Черняхівська культура

Найпевніше, Філімер вів готів не в незвідану країну Ойум, а в добре вивчений регіон проживання. Археологічні знахідки підтвер­джують, хоч і непрямо, давні контакти північноєвропейських вар­варів із сарматами й бастарнами.

УII-III ст.н.д. з’являються цілі серії германських списів, де по­ряд із рунічними письменами містяться знаки, що дуже нагадують сарматські тамги. Очевидно, германці запозичили в сарматів саму ідею маркування своїх виробів. Один із таких списів походить із с. Сушичне, що на Волині^[18]. Також набуває поширення техніка фі­ліграні. Філігранні підвіски, головки гривен, сережки із золота і срібла й дотепер видаються нам шедеврами ювелірного мистецтва. Витоки цієї техніки вчені датують кельтськими часами (латенська культура). Після того як кельтів було знищено Римом і дакським

Германські списи з інкрустованими сріблом рунічними написами і тамгоподібними зна­ками та схожі сарматські тамги.

1 — Сушичне (Волинь); 2 — Пантікапей (Крим; на бронзовій пряжці знак боспорського царя Тиберія Cenamopa, 154—170 рр.); З — Розводу в (Польща); 4 — Задовіце (Польща); 5 — станиця Еланська (Росія, Прикупання; на бронзовому котлі); 6 — Мюнхеберг — Дам­сдорф (Німеччина); 7 — Задрость (поблизу Тернополя; на кам’яній стелі); 8— тамга на монеті сарматського царя Іненсимея; 9, 11, 17— Рашава Драгана (Болгарія; на піхвах ме­ча); 10, 21 — Неаполь Скіфський (Крим; на по­судинах); 12 — Ольвія (на мармуровій статуї лева); 13 — Ака-Кайя (Крим; на стіні склепу); 14, 18—20— Пантікапей (на кам’яній плиті); 15 — Скалисте (Крим; на стіні могили); 16 — Грушка (Молдова; на денці срібної посудини); 22 — Валле (Норвегія); 23 — монета царя Фарзоя, тамга в лапах орла; 24 — Вжесня (Польща); 25 — Бодзаново (Польща); 26 —Xe- млінгое (Данія; золота накладка на срібний кубок)

царем Буребістою, ті з них, котрі вціліли у битвах, розійшлися по різних землях, несучи із собою знання ремесел і майстерність.

І ось у середині II ст. н. д. на території Західної та Центральної України почали з’являтися пам’ятки дещо іншої культури. Із похо­вань зникла зброя, хоча обряд спалювання померлих зберігся. Прах збирали в керамічні горщики-урни і засипали землею. При цьому

Гривні, знайдені біля с. Залевки Черкаської області

горлечка урн не закривали, тож попіл перемішувався із землею. Ця археологічна культура була вже класифікована як вельбарська. Згі­дно з усталеною думкою, носіями вельбарської культури були готи й споріднені з ними племена. Просування цієї культури на півден­ний схід свідчить про те, що народ Філімера просувався в напрям­ку до заповітної країни Ойум.

Другий Великий похід тривав не рік і не два. На своєму шляху готи вступали в різноманітні взаємини з місцевими племенами. Звичайно, у більшості випадків тубільці поводилися вороже, тож спалахували сутички. Проте із сильними племенами, а такими в ті давноминулі часи були бастарни, а також народи сарматського со­юзу, готи намагалися дійти згоди і домовлялися з ними про мир на певних умовах. Бастарни, наприклад, майже весь час упродовж сво­го існування виступали як союзники остроготів; сармати ж з готами постійно конфліктували через території, внаслідок чого сарматів було витіснено на північний схід Європи. Схожі відносини пов’язу­вали зайшлий народ із аланами.

Водночас, окрім військових конфліктів, між племенами відбу­вався активний культурний обмін. І це, звичайно, позначилося на

культурі готів. Поряд із трупоспаленням у місцях проживання готів з’явилися поховання з трупопокладенням.

Черняхівська культура є одним із найбільших соціально-еконо­мічних та етнокультурних утворень першої половини І тис. н. д. Ареал її поширення охоплює лісостепову і степову зони Правобе­режної України, Молдову, лівобережжя Нижнього Дунаю, частково Трансильванію в Румунії та частину південно-східної Польщі. На території сучасної України нараховується близько 3000 черняхів- ських пам’яток. Саме з їх появою вчені пов’язують дату закінчення Великого походу Філімера, а основним етносом черняхівської культури вважають готів. Як уже зазначалося, наявна й інша версія етнічної приналежності черняхівців. Прихильники панслов’янізму вважають їх слов’янами. Однак, предмети, що характеризують чер- няхівську культуру, настільки разюче відрізняються від своїх попе­редників, що теорія несподівано стрімкого прогресу місцевих пле­мен до нової стадії розвитку технологій видається некоректною. Усе промовляє на користь експансії нового, більш розвинутого народу. Варто зазначити, що саме поняття «слов’яни» з’явилося лише в VI ст. н. д. Прокопій Кесарійський дав їм назву «склавени» (славе- ни, з огляду на особливості грецького письма). Предками склавенів вважаються венеди, згадувані в деяких давніх джерелах. Тому, оче­видно, готи на захопленій ними території спілкувалися саме з вене­дами, причому називати венедів слов’янами — в ті часи — було б завчасно.

Істина, як завжди, лежить десь посередині. Ідея про те, що чер­няхівська культура характеризує життєдіяльність змішаних готсь- ко-сарматсько-венедських племен, здобула чимало послідовників

як серед археологів, так і серед теоретиків, і видається найближчою до істини. Черняхівці прожили на нашій землі майже два століття. Якими ж були їхнє життя і культура?

5.