БИЛИННІ ГЕРОЇ КИЇВСЬКОГО циклу І ЕПОС БІЛОРУСІЇ
Білоруси жили,спільним епічним життям, як і вся Руська земля, писав професор А. М. Лобода в праці, присвяченій богатирському епосу. Важливою сторінкою з історії героїчного епосу білорусів, як органічної частини східних слов’ян, є виробничо-звичаєва поезія.
Вчені встановили, що вона мала з епіко-ге- роїчними поемами двобічний зв’язок, а саме: від неї відгалужувалася поетична зав’язь билин, а також щедрівки, колядки, веснянки і весільні пісні, що ставали лоном, в якому збереглися билини. В книзі «Білоруський фольклор» натрапляємо на типові зразки вірогідного відгалуження — «Дауно, дауно тое было» тощо. Часові межі дії билин у Білорусії ще більше розширяться, коли згадаємо, що епічний довгожитель Ілля Муромець навіть у XVI ст. розбив «трьох заморських царів», а князь міста Себежа запрошував його на службу. Слід особливо відзначити й те, що оригінальна билина «З’їзд богатирів» — про організацію побратимства в X ст.— побутувала в Білорусії ще й на початку XX ст., до того ж серед весільних пісень. Схожий твір зустрічається тільки в билинах Марфи Крюкової.У Білорусії найдавніша билина про Світогора не лише оновлювалася. Обізнаність білорусів з основою сюжету поеми доскональна, а при переході билини в богатирську казку помітне значне переосмислення. Перша частина сюжету про «земну тягу» відпала, і вся увага зосередилась на висвітленні провідної думки про історичну спадкоємність. Внесена нова сюжетна лінія, що її ніде більше не зустрічаємо: Алькадзім' (в білоруському епосі) чекає приходу свого наступника— Іллі Муромця [23, с. 66]. У наявних записах відсутній епізод передачі Світогором кращої частини духовної спадщини. Цю обставину, очевидно, можна пояснити тим, що богатирська казка запозичила від билини тільки найказковіше. Не виключена і зворотна можливість: богатирські перекази («падання») і казки про асілків, зокрема Алькадзіма, могли стати одним з джерел складання ранніх варіантів билини з перспективним усвідомленням плину часу [97, с.
90]. Перекази про асілків мають велике значення при вивченні генезису героїчного епосу східнослов’янської спільності.Живе велет у типовому для Білорусії місці — в лісах. Йому сниться, що приїде Ілля Мурам і Алькад- зіму доведеться дати йому дорогу: «Паехау у Kiey, у ту сторану, ідзе, па слыхам, жывець Алькадзім-бага- тыр Нізряшчі, сільньї, магучі. Ілья іскау яго по лесу: ён, Алькадзім, жіу у лясу. Алькадзіму снілась усе нешта, што Ільі ён памрзць.’Толькі наніу ён загадзі сабе гроб дзелаць., Ілья едзіць по лесу, сльїшіць баль- шей стукат, пріізжаіць: дзелаюць гроб робяты» [23, с. 66].
Далі подаємо текст в перекладі з того ж джерела:
— Боже помагай, хлопці!
— Дякуємо, добрий чоловіче!
— Для кого ладнаєте домовину? *
— Для богатиря Алькадзіма.
— Я сам його.шукаю. Де він перебуває, на якому шляху?..
— Алькадзіму наснилось, що від Іллі Мурама йому доведеться помирати — він і загадав.
— Тоді поспішайте: я Ілля Мурам, їду до нього в гості.
Приїжджає до Алькадзіма лісовою стежкою. Великий будинок на замку. Ілля ні на* що не зважає, розбиває двері:
— Здрастуй, богатир Алькадзім!
— Здрастуй! Хто ти такий?
— Ілля Мурам.
— А, Ілля Мурам!.. Ходи привітаємось.
Подав Ілля Мурам правицю. Міцно потиснув Алькадзім. Іллі Мураму не сподобалось: взяв він лівою свій капелюх і заподіяв велетові смерть. Алькадзіма не стало, а Ілля поїхав у світ... [23, с. 67].
Можна думати, що були інтерпретації билини і героїчнішого характеру, але на них не натрапили білоруські краєзнавці. Проте і наведений зразок дає можливість оцінити силу билини героїчної доби. Адже в переказі про асілків білоруси реалістично переповідають те, що після давніх велетів «...не скоро прийшли сюди наші діди, які вибрали собі інші місця, більш придатні для хліборобства і розведення худоби» [23, с. 146]. Це дуже промовисто перегукується з першою частиною сюжету про Світогора, де він не може подолати «земної тяги» селянина.
Білоруському епосові, очевидно, здавна відомий образ хлібороба-велета.
В одній з богатирських казок про епічного довгожителя Іллю Муромця натрапляємо на такий епізод:«Князь і гаворыць:
— Вось тут у нас у лесе на паляне сільнн-прасіль- ны багатыр. Ен паша тую палянку.
Ен пашоу туды на палянку і бачыць:’ паша чала- век. Адехау недалёка ад дарогі, з сахой паша.
— Пачакай,— гавора,— хадзі-ка сюды. Скажы ты мне, тут гавораць, што на поляне ёсть сільньї багатыр.
А ён адказвае:
— Я багатыр.
— Э-э-э, такі багатыр.
— Такі багатыр.
— Я ж цябе б як узяу, на ладоню пасадзіу і пад- шыбнуу пад хмару.
— А можа б, я цябе падшыбнуу. Ідзі к маёй сош- цы і папробай яе вьітрусіць.
Ен падыйшоу к гетай сошцы, ды і з месца не кране.
— Да,— гавора,— прауда твая, ты б мяне падшыбнуу...» [23, с. 60].
Той же велет-хлібодар, та ж міць фізична, що її бачимо в билинного Микули, та ж ідея сили землі.
У південнослов’янському епосі ■ ще не знайдено прямих паралелей до билини про велета-хлібороба. Дещо подібний образ зустрічається в сербському епосі [100, с. 423].
Цікава також картина побутування образу Іллі Муромця на рівні символічного узагальнення. ‘До початку XX ст. в Білорусії фольклористи записували про нього героїчні билини. Богатир виступав у всій своїй величі. Той же усталений образ бачимо в творах билинного складу, де до тексту вводяться події, пов’язані з історією Білорусії XVI ст. Сюди слід віднести твір на билинний сюжет «Ілля Муромець» з підзаголовком «Повість про сильного могутнього богатиря Іллю Муромця і про Солов’я-розбійника» [23, с. 147— 150]. Новим, у порівнянні з билинами Київської Русі, є зображення битви із загарбниками за місто Себеж. Князь хотів би такого богатиря залишити (так було і під Черніговом), але Муромець поривається до Києва. Тоді князь розповідає про непроїжджу дорогу на Київ, зокрема про зустріч з Солов’єм-розбійником. По-би- линному богатир долає всі перешкоди і з’являється у князя Володимира. Стольно-київський приймає його, але не вірить, що Ілля за один день добувся з Мурома до Києва: «Що ти, Ілля, говориш! Не твої у мене гінці: ганяють по два місяці, а якщо дуже спішно, то один місяць з Києва до Мурома»[25].
Далі Муромець розповідає про битву під Себежем та зустріч з Солов’єм- розбійником. Можна тільки дивуватися, як гарно зберігся билинний тон і стиль. До того ж білоруські дослідники висловлюють думку, що ця та інші билини про Себеж були взяті з рукописних списків XVIII CT. Виходить, що білоруський епос мав билини десь у XVII ст. про реальні події, але з епічним довгожителем.Як тільки образ Іллі Муромця потрапляв до казок на билинні сюжети, він піддавався обробкам: билинна величавість поступалася перед інформативною розповіддю. Наведемо лише один приклад. Муромець вирішив їхати тією дорогою, де має бути знищений розбійниками: «їхав-їхав, виїжджає на галявину, і виходять до нього дванадцять розбійників.
— Стій!
Він став.
— Гроші!
— У мене мало такого добра. Всього чотириста карбованців... А коню моєму — ціни немає.
— Це нам і треба, — кажуть.
— Це вам і треба?
Дмухнув на них, так вони і попадали на землю, лежать без пам’яті. Він зліз із коня, попіднімав їх.
— Ось що: як будете і далі так робити, то вдруге живими вас не залишу.
-Розбійники перед ним з’їли грудку землі.
— Вік цього більше робити не будемо» [23, с. 58].
На прикладі білоруського епосу можна ще раз переконатися, що зібраний фольклор, як кажуть дослідники,— це велика книга з багатьма вирваними сторінками. За наявними записами є підстави твердити, що в Білорусії створювався, а не лише побутував східнослов’янський епос про київських богатирів. Спорідне- ністьГобразу Світогора з асілками, зокрема з Алька- дзімом, — переконливий доказ цього. Казки на билинні сюжети, фрагменти билин і пісні билинного складу розвинулися на основі здобутків поезії східнослов’янської спільності в переходову добу.від родової демократії до державності Київської Русі. їх грунтом була єдина самосвідомість давньоруської народності.
У книзі «Білоруський епос», упорядкованій та грунтовно коментованій, під редакцією академіка AH БРСР П. Ф. Глебки та члена-кореспондента AH БРСР І. В. Гуторова справедливо відзначається: «Білоруський епос розвивався у тісному взаємозв’язку з епосами інших слов’янських народів, особливо росіян і українців...» [23, с. 3].