Глава 2 ХЕРСОНЕС ТАВРІЙСЬКИЙ У ДРУГІЙ ПОЛОВИШ І ст. до н. е.— ТРЕТІЙ ЧВЕРТІ III ст.

Як уже зазначалося, після загибелі Мітридата VI Євпатора на боспорському престолі з волі Риму царював його син Фарнак (63—47 рр. до н. е.). Під верховною владою Фарнака зали­шився і Херсонес, про що свідчить один з випусків місцевих монет із зображенням його голови^[956], а також брак будь-яких декретів пер­шої половини І ст.

Проте не пізніше 46 р. до н. е. херсонеська громада направила до Риму посольство на чолі з Г. Юлієм Сатиром [IOSPE, І², 691]. Як наслідок, місту було надано права елевтерії, що й ознаменувало його звільнення від боспорської залежності^[958]. Цю подію слід розглядати у тісному зв'язку з політикою Цезаря щодо грецьких міст Сходу, яку було спрямовано на підрив помпейської опозиції^[959]. У Херсонесі надання елевтерії було ознаменовано карбуванням спеціальних се­рій оболів з відповідною легендою^[960].

Вважається, що так звана перша елевтерія була втрачена містом одразу по смерті Цезаря, близько 42 р. до н. е., коли Антоній віді­брав у деяких грецьких міст на Сході права, даровані Цезарем. Однак зараз про це впевнено говорити не можна. Висновок щодо залежності Херсонеса від Bocnopy наприкінці 40-х — на початку 30-х років І ст. до н. е. базується на побічних даних і тому він може розглядатися лише як гіпотеза, а не історичний факт^[961]. Це в свою чергу дає змогу дещо інакше розглядати історію херсонесько-бос- порських і херсонесько-римських відносин після 46 р. до н. е.

Проте невдовзі, в період правління Асандра, було здійснено нову спробу захопити Херсонес і знову підпорядкувати його боспор- ським царям. Цю спробу робив не сам цар, а його син, якому Bocnop надав допомогу. Проте дії сина Асандра були невдалими і Херсонес зберіг свою незалежність^[962]. Спроба захопити Херсонес могла мати місце десь між смертю Цезаря (44 р.

У зв'язку зі спробою сина Асандра підкорити Херсонес особливо цікавим є декрет останньої третини І ст. до н. е. на честь невідомого громадянина. Зі змісту декрету можна зробити висновок, що загро­за місту спонукала херсонеську громаду звернутися за допомогою до Августа [IOSPE, I², 35 5)^[965]. За складних обставин того часу тільки римський імператор був реальною політичною силою, яка могла виступити арбітром у взаємовідносинах Херсонеса й Bocnopy.

Цілком імовірно, що в результаті посольства до Августа, про яке йдеться у згаданому декреті, незалежність Херсонеса від Boc- пору було підтверджено. Римським імператором було визначено ту правову основу, на якій у подальшому мали будуватися взаємовід­носини згаданих державних утворень. Все це добре узгоджується з основним напрямом політики Августа щодо грецьких міст східної частини імперії після битви при Акції.

Деякі заходи Августа щодо Херсонеса, а також невдача сина Асандра стали тим поворотним пунктом в історії Херсонеса, який

Рис. 74. Загальний вигляд розкопок цитаделі Херсонеса.

було ознаменовано запровадженням у місті 25/24 р. до н. е. нового літочислення^[966].

Однак Херсонес не отримав «свободи» у повному обсязі, а його відносини з Римом, мабуть, було врегульовано на підставі Lex civi- tatis. Такі законодавчі акти завжди приймалися стосовно грома­дянських общин, що жили поза офіційними кордонами Римської імперії^[967]. У їх межах могли бути встановлені юридичні права гро­мади, а також урегульовані взаємини з боспорськими царями. Епі­графічні пам’ятки свідчать про наявність оборонного союзу між Херсонесом і боспорськими царями [IOSPE, І², № 419, 704]^[968]. Цей союз між Боспором і Херсонесом зберігався й надалі.

Важко сказати, як довго проіснував боспоро-херсонеський союз, але є підстави стверджувати, що його було розірвано у зв'язку з римсько-боспорською війною 45—49 рр. Ця війна, яку імперія вела проти Мітридата VIII, мала затяжний характер і призвела до пев­ного напруження сил Риму.

У ході цього збройного конфлікту Херсонес не мав змоги зали­шитися осторонь і, очевидно, виступив на боці Риму проти свого колишнього союзника, бо характер взаємин, які склалися із Римом напередодні війни, вимагав від херсонеської громадянської общини однозначних дій. Саме з участю херсонеських військ у бойових діях можна пов'язувати початок випуску 47 р. міським монетним дво­ром золотих статерів із зображенням божеств Херсонас і Діви з лу­ком та списом. Трохи пізніше у місті почалося карбування мідних монет із зображенням Ніки з пальмовою гілкою на реверсі, якими, мабуть, було ознаменовано закінчення війни та остаточну перемогу над Мітридатом^[969].

Цілком імовірно, що, крім права карбування золотої монети, Херсонесу були надані ще якісь пільги. Але брак у херсонеській нумізматиці цього часу даних про елевтерію не дає змоги припус­тити, що місту було надано таких широких прав. Мабуть, право золотого карбування, а також інші пільги громада отримала у юри­дичних межах, визначених ще Августом близько 25/24 р. до н. е.

Усе це добре узгоджується з тим, що командуючим римськими експедиційними силами, кинутими на Боспор, був легат Мезії А. Ді- дій Галл. Саме легат, якому імператором було надано вищу військо­ву і цивільну владу у цьому регіоні імперії, міг приймати рішення стосовно права золотого карбування та надання якихось пільг.

Суто проримська політика Херсонеса у середині І ст. призвела, як видно, до появи монет, датованих за херсонеською ерою^[970]. Це, найімовірніше, було викликано бажанням підкреслити сталий ха­рактер зовнішньополітичної орієнтації міста і його незалежність від Боспору ще з часів правління Августа, що виступив як арбітр при врегулюванні взаємин цих північнопричорноморських центрів. Тіс­ні зв'язки і, можливо, оборонний союз Херсонеса з Римом підтри­мувалися й пізніше, про що свідчить звернення херсонеситів у третій чверті І ст. до легата Мезії.

У третій чверті І ст. зовнішньополітичне становище Херсонеса знов ускладнилося, і місто, яке не мало сил, щоб захистити себе від варварів, змушене було звернутися за допомогою до адміністрації

провінції Мезії. У відповідь на це прохання легат провін­ції Т. Плавтій Сільван ужив рішучих заходів, унаслідок яких «обложника, царя скі­фів, було відігнано від Хер­сонеса, що за Борисфеном» [CIL, XIV, 3608].

Рис. 75. Золотий ауреус часів правління Нерона з Балаклави.

Експедиція Т. Плавтія Сільвана відбулася у руслі зовнішньополітичного курсу імператора Нерона близько 63—66 рр., а військові дії мали характер десантних операцій^[971]. У ході цих дій на суші, які проводилися силами морської піхоти, що була у складі римських військових кораблів, загрозу Херсонесу з боку варварів було ліквідовано і на мисі Ай-Тодор моряки Равен- нської ескадри побудували фортецю Харакс.

Зведення фортеці на Ай-Тодорі пояснюється прагненням рим­лян забезпечити безпеку плавання уздовж берегів Таврики, бо, згід­но з повідомленням Тацита, саме таврами, які тут мешкали, було перебито римських солдатів, що поверталися після перемоги над Мітрйдатом VIII [Тас. Ann., XII, 17].

Важко сказати, як довго римські війська залишалися у Хер­сонесі, однак бурхливі події 69 р. у політичному житті імперії, по­в'язані з громадянською війною та участь у них Мезійської армії, а також війни з даками за часів правління Доміціана, дають змогу припустити, що римські війська в останній третині І ст.

Незважаючи на це, Херсонес і в останній третині І ст. залишав­ся в руслі римської політики і був тісно пов’язаний з адміністра­цією провінції Мезія. На це вказує карбування у місті золотої моне­ти у 79/80 і 84/85 рр.^[972], що було тоді можливо лише за дозволом римської адміністрації. У зв'язку з цим слід вказати також на факт спорудження у місті статуї легатам Мезії Сексту Веттулену (74/75—78/79 рр.) та Нижньої Мезії Сексту Октавію Фронтону (89/90—92/93 рр.) [IOSPE, І², № 421, 422]^[973]. Це свідчить про вдяч­ність херсонеситів представникам римської провінційної адмініс­трації, які, ймовірно, допомагали місту. Допомога могла спрямо­вуватися на зміцнення обороноздатності міста, з якого напередодні було виведено римські війська, або на утримання більш чи менш

численної найманої армії, про що є згадка у херсонеському декреті 30-х років II ст.^[974].

Після перемоги в дакійських війнах і реорганізації охорони кор­донів Нижньої Мезії, яку було здійснено за часів правління імпера­тора Адріана (117—138 рр.), у Херсонесі і Хараксі знов з'являються римські війська. Причому херсонеська вексиляція, до складу якої входили солдати І Італійського легіону ІП Галльської когорти, по­винна була не тільки захищати місто, а й наглядати за варварським населенням, що мешкало в його околицях^[975]. Проте римські війська на цей раз тут затримались недовго.

Якщо спиратися на згаданий херсонеський декрет 30-х років П ст., то можна зробити висновок, що на цей час римських військ у місті вже не було. А з повідомлення Флегонта Траллійського дізнає­мось про те, що імператор підпорядкував Херсонес боспорському царю Котісу II [Fl. Trail. Ol., XV]. Це, ймовірно, можна розглядати як розпорядження римської адміністрації щодо протекторату більш сильного у воєнному плані Боспору над Херсонеською громадою. Найвірогідніше, що після виводу з Херсонеса римської вексиляції десь на межі 20—30-х років II ст.

Правове становище провінційних міст Рим­ської імперії регулювало­ся згідно із звичайною юридичною практикою, що складалася в ході рим­ської експансії. У Східних та Балкано-Дунайських провінціях, заселених пе­реважно греками, через специфічні умови, які склалися тут ще до рим­ського завоювання, пере­важали громади з грома­дян перегрінського стату­су. Причому в областях, що населялися греками, римська адміністрація при організації управлін­ня широко використову­вала такі правові понят­тя, як «елевтерія» і «авто­номія», зміст яких було визначено ще на межі V-IV ст. до н. е.^[978].

Рис. 76. Надгробок Газурія, сина Метрадора, із зображенням паноплії. Херсонес, І ст. н. е.

Однак ці правові поняття не залишилися незмінними. У пер­ших століттях нашої ери елевтерія перестає розглядатись як дер­жавна незалежність, або суверенітет. Тепер вона означала лише право самоврядування під римським контролем, громадянство пев­ного міста і свободу порядкувати земельним фондом поліса^[979]. Біль­ше того, «свобода» грецьких міст і в тому числі Херсонеса тепер повністю залежала від милості правлячого імператора, який міг у будь-який момент відібрати надані привілеї. Однак, незважаючи на здебільшого формальний характер «свободи», одержаної містом, громада була зацікавлена в ній, бо вона давала їй певні вигоди. З огляду на те, що Херсонес розташувався за офіційними кордонами провінції, щодо нього, певно, було прийнято новий lex civitatis, яким і визначався правовий стан громади і та основа, на базі якої мали регулюватися відносини між «вільним» містом і римською провінційною адміністрацією^[980]. Підтвердженням на користь цього висновку є згадка про права херсонеситів у листуванні з приводу проституційного податку [IOSPE, І², 404].

Надання Херсонесу елевтерії, очевидно, супроводжувалося вве­денням до міста римських військ, які за цих умов були гарантом його безпеки. Головним наслідком зазначених подій було зміцнен­ня зв'язків міста з римською адміністрацією, що дає змогу розгля­дати середину II ст. як початок нового етапу у взаємовідносинах Херсонеса з Римською імперією.

Римську залогу було дислоковано на території так званої ци­таделі, яка містилася у південно-східній частині Херсонеса. Тут у ході археологічних розкопок було досліджено фундаменти казарм, терм, а також будівлі, що свого часу могла бути помешканням яко­гось урядовця, пов'язаного з римською залогою. Є підстави вва­жати, що, крім цитаделі, римські солдати стояли й біля західних оборонних стін, а також в околицях міста.

У середині II ст. кістяк римської залоги Херсонеса складали солдати V Македонського легіону. Після поступового виведення цього з'єднання з Нижньої Мезії до Дакії у 166/167 рр. херсонеська залога стала комплектуватися з солдатів І Італійського легіону і оперативно підпорядкованої цьому підрозділові II Луцензієвої ко­горти допоміжних військ. Наприкінці II ст. у зв'язку зі змінами в системі охорони кордонів Нижньої Мезії солдати І Італійського ле­гіону в Херсонесі змінили військовослужбовці XI Клавдієвого легіо­ну й підпорядкованих цьому підрозділу допоміжних військ: когорт І Бракарів і І Кілікійської^[981]. Крім сухопутних військ у другій поло­вині II ст. в херсонеській бухті стояли римські військові кораблі Мезійського флоту, що дислокувався біля західного узбережжя Чорного моря.

Організаційно римська залога Херсонеса являла собою векси- лляцію Мезійської армії. На чолі її було поставлено центуріона. Крім нього в Херсонесі у другій половині II ст. розміщувалася рези­денція військового трибуна, який був командуючим усіма збройни­ми силами Риму в Тавриці. Під безпосереднім командуванням три­буна перебувала не тільки херсонеська вексилляція, а й римська військова ескадра й військові загони або пости, розміщені на тери­торії фортеці Харакс, на місці сучасної Балаклави, у північній час­тині нинішнього м. Севастополя^[982], на городищі Алма-Кермен, а можливо, й на Усть-Алмінському городищі. У Тавриці в другій по­ловині II — першій половині ІП ст. було сконцентровано близько 1,5 тис. легіонерів, солдатів допоміжних військ і моряків.

Рис. 77. Надгробок Аврелія Сальвіана з Херсонеса, II—III ст. н. е.

не тільки стосовно «вільного» Херсонеса, а й тримати під контро­

Основним завданням рим­ських військ був не тільки за­хист Херсонеса і морської доро­ги, що йшла вздовж узбережжя Криму, а й контроль за велики­ми територіями у Південній та Південно-Західній Тавриці. Од­нак система організації захисту вказаних територій, простежена за епіграфічними й археологіч­ними джерелами, уможливлює зараз висновок про наявність тут так званого Таврійського лі- меса. Дислокація римських за­лог, або постів не тільки в Хер­сонесі, а й у ряді пунктів Тав- рики дає змогу припускати, що римські війська захищали тут не самі кордони імперії, а лише підходи до них. При цьому орга­нізація римських військ у Тав­риці мала дуже багато спільного з системою розміщення військ у прикордонних районах імпе­рії^. Це, в свою чергу, дало можливість римській адмініс­трації провадити свою політику лем значну частину гетерогенного населення Таврики.

Зміцнення зв'язків Херсонеса з імперією, що стає особливо по­мітним з середини II ст., зумовило певні зміни у соціально-еконо­мічному розвитку міста. Економічне становище після кризи, яку переживав Херсонес наприкінці II — у першій половині І ст. до н. е., почало поступово поліпшуватись. На межі нашої ери спосте­рігаються ознаки його стабілізації і зростання виробництва. Слід підкреслити, що економічне відродження йшло на економічній ос­нові, що склалася тут ще в елліністичний час.

Зменшення херсонеської сільськогосподарської території вна­слідок скіфської експансії спричинилося до скорочення територій на Гераклейському півострові, де вирощувався виноград, і збіль­шення площ висіву зернових культур. Наслідком цього було також прискорення розвитку промислів, товарне виробництво яких част­ково забезпечувало населення засобами існування та покривало де­фіцит у зовнішній торгівлі. Однак через порівняно слабкий розви-

⁷³ Зубар В. М. Про римську військову організацію у Тавриці в другій половині II ст. н. е. // УІЖ.— 1992.— № 6.— С. 57—63. ток продуктивних сил це йе могло кардинально оздоровити еконо­міку, бо місто, з одного боку, втратило родючі землі у Північно- Західному Криму, а з другого — ринок у цьому районі, що поглинав продукцію місцевого ремесла та привізні товари. Тільки стабіліза­ція зовнішньополітичної обстановки навколо Херсонеса, відрод­ження сільськогосподарської бази на Гераклейському півострові, а також розширення ринку за рахунок населення Таврики могли сприяти економічному піднесенню. Увесь подальший хід істо­ричного розвитку Херсонеса яскраво свідчить, що саме ці чинники спричинилися до нового розквіту міста.

З середини II ст. у розвитку херсонеських ремесел простежуєть­ся не тільки піднесення, а й зростання випуску товарної продукції, що, головним чином, було пов'язано з включенням Південно-Захід­ного, Південного, а можливо, й Північно-Західного Криму в сферу економічної діяльності Херсонеса. Це передусім зумовило збіль­шення попиту на продукцію ремесла, що стимулювало роботу на ринок. Причому, якщо наприкінці IV — у першій половині П ст. до н. е. обсяг ремісничого виробництва здебільшого залежав від потреб грецького населення Північно-Західного Криму, то в перших сто­літтях він зріс завдяки попиту й варварського населення Північно- Західної Таврики.

Стабілізація зовнішньополітичної обстановки навколо Херсоне­са спричинилася до значного розширення торгівлі з населенням Таврики у II—III ст. До нього надходила не тільки продукція хер- сонеського ремесла, а й товари з інших регіонів античного світу. Тому стосовно II—ПІ ст. можна говорити про зростання не тільки питомої ваги ремесла, а й посередницької торгівлі в економіці Хер­сонеса, через який у різносторонні зв'язки з античним світом було втягнуто значні верстви варварського населення цього регіону.

Слід зазначити, що економічне піднесення Херсонеса у другій половині II — середині, третій чверті ІП ст. було досягнуто не стіль­ки завдяки розширенню власної сільськогосподарської бази, що була обмежена Гераклейським півостровом, скільки внаслідок ви­користання ресурсів і населення Таврики.

Особливості економічного розвитку зумовили й певну соціальну структуру населення. Поступова стабілізація економіки, й насам­перед сільського господарства, спричинилася до зміцнення шару людей, які володіли земельними наділами. Проте, як і раніше, на Гераклейському півострові не простежується значного рівня кон­центрації землі і масового обезземелювання громадян, що, крім усього іншого, пояснюється малою продуктивністю грунтів у цьому районі. Зростання питомої ваги товарного виробництва в економіці міста, розширення площ під зернові все ж не давало змоги значно збільшити прибуток, а отже, рентабельно використовувати працю значної кількості рабів.

Скупчення у Херсонесі в період економічної кризи кінця II — першої половини І ст. до н. е. значної кількості населення, позбав­леного засобів до існування, дає можливість говорити про перевагу в сільськогосподарському виробництві праці не рабів класичного типу, а дрібних орендаторів широкого правового спектра. Але не слід думати, що праця рабів чи близьких їм категорій населення зовсім не використовувалася у сільському господарстві. Однак увесь хід соціально-економічного розвитку в перших століттях на­шої ери уможливлює припущення, що саме юридично безправні верстви населення могли відігравати провідну роль у сільськогоспо­дарському виробництві Херсонеса.

З ремеслом і торгівлею можна пов'язувати збільшення у складі населення числа людей, які, судячи з їхніх імен, були вільновід­пущениками^[983]. Кількісне збільшення цієї категорії населення хро­нологічно збігається з економічним піднесенням у Херсонесі.

Сприятливі умови, що склалися після розміщення у Тавриці римських військ, сприяли тому, що не тільки соціальна верхівка населення і багаті ксени, а й менш заможні вихідці з інших регіонів античного світу завдяки ремісничій чи торговельно-лихварській діяльності могли тут зміцнити своє матеріальне становище. В пер­ших століттях нашої ери це досягалось не шляхом розширення чи інтенсифікації виробництва, бо межі його розвитку були обмежені, а завдяки залученню до нееквівалентного обміну широких верств населення Таврики.

Якщо в елліністичний період посередницька торгівля базува­лася на вивозі сільськогосподарської продукції з Гераклейського півострова й Північно-Західного Криму, то у перших століттях ос­новний прибуток приносила торговельна експлуатація порівняно великих територій у Тавриці. Обсяг прибутків від цієї форми екс­плуатації, одержаних унаслідок нееквівалентного обміну й грошо­вого обігу, ще треба вивчити, але, виходячи з даних про розквіт Херсонеса у II—III ст., його не можна применшувати.

Як і раніше, значне місце у соціальній структурі населення зай­мав клас дрібних виробників, про що насамперед свідчить характер землеволодіння на Гераклейському півострові й брак залишків ве­ликого ремісничого виробництва, а також помітний, порівняно з елліністичним часом, розвиток внутрішньої та зовнішньої торгівлі.

У перших століттях в Херсонесі ще функціонували Народні збо­ри і Рада, а також різні магістратури. Як органи виконавчої влади вони провадили в життя рішення законодавчих органів. Вивчення державного устрою Херсонеса показало, що в цей період відбуваєть­ся подальша аристократизація і концентрація політичної влади в руках соціальної верхівки населення, зокрема тих, кому були даро­вані права римського громадянства. У цьому процесі суттєву роль відігравала не тільки стабілізація зовнішньополітичної обстановки навколо міста і його новий розквіт, а й цілеспрямована політика римської адміністрації, яка бачила у багатих верствах населення

Рис. 78. Світильники III ст. н. е. з Херсонеса.

свою опору й провідника в життя політики імперії. Залишаючи формально недоторканим міське самоврядування грецьких міст, вона, надавши права римського громадянства верхівці населення, і деякими іншими заходами фактично створювала на місцях апарат, повністю пристосований до потреб імперії.

Водночас помітним стає падіння ролі Народних зборів, рішення яких тепер скріплювалися підписами членів Ради і вищих магіс­тратів^[984], а також зростання значення Ради, до якої вибиралися колишні магістрати, а часом і прямі родичі. Це свідчить про наяв­ність тенденції до зосередження в одних руках функцій законодав­чої і виконавчої влади, що є вірною ознакою подальшої аристокра- тизації державного ладу^[985]. Відбувався поступовий процес транс­формації демократичних органів самоврядування в апарат, що фак­тично був характерним для аристократичної республіки. Цей процес почався з другої половини III ст. до н. е. і тривав у перших століттях, коли на нього певним чином впливала римська адмініс­трація. Разом з тим не слід вважати, що державний апарат про­вадив у життя вимоги лише соціальної верхівки населення. Якоюсь мірою він, мабуть, підтримувався широкими верствами дрібних і середніх виробників, які за умов, що склалися, мали змогу отри­мувати стабільні прибутки, хоча основна маса населення згаданих категорій фактично не брала участі у політичному житті. Такий стан уможливлює певну паралель між членами херсонеської Ради і декуріонами провінційно-римських міст, а також припущення, що державний лад Херсонеса фактично був дуже близький до квазі- муніципального^[986].

Новим порівняно з поперед­нім періодом є впровадження посади першого архонта. Ця ма­гістратура фіксується в епігра­фічних пам'ятках Херсонеса з І ст. й існує протягом усього римського періоду. Перший ар­хонт зосередив у своїх руках вищу громадянську й військову владу, а з середини II ст. стає й епонімом. Запровадження цієї посади красномовно свідчить про зростання антидемократич­них тенденцій у державному ладі, що деякою мірою можна розглядати як результат впливу Риму на внутрішнє життя міста.

Певні зміни відбулися і в ет­нічному складі населення. По­ряд з греками-херсонеситами, які складали основну масу насе­лення, у перших століттях в місті фіксуються вихідці зі Східного Середземномор'я, Ма­лої Азії та Подунав'я. З П ст. по­чинають проникати до Херсо­неса представники сарматських племен. Слід зазначити, що во­ни асимілювалися і припиняли існувати як самостійний етнос. Нові етнічні групи населення, які з'явилися у Херсонесі, а та­кож тісні взаємовідносини з провінціями Римської імперії, безперечно, відбилися на куль­турній своєрідності його жи­телів.

Етнічний склад населення, таким чином, не був однорідним. Однак наплив до Херсонеса ви­хідців з інших етнічних утво­рень, який добре фіксується в перших століттях, не став ви­значальним для розвитку міста. ного Причорномор'я, населення якого зазнало незначної варвари- зації^[987].

Рис. 79. Надгробок римського кавале­риста з Балаклави, кінець II— поча­ток III ст. н. е.

Херсонес протягом усього римського періоду лишався великим по­

літичним, економічним і культурним античним центром Північ-

Значно виразніше виявилася романізація міста, передусім у по­літичній сфері. Так, зближення з Римом і розміщення в Херсонесі римської залоги призвело до поширення на його населення впливу провінційно-римської культури. Надання представникам соціаль­ної верхівки прав римського громадянства спричинилося до утво­рення в місті привілейованого прошарку, який, разом із солдатами залоги і членами їхніх сімей став опорою римської адміністрації, впроваджуючи в життя її політику. Залишаючись формально «віль­ним», Херсонес фактично повністю потрапляє у залежність від римської адміністрації, представником якої у II ст. був військовий трибун. На нього покладалося не тільки командування римськими військами, а й контроль за органами місцевого самоврядування.

Крім політичної сфери романізація певного мірою відбилася й на інших сферах життя населення, насамперед на матеріальній куль­турі й образотворчому мистецтві. Це пояснюється не тільки прямим римським впливом, а й посиленням економічних і культурних кон­тактів Херсонеса з іншими районами, які входили до складу Рим­ської імперії. Водночас Херсонес й у II—III ст. не втратив свого грецького обличчя і, незважаючи на певний провінційно-римський вплив, залишався самобутнім центром, населення якого в цілому зберігало традиційні форми внутрішнього самоврядування, свою культуру і грецьку мову^[988]. Зміни ж в ідеології, що простежуються у II—III ст., пов'язані не з романізацією, а з орієнталізацією релігій­ного життя не тільки Херсонеса, а й пізньоантичного світогляду в цілому^[989].

Таким чином, дарування херсонеській громаді елевтерїї і поява у Тавриці близько середини II ст. римських збройних сил стали важливою подією в історії усього цього регіону. Якщо у другій по­ловині І ст. до н. е.— середині II ст., незважаючи на дії римської адміністрації, економічне і воєнно-політичне становище Херсонеса було не завжди стабільним, то, починаючи з середини II ст., спосте­рігається не тільки зміцнення економічного й політичного стану міста, а й нове піднесення економіки. Причому низка моментів свідчить, що поступове зближення з Римом і, врешті, безпосередня військова допомога позитивно позначилися на всіх без винятку сфе­рах життя населення міста, сприяло зростанню добробуту переваж­ної більшості членів громади.