БОЛOXIBCbKA ЗЕМЛЯ

Болохівська земля XII—XIII ст. займала своєрідне положен* ня серед інших князівств. Територіально міста Болохівської землі лежали між верхів’ями Південного Бугу, по Случі і аж до Тетерева, тобто на межі Поділля й Південно-Східної Волині.

У 1231 та 1235 рр. знову згадуються землі Болохівськога князівства. Під 1231 р. літописець розповідає, що «инии князи болоховеции» в спілці з угорським військом, а також белзським князем Олександром і боярином Глебом Зеремеєвичем («коро­левичем Олександр и Глеб Зеремеєвич») виступають проти га­лицько-волинського князя Данила Романовича [97, с. 767].

Як закінчився цей похід — невідомо. У 1235 р. болохівські князі повторно пред’явили претензії Данилу Галицькому, з’я­вившись під Кам’янцем уже у складі галицько-боярського війсь­ка: «В лето 6743 придоша галичане на Каменец и вси Боло- ховьсции с ними». І якщо результат попередньої воєнної сутич­ки між угрупуваннями літописець замовчує, то тут він зафік­сував поразку і полонення боярського війська: «и побежани бы­та невернии Галичане и вси князи Болоховьсцни изомани бы­та и приведоша в Володимирь ко князю Данилови» [97, с. 774— 775].

Чи не найбільше уваги приділив історії Болохівської землі М. П. Дашкевич, який, зіставивши літописні дані з докумен­тами XVI cτ., загалом правильно визначив географічні межі Болохівського князівства [48]. З радянських дослідників питан­нями історії Болохівського князівства цікавилися і різною мірою займалися В. В. Мавродін [66, с. 159—175], В. Т. Пашуто (92, с. 151], П. О. Раппопорт [100, с. 52—60]. Останнім часом до проблеми історії Болохівської землі звернулися В. 1. Якубовсь- кнй, С. А. Липко, К. І. Терещук [153; 65; 129].

Болохівські князі не хотіли коритися владі галицького князя Данила Романовича, а спиралися на силу князя Михайла Чер­нігівського та київського князя Ізяслава.

У 1953 р. П. О. Раппопортом було проведено обстеження та розвідкові розкопки на городищах, які являють собою залишки трьох міст Болохівської землі — Деревич, Кудин і Губин. В с. Великі Деревичі Любарського району Житомирської області обстежено давньоруське городище Замчисько, розташоване на лівому березі р. Деревички, на мису, що вдається у заплаву річ­ки. Майданчик городища рівний, у плані близький до квадрату (приблизно 95?100) і розташований на висоті близько 15 м над рівнем річки. З напільного боку городище обмежене двома валами та двома ровами. У північно-західній частині зовнішній вал подвійний. На цій ділянці городище було захищено, таким чином, трьома валами та ровами.

На всьому майданчику городища зібрано велику кількість кераміки XH—XIII ст. При земляних роботах тут було знайде­но плужний ніж-чересло, уламки складних браслетів, фрагмент скляної посуди та інші речі [100, с. 56].

В селі Губин Старокостянтинівського району Хмельницької області, на правому березі р. Случ, при впадінні в неї річки Ладижки, розташовано городище, яке місцеві жителі назива­ють Замок. Майданчик городища має форму, подібну до півкола і захищений чотирма паралельними валами та ровами між ни­ми. З боку поля до першого основного майданчика примикає другий, відокремлений одним валом і ровом. Із зовнішнього бо­ку майданчик обмежений двома лініями валів і ровів. Розміри першого майданчика приблизно 50?80 м; другого—100?70 м.

На околиці с. Кудинка Летичівського району Хмельницької області є городище, яке називають Вали. Воно розташоване на високому лівому березі Південного Бугу. В плані городище майже правильної округлої форми. Майданчик його (близько 90?60 м) примикає до крутого берега річки і знаходиться на висоті 15 м над рівнем води. З інших сторін городище обме­жене трьома концентричними валами з ровами. В північно- східній частині городища є давній в’їзд. Шурфування підтвер­дило, що в культурному шарі переважає матеріал виключно XII—XIII ст. (хоч наявні й деякі форми кераміки, яку можна віднести і до XI ст.). Щільність культурного шару 0,6—0,9 м [100, с. 58].

Важливих результатів досягнуто в останні роки експеди­цією Хмельницького обласного краєзнавчого музею, яка працює під керівництвом В. І. Якубовського. Експедиція провела розкоп­ки на місці городища, розташованого в 200 м від південно-захід­ної околиці с. Городище Деражняньского району Хмельницької області, на одному з мисів, утворених річкою Згар (права при­тока Південного Бугу) в урочищі Город Богів. Розміри горо­дища по лінії схід — захід—80 м; по лінії північ — південь — 110 м.

Розкопками 1968—1970-х рр. на городищі було охоплено ді­лянки воєнно-фортифікаційних споруд, а також житлові та гос­подарські комплекси. Дослідження валу показало, що в його* основі були дубові кліті 4,8 ?5 м, скріплені на кутах по систе­мі зрубів. Впритул до поздовжніх внутрішніх стінок клітей були розташовані жита, які разом з оборонними спорудами являли собою єдиний будівельний комплекс [152, с. 148—149].

Городище, як показують матеріали розкопок, згоріло, а життя на ньому завмерло одразу після його розгрому. У всіх відкритих об’єктах простежено горілі дерев’яні колоди, прошар­ки спалених і, що дуже важливо, кістяки людей, які загинули при обороні.

Серед речових знахідок на городищі знайдено масу давньо­руської кераміки. Чимало керамічних виробів мають на своїх денцях тавро майстрів. Серед залізних речей — трубчасті зам­ки і ключі, кресала, серпи, бойові та господарські ножі, бойові сокири, наконечники стріл тощо (рис. 29, 2,4—7,9, 11).

У 1970 р. в одному з жител городища, у невеликому заглиб­ленні, було знайдено скарб високохудожніх ювелірних виробів, який включав понад 200 предметів. Серед речей скарбу найріз­номанітніші вироби давньоруських ювелірів. Це колти, які ви­готовлені із срібла за спеціальними матрицями технікою тис­нення. Прикраси мають карбований візерунок і контурну чернь. Відзначається оздоблення двох срібних з позолотою пластинчас­тих браслетів. Складаються вони з двох стулок, з’єднаних на шарнірах. Браслети виготовлено з допомогою складної комбі­нованої техніки, де поруч з тисненням і філігранню виконано додаткове гравірування та оздоблення контрастною черню (рис. ЗО).

Значне місце серед речей скарбу належить так званим під* віскам-сережкам київськогоо типу. Виготовлені вони із скруче-

Рис. 29. Речі з городищ і неукріплених поселень давньоруського часу ХІ- ХІ 11 ст.:

1 — Ставчани; 2, 4—7, 9, Il — Городище; 3, 12 — Теліжинці; 8, 10 — Бакота.

•ного спіраллю тонкого срібного дроту в формі ажурних кульок (по три на кожній підвісці). В деяких випадках філігранний візерунок накладений на срібну поверхню кульок і додатково прикрашений зерню. Серед ювелірних виробів скарбу є позоло­чені медальйони із зображенням грифонів і турячих рогів, посередині яких виділено хрестоподібні розетки. До ряду ви­сокохудожніх ювелірних виробів належать срібні та позолочені персні, срібна шийна гривна, янтарні намиста, хрестики і т. ін.

Отже, виявлений В. І. Якубовським на городищі Болохівсь- кої землі речовий скарб уже сам собою має велику наукову цінність, допомагаючи з’ясувати напрями економічних і куль­турних зв’язків болохівців з іншими районами Південно-Захід­ної Русі.

Рис. ЗО. Срібний браслет з городища поблизу с. Городище Деражнянського району Хмельницької області.

леми походження феодальної знаті Болохівського князівства, зокрема її зв’язків з Києвом та Черніговом [153, с. 87—105]. Так, для історії Болохівської землі неабияке значення мають персні-печатки зазначеного речового скарбу. На них зображено князівські знаки Рюриковичів. Причому немає сумніву, що три персні-печатки еволюційно пов’язані [155].

Що ж до того, якому саме князівському роду могли нале­жати персні-печатки з такими гербами, то з’ясувати це допома** гає знак Михайла Святославовича на срібному браслеті чер­нігівського князя Олега [85, с. 85; табл. 1, 17]. Подібний знак є на товарній пломбі Всеволода Ольговича [107, с. 246]. Це дає підставу вважати, що персні з болохівського городища могли належати онукам або правнукам Олега Святославовича.

Отже, городище під Деражнею належало одному з важли­вих болохівських міст. Це підтверджують і матеріали посаду, на території якого е залишки залізоробного виробництва. Мож­на припустити, що городище, розташоване на правій притоці Південного Бугу, в урочищі Города Богів, належало болохівсь- кому місту Божський. Назва його має, очевидно, місцеві дав­ньоруські семантичні корені [153, с. 103].

Матеріали описаного болохівського городища на відміну від тих пунктів, які були обстежені П. О. Раппопортом, показують, що життя тут перервалось раптово в зв’язку з повним винищен­ням населення у середині XIII ст. На місці Кудина та Губина простежено повну відсутність людських кістяків і слідів пожеж [100]. Городище під Деражнею було зруйноване внаслідок рап­тового нападу ворога та спалення.

Говорячи про колізії боротьби Данила Романовича з боло- хівськими феодалами, які не хотіли коритися владі галицького князя, П. О. Раппопорт не без підстав зазначає, що взяття Да­нилом поселень Болохівської землі не супроводжувалось вини­щенням населення.

У світлі сказаного картину нищівного розгрому городища по­близу Городища Деражнянського району Хмельницької області можна пов’язувати, на нашу думку, тільки з навалою золотоор- динців. Очевидно, незважаючи на зраду представників феодаль­ної знаті, давньоруське населення в окремих містах і містечках Болохівської землі мужньо боролося з лютим ворогом. Одну із сторінок цієї боротьби й відбито в матеріалах городища на Південному Бузі.

Аналогічну картину повного розгрому відкрито М. К. Карге­ром на городищі поблизу с. Городище Шепетівського району Хмельницької області. Це поселення, як довів дослідник, було знищено та спалено в роки мужньої боротьби Давньої Русі з батиєвою ордою. Археологи розкопали тут рештки багатьох жи­тел, які загинули в момент пожежі при штурмі городища воро­гом. В приміщеннях знайдено сотні залізних, бронзових, кістя­них та інших побутових речей. Виявлено предмети давньорусь­кого озброєння, а також кістяки мужніх захисників міста [57].

М. K. Kaprep вважав це городище залишком літописного міста Ізяслава (рис. 31). Є також думка, що городище XII— XIII ст. під Шепетівкою було лише одним з форпостів на під­ступах до міста Ізяславля [28].

Протягом 1974—1982 рр. провадилися археологічні дослі­дження ще одного міста Болохівської землі — давньоруського го­родища, розташованого на правому березі р. Ікви (ліва прито­ка Південного Бугу) поблизу с. Теліжинці Старосинявського району Хмельницької області. Дитинець, а також великий по­сад, що прилягав до нього зі сходу та заходу, піддано розкоп­кам. Тут відкрито господарські кліті, які складали другий ряд фортифікаційних споруд внутрішнього валу, житлові наземні та лапівземлянкові споруди, господарські приміщення та ями. Звер­ху господарські кліті та житла були заповнені рештками зго­рілих балок, глиняної обмазки від перекрить, обкуреним камін­ням. Під цим шаром виявлено цілу серію типових давньорусь­ких речей (див. рис. 29, 3, 12). Тут же, у згорілих будовах і по­близу них, відкрито кістяки людей, які загинули, очевидно, у момент штурму та під час пожежі в місті [154].

Рис. 31. Давньоруське городище XII—XHI ст. поблизу с. Городище ПІепетів- ського району Хмельницької області (Уявна реконструкція К. І. Терещука).

Матеріали житлово-господарських комплексів городища Te- ліжинці засвідчують раптовий розгром і пожежі, пов’язані з штурмом міста золотоординцями. Так само, як і у Божську, в Теліжинцях було виявлено речові скарби, закопані в землю у момент штурму. Це, наприклад, скарб, виявлений в одному з жител, який складався з 22 срібних скроневих кілець, пари се­режок київського типу, пластинчастого срібного браслета, ме­дальона, виготовленого з кістяної пластини [154, с. 379].

Картину тотального розгрому давньоруських населених пун­ктів Болохівської землі дають і матеріали обстежень та роз- відкових розкопок інших городищ. На лівому березі Південного Бугу, поблизу с. Копистин Хмельницького району Хмельницької області є урочище Замчисько. Тут було два ряди земляних ва­лів і ровів, що обмежували територію городища. Розвідкові розкопки, проведені В. І. Якубовським на площі колишнього городища, виявили сліди пожежі: спалені дерев'яні балки, про­шарки попелу, людські кістки. Давньоруська кераміка, виявле­на тут, датується XIl—XIII ст.

Поблизу с. Михнова Ізяславського району Хмельницької об­ласті, на лівому березі р. Горині, в урочищі Городисько є за­лишки давньоруського дитинця і посаду. Городище укріплене трьома рядами валів і ровів. Висота внутрішнього валу—8 м< На території дитинця під час розвідкових розкопок В. І. Яку- бовського виявлено потужний культурний шар 1,2 м заввишки. У ньому виявлено рештки згорілих дерев’яних балок, уламки давньоруського посуду XH—ХШ ст., а також рештки черепа та інших кісток людини. Аналогічний шар зафіксований і на території посаду.

Такий же шар було відкрито В. І. Якубовським і на інших давньоруських городищах Болохівської землі (поблизу сіл Дід- ківці Ізяславського району, Корчик Шепетівського району Хме­льницької області та в інших пунктах).

Наведені матеріали археологічних досліджень території Болохівської землі з’ясовують загальний для всієї Давньої Русі характер матеріальної та духовної культури населення, що проживало на порубіжжі Київського та Галицько-Волинсь­кого князівств XII—XIII ст. Ці матеріали остаточно спросто­вують версії про начебто неслов’янське походження населення Болохівської землі, про можливість належності болохівських земель половцям чи волохам [66, с. 169—170; 168]. Дані архе­ології свідчать, що давньоруське суспільство Болохівської зем­лі XII—XIII ст. було феодальним, як і на решті території Ки­ївської Русі. Болохівські князі були такими ж феодалами, як і Ольговичі, але менші рангом. Описаний вище речовий скарб з городища під Деражнею підтверджує це. Виявилось, що генео- логічні корені князівського осередку Болохівської землі йдуть від чернігівських князів [153].

На території Болохівської землі у XII—XIII ст. функціону­вали поряд із звичайними сільськими поселенцями міста та фе­одальні замки. Ремісничі посади археологічно простежуються поблизу Губина і Кудина, засвідчених у літописах. А матеріа­ли Городищенської пам’ятки Деражнянського району Хмель­ницької області, на якій досліджено поряд із звичайними жит­лово-господарськими комплексами, майданчики для підсушуван­ня залізної болотної руди, ливарні форми для відливання прик­рас, браковану продукцію різних ремесел, велику кількість ви­робів із заліза, нарешті, речовий скарб із знаками Рюрике- вичів, безпосередньо вказують на функціонування давньорусь­кого міста (очевидно, засвідченого в літописі Божська). Місь­ким осередком було, мабуть і городище Теліжинці Староси- нявського району Хмельницької області, де під час розкопок відкрито житлові та господарські споруди як безпосередньо на території дитинця, так і на посаді.

Результати досліджень на давньоруських городищах Боло­хівської землі XII—XIII ст. дають змогу по-новому трактувати причини загибелі цих населених пунктів. Як уже зазначалось, матеріали розкопок давньоруських болохівських городищ ука­зують на тотальний розгром і спалення їх. На значній кількості городищ виявлено жахливу картину побоїщ, після яких нікому було плакати й нікому було ховати—всі жителі загинули, а го­родища згоріли. Це засвідчують неприбрані людські кістяки і маса побутових і господарських речей, знайдених у згорілих житлах, а також речові цінності — скарби. За характером роз­грому і спалення болохівські городища можна порівняти з ін­шими населеними пунктами (Райковецьке та Колодяжинське городища), які були знищені ордою Батия у 1241 р. [42; 151].

Отже, значна частина давньоруських болохівських городищ загинула, очевидно, в полум’ї нашестя монгольських ханів. У 1241 р. орди Батия, просуваючись з Києва на захід, пройшли через Райковецьке городище, Колодяжин, засвідчений в літо­писах, і одну з опорних фортець на підступах до Ізяславля, під­давши їх повному розгрому. Наступна хвиля просування золо- тоординських полчищ по території Південно-Західної Русі по­в’язана з 1252 р. і наступними роками. Зрада і перехід на бік завойовників представників боярської адміністрації мали місце не тільки в Бакоті, а й безпосередньо на території Болохівської. землі: «Оставили бо их татарове да им орють пшеницю и про­са» [97, с. 792].

Зрада боярської антигалицької опозиції та деяких прошар­ків, які блокувалися з нею, не означає, що народні маси Боло­хівської землі припинили боротьбу проти золотоординців. Ця боротьба розгорталася вглиб і вшир. Вона й зумовила появу нових контингентів війська загарбників. У 1259 р. воєвода Бу- рундай, спрямувавши своє військо безпосередньо через землі Галицько-Волинської Русі, сплюндрував ці райони (у тому чис­лі і Болохівську землю), а потім — рушив на Польщу [93, с. 245]. Очевидно, наприкінці 50-х — на початку 60-х рр. XIII ст. орда Бурундая розгромила значну кількість міст і містечок Болохів­ської землі. Саме на цей час і припадає тотальна руйнація тих давньоруських городищ, які були досліджені археологами в ос­танні роки на території Болохівської землі.

До останнього часу не було з’ясовано й питання про те, де знаходилася сама столиця Болохівської землі. Дослідженнями С. А. Липка це питання, на нашу думку, можна вважати в ос­новному вирішеним. Зібрані дослідником матеріали свідчать, що давня столиця болохівців — місто Волохів — було розта­шоване на лівому березі р. Случ там, де тепер розташоване м. Любар Житомирської області. Отже, столицю Болохівської землі слід, очевидно, пов’язувати з Послуччям [65, с. 99—105]. Вся ж територія князівства, як вже зазначалося, лежала між верхів’ями Південного Бугу та Тетеревом.

Багато питань, пов’язаних з історією Болохівської землі, ще остаточно не розв’язано. Втім, вони мають неабияке значення для розуміння історичного процесу, що відбувався на землях Південно-Західної Русі в XII—XIII ст. Ось чому дослідників історії та культури Болохівської землі чекають попереду нові відкриття.