Глава 2 АРХЕОЛОГІЧНІ ДЖЕРЕЛА ДО ВИВЧЕННЯ СЛОВ’ЯН V-VII ст.

У вивченні стародавньої історії слов’ян на етапі їх етнічного самовизначення важливого значення набувають археоло­гічні матеріали, які відкривають нові можливості в дослідженні історичного процесу.

Археологічну культуру не можна розглядати як щось застигле, незмінне. Вона може змінюватись, втрачати ті чи інші риси і набу­вати нові, розширювати територію, входити компонентом у нові культурні утворення, відображаючи зміни в розвитку тієї спільно­ти, яку вона представляє. При цьому треба мати на увазі, що на кожному новому етапі в ній завжди залишаються елементи, що пов’язують її з попереднім. Таке розуміння археологічної культури дозволяє простежити послідовність розвитку матеріальної культури слов’ян, визначити її територіальні зміни і, застосовуючи ретроспек­тивний метод, поступово заглиблюватись до її джерел.

Проте ретроспективно-типологічні дослідження можуть дати позитивні результати лише за наявності матеріалів усіх хронологіч­них ланок, що вивчаються. Невивченість будь-якої з них знижує можливості типологічних зіставлень і, як наслідок, призводить до помилкових висновків. До недавнього часу таким вразливим міс­цем у вивченні слов’янських старожитностей були слов’янські па­м’ятки V—VII ст. н. е., дослідження яких почалися лише в 50-х рр. XX ст. Незадовільний стан вивчення цих пам’яток був основною причиною невдач, що спіткали археологів, які шукали пряму гене­тичну лінію розвитку від старожитностей першої половини І тис.

Ще більш неспроможними виявилися побудови, в яких, виходя­чи з вірної в принципі думки про глибоку давність слов’ян на тери­торії Європи, їм довільно приписувались стародавні археологічні культури на певній території, зайнятій у пізньому середньовіччі і тепер різними слов’янськими народами, а більш пізні культури роз­глядалися як наступні ланки нерозривного ланцюга їх історичного розвитку.

Рис. 4. Поширення археологічних культур третьої чверті І тис. н. е.:

І — празька, II — пеньківська, III — полонинська.

В останні роки пошуки слов’янських старожитностей ведуться шляхом ретроспекції. Цей метод став давати позитивні результати лише після того, коли були відкриті слов’янські поселення V—VII ст., які вдалося однозначно пов’язати з писемними даними про слов’ян. Це відкрило нові можливості пов’язати склавино-ант- ський період в історії слов’ян з етапом, коли всі вони виступали під одним іменем венедів.

Наше завдання тепер полягає в тому, щоб на основі археологіч­них джерел окреслити регіони становлення і кристалізації слов’ян­ських ранньосередньовічних культур, які відповідають склавинам та антам, і шляхом ретроспекції розкрити їх витоки. Це, в свою чергу, буде обгрунтуванням слов’янської належності тих старожит­ностей більш раннього часу, які типологічно пов’яжуться з най­більш ранніми пам’ятками ранньосередньовічних слов’ян.

На території Східної і Центральної Європи вирізнено чотири групи слов’янських пам’яток раннього середньовіччя, які датують­ся в межах V—VII ст. н. е. Це колочинська, пеньківська, празька і дзєдзіцька культури. Вони, безсумнівно, належать історичним сло­в’янам, відомим за писемними джерелами під іменем венедів, скла- винів та антів^[128]. Слов’янські елементи помітні також в іменьків- ській культурі Саратовського Поволжя.

На схід від празьких старожитностей розташована пеньківська культура, що тягнеться широкою смугою з північного сходу на пів­денний захід, від верхів’я Сіверського Дінця через Середнє Подніп­ров’я і Південний Буг, Середнє Подністров’я до Попруття. Далі на південь, у Нижньому Подунав’ї, на території Румунії схрещуються потоки празьких і пеньківських пам’яток. Вони нашаровуються на романський субстрат і на цій основі виникає група Іпотешт- Кіндешт-Чурел.

Дослідження пеньківської культури почалися лише в 50-ті рр. XX століття розкопками Д. Т. Березовця декількох поселень побли­зу с. Пеньківка на Тясмині. Після публікації цих матеріалів і ви­значення їх хронології почалося вивчення багатьох інших пеньків- ських пам’яток В. П. Петровим, О. М. Приходнюком, Є. О. Горю- новим, Г. Б. Федоровим, І. А. Рафаловичем та ін.^[132].

Лівобережжя верхнього Дніпра, Десну, Сейм та верхів’я Сули, Псла і Сіверського Дінця займає колочинська культура.

Межі усіх цих трьох культур сходяться на Київщині. Можливо, однією з умов закріплення Києва як столиці східного слов’янства, було те, що він з самого початку виник на стику всіх трьох ранньо- слов’янських племінних груп.

На північний захід від празької культури, на території Цент­ральної і Північної Польщі, в VI—VII ст. існувала ще одна, четверта група слов’янських старожитностей типу Дзєдзіце^[135]. Цю групу И. Германн об’єднує в більш широку під назвою Суків-Дзєдзіце або Суків-Шеліги^[136]. Існування самостійної дзєдзіцької групи визнає І. Земан^[137].

Хронологія і періодизація цих груп слов’янських пам’яток розроб­лена слабо. Однак на багатьох поселеннях празької, пеньківської і колочинської культур вдалося вирізнити найбільш ранні комплек­си, що датуються V або V — початком VI ст. н. е. В празькій куль­турі — це Кодин, Лука-Каветчинська, Рашків II і III, Зелений Гай, Устя, Гореча та ін.^[138]. Всі вони розташовані у верхів’ї Пруту, на се­редньому і верхньому Дністрі. В житлових комплексах поселень у Кодині і Луці-Каветчинській разом з ліпною і гончарною сіроглиня- ною керамікою черняхівського типу знайдено фібули V ст.^[139]. Всі останні ранні комплекси на перелічених поселеннях датуються на основі поєднання в них ранніх типів ліпної і гончарної сіроглиняної кераміки, а в ряді випадків й археомагнітних дат^[140]. На заході ці па­м’ятки доходять до верхньої Вісли. Однак поселення Нова Гута, Ba- хуж та інші в цьому районі не мають датуючих речей V ст.

Ранні комплекси пеньківської культури визначені на таких по­селеннях, як Куня, Пархомівка, Обухів, Хитці, Голики і деяких ін­ших, могильнику Велика Андрусівка. Вони датовані фібулами і сіроглиняним гончарним посудом черняхівського типу, а також пряжкою V ст.^[141]. Крім того, із регіону пеньківської культури відомо ще вісім знахідок фібул із старих розкопок, продатованих Є.

Комплекси V ст. відкрито і на пам’ятках колочинської культу­ри, але порівняно з датованими пам’ятками празької і пеньківської культур їх дещо менше. Фібулу V ст. знайдено на поселенні Коло­дязний Бугор. Ранні форми ліпних посудин і фрагмент гончарної сіроглиняної кераміки представляють комплекс одного з жител на поселенні Заяр’є. Таке ж поєднання ліпної і гончарної кераміки з трилопатевим наконечником стріли гунського часу зафіксоване на поселенні Пісчане. По аналогії з предметами гунського часу V ст. може бути датована мініатюрна бронзова пряжка у вигляді розетки з могильника Смяч, а також квадратна бронзова пряжка з сусідньо­го поселення Целиків Бугор^[143].

Таким чином, найбільш ранні празькі, пеньківські та полонин­ські пам’ятки з’являються в середині — другій половині V ст. Дуже важливо, що вони виникають одночасно в усіх трьох культурах на території від верхів’я Пруту на заході до Сіверського Дінця на схо­ді. Ніяких даних про те, що одна зі згаданих культур виникає ра­ніше, немає. Встановлено, що і культури їх попередників на цій те­риторії — київська (Улянівка, Роїще), черняхівська (Теремці, Со­кіл) — доживають до першої половини V ст. Звідси випливає, що жодна з трьох названих культур (наприклад, колочинська) не могла бути основою двох інших. Усі ці ранньосередньовічні культури ви­никли одночасно, незалежно одна від одної, хоч і в певному історич­ному взаємозв’язку.

Датувати групу Дзєдзіци-Шеліги, яка на ранньому етапі харак­теризується наявністю винятково ліпного посуду, дуже важко. Переважна більшість датуючих знахідок із слов’янських ранньосе­редньовічних пам’яток цієї групи (пальчаста фібула, браслет з роз­ширеними кінцями, шпори з загнутими до середини кінцями із Шеліг і Любеча, аварська бляшка з Хорулі, ніж з волютовидною ру­чкою із Челядзі та ін.) належить до VI—VII ст. і більш пізнього чаг су^[144]. Однак тут слід врахувати, що згадані предмети датують комп­лекси, в яких ліпний посуд поєднується вже з одиничними посуди­нами, обточеними у верхній частині.

Рис. 5. Напівземлянка празької культури з поселення Рашків III.

ського й А. Пожезінського, на території Польського Помор’я сло­в’янські ранньосередньовічні поселення з винятково ліпним посу­дом також з’являються в VI ст. Це стосується й групи Дзєдзіци. Але слід врахувати те, що у Північно-Західному регіоні зміна культур відбувається дещо пізніше, ніж на південному сході.

Таким чином, ми встановили, що в VI ст. на великій території від Дніпра до Одри вже існували усі чотири групи ранньосередньо­вічних слов’янських пам’яток. На території України етап їх форму­вання припадає на середину V ст., між Віслою і Одрою — на поча­ток VI ст. У VI ст. слов’ян у цих регіонах згадують і писемні дже­рела: Йордан, Прокопій, Феофілакт Сімокатта та ін. Встановлено, що слов’янська матеріальна культура в цей час зберігає свою внут­рішню єдність. Вона виражається в поховальному обряді, наборі пев­них форм ліпного посуду, наявності заглиблених жител. Однак уже на першому етапі усі чотири перелічені групи ранньосередньовіч­них слов’янських пам’яток мають свою специфіку, що дозволяє розглядати їх як окремі культури, а їх носіїв як окремі племінні групи. На поселеннях Південно-Східної Європи відмінності най­більш яскраво виражені в характері опалювальних споруд та кера­міки. Так, на поселеннях празької культури в V—VII ст. в усіх жит­лах були печі-кам’янки, розташовані завжди в одному з його кутів. Вогнища виявлені лише на декількох поселеннях, до того ж в по­одиноких напівземлянках.

У житлах пеньківської культури на першому етапі її існування печі трапляються рідко, причому на пам’ятках Правобережної Ук­раїни, розташованих на прикордонні з празькою культурою. Основ­ною опалювальною спорудою тут було відкрите вогнище, яке не мало свого постійного місця і переважно знаходилося в центрі на­півземлянки. Печі-кам’янки витісняють вогнища лише у другій фазі пеньківської культури приблизно наприкінці VI—VII ст.

В житлах колочинської культури протягом всього часу її існу­вання відомі в основному вогнища, печі трапляються дуже рідко. Крім того, житла колочинської, а на ранньому етапі і пеньківської культур від празьких напівземлянок відрізняє наявність у них цен­трального стовпа, пов’язаного з традиціями домобудівництва київ­ської культури.

На поселеннях дзєдзіцької групи домобудівництво інше. В цьо­му обширному регіоні переважають житла овальної, видовженої форми із переважно такої ж форми досить великою, дещо заглибле­ною в материк ямою, що займає центральну частину споруди. Опа­лювальна споруда — вогнище, інколи з кам’яною основою. Харак­терні для Південно-Східної Європи підквадратні напівземлянки трапляються рідко, лише починаючи з VI ст. Ix наявність на пооди­ноких поселеннях Польщі (Жуковіци і Вишеград) можна пояснити зв’язками з населенням празької культури.

Поховальний обряд слов’янського населення в ранньому середу ньовіччі більш одноманітний, ніж житла. Для всіх слов’янських культур V—VII ст. характерні безурнові та урнові трупоспалення в різних кількісних співвідношеннях: групові на Волині, поодинокі на Дніпрі й у верхів’ях Вісли. Крім того, на кінцевому етапі празь­кої та колочинської культур з’являються кургани.

Керамічні комплекси всіх чотирьох груп ранньосередньовічних слов’янських старожитностей складаються з ліпного посуду. Незва­жаючи на їх зовнішню схожість, вони помітно різняться за кількіс­ним співвідношенням різних форм, типів, варіантів.

Колочинський посуд характеризується перевагою циліндрично- конічних горщиків за наявності поодиноких біконічних та округло- боких посудин, а також пласких дисків. У пеньківській культурі кількісно переважають біконічні горщики, трапляються ©круглобо­кі, відомі сковорідки і диски, а також миски. Провідною формою посуду в празькій культурі є витягнутий, в основному тонкостін­ний, горщик з найбільшою опуклістю у верхній частині посудини, з відносно вузьким горлом і низькими вінцями. Біконічні, ©кругло­бокі та інші типи горщиків на пам’ятках празької культури — всі разом за своєю кількістю поступаються посудинам провідного типу. Крім того, в празьких комплексах є сковорідки й поодинокі миски. Ніколи не буває дисків.

Посуд дзєдзіцької групи виразно різниться від колочинської та пеньківської кераміки і ближче стоїть до празьких форм посуду. Проте він характеризується перевагою низьких широкогорлих гор­щиків, які І. Земан називає мископодібними^[149]. Значно ширше, ніж в інших ранньосередньовічних культурах, тут трапляються миски.

Якщо прийняти датування цієї групи, запропоноване А. Поже- зінським, В. Лозинським, Й. Германном, І. П. Русановою і особливо І. Земаном, які не сумніваються, що поселення в Дзєдзіцах і близь­кі до нього пам’ятки виникли в VI ст., то слід погодитися з тим, що ми маємо справу з окремою групою ранньослов’янських старожит- ностей.

Визнаючи існування в VI—VH ст. щонайменше чотирьох різних самостійних ранньосередньовічних культур, які займали окремі ве­ликі регіони Східної та Середньої Європи, слід погодитися з тим, що й різними були їхні витоки.