Глава 2 ГОСПОДАРСТВО

Основою господарства первісної громади пізнього палеоліту було мисливство та збиральництво. Значна частина тру­дових зусиль витрачалась також на будівництво жител, виго­товлення знарядь праці та предметів побуту, пошиття одягу, при­готування їжі, збирання палива та ін.

За умов нестійкого, переважно холодного та помірного клімату головну роль відігравало мисливство, оскільки забезпечувало лю­дину більш калорійною їжею протягом усього року. Про це свід­чить передусім набір знарядь праці на пізньопалеолітичних стоян­ках і поселеннях, який складався здебільшого з предметів мис­ливського озброєння (наконечників списів (рис. 16, 6)), дротиків, стріл); різнотипних вкладишів метальної зброї, кинджалів, ножів; знарядь для виготовлення кістяних та дерев’яних наконечників, древків списів, дротиків і стріл, різців, скобелів, скребачок, абра­зивів, а також інструментів для переробки мисливської здобичі (сокир, розбілювальних ножів, скребачок, лощил, проколок (рис. 16, 12), голок (рис. 16, 8) та ін.). Знаряддя для обробки продуктів зби­ральництва представлені значно меншим числом (пести-терочники, плити зернотерок). Необхідно при цьому враховувати, що зна­чимість цих двох видів господарської діяльності на різних етапах

Рис. 16. Кістяні вироби пізнього палеоліту:

l_t 2_t 9_t 10 — вироби невизначеного призначення; S_t 4 — застібки; 5 — підвіска з фрагменту щелепи ведмедя; 6 — реконструкція кріплення кістяного наконечника списа; 7 — булавка зі стилізованою головкою; 8 — tqxks⅛ 11 — стилізоване зображення жінки; 12 — проколка.

Склад, розміри, форма, характер обробки знарядь для полю­вання та переробки мисливської здобичі багато в чому зумовлюва­лись об’єктами полювання та його засобами. Полювання на мамон­та передбачало виготовлення міцних списів з великими гострими наконечниками, а також колективний характер самих прийомів полювання, тоді як промисел дрібних тварин можна було вести легшим мисливським спорядженням із залученням меншого числа мисливців і навіть індивідуально. Однак ця залежність мала не прямий характер, тому значною мірою визначалась традиціями, які склалися в конкретних первісних колективах, інколи за межа­ми території, яка експлуатувалася на той момент, в інших еко­логічних умовах. Не можна не враховувати також взаємозапози- чення та взаємовпливи під час різного роду контактів. Все це виз­начало розмаїття форм та розмірів мисливського спорядження, з одного боку, та нівелювання їхніх особливостей — з другого, що стало основою формування господарсько-культурних традицій. Вив­чення складу мисливської здобичі пізньопалеолітичних пам’яток вказує, за деякими винятками, на широкий спектр видів тварин у складі мішаного льодовикового комплексу фауни. На більшості по­селень північної зони знайдено кістки мамонтів, коней, північних оленів, носорогів, вовків та інших тварин. На Середньому Подніст­ров’ї, Волині та Середньому Подніпров’ї здебільшого полювали на мамонта. Наприкінці пізнього палеоліту на поселеннях Середнього Подністров’я помітно зростає кількість кісток коня та північного оленя. Однак навіть у фіналі пізньольодовикового періоду біомаса мамонтів і зубрів тут переважає над біомасою коней і північних оленів.

У південних районах на ранніх етапах пізнього палеоліту в складі мисливської здобичі домінує, інколи абсолютно, бізон. У невеликій кількості на поселеннях трапляються кістки коней, північного оленя, вовка, сайгака та інших тварин. На кінець льо­довикового періоду кількість кісток бізона різко скорочується і по­ступово зростають знахідки решток коня. На деяких поселеннях кінь перетворюється на єдиний промисловий вид.

Загалом на території України можна простежити три госпо­дарсько-адаптивні уклади, котрі умовно можна визначити як мисливці на мамонта (Середнє і Верхнє Подніпров’я) (рис. 17), мисливці на бізона і коня (степова зона) (рис. 18), комплексні мисливці із значним розвитком збиральництва (Подністров’я). Ha-

Рис. 17. Сцена полювання на мамонта мешканців північної зони.

прикінці пізнього палеоліту в Поліссі з’явилася велика кількість мисливців на північного оленя.

Найважливішим елементом господарської діяльності пізньопа- леолітичної людини було виготовлення знарядь праці. Вже в кінці раннього палеоліту в комплексах мустьєрських індустрій зарод­жується призматична техніка розщеплення кременя, яка дала можливість якісно покращити оснащення мисливських колективів знаряддями, розширивши передусім асортимент знарядь праці, що призвело до підвищення продуктивності мисливсько-збиральниць­кого господарства.

Одним із основних засобів реконструкції первісної технології є експериментальна археологія, яка дає змогу моделювати виробничі процеси та виявляти чисельні якісні та кількісні параметри. Екс­периментально встановлено велике значення правильного вибору сировини для подальшої обробки. Найважчими для обробки є гальки кулеподібної та яйцеподібної форм. На них немає зручних

Рис. 18. Сцена полювання на бізонів мешканців південної зони.

для нанесення удару ділянок, оскільки кожна ділянка їхньої по­верхні становить частину сфери.

Велику роль відігравали точність удару та розрахунок його си­ли. Якщо перший удар не давав очікуваного результату — зняття відколу, то всі наступні удари в цю точку були вже не ефективні, оскільки утворювали в нуклеусі систему випадкових тріщин, що зводило зусилля майстра нанівець.

Діапазон силової дії на камінь, що оброблявся, був дуже вели­кий. Залежно від трудової операції прикладене зусилля змінюється від 1000 кг при розколюванні великих конкрецій гірської породи до найлегшого постукування при ударному ретушуванні.

Найбільш оптимальною формою нуклеусу, яка виникла до пізнього палеоліту, є призматичний нуклеус, який давав можли­вість одержувати серію стандартизованих пластинчастих заготовок з високим рівнем економії витрати сировинного матеріалу. Розпо­всюдження техніки призматичного відколювання виявилося мож­ливим завдяки застосуванню посередників при ударній техніці. Посередник забезпечував високу точність та необхідний кут при­кладення сили в точку удару. Посередники виготовлялися з рогу і кістки. Подальшим етапом був розвиток техніки віджиму, яка ви-

При цьому слід мати на увазі, що в даному випадку йдеться не про м’язове зусилля людини, а про силу тиску, який виникає в технічній точці удару. користовувалася як для одержання заготовок, так і для ретушу­вання. В процесі останнього, що виникло в ранньому палеоліті, утворювалося зусилля в 2—150 кг. Віджимниками служили необ- роблені уламки каменю, відколи та кам’яні знаряддя іншого спе­ціального призначення, наприклад скребачки.

В палеоліті виникла також техніка пікетажу (ударно-точкова техніка обробки каменю), яка використовувалася під час видовбу­вання кам’яних жирових ламп. Ця техніка більш придатна при обробці каменю зернистої або аморфної структури (гнейс, сланець, пісковик).

В обмежених масштабах застосовувалися пиляння і шліфування каменю, які одержали широке розповсюдження в неолітичну добу.

На виробничих центрах виявляються також ділянки косторіз­ного виробництва, наприклад в Межирічах простежено процес роз­членування щелепи росомахи з наступним вирізанням ікол для ви­готовлення підвісок. Обробці піддавалися практично всі види кіс­ток, зуби (особливо ікла та різці), роги, бивні. Великий інтерес в цьому плані становлять імітації підвісок із атрофованих ікол пів­нічного оленя, які зроблені з бивня мамонта. Під час обробки кіст­ки і рогу раціонально використовувались природні властивості і форма матеріалу з метою економії зусиль при його обробці. Молот- коподібні та кайлоподібні знаряддя виготовлялися з рогу північно­го оленя із збереженням його відростків. Великі ребра мамонтів при загостренні їхніх кінців давали копальні знаряддя типу кайла або мотики, які можливо було використовувати без держака. Ті ж самі ребра з вирізаними по краях пазами були основою для осна­щення їх крем’яними вкладишами, внаслідок чого утворювалися своєрідні великі поздовжні ножі, властиві для Подністров’я. Ве­ликі клиноподібні знаряддя із стінок трубчастих кісток мамонта використовувалися для зняття шкір із забитих тварин. Розрізані по діагоналі трубчасті кістки зайця або песця давали одразу дві проколки з природними упорами на епіфізах.

Залежно від наявної кісткової сировини, що зумовлено природ­ним оточенням, одні й ті самі типи виробів виготовлялися з різних матеріалів. Кістяні наконечники в степовій зоні виготовлялися із стінок трубчастих кісток бізона (Амвросіївка), а в північній зоні — з бивня мамонта (Мізин, Межиріч). У Подністров’ї, де в другій по­ловині пізнього палеоліту вагоме місце в мисливській здобичі зай­має північний олень, поряд з наконечниками з бивня трапляються наконечники з рогу північного оленя (Молодово V, Кормань IV). Пластини слонової кістки, які сколювалися з бивнів мамонта, інколи не використовувалися одразу, а зберігалися у ямках-схо- вищах, як це робилося і з крем’яною сировиною (Чулатово І).

У різні історичні епохи потреба в різних видах сировини знач­ною мірою змінювалась.

Виходи викопних морських мушель, які використовувалися для прикрас, розташовані в Нижньому Подніпров’ї (особливо в районі Нікополя), на Південному березі Криму і північному узбе­режжі Азовського моря. Ці мушлі знаходять на поселеннях не лише поблизу їхніх виходів (Сюрень І, Амвросіївка, Осокорівка І, Кайстрова Балка, Дубова Балка), а й у басейні Дніпра, аж до його верхньої течії (Межиріч, Мізин, Тимонівка І, Єлисеєвичі). Знайде­но їх також на Волині (Городок III) і у Подністров’ї (Молодово V, Лисичники).

Широко використовувалася вохра, здебільшого місцевого по­ходження, хоча інколи її доставляли з віддалених районів: наприк­лад, у Новгород-Сіверський — з Харківщини, а в Межиріч — з Криворізького басейну, що на відстані 160—250 км.

Аналізуючи проблему взаємовідношення природи і суспільства в кам’яному віці, звичайно виходять з того, що господарська діяль­ність суспільства здійснювалася в умовах динамічної рівноваги з природою, при умові збереження її відтворюючих можливостей. Той же самий рівновісний стан привласнюючого господарства фік­сується також етнографічною наукою. Наводяться відомості й про те, що такий спосіб господарювання підкріплюється і регулюється системою правових та ідеологічних норм і табу. Більше того, гра­ничний рівень розвитку господарства передбачає забезпечення ста­більності екосистеми навіть у випадках найгірших умов, які мо­жуть складатися в даній природній зоні. Тому чисельність мислив- ців-збирачів в звичайних умовах не перевищує 20—50 відсотків від можливої.

З передумови рівноваги стану суспільства і природи звичайно виходять також при палеоекономічних розрахунках господарської діяльності стародавніх людей. Для окремих поселень, враховуючи такі показники, як кількість мешканців, середньодобова норма вживання м’яса, загальна маса вживаної м’ясної їжі, репродуктив- ності ландшафту, по відтворенню біомаси, тривалість мешкання на одному місці. Але слід мати на увазі, що все це — ідеальна карти­на, яка передбачає зберігання господарських систем, їхню стабіль­ність. Реальний історичний процес, навпаки, свідчить про їхній безперервний розвиток, що якраз передбачає порушення балансу в системі, виникнення кризових ситуацій, принаймні на певних історичних відрізках, коли цей розвиток відбувається. Тоді, коли рівновага в системі суспільство — природа (споживання — відтво­рення) зберігається, відбувається консервація типу господарської діяльності, та якщо розглядати проблему'ширше — способу вироб­ництва. Справжня картина історії первісного суспільства свідчить про те, що така рівновага є скоріше винятком і малорозповсюдже- на як по широті охоплення окремих районів, ойкумени, так і по тривалості існування. Фактично вона була зафіксована лише для порівняно недавнього й історично короткого періоду людської іс­торії на периферії розвинутих цивілізацій у народів із застиглою господарською структурою. Водночас для епіцентрів ойкумени, де відбувається більш динамічний історичний розвиток, інтенсивне споживання мисливської здобичі одразу ж ставило людину в таке становище, при якому темпи природного відтворення харчових ре­сурсів людини в природному середовищі відстають від темпів росту потреб суспільства в цих продуктах, що стимулює зростання про­дуктивності праці та зміну привласнюючих форм господарства відтворюючими. І лише в окремих регіонах, населених людиною, де уповільнено відбувається її історичний розвиток, привласнюючі форми господарства, які законсервувалися в рівновісному стані, можуть довгий час задовольняти невибагливі потреби мисливців- збирачів, які існують за умов первіснообщинного ладу.

Цікаві узагальнення щодо цього робить В. Г. Маркович. Насе­лення земної кулі в стародавньому кам’яному віці складало близь­ко 10 млн чоловік. Для забезпечення життєдіяльності середньої особи чоловічої статі необхідно 2500 ккал на день, а всього па­леолітичного населення — 0,9 ? IO¹³ ккал щорічно. Це великий об­сяг, якщо врахувати, що енергія, акумульована біосферою за раху­нок річної сумарної фітопродукції, складає всього 0,9 ? IO¹⁸ ккал і значна частина її не може бути використана в їжу. Так, із 150 тис. видів наземних тварин людина використовує в їжу лише 3 тис. видів. Таким чином, можливості фітоценозу біосфери вже на най­давнішому етапі ледь забезпечували потреби людства в рослинній їжі. Саме тому в первісних колективах особлива увага приділялась полюванню. В цьому, додамо від себе, полягає об’єктивна пере­думова мисливського характеру господарства стародавніх людей.

Водночас екстенсивне мисливське господарство досить марно­тратне з погляду раціонального використання ресурсів біосфери. Одна калорія в речовині тваринного походження утворюється вна­слідок вживання і трансформації 7 калорій, накопичених рослина­ми. Це є одним з факторів, який пояснює історичну прогресивність переходу людства до агрокультури. Напівприродні сільськогоспо­дарські екосистеми мають підвищену продуктивність порівняно з природними і дають можливість не тільки забезпечити людину рослинними білками, а й переключити частину продукції на по­треби тваринництва у вигляді кормів для одержання тваринних білків. Природно, що передумови для такого переключення визріли не одразу. В економіці більшості ранніх землеробських культур полювання займає вагоме місце.

В сучасній археології запропоновано декілька методик палеое- кономічного моделювання для мисливсько-збиральницького сус­пільства. Нижче наведено загальну схему такого аналізу з ураху­ванням природно-ландшафтної обстановки в пізньому палеоліті і структури пізньопалеолітичного суспільства України. Спочатку на­ведемо прийняті в науці середні відомості по кількості мешканців пізньопалеолітичних громад (25—50 — до 100 осіб), їхньої статево- вікової і господарської структури (приблизно 1/3 складу грома­ди — діти, 1/3 — мисливці, постачальники основного продукту споживання, 1/3 зайнята домашнім господарством та доглядом за дітьми), кількості мисливців-постачальників (4—6 — до 10—12 чоловік), середньої тривалості життя (20—25 років), тривалості часу існування довготривалого поселення мисливців-збирачів (20— 25 років — час природного руйнування дерев’яно-кістяної кон­струкції житла).

Втім це не значить, що всі 25 років у житлі безперервно меш­кали люди. Оскільки мисливство здебільшого мало сезонний ха­рактер, можливе припущення про періодичне повернення меш­канців базових мисливських таборів на місця традиційних посе­лень в періоди найбільш продуктивного полювання.

Палеоекономічні моделі функціонування громади мисливців- збирачів розробляються на підставі відомостей про її природне ото­чення (своєрідний прильодовиковий тундролісостеп і перігляціаль- ний степ), репродуктивних можливостей пізньоплейстоценового ланд­шафту по біомасі (приблизно 2400 кг на км²) з урахуванням кіль­кості упольованих тварин та їхньої забійної ваги (наприклад, ма­монт — 1000 кг, зубр — 250 кг, кінь — 200 кг, північний олень — 100 кг), приймаючи до уваги середньодобову норму споживання м’ясної їжі в мисливських громадах (600—1000 г на людину).

Це дає змогу визначити: розміри господарської території для мешканців одного поселення (від 350—400 до 750 км², іншими словами — територія 20—25 км в перетині, інколи її визначають до 50 км); середню густоту населення (1 людина на 100 км²) та приблизну чисельність пізньопалеолітичного населення для всієї території України (близько 60 тис. чоловік).

Слід, однак, застерегти читача від магічної влади абсолютних цифр викликати почуття повної довіри до них. Наведені відомості носять вельми приблизний, оцінювальний характер. У літературі вже неодноразово висловлювалися сумніви відносно достовірності підрахунків кількості мешканців поселення за числом жител або

Важливо підкреслити, що ця цифра одержана з урахуванням високої дитя­чої смертності і її не слід плутати з видовою тривалістю життя окремих індивідів. вогнищ, які збереглися, а також кількості і складу впольованих тварин за остеологічними рештками, які залишилися на поселен­нях. Важко визначити також репродуктивні можливості рекон-< струйованих плейстоценових ландшафтів. Суттєво й те, що кон­кретні громади, які існують в умовах первіснообщинного ладу і вивчені етнографами, свідчать про те, що економіко-демографічна модель первісного суспільства досить гнучка і здатна змінюватися в широких межах залежно від економічної і соціальної ситуації.