ЗАМКИ XIII-XV ст. НА ПОБУЖЖІ (ФОРТИФІКАЦІЯ ТА МАТЕРІАЛЬНА КУЛЬТУРА)

Л.1. Виногродська (Київ)

Укріплені пам'ятки періоду колонізації українських земель татарами та Литвою на території України досі ще археологічно мало досліджені. Їх вивчення дало б значну допомогу дослідникам історії на прикладі здобутих під час археологічних розкопок артефактів, уявити загальну картину становища, розвитку і контактів українських земель в цей складний і мало висвітленій в історичних джерелах час.

Найменш вивчений на Побужжі золотоординський період (друга половина ХІІІ - перша половина ХІУ ст.). Після татаро-монгольської навали ця територія майже не згадується в історичних джерелах. У литовський період велику роль у зведенні укріплень-замків на території Правобережної України, в тому числі і на Побужжі (Східне Поділля), мала цілеспрямована колоніальна політика Великого князівства Литовського. Завдяки державному інвестуванню фортифікаційного будівництва була створена ціла низка таких укріплень - адміністративних центрів колонізації краю, що контролювали важливі річкові артерії й торгові шляхи і слугували для оборони краю від нападів татар і турків. Для будівництва укріплень Литвою найчастіше використовувалися укріплення києворуського часу, знищені під час монголо-татарського нашестя, які перебудовувалися і модернізувалися, що впливало на обриси фортифікації й обумовлювало систему оборони, відповідну часу. В більшості, вони за давньоруською традицією були дерев'яні, нерегулярні у плані, стояли на значному підвищенні і відокремлювалися від міста валом і ровом. Замок відігравав, в першу чергу, державну адміністративно-політичну і оборонну функції та був військовим осередком.

У даній роботі розглядаються матеріали, які були одержані під час археологічних досліджень на історично відомих пам'ятках XW-XV ст. на Побужжі: на городищах-замчищах у с. Сокільці¹, смт. Брацлав і м. Вінниця Вінницької області та у селі Зіньків на р.

Перше з них, замчище у с. Сокільці Вінницької області Гайсинського району, займало до будівництва Ладижинскої ГЕС підвищену частину вузького скельного утворення з крутими схилами, на острові, розташованому в заплаві Південного Бугу, загальною площею 532 кв. м і висотою 11 м. Острів, площею більше 15 га, був витягнутий з північного заходу на південний схід на 620 м і мав максимальну ширину в середній частині 380 м (рис. 1, 1). На його південному краї знаходився пагорб довжиною 115 м і 40 м завширшки, що являв собою задерновану гранітну скелю з крутими схилами. Вона складалася з двох однакових за довжиною частин: більш високої - південної, і більш низької - північної. Перша частина примикала безпосередньо до річки і мала висоту 11 м; висота другої частини з горбуватою поверхнею була 8-9 м. Північний і північно-східний краї скелі були оголені майже на всьому протязі, за виключенням східного схилу в звуженій мисовій частині. На південній підвищеній частині горба знаходилася площадка, що мала в плані форму черевика. Поверхня її була рівна, із значним нахилом у бік схилу по східному краю в більш широкій його частині. Довжина площадки 45 м, ширина на більшій частині 10-13 м (максимальна ширина з урахуванням зниженої частини - 18 м). У північно-західній частині зберігся вхід в вигляді вирізаного у схилі спуску шириною 9-10 м.

У 1957 році вперше на цій території проводив розкопки В.Н. Даниленко, а в 1961 році їх продовжив М.П. Кучера. В.Н. Даниленком під час розкопок була встановлена наявність спалених дерев'яних конструкцій, каміння і перепаленої глини в нижній частині та залишків частоколу по краю площадки у верхній частині культурних нашарувань. Відкриті залишки конструкцій і культурних нашарувань вказували на існування на цій площадці укріплення, яке В.Н. Даниленко за археологічним матеріалом відніс до раннього та розвинутого середньовіччя. У 1961 році М.П. Кучерою у результаті археологічних досліджень було встановлено, що городище мало змішані дерев'яно-земляні та кам'яні укріплення нерегулярного планування.

Матеріали, зібрані під час розкопок, репрезентовані насамперед керамічними виробами, що за технікою і технологією виготовлення розподіляються на три основні групи, одну з яких складає імпорт. До першої, найчисельнішої, групи відноситься кераміка з нерозвинутими формами, зроблена на ручному гончарному крузі з великою домішкою жорстви у тісті і прикрашена, зазвичай, хвилястим або лінійним орнаментом (рис.2, 1-3, 7). До другої групи відноситься кераміка з більш розвинутими формами і тонкими стінками, з меншою домішкою жорстви (скоріше, крупнозернистого піску та більш гладкою поверхнею (рис.2, 4-6). Привізна (імпорт) кераміка південно-східного походження репрезентована виробами столового посуду з щільного, з домішкою дрібного піску глиняного тіста, вкритого рельєфним та врізаним підполивним орнаментом (рис. 3, 3-4), або лощінням (рис. 3, 2) і червоноглиняними глеками (рис. 2, 8; 3, 1), що аналогічні матеріалам з золотоординських міст та Середньої Азії³. Серед речового матеріалу більшість належить предметам озброєння з заліза (рис.

Друге городище-замчище мисового типу у с. Брацлав знаходиться на правому березі р. Південний Буг і займає високий скелястий виступ, утворений р. Південний Буг і невеликою річкою Пацівкою, що впадає в нього (рис. 1, 2). Площадка замчища, діаметром біля 50,0 м підковоподібної форми, укріплена валом з дерев'яними конструкціями (клітями?), що знаходилися з внутрішнього боку валу. Цей вал оточував площадку з трьох боків, окрім північного боку. Висота валу з напільної сторони дорівнює 5,0 м, ширина у підошві - 10,0 м. З напільного боку від поселення замчище відділяє одна лінія валу і глибокий й широкий рів. На схід та південь від замчища розташоване велике поселення, що тягнеться більш, ніж 1 км. З півночі й сходу воно обмежено крутими берегами Південного Бугу і широким глибоким яром. Цей замок було збудовано у ХІУ-ХУ ст. на давньоруському городищі ХІ-ХІІІ ст., що виявлено розкопками⁴ (рис. 2, 17-19). Під час досліджень було відкрито майстерню замкового коваля де знайдено багато керамічного матеріалу, який, в більшості, схожий з керамікою двох основних груп з Сокілецького замку (рис. 2, 15-16 - перша група; 9-14 - друга група). Серед іншого матеріалу, як і на попередній пам'ятці, зібрано велику кількість залізних предметів, більша частина з яких відноситься до озброєння, в тому числі і вогнепального (рис. 3, 13-15). Привертає увагу знахідка у споруді разом з предметами озброєння великої корчаги подібної за технікою виготовлення до кераміки 1-й групи та амфори ХІІІ ст. константинопольського виробництва (за визначенням В. Булгакова) вкритої білим ангобом (рис. 3, 16).

Замчище «Литовський замок» у м. Вінниця також розташоване на високому скелястому мисі над р. Південний Буг, але більша його частина була знищена кар'єром для видобування

Рис.

каміння у ХІХ ст. На частині, що збереглася, розташоване кладовище, знищене у ХХ ст., та сучасна садиба (рис. 1, 3). Висота його над рівнем ріки бл. 10 м. Загальна площа не відома. Скоріш за все, замчище було також оточене валами, залишки яких, на нашу думку, помітні на фотографіях ХІХ ст. За історичними даними, м. Вінниця вперше згадується у літописах у другий половині ХІУ ст. у зв'язку з колонізацією України Литвою та заснуванням урядовцями Поділля, братами Коріатовичами, нових міст, серед яких згадується й Вінниця. Але деякі дослідники історії Вінниці вважають, що місто існувало і до приходу литовців і мало укріплене городище або замок.

Під час робот на замчищі на розкопах загальною площею біля 600 кв. м. було відкрито 10 ям, залишки шістьох побутових споруд і дев'яти житлових споруд, від яких залишилися тільки черені печей зі стінками. Дуже цікава знахідка на території поселення відкритого вогнища, в якому на глиняному черені знайдено розвали трьох горщиків. Один

з горщиків за формою і конфігурацією вінець, якщо б він був знайдений окремо, міг бути датований серединою ХІІІ ст., а два других відповідно - ХІУ ст. Але горщики, знайдені в одному місці в попелу вогнища, що означає співіснування цих форм деякий відрізок часу. Слід зазначити також, що у попелі вогнища знайдено також фрагменти денець горщиків з закраїною, характерною для горщиків давньоруського часу. Відомо (що відзначається і до сьогодні), що масові керамічні вироби можуть зберігати свою форму досить тривалий час (50-60, а то і більше років) і поступово змінюють свою конфігурацію. Виходячи з цих передумов, можемо датувати цей комплекс кінцем ХІІІ - першою половиною ХІУ ст. Під час зачистки підлоги залишків будівлі № 4, що датується загалом попередньо ХІУ-ХУст., виявлено під нею культурний шар світло-сірого кольору з включенням вугликів.

Під час розкопок було одержано колекцію кераміки, що за своїми характеристиками також розділяється на дві основні групи (рис. 2, 20-22, 26-27 - перша; 23-25 - друга). Перша група відповідає характеристиці першої групи сокілецької і брацлавської кераміки. Друга група за конфігурацією і профілем вінець може датуватися кінцем ХІІІ - початком ХІУ ст. Один з таких горщиків знайдено у споруді з відкритим вогнищем, що характерно для споруд кочовиків. У культурному шарі зібрано кераміку ХІІІ-ХУІ ст., залізні вироби того ж часу (вістря стріл, льодоходи, ножі та інше) та фрагменти кераміки трипільської культури.

Крім цього, були проведені роботи на городищі, оточеному земляним валом, що розташовується на мису над гирлом р. Вишенка біля лікарні ім. Ющенка (зараз на його території знаходиться кладовище ХІХ ст.). На цій площадці зроблено розріз валу і рову, який дав цікаві спостереження щодо конструкцій валу і часу його спорудження. Конструкція валу складалася з дерев’яних клітей, забитих обпаленою глиною, змішаною з землею. З внутрішнього боку валу розкопано частину заглибленої у материк споруди, що відходила у стінку траншеї (можливо, це була жила кліть під валом). На жаль, виявити її конструкцію не вдалося, бо вона була зруйнована похованням. У конструкції валу майже не зустрічалося знахідок. У схилі валу ззовні зібрано дрібні фрагменти кераміки трипільського часу та поодинокі фрагменти кераміки ХІІІ-ХУ ст. З внутрішнього боку валу у його конструкції на денної поверхні того часу та у заповненні споруди знайдено фрагменти кераміки ХІУ-ХУ ст. На території поселення, що знаходилося на пониженої площадці за межами городища, у шурфах знайдено тільки кераміку трипільського часу, що говорить про відсутність тут поселення у давньоруський та литовський періоди.

Вказаний археологічний матеріал, знайдений на території Замкової гори, дає можливість попередньо припускати, що на його території було довготривале поселення середини ХІІІ- ХУІ ст., причому це поселення часто зазнавало пожежі або руйнування, про що говорять

Рис. 2. Керамічний матеріал з пам ’яток.

і періодичні нівелювання поверхні та часті перебудови жител майже на одному місці. Знахідки сирцевої цегли говорять про східні риси домобудування в деякі періоди життя на цій території і наявності їх змішаних форм (відкриті вогнища і традиційні глинобитні печі). Досліджені укріплення та культурні нашарування на городищі біля лікарні ім. Ющенка говорять про існування на цій території невеликого укріплення-форпосту у ХІІІ-ХУ ст. (відсутність на прилеглій території поселення) з фортифікацією за традицією давньоруського часу (дерев'яно-глиняні конструкції), що, мабуть, прикривав підступи до міста. Мабуть, ці фортифікації існували ще в давньоруський час і були тільки поновлені литовцями. Всі ці історико-археологічні дослідження на території м. Вінниця дають можливість попередньо датувати початкове формування міста наприкінці ХІІІ ст. з характерними для києворуської (давньоукраїнської) доби ознаками - поліцентрична й периферійна поселенська структура. Але поки ще археологічні дослідження на розглядуваній території проведені в недостатньому об'ємі для остаточних висновків (поки що не виявлені фортифікаційні споруди на території Замкової гори, що повинні там бути). Їх треба продовжувати з розширенням досліджуваних територій і пошуком нових об'єктів в системі локаційного розвитку міста і прилеглих до міста населених пунктів і територій для з'ясування підстав зростаючої ролі Вінниці у розвитку поселень і міст Побужжя, що, мабуть, разом з іншими чинниками вплинуло і на рішення уряду про перенесення столиці Брацлавщини з Брацлава у Вінницю наприкінці ХУІ ст.

Замок у с. Зіньків Хмельницької області знаходиться на високій терасі, що мисом висовується над заплавою лівого берега річки Ушки, притоки р. Ушиці (рис. 1, 4). Зі сходу оточений глибоким яром. Кам'яна фортеця-замок трикутної форми мала на рогах три шестигранні башти - дві триповерхові, а одна (південна) - чотириповерхова зі стінами 3,2 м завтовшки. Між баштами знаходився мур 0,8 м шириною, складений з великого каміння на глиняно-вапняному розчині. Вздовж південно-західного муру знаходилися підвали для зберігання зброї і стояв триповерховий будинок. Довжина сторін замку - 85,0 м. З північного боку замок відділявся від містечка глибоким ровом, що переходив у яр. Круті схили мису захищали замок з трьох сторін. В'їзд знаходився посередині південно-східній стіни замку, а через рів був перекинутий міст. Зі східного боку замку, у яру, знаходилося джерело.

На початку 90-х років на території замку були проведені невеликі археологічні розкопки. Археологічний матеріал, зібраний з розкопів, і аналіз стратиграфії, свідчать, що мис, на якому розташований замок, був заселений ще у трипільський час. На цьому шарі в деяких місцях розкопу зафіксовано сліди великої пожежі у вигляді тонкого шару горілого дерева та обпаленого ґрунту, в якому було знайдено невеликі фрагменти перепаленої кераміки давньоруського часу. У верхніх шарах на глибині 0,4-0,6 м від денної поверхні було зібрано багато археологічного матеріалу ХУІІ-ХУІІІ ст., особливо кераміки.

Серед археологічного матеріалу ХУ-ХУІ ст., основну масу також становить керамічний посуд, але асортимент його звужується. Він обмежується горщиками, глеками і великими макітрами, іноді зустрічаються сковорідки-латки на трьох ніжках, майже зовсім немає полив'яного посуду. Під час розкопок на території замку було відкрите вогнище з глинобитними бортами та залишки споруди ХІУ ст. стовпової конструкції розміром 4,5 х 4,0 м, заглибленої у материк на 1,0-1,5 м. Вона мала товсті глинобитні стіни, що завалилися у середину будівлі. Долівка споруди знаходилася на глибині 3,20 м від денної поверхні і неодноразово підмазувалася глиною. У заповненні зібрано багато кераміки ХІУ-ХУ ст., залізних ножів з вузьким лезом, трубчастий замок, ключі від замків, а також кілька арбалетних болтів західноєвропейського і руського типів, що датуються кінцем ХІУ-ХУ ст. (рис. 3, 20-21). Керамічні вироби цього періоду масивні, достатньо великі за розміром і відрізняються від кераміки з попередньо описаних замків червоним кольором, щільним тістом з домішкою крупного або дрібного піску та конфігурацією тулуба і профілем вінець (рис.2, 28-30). Серед них зустрічається велика кількість макітр (рис. 2, 31). Вони, мабуть, призначалися для колективного користування (військовий гарнізон). Горщики з пологими плічками, прикрашені по тулубу широким рифленням. Вінця плавно відхилені назовні. Аналогії цій кераміці знаходимо серед угорських і молдавських матеріалів ХІУ-ХУ ст. Крім цього, на території замку знайдено в незначній кількості фрагменти кераміки зроблені, мабуть, на ручному гончарному колі з глиняної маси з великою домішкою жорстви, що датується ХІІІ - початком ХІУ ст. Така кераміка була виділена М.П. Кучерою при розкопках замку у с. Сокільці, що на Південному Бузі і датується ним ХІУ-ХУ ст. Вона зустрічається під час розкопок майже на всіх городищах і замчищах Правобережної України. У цих же шарах поруч з керамікою були знайдені фрагменти червоноглинянних горщикових кахлів з трикутним і квадратним

Рис. 3. Імпорт та речовий матеріал з пам ’яток.

отвором, що датуються кінцем XIV-XV ст.

Таким чином, звертаючись до археологічного матеріалу, можна сказати, що замок у Зінькові в Х^—^ ст. був феодальним укріпленням, де стояв військовий гарнізон, на що вказують і асортимент посуду, і відсутність серед археологічного матеріалу прикрас. І тільки у ХУП- XVIII ст. життя у замку набуває світського характеру, будується під західним муром двоповерховий дім, що вже нагадує палац. Знахідки давньоруської кераміки і шар пожежі дають підставу вважати, що на місці замку у цей період знаходилися, скоріш за все, дерев'яні укріплення з масивною кам'яною баштою-донжоном (південна башта замку, яку архітектори датують ХІІІ ст.), що була використана при будівництві замку у ХУ-ХУІ ст. Дерев'яні укріплення з кам'яними баштами-донжонами характерні для оборонної архітектури Волині, Західного Поділля і Закарпаття у ХІІІ-ХІУ ст. і вони часто використовувалися в оборонних спорудах пізніших періодів (Теребовля, Хуст, Невицький замок, Сатанів та інші).

³ короткого огляду відомих за історичними джерелами пам'яток ХІУ-ХУ ст., датування яких підтверджується і археологічними дослідженнями, бачимо, що дві вище описаних пам'ятки на Побужжі (Брацлав і Вінниця), які найчастіше згадуються у литовських і польських літописах разом⁵, були споруджені в литовський період на городищах києворуського часу з використанням традицій їх оборонної системи, яка збереглася на той час. Ці городища продовжували існувати і в золотоординський період, що підтверджується знахідками на них керамічних виробів та речей другої половини ХІІІ - першої половини ХІУ ст. На території цих замчищ не знайдено арбалетних болтів, а тільки наконечники стріл від лука, що говорить про пристосованість їх до нападів татарської кінноти, яка використовувала для нападу в більшості луки.

На Сокілецькому замчищі вже у земляно-дерев'яні оборонні конструкції включаються частково і кам'яні мури, що говорить про вплив західноєвропейських рис оборонного будівництва. Це підтверджується і знахідками великої кількості арбалетних болтів.

У замку в Зінькові, відомому в історичних джерелах з початку ХУ ст., переважають західноєвропейські традиції оборонного будівництва (кам'яні споруди), що пояснюється впливом смаків власника замку, мабуть, угорського походження. Опосередковано на це вказують і присутність кераміки, походження якої теж пов'язується з західними територіями (слід зазначити, що така кераміка в незначній кількості зустрічається і на інших вищезгаданих пам'ятках Побужжя). На території Зіньківського замку, скоріш за все, також існувало городище ХІІІ ст., але поки ще розкопками не виявлено оборонні конструкції цього періоду.

Привізна кераміка, знайдена на замках під час розкопок, що знаходить собі аналогії у Середній Азії і золотоординських містах, та амфори з константинопольських майстерень і Криму говорять про беперервний торговий зв'язок з цими регіонами міст Побужжя і після татаро- монгольської навали, коли продовжували існувати старі річні і сухопутні торгові шляхи, якими рухалися каравани.

Спираючись на це, можемо сказати, що татаро-монгольська навала не зруйнувала зовсім торговельні відносини між містами Побужжя і містами Криму та західних територій. І хоча на багатьох поселеннях і містах зменшилася кількість населення і скоротилося виробництво, але життя на них продовжувало розвиватися, що послугувало підвалиною для використання їх оборонних укріплень для подальшої колонізації Литвою і Польщею Поділля і створення ними оборонних осередків краю.

¹ Кучера М.П. Середньовічне городище біля с. Сокільці на Південному Бузі // Археологія. - К., 1965. - Т ХІХ. - С.201-214; КучераМ.П. Про одну групу середньовічної кераміки на території УРСР // Слов'яно-руські старожитності. - К., 1969. - С.174-181.

² Виногродська Л.І. Археологічні дослідження у смт. Брацлав Вінницької області в 2003 р. // Археологічні відкриття в Україні 2002-2003 рр. - К., 2004. - С. 274-278; Виногродська Л.І. Звіт про археологічні дослідження замку у м. Вінниця в 2005 році // НА ІА НАНУ. - С. 15, рис. 23; ВиногродськаЛ.І. Археологічні дослідження замку у с. Зіньків // Нові дослідження пам'яток археології козацької доби в Україні. - К., 1996. - С. 34-38.

³ДовженокА.Л. Татарське місто на Нижньому Дніпрі часів пізнього середньовіччя // Археологічні пам'ятки УРСР, К., 1961. - Т Х. - Таб. 1, 3, 13-14; Якобсон А.Л. Средневековый Херсонес (ХІІ- ХІУ вв.) - М., 1950. - C.178.

⁴ Виногродська Л.І. Археологічні дослідження у смт. Брацлав Вінницької області в 2003 р. // Археологічні відкриття в Україні 2002-2003 рр. - С. 274-278.

⁵ Молчановский Н. Очерк известий о Подольской земле до 1434 г. - К., 1885. - C. 235-274.