висновки

Закономірності, що визначають основні етапи історії насе­лення лісостепового Подністров'я і Південного Побужжя від кам’яного віку до середньовіччя, характерні, очевидно, для всієї лісостепової смуги Української PCP.

Перехід до відтворених форм господарства — землеробства й скотарства—збігся у лісостеповому Подністров’ї та Півден­ному Побужжі з поширенням буго-дністровської неолітичної культури. Носіїв неолітичної буго-дністровської й трипільської культур доби міді можна, очевидно, розглядати як історико- етнографічну основу дальшого поступального розвитку мате­ріальної та духовної культури лісостепових землеробських пле­мен доби бронзи. Як показують археологічні матеріали, на фазі ранніх металів (доба міді й бронзи — IV—II тисячоліття до н. е.) у лісостеповому Подністров’ї живе разом з місцевим, автохтонним населенням і прийшле з Дунайсько-Балканського регіону. Археологічні матеріали зафіксували, таким чином, значне збільшення населення у добу міді і бронзи. Разом з цим, вони свідчать про активний процес зміщення місцевих і прийшлих племен.

Постійні контакти та взаємовпливи між праслов’янським |та північно-фракійським етнічними угрупованнями простежую­ться в епоху пізньої бронзи і раннього залізного віку (кінець II —початок І тисячоліть до н. е.). Цікаво, що на початку І ти­сячоліття до н.

Свого дальшого розвитку слов’янське землеробське лісосте­пове населення Подністров’я та Південного Побужжя набуло у скіфські часи (VI—III ст. до н. е.). Окремі елементи скіфсь­кої матеріальної культури у зазначений період поширилися серед землеробських слов’янських племен Подністров’я й Пів­денного Побужжя, які, за даними Геродота, виступають під назвою «скіфів-орачів». У досліджуваному регіоні хронологіч­ний відрізок від IV—III ст. до н. е. й до рубежу нової ери ще недостатньо вивчений. Однак дослідження археологічних пам’я­ток рубежу і перших століть нової ери у лісостеповому Под­ністров’ї й Південному Побужжі, проведені в останні роки, да­ють підстави сподіватися, що ланка, якої бракує у картині роз­витку матеріальної культури населення від IV-III ст. до н. е. й до рубежу нової ери, буде, нарешті, зафіксована. Йдеться про продовження окремих рис «скіфоїдної» культури, а також про вплив на місцеве слов’янське населення північно-фракійської та східнопшеворської культур. Матеріали, що свідчать про такі контакти, є у старожитностях досліджуваного регіону рубежу нової ери.

Рубіж і перші століття нової ери у лісостеповій смузі По­дністров’я й Південного Побужжя знайшли відбиття матеріаль­ної культури населення як продовження тих інтеграційних процесів, що діяли в міжплемінному середовищі Південно- Східної Європи на фазі раннього періоду «великого переселення народів». У цих конкретно-історичних явищах простежуються взаємовпливи слов’янського, північно-фракійського й давньогер­манського етносу. Однак у лісостеповому Подністров’ї й Пів­денному Побужжі, безсумнівно, переважав слов'янський етніч­ний компонент, представлений пам’ятками зарубинецької куль­тури.

Особливо яскраво процес консолідації давніх східнослов’ян­ських племен Подністров’я й Південного Побужжя фіксується з рубежу і перших століть нової ери, коли з’являються перші писемні згадки про слов’ян. Римські історики І—II ст. н. е. на­зивали слов’ян венедами. Готський історик VI ст. н. е. Йордан також зазначає, що венедами в давнину називались слов’яни.

Археологічним еквівалентом давніх східних слов’ян рубежу і перших століть нової ери у лісостеповому Подністров'ї і Пів- деному Побужжі є старожитності зарубинецької культури, які увібрали в себе й елементи матеріальної культури гето-фракій- ців, а також Східнопшеворських старожитностей. У II—V стн. е. в лісостеповій смузі панівне місце зайняли землеробські пле­мена черняхівської культури. Матеріали досліджень показують, що у цей період далі зростає кількість населення лісостепового Подністров'я й Південного Побужжя. Старожитності черняхівсь­кої культури лісостепової смуги розміщені компактно, цілими «гніздами».

Це був час інтенсифікації у розвитку продуктивних сил (прогресивних форм землеробства, приселиіцного скотарства та різноманітних ремесел). Одночасно це був період, коли пред­ки східних і західних слов’ян починають відігравати відчутну роль в історії Південно-Східної ца Центральної Європи. Саме вони у VI ст. н. е. разом з іншими європейськими народами взя- ли активну участь у Ватіканських війнах. Отже, слов’янський етнічний компонент був на Балканах домінуючим, ставши ос­новою формування південної групи слов’ян.

Матеріали досліджень черняхівських поселень, жертовників- капищ і могильників свідчать, що у лісостеповому Подністров’ї, Південному Побужжі, як і в Подніпров'ї, в II—V ст. н. е. до­мінуючим було давнє східнослов’янське населення. їхніми су­сідами у Північно-Західному Причорномор’ї та у межиріччі Середнього Пруту й Дунаю були пізньоскіфські, сарматські і дако-фракійські племена. У масив черняхівських племен про­никли й окремі північно-західні давньогерманські елементи.

Проведені в останні роки археологічні дослідження у лісо­степовому Подністров’ї та Південному Побужжі показали, що ранньосередньовічні слов’янські строжитності V—VII ст. н. е. є закономірним історичним продовженням тих історико-культур- них традицій, що склалися у середовищі землеробських черня- хівських племен І половини І тисячоліття н. е. Хроноло­гічна лакуна (V ст. н. е.), яка існувала в уяві деяких дослідни­ків, завдяки широким стаціонарним розкопкам у Середньому Подністров’ї виявилася заповненою конкретними пам’ятками, які слід розглядати як перехідні від черняхівського до ранньосе­редньовічного етапу V—VII ст. н. е. Це комплекси кінця IV—V ст. н. е. (Бакота, Устя, Теремці, Сокіл, Лука-Каветчинська, Рашків та ін.) У Прикарпатті аналогічні комплекси наявні на селищах Кодин II, Рогізна, Гореча та ін.

Відкриття конкретних, добре датованих пам’яток кінця IV— V ст. н. е. можна розглядати як важливе явище у вивченні істо­рії східнослов’янських племен Південно-Східної Європи. Ці но­ві матеріали разом з комплексом письмових історичних даних про слов’ян середини і третьої чверті І тисячоліття н. е. пов­ністю відкидають як недостовірну гіпотезу про генезис ранньо­середньовічних слов’янських старожитностей від пам’яток пше- ворської культури Центральної Європи. Наявні пам’ятки кінця IV—V ст. н. е. у Середньому Подністров’ї та Прикар­патті засвідчили процес формування ранньосередньовічних східнослов’янських старожитностей V—VIl ст. н. е. на місцевій основі.

В період V—VII ст. н. е. за археологічними матеріалами про­стежується деяке зменшення кількості місцевого населення, що було пов’язано, очевидно, з наслідками гуннської та аварської навал.

Хоч лісостепові землі Подністров’я і Південного Побужжя були значною мірою в стороні від магістральних шляхів просу­вання кочовиків (гунни й авари рухалися головним чином по степових просторах Південно-Східної Європи), все ж загаль­ний характер епохи середини і третьої чверті І тисячоліття н.

У матеріалах ранньосередньовічних слов’янських старожит- ностей V—VII ст. н. е. помітна й певна архаїзація побуту (особливо в кераміці) порівняно з І половиною І тися­чоліття н. е. Це, однак, не означало регресу в розвитку про­дуктивних сил, оскільки у головних напрямках економіки — в сільському господарстві та в розвитку залізоробного вироб­ництва— у V—VII ст. н. е. простежуються дальші відчутні про­гресивні зрушення.

Зіставлення головних компонентів матеріальної культури черняхівського (II—V ст. н. е.) і ранньосередньовічного (V—VII ст. н. е.) етапів (типи жител, печей і вогнищ, домінуючі форми ліпної кераміки, обряд поховання, жертовники-капища і т. ін.) показує, що в своїй основі традиції лісостепових землеробських слов’янських черняхівських племен збереглися і були продов­жені у нових конкретно-історичних умовах раннього середньо­віччя V—VII ст. н. е.

Щодо дальшого історико-культурного розвитку східносло­в’янського населення, то у лісостеповому Подністров’ї і Півден­ному Побужжі археологічні пам’ятки типу Корчака і Пеньківки пізніше, поступово трансформуються у старожитності VIII—IX ст., представлені культурою Луки-Райковецької. На цьому від­різку історії простежується нове піднесення у розвитку продук­тивних сил.

В епоху Давньої Русі IX—XIII ст. далі інтенсивно зрос­тає кількість населення. Паралельно з розвитком продуктивних сил збільшується щільність заселення території нашого регіо­ну. Розвиваються далі сільське господарство, різноманітні ре­месла, торгівля та культурні зв’язки. На території лісостепового Подністров’я та Південного Побужжя відчутну роль відігра­ють міста, про які збереглися згадки у давньоруському літопи­сі. Археологічні дослідження Середнього Подністров’я та Бо- лохівської землі верхів’їв Південного Бугу й Случі показали, що Південно-Західна Русь була тісно пов’язана з історичною до­лею всієї давньоруської народності.

Лісостепове Подністров’я та Південне Побужжя періоду ка­м’яного віку та середньовіччя привертали увагу багатьох дослід­ників різних часів.

Історія Подністров’я вивчалась експедиціями Львівського Інституту суспільних наук УРСР, Львівського та Чернівець­кого державних університетів, Кам’янець-Подільського та Він­ницького педагогічних інститутів. Активну участь в дослідженні Пам’яток брали і місцеві музеї. Матеріали, якими оперують нині вчені-археологи, дають можливість зробити висновок, що харак­тер соціально-економічного розвитку та культури насе­лення повністю збігається з господарським, політичним і куль­турним укладом всього середньовічного східного слов’янства — давньоруської народності — основи історії та культури трьох братніх народів: російського, українського і білоруського.