Колочинська культура

На північ від пеньківського ареалу, переважно на Дніпровському Лівобе­режжі, поширювалася колочинська культура. Вона охоплювала Північно- Східну Україну і сусідні області Росії та Білорусі, тобто південь лісової зони й північ Лісостепу (рис.

Перші колочинські пам’ятки виявлено ще на початку XX ст. Зокрема, М. О. Макаренко 1909 р. дослідив поховання з кремацією у ребристій посу- дині-урні в с. Артюхівка поблизу Ромен, однак тривалий час ця знахідка вва­жалася унікальною. Ці старожитності були виділені в окрему культурну групу Е. О. Симоновичем після розкопок у 1955—1960 рр. городища Колочин на Дніпрі поблизу Гомеля. В наступні роки найцікавіші матеріали отримано під час розкопок могильників Новий Бихов, Тайманово і Тощиця поблизу Могилева, Лебяжого, Княжого, Картамишевого на Курщині, а також на посе­леннях Великі Будки на Сумщині, Дегтярівка, Роїще та Олександрівка на Чер­нігівщині (розкопки Л. Д. Поболя, Ю. А. Ліпкинга, Є. О. Горюнова, P. В. Tep- пиловського та ін.). Нині відомо більш як 100 поселень. На 20 із них проведе­но розкопки, в ході яких виявлено понад 50 споруд, а також 12 могильників, на яких досліджено близько 400 поховань.

Поселення здебільшого мають невеликі розміри й розташовуються на краю першої тераси, інколи — на дюнах у заплаві. В північній частині колочинсь- кого ареалу відомо кілька городищ (Колочин, Мощонка та ін.), які слугували сховищами для мешканців розташованих поблизу відкритих селищ.

Основний тип житла — квадратна напівземлянка з вогнищем і центральним стовпом, дуже схожа на будівлі київської культури. Стіни — зрубної чи каркас­но-стовпової конструкції. Відомо також кілька наземних жител (Деснянка) та напівземлянок з піччю-кам’янкою у кутку. Останні, очевидно, з’являються у колочинських племен під впливом правобережного населення празької культу­ри. Господарські споруди представлені головним чином ямами-льохами.

Поховальний обряд колочинської культури порівняно з іншими ранньосе­редньовічними старожитностями Східної Європи вивчено доволі грунтовно. Найхарактернішими є грунтові могильники, що інколи налічують більш як 100 трупоспалень (Тайманово, Лебяже). Кремації у невеликих округлих ямах зазвичай кількісно переважають. Винятком є могильник Княжий, де урнові поховання становлять майже 70 %. Кальциновані кістки потрапляли до ямних поховань здебільшого перемішаними з попелом і вуглем, а до урн клали очи­щені кістки. Урни інколи накривали перевернутою великою корчагою, в одно­му випадку урна була накрита глиняним диском. У похованнях зрідка, окрім посуду, трапляються металеві прикраси кола “старожитностей антів” і нако­нечники списів.

Відомо також кілька невеликих курганних могильників у різних частинах ко- лочинського ареалу. Зокрема, два кургани досліджено на могильнику Бездрик поблизу Сум. Безурнові поховання тут супроводжувалися уламками ліпного посуду і бронзових прикрас, глиняними пряслицями, кістками домашніх тварин.

Кераміка — ліпна, неорнаментована. Як виняток трапляється рельєфний орнамент у вигляді горизонтальних наліпних валиків під вінцями чи “вух”. Асортимент кераміки поступається попередній київській культурі — майже відсутні миски і підлещений столовий посуд. Керамічний комплекс представ­лений переважно горщиками та корчагами слабопрофільованих (тюльпано- і банкоподібних), опуклобоких і циліндро-конічних форм, а також дисками і сковорідками (рис. 21). Для ранніх фаз культури доволі типовими є ребристі посудини, тоді як на пізніх домінують опуклобокі та слабопрофільовані горщики.

Знаряддя праці виготовлено головним чином із заліза і сталі: це ножі, сер­пи, риболовецькі гачки та ін. Використовувалися також кістяні кочедики і проколки, глиняні пряслиця, кам’яні зернотерки і бруски. Зброя походить зі спаленого городища Колочин 1 або ж є інвентарем окремих поховань (Лебя­же, Княжий). Відомо кілька наконечників списів та стріл, великий (можливо, бойовий) ніж.

Предмети убрання і прикраси переважно знайдені у похованнях. Серед бронзових і срібних прикрас поширені так звані “старожитності антів ” (ве­ликі пальчасті фібули, пряжки та деталі поясного набору, шийні гривни тощо). Великі скарби таких речей виявлено останнім часом на колочинських посе­леннях у Трубчевську на Десні та в Гапоновому на Сеймі. На поселенні Ве­ликі Будки знайдено скарб речей, що належав ювелірові. До його складу вхо­дило кілька залізних знарядь, поламані срібні прикраси, а також дві невеликі пальчасті фібули і численні нашивки на одяг різних типів, виготовлені зі свин­цево-олов’яного сплаву.

Найбільш архаїчні колочинські пам ’ятки датуються серединою V ст. за кіль­кома знахідками залізних фібул типу Прага (Ходосівка, Колодязний Бугор, Яловщина). Більшість датувальних знахідок належить до VI, переважно VII ст. Зокрема, серединою — другою половиною VII ст. датуються речі зі скарбів, знайдених на колочинських поселеннях у Гапоновому і Великих Будках.

Колочинська культура є прямим наступником київської. На півночі, у верхів’ях Дніпра, вона межує з пам’ятками типу верхніх шарів Банцеровіцини й Тушемлі, що склалися на місцевому балтському субстраті під впливом київ­ської культури. На Лівобережжі колочин, нарівні з пеньківкою, є одним із компонентів наступної волинцевської культури. Колочинська культура, найімо­вірніше, належала північно-східним угрупованням ранньоісторичних слов’ян — північній частині антів чи венетам, локалізації яких Йордан не дає. Можливо, на півночі ареалу до її складу входили окремі балтські племена.