Господарство та соціальний устрій
Рівень соціально-економічного розвитку склавінів і антів періоду експансії на Балкани та в Центральну Європу був близьким до племен київської культури, але суттєво нижчим, аніж у черняхівців.
Під поля, як і раніше, використовувалися переважно ділянки, розміщені поблизу річок, що засвідчує топографія поселень. Виснаження полів, мабуть, було однією із основних причин слов’янської колонізації. Заселивши Лісостеп, землероби починають ширше застосовувати залізні насадки на рала, використовувати серпи досконаліших типів і ротаційні жорна.Рівень металургії та ковальства залишався невисоким. Утім, на думку більшості дослідників, у цей час відбувається відокремлення металургії від ковальської справи. Виникають невеликі виробничі центри типу залізоробної майстерні у Гайвороні, що складалася з чотирьох агломераційних печей та 21 сиродутного горна. Центром металообробки було, зокрема, городище Зимне, де знайдено залізні та бронзові напівфабрикати, ковальський інструмент. Ливарні формочки з Бернашівки, а також скарби прикрас, до яких входили й поламані речі, свідчать про появу спеціалістів-ювелірів.
Такі види ремесел, як гончарство, прядіння, ткацтво, обробка шкіри тощо, за умов слов’янського натурального способу життя залишалися в межах родинного промислу. Рівень торгівлі під час стрімкого розселення склавінів і антів також був невисоким. Поодинокі пряжки візантійського походження могли бути й воєнною здобиччю.
Слід згадати повідомлення Прокопія Кесарійського про те, що склавіни й анти VI ст. “живуть у народоправстві, й тому у них доля і недоля у житті вважаються справою спільною”. Невеликі слов’янські поселення, найімовірніше, належали патріархальним родинам. У більших селищах, таких як Рашків 3, могло проживати по кілька таких родин. Визначальна роль великих сімей у житті общини підтверджується матеріалами колочинських могильників Лебяже і Картамишево 2.
Групи трупоспалень, на яких постійно повторюються однакові деталі поховального обряду, являють собою “мікронекрополі” патріархальних сімей.Групи поселень у басейні тієї чи іншої річки можна співвіднести з повідомленням Йордана про те, що венети поділяються на окремі племена, назви яких відповідають родам та місцям проживання. Візантійські автори наводять чимало назв таких початкових племен для слов’ян Подунав’я. Племена доби первісної сусідської общини вже втратили основні економічні функції, але набули значення як військово-політичні об’єднання одноплемінників. Столицями таких племен могли бути деякі городища, як, скажімо, Зимне, Київ, Колочин.
Скупі рядки повідомлень авторів VI-VlI ст. переконують, що під час походів на Візантію склавіни й анти мали могутні військові союзи. Слов’янське суспільство вступило у так звану добу “воєнної демократії”. У цей час поширюється патріархальне рабство для полонених. Незважаючи на посилення ролі військових вождів, більшість важливих справ вирішувалися на народних зборах вільних общинників, де кожний дорослий чоловік був воїном.