Археологічна «машина часу»
Здебільшого, основним джерелом історичних відомостей є аналіз дослідниками наявних писемних пам’яток, а також вивчення народних переказів (легенд, міфів, пісень). Це певною мірою справедливо, адже «спочатку було Слово».
Однак є ще один неспростовний свідок історичних подій — матеріальна культура, яку вивчає археологія. Обидва підходи до вивчення історії та встановлення істини побутують і розвиваються немовби паралельно. І дуже часто суперечать один одному, іноді навіть заперечують. Створити єдину теорію, що поєднувала б свідчення усних і писемних джерел, підтверджених археологічними дослідженнями поки що не вдалося і,
На березі Каховського водосховища. Археолог А. Антонов розкопує землянку черняхівської доби
найпевніше, не вдасться ніколи. Надто вже багато наукових теорій побудовано на здогадах, помилкових висновках і хибних тлумаченнях. Переінакшувати вже сформовану історичну схему навряд чи доцільно, та й вивести увесь спектр версій і гіпотез «на чисту воду» істини радше неможливо. От і доводиться суспільству задовольнятися історичною наукою, побудованою переважно на кон’юнктурних, політично відкоригованих засадах, які подеколи підтверджуються археологічними знахідками.
Дослідники матеріальної культури іноді мають цілком інше бачення історії, і навіть її загальновизнаних та основоположних постулатів. У тумані словес губляться витоки походження відомих нам народів. А незаперечні матеріальні свідчення покликані доводити і підтверджувати ту чи іншу теорію залежно від мети дослід-
Панцир черепахи, знайдений у землянці. З черепах черняхівці виготовляли гребні
ників, їхніх керівників, урядів, загальної суспільно-політичної ситуації...
Історія готського народу — наочний приклад того, як історичні дані зайшли в суперечку з політикою. Відтак усі археологічні знахідки в Європі замість готів приписувалися то одному, то іншому народові — залежно від бажання правителів подати свій народ якнайбільш давнім і освіченим. Предмети побуту таємничого народу стали надбанням різних музеїв, здобутком країн з неоднаковим суспільним ладом. Проте, саме ці речові пам’ятки протягом майже двох тисячоліть залишаються мовчазним свідченням високого рівня розвитку та великої майстерності своїх творців і власників. У цьому розділі ми власне і звернемося до матеріальних свідчень.
Голлівудські фільми та популярне читво позиціонують археологію — як екстремальну подорож у пошуках незліченних скарбів. Це далеко не так. Запах археології — це запах поту, змішаного з пилом століть. Головні помічники археолога — лопата, не- упереджений погляд на історичні хроніки та здоровий глузд. А ще — величезне бажання донести до людей правду, приховану в глиняних черепках і хитромудрих знаках, якими ці черепки прикрашено. Іноді до цього додається прагнення відвоювати цю правду в майже безнадійних боях із академічним лобі.
Такою запеклою боротьбою думок супроводжувався (і супроводжується дотепер) кожен новий факт у дослідженні черняхівської культури, пам’ятками якої рясніє вся територія України, пишаються Білорусь, Молдова, Румунія, а почасти й південно-західні області Росії. На цьому ґрунті зіткнулися в непримиренному протистоянні армії прихильників слов’янської і германської теорій походження черняхівців. Уже понад сто років на цьому полі академічних битв ламаються пера, кар’єри, людські долі. Саме час і нам звернутися до величезного масиву свідчень про життя на нашій землі одного, поза сумнівом, дивовижного народу. Та спочатку погляньмо на простори Полісся і причорноморських степів з віддалі у тисячі років.
3.