ДОНСЬКІ ЗАГРАВИ БИЛИННОЇ СЛАВИ КИЄВА
На Дону козаки з росіян та українців здавна звикли вважати своїми і Добриню Микитича, назвавши його Добринею-донцем, і старого козака Іллю Муром- ця, і Альошу Поповича, і Ставра Годиновича з його чарівною дружиною-богатиркою Василисою Микулів- ною, образно кажучи, билинною прабабкою шолохов- ської Аксиньї з «Тихого Дону».
Характер донської співтворчості полягав у збагаченні билинних образів Київського циклу новими сюжетними і фабульними ситуаціями, що мали життєве значення саме для донського козака [85]. До того ж кожна билина на Дону мала свою мелодію. За приклад може стати прекрасна билина про Іллю Муром- ця «Ай, во городе что не стук стучит», у якій відтворено близьку до життя картину приготування саме донця до походу:
Ай, во городе что не стук стучит,
Что не стук-то стучит, что не гром-то гремит — Илья Муромец, Ай, перебирает свою сбрую, сбрую ратную...
(Запис О. Листопадова.)
Як тільки Ілля Муромець (цього разу донець) приготувався до, походу, він просить у рідної матінки та батька згоди. Кожне слово донського варіанту билини пройняте реалістичністю. Немає в ній багатьох застарілих сцен, зокрема вистоювання богатиря в церкві на молитві. Знавці епосу пропонують таку розгадку цього явища; на Дон начебто принесені билини, давніші за ті, що побутують в північних районах. Таке припущення, мабуть, близьке до істини, але треба взяти до уваги високий рівень самосвідомості козаків Дону і суспільну потребу в нових життєвих обставинах створювати свої билини [85].
На берегах тихого Дону «покозачені» билини і сьогодні є важливою складовою частиною громадського і сімейного побуту. Ix носії-співавтори (талановиті люди, котрі вміють оживлювати пісенні тексти) —часто не тільки сивоголові ветерани ратних і трудових подвигів, але й бойова молодь. Для юності билина — це художнє запрошення колективно, хором з підголосками, подумати про сьогодення і майбуття.
За прикладом далеко не ходити. Учасники фольклорної експедиції Київської державної консерваторії імені П. І. Чайковського ледь вийшли за межі аеродрому в Ростові-на-Дону, як зустрілися з дівчатами і хлопцями, котрі справляли звичай проводів до Радянської Армії. Почулися слова билини про долю «донського козака» Добрині. Хлопці співали свій варіант з награ- шем на баяні про те, як після довгих ратних доріг донець повернувся додому. Мати постаріла. Дворище запустіло. Дружину засватали за іншого... Мажорний спів з присвистом захоплював дух. У свідомості вимальовувався знайомий Добриня Микитич, але цього разу справжній донський козак. Розмір донської билини увійшов у межі хорової пісні, а сюжет звільнився від багатьох ситуацій, що не відповідали новим суспільним потребам козаків Дону. Розспів з дівочими підголосками зблизив її з українськими піснями. Все це століттями живе в побуті і обгрунтоване історією донського краю [103, т. 2, с. 71]. Отже, Донщина є середовищем, де поетично і музично збагатилися билини Київського циклу.У Ростові-на-Дону краєзнавці навіть зустріли Доб- риню — величну скульптуру на Будьоннівському проспекті. Донський Микитич знищує зло, відтинаючи голови Змію-Гориничу. І діє не на суші, а точнісінько як у билині, — в райдужних струменях води. Кожен, хто приїздить до Ростова-на-Дону, шанобливо зупиняється, запитує у ростовчан про обставини, що спонукали в центрі міста поставити пам’ятник саме билинному богатиреві. Ростовчани докладно пояснюють, як Добриня став їх улюбленцем.
У Таганрозі місцеві краєзнавці, з якими ми зустрілися біля школи імені А. П. Чехова, розповіли:
— Ми земляки того, хто прагнув, щоб в людині все було прекрасне. Дуже цінуємо доброту — це велике і багатогранне почуття! Воно проявляється і в слові (як не цінувати надихаючий вплив слів нашого земляка Антона Павловича), але все ж головна сила доброти — в подвигах і вчинках, у звершенні, а це вимагає самовідданості і навіть самопожертви. Доброта полум’яно проявляє себе і в ненависті, адже знищувати зло — це теж творити добро.
Саме цим почуттям були надихані учні нашої середньої школи імені А. П. Чехова, коли піднялися на боротьбу проти фашистського змія. Сто юних підпільників нагороджені, переважно посмертно, орденами і медалями..Ростовська область — це один з тих чарівних куточків Радянського Союзу, де билинне зустрічається майже на кожному кроці в своїх оригінальних проявах, передусім в самому Ростові-на-Дону, Таганрозі, Новочеркаську[24], звідки родом Степан Разін та Омелян Пугачов, а також у станиці Вешенській, де живе двічі Герой Соціалістичної Праці М. О. Шолохов, який розвинув епіко-героїчні традиції в літературі на найвищому рівні.. В творах всесвітньовідомого письменника — радянських поемах, складених за бувальщинами свого часу, — вражають справжні билинні характери. Читаючи про чистосердечність ї богатирську мужність Соколова, про високу жіночність Акси- ньї, про життєву мудрість діда Щукаря, думаєш і про корінь могутнього родового дерева, що живить нові покоління одвічними моральними поняттями. Федір Абрамов, один з найближчих літературних побратимів Михайла Шолохова, теж з билинного краю, відзначав: «Дерево життя не може бути вічно зеленим і плодоносити, якщо у нього підірвана коренева система. І не випадково сьогодні всі народи таку увагу приділяють своїм кореням, своїм витокам» [39, с. 11].