Дзєдзіцька культура

На північний захід від Празько-Корчацької культури на території Центральної та Північної Польщі в VI-VII ст. існува­ла ще одна, п’ята група слов’янських старожитностей типу Дзєдзіце (табл.

Від інших ранньосередньовічних слов’янських старожит­ностей, в тому числі і від Празько-Корчацької культури, пам’ятки Дзєдзіцької культури відрізняються характером житлобудування. Тут майже на всіх пам’ятках відкриті на­земні житла з глинобитними стінами, центральна частина яких зайнята видовженою ямою, заглибленою у материк на 0,2-0,8 м (мал. 18:Г). На деяких поселеннях знайдено окремі чотирикутні напівземлянки. Опалювальна споруда - вогнище, розміщене в ямі. Крім житлових, знайдені й господарські спо­руди у вигляді ям.

Поховальний обряд майже невідомий. Найімовірніше, це були трупоспалення з подальшим похованням кальцинованих кісток у ямках або урнах на такій незначній глибині, що вони були знищені під час землеробських робіт.

Ліпний посуд представлений в основному низькими широко­горлими горщиками, хоч відомі і окремі високі горщики. На де­яких поселеннях знайдено вироби з металу. Серед них підвіски, нашивні бляшки, пальчасті фібули, браслети, пряжки та інше.

к к к

Таким чином, у VI- VII ст. на великій території від Дніпра до Одри існували чотири ранньосередньовічні слов’янські культури (Колочинська, Пеньківська, Празько-Корчацька, Дзєдзіцька). Етнічна приналежність Іменьківської культури не встановлена. Її вважали тюркською, фінською, угорською, балтською. Деяка подібність жител-напівземлянок до при­дніпровських київських, спільність рис поховального обряду та окремих форм ліпного посуду вказують на присутність слов’ян у складі неслов’янських племен Верхнього Поволжя.

Слов’янська матеріальна культура в цей час зберігає свою внутрішню єдність. Вона проявляється в поховальному об­ряді, певних формах ліпного посуду, наявності заглиблених жител.

Вони є джерелом для вивчення історичних процесів ве­недів, склавинів та антів.

Отже, період У-УП ст. в історії слов’янства відзначається створенням самобутньої матеріальної культури і політичною активністю слов’янських племен на Євразійському континенті. Це визначають письмові джерела й археологічні пам’ятки. Можна вважати, що археологічні культури представляли вже не окремі племена, а слов’янські племінні союзи. У них ми вба­чаємо зародження основ майбутніх слов’янських народностей.

Починаючи з VI ст. на території племінних союзів виника­ють укріплені поселення - городища. Вони служили місцем збору військових дружин, були виробничими, політичними та духовними центрами.

Найдавнішими ранньосередньовічними слов’янськими городи­щами на території Європи були Зимнівське Володимир-Волин- ського району Волинської області, що виникло в VI ст., та Київське на Старокиївській горі. Обидва городища пов’язані з Празько- Корчацькою культурою, тобто племінним союзом склавинів.

Київське городище, яке виникло на місці слов’янського по­селення VI ст., розвинулося в місто і стало столицею племені полян, а потім і Київської Русі.

Городища відомі й в Пеньківській, і в Колочинській культу­рах. Виходячи з цього, можна зробити висновок про визріван­ня тих історичних процесів, які обумовили виникнення дер­жави - Київської Русі.