Археологічні дослідження давньоруських міст.

Середньовіч­не місто як соціальний організм було явищем складним і бага­тофункціональним. У ньому відбилися нові суспільні відносини, новий тип економіки з розвиненим ремеслом та торгівлею й, на­решті, нова система управління та воєнної організації.

Давньоруське місто пройшло довгий шлях свого формуван­ня. Його поява стала наслідком тих історичних змін, які пережи­вало на зламі першого та друго­го тисячоліть східнослов'янське суспільство.

З приводу генезису та началь­ного етапу в розвитку давньору­ського міста в сучасній науці точаться досить гострі дискусії., Два питання привертають особ­ливу увагу дослідників: про за­гальні закономірності та конкрет­ні механізми, що привели до утворення міст. Звідси виникає питання і про час, до якого слід віднести ці події.

Зразки гривен, що були в обігу в Київській Русі

В історіографії XIX — початку XX ст. ці питання також поставали. Серед ро­сійських істориків, прихильників «нор­манської» теорії, найбільш прийнятною вважалася «торговельна» теорія, згідно з якою міста виникали на потребу транзитної торгівлі, на торговельних шляхах. Інакше висвітлював це питання М. С. Грушевський. Не відкидаючи певної ролі торгівлі, він вважав, що генезис давньоруського міста тісно пов'язаний із східнослов'янськими горо­дищами. «Вся земля наша покрита такими городищами»,— зазначав історик, посилаючись на археологічні матеріали. Еволюцію городищ він визначав як шлях від племінних центрів з обмеженими функціями — сховищ під час во­єнної небезпеки, культових зібрань і т. п.— до постійних укріплених міст, де мешкали старшини, князі, купці, «багатші» люди. Місто виступало як центр «більшої околиці», яка прибирала його назву (наприклад, бужани — від Бузька).

В сучасній історіографії найбільш поширеною є концепція, свого часу розроблена Б. Д. Трековим і розвинута його послідовниками. Появу міст у східних слов’ян він відносив до VII—VIII ст., вважаючи їх зв’язуючою ланкою ранньокласового суспільства, «центрами владарювання» (пізніше Б.

Для вирішення зазначених проблем надзвичайно велике значення мають археологічні дослідження, які ведуться майже в усіх історичних центрах літописних міст: Києві, Новгороді, Пскові, Рязані, Смоленську, Чернігові.

В Україні перші спроби вивчення давньоруських міст відносяться до

кінця XVIII — початку XX ст. Вони пов’язані з дослідженнями М. Ф. Бер­лінського, Є. Болохова та К. Лохвицького в Києві, А. С. Анєнкова в Пере­яславі, L Шараневича в Галичі, В. Б. Антоновича та В. В. Хвойки в Бєлго­роді, Д. Я. Самоквасова в Родені (поблизу Канева). За цей час зроблено дуже багато: виявлено нові джерела для вивчення раннього етапу Київської Русі, в багатьох літописних містах відкрито шари VIII—IX ст. і більш ранні.

Археологічні матеріали свідчать, що найдавніші міста у схід­них слов'ян виникають як центри землеробської округи. Ранній міський пункт і сільські поселення діалектично пов’язані між со­бою. Місто виникає як «антитеза селу» (за К. Марксом), але не в ізоляції від нього.

Розквіт середньовічного міста припадає на XII—XIII ст., ко­ли на зміну вотчинному ремеслу приходить вільне, посадське. Тоді повністю формуються й зовнішній вигляд, планування, ар­хітектура, оборонні споруди, соціальна топографія.

Завдяки археологічним розкопкам і вивченню ранніх шарів таких міст, як Київ, Чернігів та ін., одержана характеристика міських центрів V—VIII ст.

На той час східні слов’яни вже мали свої княжіння («...поча­та родъ ихъ княженье в поляхъ...»), свої «гради» — городища. Серед них городище Зимне на Волині, Пастирське в Черкаській області, Битиця — в Сумській, Хотомель — поблизу Бреста.

Комплекс матеріальної культури вказаного періоду, виявле­ний внаслідок дослідження цих пам'яток, свідчить про їх певну подібність. Якісні зміни в ньому визначаються, перш за все, про­гресом у галузі ремісничого виробництва, металургії та метало­обробки. До складу знахідок входить також так званий комп­лекс «дружинної культури» — бронзові та срібні деталі одягу, прикраси, поясні гарнітури, скарби із цих речей, предмети озбро­єння. Вказані знахідки свідчать, що «гради» стали місцем про­живання племінної верхівки, князів, дружини. В багатьох ви­падках на самих городищах чи поблизу них відкриті культові споруди, язичницькі капища. Прикладом може служити капище Старокиївської гори, Перинське святилище під Новгородом. Все це дає підстави вважати східнослов'янські «гради» адміністра­тивно-політичними і культовими центрами окремого союзу пле­мен. Такий град не слід розглядати як сформоване місто. Його соціальні функції ще були обмежені. Не всі гради перетворили­ся у давньоруські міста. їх формування відбувалося паралельно з формуванням держави. Вже з VIII—IX ст. давньоруські міста виділяються як центри сільськогосподарської округи.

В оцінці цього етапу (його існування тепер не викликає сум­ніву) існують й дещо інші погляди. Д. А. Авдусин вважає го­ловною ознакою міста розвинуте ремесло і, відповідно, вбачає в гончарній кераміці головну археологічну ознаку міста. З огляду на це він датує давньоруські міста IX ст. В. В. Сєдов виділяє період VII—VIII ст. у «доміську» стадію розвитку східного сло­в’янства.

Археологічні матеріали свідчать, що шляхи утворення міст були різноманітними і сам цей процес був досить нерівномірним. Досліджуючи дане питання, П. П. Толочко виділив три шляхи становлення давньоруських міст: торговельно-ремісничий, об­щинно-феодальний та державний.

Характерною ознакою другого шляху є укріплені центри VII—IX ст. з рисами общинного побуту в сполученні з елемента­ми феодальних відносин. До таких пам’яток у Середньому По­дніпров’ї віднесено археологічний комплекс «Монастирьок» у с. Зарубинці. П. П. Толочко припускає, що до загибелі цього міс­течка була причетна київська адміністрація, яка вела боротьбу не на життя, а на смерть з племінною владою. Раніше це міс­течко було центром одного з полянських племен і трансформу­валося у феодальне місто.

Третій шлях П. П. Толочко з’ясовує, аналізуючи динаміку зростання міських центрів у XI — першій половині XIII ст. При­близно ³∕₄ всіх літописних міст з’являються саме в цей період. Багато міст виникає у Галицькій, Волинській та Ростово-Суз­дальській землях. Водночас занепадають деякі старі боярські центри, такі як Перемишль, Суздаль. Нові міста, наприклад Га­лич чи Володимир-на-Клязьмі, виникають як центри князівської влади. Владимирко Галицький, будуючи нову столицю, обмежу­вав права старого родового боярства. Так само діяв і Андрій Боголюбський. За цими містами закріплюється назва «волость», яка походить від «володіння» феодальних власників цих земель.

Київ. Історія Києва — типова для «другого» шляху утво­рення міст. За археологічними даними Київ виник у V ст. як центр полянського союзу. Ще раніше в історичній частині май­бутнього міста концентруються групи поселень — з часів заруби- нецької культури ця частина міста заселяється безперервно.

На Старокиївській горі та в деяких інших місцях історичної частини міста відкриті шари з матеріалами V—VII ст. (празь­ко- корчацька культура).

З Старокиївської гори походять матеріали, що характеризу­ють і всі наступні періоди в історії Києва. Укріплення датуються VII—VIII ст. Цьому часу відповідають також знахідки матері­альної культури типу Лука-Райковецька. В IX—X ст. територія Києва розширюється. Заселяються нові райони, зокрема Поділ. У цей час на Старокиївській горі поряд із старим «градом» ви­никає некрополь. Він включав поховання дружинників, знаті (відкриті багаті гробниці в зрубах з виробами із золота та сріб­ла, арабськими дирхемами). X—XIII ст.— період розквіту міста, його економіки та культури.

Нові укріплення будуються при Володимирі І («місто Воло­димира»). Вони охоплювали територію в 10 га. Сьогодні від цих укріплень збереглися залишки в’їзної брами (Софійської).

В XI ст., за часів Ярослава Мудрого, збудована нова форте­ця, яка займає вже територію понад 70 га, з трьома в’їзними брамами: Лядською, Жидівською та Золотою. Найкраще до на­ших днів збереглася Золота брама, що й дозволило здійснити її реконструкцію.

^z Київ XI—XII ст. мав великий ремісничий посад. На Подолі знаходились торгова та вічова площі. Посад мав власні укріп­лення. При розкопках тут були виявлені зрубні житла, господар­чі споруди, що утворювали окремі садиби. Зроблено реконструк­цію окремих житлово-господарських комплексів давньоруського дерев’яного міста, його будинків, серед яких були дво- і трипо­верхові.

Археологічно досліджені також монументальні споруди се­редньовічного Києва: князівські палаци X ст., Десятинна церк­ва — центральна споруда князівського міста часів Володимира І, зруйнована під час монголо-татарської навали. В XI ст. будую­ться ще кілька монументальних споруд.

Історична частина Києва — середньовічне місто — була ото­чена селами (наприклад, Предславино, де мешкала Рогнеда, дружина Володимира і мати Ярослава). Навколо міста будува­лися монастирі. Одним із найбільш ранніх був Києво-Печерсь­кий монастир (XI ст.), що виник поруч із князівським селом Берестове. Він став визначним релігійним та культурним цент­ром Давньої Русі.

Археологічні розкопки дали можливість більш ПОВНО ДОСЛІ­ДИТИ й останні сторінки в історії міста домонгольського часу. Вони пов’язані з трагічними подіями грудня 1240 р., коли Київ був захоплений монголо-татарами після тривалої облоги. Старо­давнє місто після цього надовго залишилося лежати в руїнах.

Досліджувалися й міста-фортеці навколо Києва: Вишгород та Білгород (на Ірпені).

Чернігів. Перші згадки про місто на Десні зустрічаються в договорах з греками (906 р.). Очевидно, місто формувалось,

Ритони з Чорної Могили (Чернігів)

так само як і Київ, із укріпленого центру племінного князівства. Матеріали другої половини І тис. тут виявлені в різних місцях історичної частини міста. Дитинець — укріплена частина Черні­гова, за даними археологічних досліджень, почала будуватися не пізніше VII ст. Місто утворилося шляхом злиття кількох більш давніх поселень. Поблизу дитинця розміщувався великий курганний могильник. За часів Володимира І дитинець було розширено. В 1204 р. будується нова фортеця (площа її досягає 88 га). Чернігів стає центром великого князівства. Тут будують­ся монументальні споруди. На княжому дворі зведено Спаський собор (30-ті роки XI ст.), поруч виявлено залишки триповерхо­вого (як вважають дослідники) терема. У XII ст. тут будуються кілька величних споруд — Борисоглібський собор, Михайлівська та Благовіщенська церкви. Навколо Чернігова були розташовані монастирі, які теж розбудовувались, вели власне господарство.

Цікаві матеріали одержано \під час розкопок курганів. У 1908 р. було розкопано 138 курганів чернігівського могильника, зокрема Чорну Могилу — великий (висота 10, окружність—125 м), відокремлений від основної групи курган, у якому було виявлено поховання (за обрядом кремації) знатного воїна, а також жінки та юнака. Поховання супроводжувалося багатим ін­вентарем (зброя, прикраси, побутові речі), жертовними тваринами (коні, би­ки і т. ін.). Виявлені також бронзовий ідол та візантійські монети X ст. Привертає увагу знахідка, що має велику історичну і художню цінність. Це два ритони із тур’ячих рогів, прикрашених срібними оковками із позо­лотою й черню. На них виконано композицію із зображенням ритуальних сцен полювання. Знахідки, ритуал поховання, велич споруди свідчать про високий соціальний статус похованого. Цілком вірогідно, що в Чорній Мо­гилі був похований чернігівський князь.

Спираючись на дані досліджень окремих груп курганів, роз­ташованих навколо Чернігова, Б. О. Рибаков відтворив розмі­щення феодальних маєтків, прослідкував процес феодалізації цих земель.

Археологічні дослідження проводилися також у Переяславі, Галичі, Любечі та в ряді інших літописних міст на території України.

Особливу категорію пам’яток становлять міста-фортеці на Дніпрі. Вони виникли як оборонні споруди, очевидно, тоді ж, коли Володимир будував велику захисну лінію на південних рубежах своєї держави, укріплюючи їх великими земляними ва­лами («змійові вали») та фортецями. Залишки валів і тепер ще можна побачити в різних місцях на берегах Стугни, Трубежу. Фортеці-городища відомі у Вітачеві, Ходорові, Щучинці, під Ржищевим та в інших місцях. Всі вони були зруйновані під час монголо-татарської навали. Важливе значення мають археоло­гічні дослідження середньовічних міст у Західній Україні і на Закарпатті (Звенигород, Ужгород), що ведуться і в наші дні.

Поряд з визначними міськими центрами північно-західної Русі (Новгород, Псков), північно-східної (Рязань), Білорусії (Мінськ, Полоцьк, Гродно) археологічні розкопки давньорусь­ких міст в Україні розкривають широку панораму історичного розвитку, історії і культури Київської Русі.