської державності. K., 1964. Винокур І. С. Історія та культура черняхівських племен Дністровсько- Дніпровського межиріччя II—V ст. н. е. K., 1972.
Гудкова А. В., Фокеев М. М. Земледельцы и кочевники в низовьях Дуная I—IV вв. н. э. К., 1984.
Йордан. О происхождении и деянии гетов. M., 1960.
Кравченко H. М. Косановский могильник // Материалы и исслед. по археологии СССР. 1967. № 139.
Рикман Е. А. Этническая история населения Поднестровья и прилегающего Подунавья в первых веках нашей эры. M., 1979.
Седов В. В. Происхождение и ранняя история славян. M., 1979.
Сыманович Э. А., Кравченко H. М. Погребальные обряды племен Черняховской культуры//Свод, археолог, источников. M., 1983. Вып. Д. 1—22.
Терпиловский Р. В. Ранние славяне Подесенья III—V вв. К., 1984.
Третьяков П. Н. У истоков древнерусской народности. Л., 1970.
Щукин М. Б. О некоторых проблемах Черняховской культуры и происхождения славян//Сов. археология. 1975. № 4.
Удальцов А. Д. Племена Европейской Сарматии II в. н. э.//Сов. археология. 1946. № 2.
Goldowski К. Archeologia pierwotna і Wczesnosredniowieczna. Okres Ia- tenski w Europe. Krakow, 1979.
Goldowski K. The chronology of the Late Roman and Early Migration Period in Central Europe//Prace archeologiczne. Krakow, 1970. Vol. 11.