Епоха неоліту.

Неоліт (у перекладі з давньогрецької — новий кам'яний вік) — остання епоха кам'яного віку, що відпо­відала атлантичному природно-кліматичному періодові. На думку більшості дослідників, протягом 7000—3000 рр.

В епоху неоліту почалося й нове (післяпротонеолітичне) по­ниження рівня вод, а також формування гумусу. Деякі науковці виділяють в останньому процесі три основні періоди: старий гумусовий час (5500—500 рр. до н. е.); молодий гумусовий час (500 р. до н. е.— 1000 р. н. е.); культурний час (1000 р. н. е.— наші дні). Перший період відповідав середньому голоцену, дру­гий бере початок у верхньому голоцені, а третій зумовлений не розвитком природи, а діяльністю людини. Отже, ключові зміни у формуванні гумусу відбувалися з уже відомою нам за­кономірністю — через дві епохи (при переходах до неоліту та до залізного віку).

На початку неоліту Чорне море з’єдналося із Середземним, його північний берег на сході досяг широти сучасної Феодосії, а на заході — гострим «язиком» — майже сучасної берегової лі­нії між Дністром і Південним Бугом.

Початкова доба неоліту в Україні репрезентована появою його найдавніших пам'яток. У загальноприйнятій схемі неоліту початок і кінець цієї епохи різні для різних територій України: протонеоліт не визнають, а неоліт починають там, де зникають пам'ятки «мезЬліту»; вважають, що неоліт був замінений мід­ним віком, а той, у свою чергу — епохою бронзи, й лише на Північному Сході та частині Правобережного Полісся неоліт змінився одразу епохою бронзи.

Для пояснення переростання неоліту в мідний вік Д. я. Телегін запро­понував три періоди:

1) неолітичний (середина Vl — початок IV тис. до н. е.); до його пер­шого етапу належать ранні етапи буго-дністровської та сурсько-дніпровської культур, культури Криш та кримська, а до другого — культури мальованої та лінійно-стрічкової кераміки, пізні фази буго-дністровської й сурсько-дніп­ровської та початок Дніпро-донецької культур;

2) неоенеолітичний (початок IV — перша половина III тис. до н. е.); на його першому етапі (початок — середина IV тис. до н. е.) зникають ранньонеолітичні культури та з’являються перші культури мідного віку (три­пільська етапу А, гумельницька, полгарська), на другому (середина IV — середина III тис. до н. е.) —триває розвиток дніпро-донецької культури другого періоду, Трипілля B-CI, виникають і розвиваються пам’ятки культури ямково-гребінцевої кераміки, а також нових культур мідного віку — серед- ньостогівської, нижньомихайлівської, кемі-обинської, лендельської та полгар- ського типу;

3) неоенеолітичний (друга половина III тис. до н. е.); існують лише одна неолітична культура (ямково-гребінцевої кераміки) й Трипілля CII, поши­рюються культури — лійчастого посуду (співіснуючи з лендельською та змінюючи її), кулястих амфор, триває розвиток кемі-обинської та ямної культур, формуються пізньоямні пам’ятки й перші культури бронзового віку.

З-поміж археологів світу одні вважають, що неоліт, змінюється брон­зовим віком, а мідний вік є останньою частиною неоліту або лише почат­ковою стадією бронзового віку, а тому реально неіснуючою, другі —.що між неолітом і бронзовим віком «уклинюється» самостійна епоха мідного віку, треті — що після неоліту йде самостійна епоха міді-бронзи, яка складається з двох віків — мідного та бронзового, четверті — що на деяких територіях між самостійними епохами мідного та бронзового віків тривав кількасотліт- ній перехідний період. Поділ культур на неолітичні й мідного віку на одній і тій же території іноді здійснюється суб’єктивно. Ряд європейських архео­логів уважає неолітичними спільні для України та Центральної Європи культури явно мідного віку (трипільсько-кукутенську, тисаполгарську, лен- дельську). На думку одних науковців, деякі культури Південно-Східної, Центральної Європи та Близького Сходу можна віднести до неоліту, а ін­ших — до мідного віку. Наприклад, болгарська дослідниця Г. Тодорова вживає визначення неоліту, яке може бути застосоване й для мідного віку: довгочасні осілість та житла; «експлуатація енергії тварин»; цілеспрямоване використання першого штучного матеріалу — кераміки; ускладнення соціаль­ної організації (структури); демографічний вибух як результат докорінного поліпшення умов життя; збільшення комунікаційних можливостей між окре­мими громадами. На противагу цьому хотілося б навести висновки В. М. Да- ниленка про те, що на території України неолітичні пам’ятки буго-дністров­ської культури породили пам’ятки трипільської культури мідного віку при: заміні мотичного землеробства орним; Інтенсивному розвитку тваринництва, зокрема переході від перших спроб розведення тварин до стадного (при- домного) тваринництва й освоєння тяглової сили великої рогатої худоби; зародженні патріархальних відносин; виникненні регулярного міжплемінного обміну, утвердженні міцних зв’язків із прогресивними формами балкано- дунайської матеріальної культури.

На наш погляд, епоха неоліту, як і інші епохи, має єдині для всієї України початок і кінець: початком епохи неоліту є поява найдавніших неолітичних пам'яток із одночасним зник­ненням пам'яток протонеоліту, а кінцем — поява перших пам'я- ток бронзового віку (початок епохи бронзи), після чого інші неолітичні пам'ятки стають уже пережитковими; мідний вік був останньою частиною загальнополітичної епохи лише в деяких районах України, Саме тому характеристику неоліту як епохи подамо для населення, що існувало до бронзового віку (а в тих районах, де існувало населення мідного віку — до мідного віку), й риси мідного віку висвітлимо окремо.

“ Найважливішою рисою неоліту вважають утвердження різ­них галузей відтворюючого господарства (цей процес часто на­зивають «неолітичною революцією»). Тісно пов’язані між со­бою землеробство й тваринництво розвивалися на грунтах ро­дючих річкових наносів, які, утворившись у заплавах південної та західної частин України, вийшли на поверхню після пони­ження протонеолітичного рівня вод і поновлювалися щорічними весняними повенями.

Протягом неоліту на території України сформувалося стадо свійських тварин у складі великої, дрібної рогатої худоби та свині. Вирощувалися кілька видів пшениці, а також ячмінь. Земля оброблялася мотиками (виготовленими переважно з кістки й рогу); зерно подрібнювалося кам’яними зернотерками.

В поширенні відтворюючого господарства відбилося поглиб­лення кризи привласнюючого господарства. Однак відтворююче господарство існувало лише в південних і в частині західних племен України й відігравало при цьому допоміжну роль (хо­ча й оформилося в певні галузі) за панування в них привлас­нюючого господарства (ми згодні з думкою В, М, Даниленка, що домінувати тут відтворююче господарство почало з мідного віку). В племен інших районів галузі відтворюючого господар­ства в неоліті, очевидно, не склалися, і їхній прогрес зумовлю­вався розвитком привласнюючого господарства.

Істотно змінилися й знаряддя. Вдосконалилися лук і стріли, визначилася їхня диференціація стосовно окремих видів дичи­ни. З’явилися справжні кам’яні сокири, які застосовувалися й для вирубування чагарника (а можливо, й лісу) в заплавах під ділянки для зернових культур. Остаточно завершилося форму­вання техніки обробки каменю, в тому числі й кременю: поши­рилися відомі ще з пізнього палеоліту шліфування, пиляння, свердління.

Однією з найважливіших рис неоліту, притаманною всім культурам, було виробництво керамічного посуду (перед тим на території України користувалися посудом, вирізаним із де­рева або м’яких порід каменю, а ще раніше як посуд ужива­лися черепи тварин, людей, панцирі черепах). Кераміка стала новим штучним продуктом, адже вона виготовлялася із тісто­подібної суміші з глини, піску, товченої черепашки, стеблин рослин тощо. З цього «тіста» можна було виліплювати досить великий посуд, зокрема гостродонний: таку посудину легко було встановлювати між камінням або в пісок, а навколо роз­палювати вогонь і варити їжу.

Новим видом виробництва стало прядіння. Для одержання ниток спочатку використовували волокно диких рослин, а зго­дом, із розвитком тваринництва — й вовну. Прядіння спонука­ло до винайдення першого маленького колеса (яке стало, мож­ливо, прообразом колеса у транспорті) — прясла, що слугувало за маховичок і важок для веретена. Разом із прядінням виник­ло ткацтво, в результаті чого було створено ще один штучний продукт — тканину. Тривалий час ткацтво розвивалося без спе­ціального верстата, лишаючись, по суті, плетінням, однак у неоліті в Північному Причорномор’ї з’явився, очевидно, й пер­ший примітивний ткацький верстат.

Виникнення керамічного посуду й тканини засвідчило не лише безумов­ний прогрес у житті тогочасного населення, а й кризу неолітичного госпо­дарства. Досить трудомісткі у виготовленні, але великі за розмірами посу­дини не одержали б значного поширення без нагальної потреби тривалого зберігання такої їжі, яку не можна було в будь-який момент узяти від природи, тобто продуктів збиральництва та землеробства.

Подальшого розвитку набув водний транспорт. Човни із стовбурів дерева стали, очевидно, звичайним явищем, оскільки на території України, наприклад, виявлені вже два човни цього часу — на Південному Бузі та на Осколі (слід, однак, зауважи­ти, що не всі дослідники визнають неолітичний вік цих знахі­док). Вже тоді, в умовах зрослого попиту на найважливіші ви­ди сировини, які нерідко зустрічалися тільки на певній місце­вості, поглиблення нерівномірності розвитку й спеціалізації окремих районів, а також розширення обміну між ними, засоби пересування водою стали найкращим, а часто і єдиним спосо­бом зв’язку й перевезення вантажів між різними групами на­селення. Разом із тим ці засоби становили собою найважливі­шу передумову обміну досвідом. Значний розвиток транспорту­вання людей і вантажів по воді в неоліті підтверджують при­клади з життя не лише сучасних відсталих народів, а й стародавніх морських остров’ян. Зокрема, населення культури безкерамічного неоліту Хірокітія на Кіпрі, який став островом ще в палеоліті, підтримувало зв’язки морем з материковими те­риторіями: в Хірокітії знайдено обсидіан з Анатолії, а у шарах періоду Амук А в Сирії — кам’яний посуд хірокітійського типу.

Тоді ж виник і наземний транспорт — лижі, а також сани та волокуша (в них, можливо, запрягали й биків). Саме з цієї епохи худоба стає не лише джерелом м'яса, кістки, рогу, вовни, а й тягловою силою.

В неоліті відбувся, як прийнято вважати, демографічний ви­бух: населення земної кулі зросло протягом того періоду з п’я­ти до 80 млн чоловік. Значна частина їх перейшла на осілий спосіб життя; збільшилися число й розмір поселень.

Як і до цього, неолітичне населення України належало в ці­лому, очевидно, до різних расових груп: у районах із відтво­рюючим господарством проживали представники насамперед середземноморського, а в області відтворюючого господар­ства — насамперед пізньокроманьйонського типів.

В середньому неоліті в окремих районах нинішньої України з'явилися поселення, оточені ровами та валами. Як приклад зга­даємо поселення Заставне культури Криш. Отже, військові су­тички в цей час стали вже звичайним явищем.