4. ГОНЧАРСТВО БРОНЗОВОГО ВІКУ

Доба бронзи отримала свою назву від металу, який був штучно винайдений первісною людиною. Як відомо, бронза — це сплав міді й олова або міді з свинцем, сурьмою, миш’яком, цинком.

Ранньою культурою доби бронзи на Закарпатті вважається культура, яка на суміжній території — в Угорщині і Словаччині отримала назву Ніршег — Затін (від місцевості Ніршег в Північно-Східній Угорщині та населеного пункту Затін у Східній Словаччині). Хронологічні рамки культури визначено приблизно в межах 1900-1700 років до н.е. До пам’яток культури Ніршег—Затін на Закарпатті віднесено кілька поселень, на яких проведено невеликі за масштабами розкопки, а саме: в селах Велика Добронь Ужгородського, Бекень Виноградівського, Дерцен Мукачівського району, Мукачеві (урочище Мала Гора).

Носії культури Ніршег — Затін виготовляли для господарських потреб як кухонний, так і столовий посуд (Рис. 9). Кераміка робилася ліпним способом, у глині

Рис. 9. Зразки кераміки культури Ніршегдоби ранньої бронзи (за Е. Балагурі).

ас

спостерігаються домішки піску чи товченого каменю' попередньо перепаленого. Посуд добре випалений, темно- сірого, коричневого чи світло-жовтого кольору.

Столовий посуд зроблений більш ретельно, поверхня рівна, слабо лощена. Напротивагу йому, кухонний посуд характеризується грубою формовкою з нерівним випалом. Репрезентують СТОЛОВИЙ посуд одноручні глечики кулеподібної чи біконічної форми, конічні і біконічні миски з плоским дном або на піддоні круглої чи чотирикутної форми (Балагурі, 1999а, с. 89), Деякі миски посаджено на денце з чотирма ніжками. Досить поширеними є амфороподібні посудини заввишки від 0,2 до 0,7 м, які мають два чи чотири вушка у найширшій частині тулуба, одноручні черпаки кулеподібної форми з невеликою циліндричною шийкою, банки, одноручні кухлі (Балагурі, 2001, с. 59).

Найбільш поширеним орнаментом культури Hip- шег—Затій був штрихований, який наносився головним чином на кухонний посуд (банки, урни, глечики). Поширення набув рельєфний валик, розчленований пальцевими вдавленнями або дірками, нанесеними по краю вінець, на шийці або плечиках посудин. Зустрічається і візерунок, який складався із клино­видних заглиблень, горизонтальних і вертикальних наколів, які утворюють геометричні композиції (трикутник, меандр, зигзаг) (Балагурі, 2001, с. 61).

До керамічних виробів описуваної культури належать також дископодібні пряслиця, трубки, конуси, антропоморфні скульптурки (Балагурі, 1985а, с. 395).

Паралельно з культурою Ніршег - Затін у передгірській зоні краю існувала культура східно- словацьких курганів. Вона належала до локальної групи культур шнурової кераміки. Синхронізація східно-

Рис. 10. Матеріали культури східнословацьких курганів

словацької курганної групи з сусідніми культурами шнурової кераміки, а також з культурою Ніршег, дала підставу Е. Балагурі датувати її раннім етапом бронзової епохи (ВА1 за Рейнеке) у межах 1900-1800 років до н.е. (Балагурі, 2001, с. 82). На Закарпатті вона стала відомою лише за поховальними пам'ятками — кур­ганами. В останніх діаметром 15-30 м, висотою 1,5-3 м небіжчиків ховали за двома обрядами: тіло-покладанням і тілоспаленням.

Курганні групи, які належали носіям культури східнословацьких курганів, нині відкрито в Мукачеві (Мала Гора), Залужі, Макарові Мукачівського району, однак поселень поки що не виявлено. Як вважається, основним заняттям носіїв культури було скотарство, яке доповнювалося землеробством. Кераміка, знайдена у похованнях, ліпна, грубої формовки, у глині зустрічаються домішки дрібнозернистого піску світло- жовтого чи сірого кольору, з недостатнім випалом (Рис. 10). Серед цього масиву кераміки Е. Балагурі виділив черпаки трьох типів: по-перше, напівшаровидні посудини зі звуженим устям і петельчатою ручкою, по-друге, біконічні посудини з високою циліндричною шийкою і петельчатою ручкою, по-третє, опуклобокі посудини з низькою циліндричною шийкою, петельчатою ручкою, яка нагадує вушко; кубки двох типів: по-перше, посудини з воронкоподібною шийкою і плоским дном;

по-друге, посудини з есоподібним профілем (за формою близькі до кубків), прикрашені ялинковим орнаментом (Балагурі 2001, с. 77-79). Похованих також супро­воджували глечики із слабо вираженою шийкою і трохи відігнутим вінчиком (Балагурі, 19856, с. 395-397). Орнаментація кераміки старожитностей культури східнословацьких курганів представлена візерунками у вигляді відбитків шнура, заглиблених вертикальних, горизонтальних і нахилених ліній, наколів заштрихованих трикутників (Балагурі, 2001, с. 79).

Середній період доби бронзи на Закарпатті пов’язується з культурою Отомань (XVIII-XVI ст. до н.е.). Свою назву культура отримала від поселення Отомань, яке розташоване в Північно-Західній Трансільванії. Згодом вона поширилася на Північно- Східну Угорщину, Закарпаття, Східну Словаччину.

Продовжився подальший поступ керамічного виробництва. Гончарі культури Отомань виготовляли високоякісну, багатоорнаментовану кераміку як столового, так і ритуального призначення. Вона репрезентована глечиками, мисками, горщиками з двома ручками, чашами, вазами, кубками (Рис. 11). Банки, зернотерки, тюльпаноподібні горщики з ручками, циліндричні кубки з ручками, сковорідки, тарілки,

друшляки складають чималий перелік кухонної кераміки (Балагурі, 19906, с. 95).

Заслуговують на увагу орнаментальні мотиви, якими користувалися гончарі культури Отомань. Вони багатогранні і складні. Серед них геометричні композиції, складені із зигзагів, горизонтальних, вертикальних і косих ліній, заштрихованих трикутників; вертикальні, горизонтальні і скосі рельєфні ребра, інколи покриті нарізками; різні види спіралей; нарізки або клиноподібні зарубки; горизонтальні, вертикальні, концентричні канелюри тощо. Із глини виготовлялися також ложки, пряслиця, світильники, мініатюрні візки, колесики, антропоморфні і зооморфні фігурки (Балагурі, 1985 в, с. 420-422).

Доба кінця середньої бронзи на Закарпатті відома за старожитностями станівської культури. Свою назву отримала від першого місця знахідки - тілопального могильника у селі Станово Мукачівського району. Пам’ятки культури Станово є частиною знаної в Трансільванії культури Сучіу-де-Сус, в Угорщині — Фелшевсевч. Вона датується кінцем середнього бронзового віку (кінець XV-XIII ст. до н.е.).

Про побут і господарську діяльність носіїв станівської культури дізнаємось з матеріалів, отриманих під час розкопок поселень в Берегові, Невелетленфолу, Великій Паладі, Фертешалмаш Виноградівського, Чинадієві Мукачівського району.

Рис. 12. Зразки кераміки культури Станово (за Е. Балагурі)

Що стосується гончарного виробництва то, як показав аналіз, воно мало чим відрізнялося від культури Отомань. Окрім деяких нововведень в орнаментації посуду, у техніці і технології не спостерігається великих змін. Хоч кераміка виготовлялася ручним способом, але рівень її якості піднявся на вищий щабель. Гончарі культури Станово ручним способом ліпили такий посуд, який важко відрізнити від кружального. Серед асортименту - горщики, миски, вази, черпаки, друшляки, мініатюрні чашки (Рис. 12). До кухонного посуду належать горщики грубого виробництва. Вони, як правило, товстостінні, баночної форми, інколи на шийці мають наліпний валик, валик з защипами чи насічками, на вінцях теж спостерігаються защипи або насічки. У деяких валик відсутній, замість цього знаходяться дві-три ручки-упори (Балагурі, 2001, с. 259).

Характерними для станівської кераміки столового призначення були черпаки, які мають біконічний тулуб, циліндричну шийку і слабо відігнуті вінчики, а також біконічні вази-урни і грушоподібні корчаги. Посуд орнаментований переважно рельєфними візерунками, які складаються із гірлянд спіральних ліній, звисаючих трикутників, вертикальних і похилих насічок. Деякі вазоподібні горщики з чотирьох боків мають випуклини, орнаментовані спіралями і концентричними колами (Рис. 13). Інколи врізні лінії заповнені білою пастою, що нагадує інкрустацію. Вази-урни мають профільоване денце, біконічний тулуб, часто високу циліндричну шийку, відігнуті краї вінчика, інколи на шийці є невеликі вушка, поверхня лощена (Балагурі, 2001, с.

Невеликий відсоток столової кераміки складає грушоподібний посуд, якому притаманні профільоване

денце, широкий біконічний тулуб, циліндрична шийка з відігнутим чи рівнозрізаним краєм. Посуд слабо лощений (чорного чи темно-сірого кольору), окремі екземпляри якого орнаментовані вертикальними канелюрами (Балагурі, 2001, с. 260).

Окрему групу столового посуду утворюють миски трьох варіантів: конічні, з відігнутими краями вінець, під якими знаходяться вушка; миски, аналогічні за формою, але із зігнутими в середину вінцями; біконічні з відігнутими назовні вінцями. Поверхня покрита сірим і чорним лощениям.

До рідких знахідок культури Станово зараховано миски-сковорідки, тарілки еліпсоподібної форми з відігнутим назовні чи рівним краем вінчиків, а також своєрідні посудини — нічки, які були притаманні для культури Отомань (Балагурі, 1985 г, с. 473-481). Серед інших керамічних виробів можна назвати покришки з ручками і без них, круглі, дископодібні і біконічні пряслиця, намистини, ткацькі конуси, антропоморфні і зооморфні фігурки (Балагурі, 1990в, с. 96).

Культура Гава (XII перша половина VlII ст.до н.е.) виникла на основі засвоєння різних впливів культурами епохи пізньої бронзи та їх подальшого розвитку на місцевому грунті. Свою назву отримала від поселення і могильника у селищі Гава у Північно- Східній Угорщині, де, крім іншого, було зафіксовано знахідки чорнолощених посудин амфор. Поширена в основному у східній частині Карпатського басейну, а також у регіоні басейну середньої течії Дністра і Пруту, де отримала назву культура Голігради.

На час існування культури Гава припадає подальший розклад первісно-общинних відшхин. виділення родової верхівки, створення союзів племен, що привело до частих

зіткнень між ними. Поряд з поселеннями типу селищ виникають укріплені городища: Замкова гора в Ужгороді, Замкова гора в Невицькому Ужгородського району, Шелестово Мукачівського району, Богуслан в Арданові, Стремтура в Ірніаві Іршавського району. Поселення селищного типу розташовувалися на пів­денних відрогах Карпатських гір та па окраїні Потиської рівнини. Носії культури мешкали в наземних житлах, біля яких знаходилися господарські споруди, смітникові ями. Господарські знаряддя і зброю виготовляли з бронзи, а на заключному етапі існування культури фіксуються перші біметалічні знаряддя (бронзове лезо і залізне руків'я або навпаки).

Донедавна керамічне виробництво культури Гана було відоме лише на основі окремих знахідок фрагментів кераміки. Після проведених розкопок в селищі міського типу Колчино на Шелестівському городищі, городищах Стремтура в Іршаві та Арданівському отримано достатній фактичний матеріал для відтворення техніки і технології процесу гончарного виробництва носіїв культури Гава.

Гончарі розглядуваної культури, подібно до ноно редніх епох, виготовляли кухонний і столовий посуд ручним (ліпним) способом (Рис. 14). Для його ЛІІІКИ використовувалася глина з домішками дрібного шамоту і піску, рідше жорстви. Випал не завжди рівномірний, за виключенням столового посуду. Останній, як правило, робився з дбайливо відмуленої глини, перемішаної дрібними домішками шамоту і піску. Переважна більшість кераміки має лощену або ретельно загладжену поверхню чорного і темно-коричневого кольору. Якщо в добу пізньої бронзи започатковано процес чорного лощення, то вже на рубежі переходу від бронзи до заліза

цей процес набуває загального поширення. Чорний колір, як встановили вчені, гончарі отримували завдяки закопчуванню поверхні, після чого кераміку змазували жиром і додатково нагрівали, що надавало їй доброго.ιπcκv і робило водонепроникною (Свєшніков, 1964, с. 46). '

Кухонний посуд репрезентують банко- і тюльпано­подібні горщики. Вони, як правило, великих розмірів (0,2-0,4 м), тулуб майже циліндричний, інколи в середній частині трохи опуклий, світло-коричневого чи охристого кольору. Кераміка цього типу під вінцями має конічні, одиночні або подвійні широкі горизонтальні виступи — упори. У горщиках другого варіанту під вінчиками нанесено три горизонтальних заглиблених лінії, третій варіант складають неорнаментовані горщики (Балагурі, 2001, с. 303). За розмірами Е. Балагурі розділив їх на великі і середні (висота від 15 до 20 см, діаметр 14-27 см, діаметр денця 10-22 см, товщина стінок 5-12 мм). Вищенаведені варіанти походять з городищ Шелестово, Арданово, поселень Медведівці, Ужгород, Сільце, Верхні Ремети, Ратівці, Баранинці, Дрисино. У Прикарпатті така кераміка відома на поселеннях Магала і Заліщики (Смирнова, 1969, с. 7­34; Малєєв, 1971, с. 106-111). Окрему групу утворюють тюльпаноподібні посудини, які походять із Шелестова, Арданова, Форкошфолво, Дякова. Стінки таких горщиків плавно розширюються догори і звужуються біля горла. Вінця широко або злегка відігнуті, а денця злегка опуклі.

До другої групи керамічного матеріалу культури Гава належить столовий посуд, який зроблений із ретельно перемішаного тіста, куди включалися легкі домішки шамоту. Це, наприклад, миски, черпаки, напівсферичні вази, амфори так званого типу

Рис. 15. с. Крива Хустського району. Посудина, в якій зберігався бронзовий скарб (XIIl ст. до н е ):

с. Невелетленфолу Виноградівського району. Амфора культури Гава.

«вілланова» (Рис. 15). Найбільш яскравий представник цієї кераміки — чорнолисковані амфори та корчаги. Вони мають невелике рівне дно. сферичне тіло, високу циліндричну шийку, горизонтально відігнуті вінця (Попович, 1990а, с. 133). Висота цих посудин коливається у межах 15-95 см, а товщина стінок — 0,5-1,8 см. Звертають на себе увагу орнаментальні мотиви. Це горизонтальні канелюри довкола вінець, канелюри у вигляді концентричних дугастих ліній, комбінації косих і вертикальних врі.зних ліній, конічні і шишкоподібні виступи на найбільшій випуклості бочка, нарізні лінії у вигляді зигзаків і ромбів тощо (Балагурі. 1972, с. 46-50).

Іншу велику групу столового посуду складають миски висотою 10-15 см, діаметром вінця 30-42 см двох типів: з прямим, ввігнутим, трохи потовщеним вінчиком: миски, які мають вид глибокої конічної чаші з прямим чи трохи відігнутим профільованим краєм (Балагурі. 2001, с. 305). Окрему групу утворюють чаші чи вази

нанівсферичної форми з виділеною шийкою, вазочки на порожнистій керамічній ніжці.

Вченим вдалося прослідкувати зв'язок ганської кераміки з голіградськими старожитпостями Прикарпаття, що стало підставою для їх об'єднання у єдине гавсько-голіградськс коло (Смирнова, 1973, с. 166-176). Окремі керамічні вироби як, наприклад, горщики з двома вушками і біконічний посуд свідчать про зв'язки з лужицькою культурою (Бсонякович, 1955, с. 178; Потуишяк, 1958, с. 128, 132).