Заснування Запорозької Січі
Основним осередком помешкання українських козаків було Запорожжя, або Низ (територія Дніпровських порогів). Нижню течію Дніпра між лівими притоками Самарою і Конкою з давніх- давен перетинали 12 (частина істориків вважає, що їх було 9) кам’яних скель-порогів.
Далі на південь у Дніпро впадали численні річки, у гирлах і долинах яких розкинулися багаті на дичину і трави луки і плавні.Козаки називали цю природну країну «Великий Луг». Він починався на лівому березі Дніпра від південної частини острова Хортиця і простягався до Дніпровського лиману. Маючи десятки кілометрів у ширину та близько 300 кілометрів по руслу Дніпра, його площа становила майже 600 кв.км. Луг служив козакам не тільки місцем для полювання і рибальства, а й природною фортецею, неприступною для татарських орд. Козаки нерідко весь Запорізький край називали Великим Лугом (тепер ця місцевість залита водами Каховського водосховища). На дніпровських великих і малих острівцях (понад 250, найбільший з них — Велика Хортиця, 12x2,5 км) козаки і споруджували невеликі укріплення — городки, або січі. Такі ж укріплення вони ставили і вздовж притоків Дніпра — в місцях, де займалися промислами, землеробством і скотарством. Найбільш відомі січі на островах: Томаківка (площа близько 380 га), Мала Хортиця (площа 500 га), Базавлук, Велика Хортиця (у спеціальній літературі кількість січей визначається від 5 до 13, але більшість науковців дотримуються позиції Д. Яворницького, який обстоював версії про 8 січей).
ІСТОРИЧНА ДОВІДКА
Шукаючи відповідь на питання як і коли виникло українське козацтво, слід звернути увагу на етимологію слова «козак». «Козак» тюркського походження. Існувало зXIIcm. Вперше зафіксоване в «Таємній історії монголів» від 1240р., в арабсько-половецькому словнику 1245р.
та половецько-італійському словнику в 1303 р. «Codex Cumanicus», складеному для генуезьких торговців. Спершу воно мало побутовий відтінок і означало «одинока людина», «нежонатий». З початку XIV cm. — у значенні «вартовий», до якого згодом додалися негативне «розбійник», «пройдисвіт». Після занепаду монгольської держави козаками іменували кочові народи лівого крила Золотої Орди. Десь у другій половині XV cm. слово «козак» стало вживатися і щодо представників східного слов'янства. У російській мові слово «козак» спочатку означало людину, що не мала сім’ї та майна. В документах і ділових паперах початку XVI cm. синонімом терміна «козак» було слово «молодець». Деякі польські автори XIX cm. виводили це слово від слова «коза»: козаки прудкі, мов кози. Інші посилались на воїна на ім’я Козак.Лінгвісти слово козак (кай-сак) виводять з «кай» — легка і «сак» — в’юк, тобто легков’ючний. І. Крип’якевич вважав, що слово «козак» турецького походження і означає відважну, вільну людину, юнака, войовника. Автор «Історії русів» виводить козаків від козарів чи хозарів. Він доводить, що хозари були не кочівники, а слов’янські воїни, що данина хозарам — то просто військова подать, а хозарські війни — то міжусобні війни слов’ян доварязькоі доби.
Частина істориків вважає, що безпосередніми попередниками козаків були бродники і берладники, які згадуються давньоруськими літописами у XII — XIII cm.
Появу українського козацтва на історичній арені більшість вчених датують кінцем XV cm. Однак фактично майже до кінця XVI cm. козакування було скоріше родом занять, ніж соціальним станом, тим більше, що через нього пішли вихідці з різних верств населення.
В історіографи ієну є ряд версій, що пояснюють походження козацтва:
а) «хозарська» — ототожнює козаків з народом, який жив у степу, «хозарами» або козарами;
б) «чорноклобуцька» — вбачає в ній нащадків «чорних клобуків» — тюркського племені, яке в давньоруські часи жило в степовому прикордонні;
в) «татарська» виводить козацький родовід з татарських поселень, що виникли на Київщині в кінці XIV — початку XV cm.;
г) «автохтонна» — доводить, що козацтво як спільнота є прямим спадкоємцем громад Київської Русі, які за литовську добу трансформувалися у військово-службові формування;
д) «уходницька» — пов'язує виникнення козацтва з утворенням на Пониззі Дніпра громад вільного озброєння людей, котрі прибували сюди на промисли;
е) «захисна» — пояснює назву козацтва необхідністю дати організовану відсіч татарській агресії.
Походження назви «січ» трактується по-різному. Одними — як розчищене серед лісу, висічене місце. Інші ведуть її від поняття «засіка». Автор «Історії Русів» вважав Січ пограничною заставою проти татар, установленою польсько-литовським урядом із українського люду. Проте одночасно протягом століть слово «січ» означало столицю усього запорозького козацтва. Поряд зі словом «січ» ставилося слово «кіш», що часом звався «вельможним запорозьким Кошем». (Татарською мовою слово «кіш», чи правильніше, «кхош», означало 10 тисяч зведених докупи овечих отар). Слово «кіш» вперше зустрічається у творах польського хроніста Мартина Бєльського «Хроніка Польська» (1597). Він писав: «... на дніпровському о. Томаківка існували сильна козацька фортеця і гарнізон козаків («па koszeniu»), який мав гармати і човни».
Козаками слова «січ», «кіш» вживалися то як синоніми, то з цілковитим розрізненням одне від одного. Під словом «січ» звичайно розуміли постійну столицю, постійний центр усього козацтва, а
під словом «кіш» найчастіше мали на увазі центральний орган управління Запорозької Січі (уряд). Іноді воно мало значення тимчасового місця перебування козаків, військового табору, ставки. Але найчастіше слово «січ» або «кіш» вживалися з однаковим значенням постійного місця перебування запорозьких козаків.
За місцем свого розташування у Пониззі Дніпра за порогами українське козацтво називалося Низовим або запорозьким військом. З кінця XV до середини XVII ст. так звалися як ті, що жили по низу за порогами Дніпра, так і ті, що жили вище порогів.
Першим свідченням про відокремлення низових, або запорозьких козаків, слід вважати документ 1568 р., в якому йдеться про те, що козаки «стали на Низу, на Дніпрі, в полі і на нивах». Але конкретнішою вказівкою на відокремленість козаків можуть служити реформи 1572 і 1578 рр. (короля Сигізмунда II Августа і Стефана Баторія) про поділ українських козаків на реєстрових і нереєстрових.
Реєстрових оголосили так би мовити законним козацьким станом (їх називали «Військо його королівської милості Запорізьке»), а нереєстрових — незаконними, вони стали іменуватися за- порожцями-січовиками, або Військом Запорізьким. Розмежування українських козаків остаточно утвердилося в першій половині XVII ст. Польський письменник XVI ст. Мартин Бельський у своїй «Хроніці» писав, що у 40-х роках XVI ст. за порогами існував кіш з гарнізоном, який мав у своєму розпорядженні гармати і човни. На думку В. Голобуцького, Запорізьку Січ було засновано на о. Тома- ківка, що лежить на південь від Хортиці. На Томаківці, як зазначає М. Бельский, «найчастіше живуть козаки», і вона «служить їм, по суті, найсильнішою фортецею на Дніпрі».Відомі дослідники козацтва В. Смолій і В. Степанков вважають, що творення першої Запорозької січі завершується близько 70 — 80- х років XVI ст. (у 50 — 70-х роках на Хортиці та інших островах були тільки її зародки). «З її утворенням, — пишуть вони, — дух козацької вольниці починає поширюватись на південні регіони України».
Частина істориків, зокрема М. Грушевський, Д. Яворницький, В. Борисенко вважають, що початок Запорозької Січі дала козацька фортеця, зведена між 1522 — 1556 рр. на о. Мала Хортиця князем Дмитром Вишневецьким. Частина істориків схильні ототожнювати князя з Байдою, героєм українських народних пісень. Але це було піддано сумнівам іншими істориками, зокрема В. Антоновичем, М. Драгомановим, В. Голобуцьким.
ІСТОРИЧНА ДОВІДКА
Вишневецький Дмитро (? — бл. 1563) — князь, походив з волинського роду Гедиміновичів. Вперше згадується у джерелах у 1545 р. У1550 — 1553 рр. — староста черкаський і канівський, прикордонний стражник на Хортиці. На о. Мала Хортиця за його ініціативою козаки збудували фортецю, яка стала військовою базою для запорожців на пониззі Дніпра (прототип Запорозької Січі). Протягом 1556 — 1557 рр. організував численні походи запорожців у володіння кримського хана і на турецькі фортеці. В 1557 — 1560 рр. — воєвода російського царя Івана IV (Грозного). В 1558, 1559, 1560 рр. здійснив походи на Кримське ханство. У 1563р. втрутився у боротьбу за молдавський престол, у бою під Сучавою був узятий в полон і виданий турецькому уряду. За наказом султана Сулеймана II був скинутий з вежі на залізні гаки, вмуровані в стіну. Як свідчить «Хроніка» Мартина Бєльсько- го, «зачепившисьребром за гак, жив у такому стані три дні, поки турки не вбили його з лука за те, що ганив їхню віру».
Жінок на Січ не допускали, як це було узаконено в більшості лицарських орденів. У Січі додержувались ритуала прийому до козацької общини. Умовами прийому на Січ були: знання тогочасної української мови, православна віра, вміння володіти зброєю, дотримуватись традицій товариства та клятва вірності йому, бути неодруженим. Сімейні козаки могли мати своє господарство та сім’ю та проживати в містах, містечках та по селах, поза межами Січі.