Зародження передумов складання української народності

Доба феодальної роздробленості настала, як / мовилось, завдяки соціально-економічному поступові Давньоруської держави та її народності й пов’язаній з ним політичній відо­собленості різних земель і князівств.

У середині — другій половині XII ст. у держав­них рамках Давньої Русі виділилося півтора десятка князівств і земель, які незабаром по тому почали об’єднуватися в групи. Це історично об єктивно закладало підвалини формування територій трьох східнослов’янських народностей, яке почалося з XIII ст. Утворенню територій окремих земель і князівств були притаманні налагодження й еволюція соціально-економічних, політичних і культурних взаємовідносин між сусідами. У Південній Русі то були Галицька й Волинська землі, що після їх об’єднання тяжіли до землі Київської. У Північно- Східній Русі особливо тісні зв’язки встановилися між Владимиро-Суздальською та Муромо-Рязансь- кою землями. Ці процеси розвивалися далі наприкінці

XII — на початку XIII ст.

Піднесення економічного життя як в центрі, так і на окраїнах, що було основною причиною настання доби роздробленості, продовжувалось і в часи її політичного поглиблення. Ставали тіснішими еко­номічні зв’язки між регіонами. Людність різних давньоруських земель дедалі жвавіше налагоджува­ла товарообмін. Пам ятки писемності й археологічні знахідки свідчать про наростання інтенсивних еко­номічних взаємовідносин між різними землями Київської Русі.

Красномовним свідченням цього є вже сам харак­тер поширення монетних гривен, що були основним засобом купівлі-продажу у великих торгових опе­раціях на давньоруських землях у часи роздробленості (XII-XIII ст.). Ці масивні зливки срібла вагою від 160 до 200 з чимось грамів діляться на типи за фор­мою та вагою: київські, новгородські, північноруські. Здавалось би, київські чи новгородські гривні, вироб­ництво яких засереджувалось відповідно у двох центрах Русі, південному й північному, мали прави­ти за місцеві знаряддя купівлі-продажу. Однак їх знаходять практично на всій території Русі, зокрема новгородські в Києві, а київські в Новгороді, куди їх заносили ріки економічного обміну. Те ж саме мож­на сказати про певні види ремісничої продукції. Наприклад, необхідні при тканні (а ним на Русі зай­мались майже в кожній родині) прясла з рожевого шиферу, виготовлення яких зосереджувалося в Києві та невеликому місті Овручі в древлянській землі (поблизу якого є поклади цього каменю), археологи постійно знаходять у всіх давньоруських землях. Вченими помічено, що регіон знахідок шиферних прясел загалом збігається з етнічною територією Київської Русі.

Посилення торговельних та інших зв'язків між різними регіонами Давньоруської держави логічно зу­мовило утворення в другій половині XII — на початку

XIII ст. кількох груп земель. Між ними зав’язались особливо тісні соціально-економічні відносини. Це, як визначив академік А. В. Черепній, такі чотири гру­пи земель: Новгородська, Псковська, Смоленська, Полоцька та Вітебська; Владимиро-Суздальська,

Рязанська, Устюзська та Муромська, Київська, Чернігівська та Сіверська, Галицька й Волинська Вже тут проглядається виділення територій російсь­кої, української й менш виразно білоруської народностей Розвиток процесів соціально-еко­номічної концентрації сприяв тому, що, починаючи з XlII ст на основі цих груп земель (які з часом мог­ли міняти й склад, і територіальні межі) формуються території російської, української та білоруської народ­ностей Крім економічних зв’язків між цими землями і князівствами пожвавлювались культурні взаєми­ни Вони простежуються, зокрема, в архітектурі кам’яних храмів, у прикладному мистецтві, фольклорі (поширення билин) тощо

Складання перелічених вище груп земель само по собі не вело до послаблення, тим більше до розриву економічних і культурних взаємовідносин МІЖ ними Як і раніше, в часи централізованої монархи Володи­мира Святославича і Ярослава Мудрого, всі давньоруські землі були об’єднані спільними еко­номічними, соціальними і культурними процесами та явищами І хто знає, як би склалась дальша доля давньоруської етнокультурної спільності, якби не вторгнення на Русь полчищ кочовиків з-за Волги — монгомв

Київська, Чернігово-Сіверська, Переяславська, Волинська, Галицька, Подільська землі, а також Бу­ковина і Закарпаття стали тією територіальною основою, на якій склалася й розвивалася українська народність А на Середній Наддніпрянщині, в Київській землі, утворилося етнічне осердя ук­раїнського етносу, навколо якого поступово згуртувалося населення інших південноруських зе­мель Видатною є роль Києва у цьому процесі За середньою Наддніпрянщиною раніше, ніж за інши­ми землями Південної Русі, закріпилася назва „Україна", якою пізніше, з XVII ст, стали познача­ти етнічну територію українського народу