ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ У ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНИХ ПЛАНАХ CPCP ТА НІМЕЧЧИНИ. ДОГОВОРИ МІЖ НІМЕЧЧИНОЮ Й CPCP ТА IX ПРАКТИЧНА РЕАЛІЗАЦІЯ

Щодо місця України у зовнішньополітичних планах гітлерівської Німеччини та Радянського Союзу, то, з’ясовуючи це питання, немож­ливо обійтися без бодай короткого екскурсу. Ідея здобуття життєвого простору для німців на сході виникла ще у XVIII ст.

мав за мету повне возз’єднання

В. М. Молотов підписує пакт про ненапад між CPCP та Німеччиною. Москва, 23 серпня 1939 р.

З іншого боку правомірно згадати, що ще Богдан Хмельницький українських земель. Але ж можливості для цього виникли лише під час 2-ї світової війни. Зокрема, доля західно­українських земель була вирішена шля­хом переговорів між Німеччиною та Ра­дянським Союзом. Розглянемо детальні­ше зміст укладених угод та їх практич­ну реалізацію.

Прелюдією до переговорів можна вважати промову Сталіна на XVIII з’їзді ВКП(б) у березні 1938 р. В ній йшлося про те, що «палії війни» (тобто західні демократії) марно силкуються спрово­кувати Радянський Союз на конфлікт з Німеччиною, поширюючи неправдиву версію про наміри Гітлера захопити Україну. Сталін запевняв делегатів, що Радянський уряд не має наміру витяга­ти будь-кому з вогню каштани. Приблиз­но через місяць радянський посол у Берліні прямо заявив про намір свого уряду налагодити добрі стосунки з

Німеччиною, незва­жаючи на різницю в ідеологічних питаннях.

Після підписання радянсько-німецького договору про ненапад від 23 серпня 1939 р. у Кремлі.

Зліва направо: В. Молотов, І. Сталін, Ф. Шуленбург, А. Хенке, Й. Ріббентроп.

ненапад. Пакт вступив у дію з моменту підписання.

Радянсько-німецький пакт про ненапад мав таємний протокол, за яким розмежовувалися сфери інтересів обох держав у Східній Європі.

Міністр закор­донних справ Німеч­чини Й. фон Ріббент- роп 23 серпня прибув до Москви для зу­стрічі з народним ко­місаром у зовнішньо­політичних справах Молотовим. Пізно вве­чері того самого дня було підписано, а на­ступного дня опублі­ковано радянсько- німецький пакт про зацікавлений в українських і білорусь­ких територіях, а також у території Люблінського й частини Варшавсько­го воєводств.

Через 7 днів після підписання пак­ту Гітлер напав на Польщу. Зв’язані з нею договірними зобов’язаннями Анг­лія і Франція 3 вересня оголосили війну Німеччині. Почалася Друга сві­това війна.

Окупанти на польській землі. 1939 р.

Гітлер нетерпляче очікував, коли CPCP почне реалізовувати таємний протокол пакту. 9 вересня 1939 р. Мос­ква повідомила його, що готується до вступу в Польщу. Був спеціально створений Український фронт під ко­мандуванням С. Тимошенка, який од­нак не квапився. Сталін зволікав, поки президент Польщі І. Мосьцицький за­лишить державу, щоб тоді перейти кордон і взяти під захист життя та майно «братів по крові» — населення

західноукраїнських і західнобілоруських земель, яке опинилося в небез­пеці внаслідок «розпаду Польської держави». Сталін не хотів виглядати загарбником як Гітлер. Нарешті 17 вересня 1939 року почався наступ.

Гітлеру це страшенно не сподобалося. В результаті 19 вересня було опубліковано спільне радянсько-німецьке комюніке уже з тлумачен­ням, що мета радянської акції полягала в тому, аби «відновити мир і порушений внаслідок розпаду Польщі порядок».

Радянські війська практично не зустрічали опору і швидко зустрі­лися з німецькими військами. Виникла потреба затвердити нові кордони.

22 вересня 1939 р. у Варшаві було досягнуто попередньої домовле­ності про радянсько-німецький кордон, який мав пролягати вздовж Вісли.

28 вересня 1939 р. було укладено так званий «договір про дружбу і кордон», за яким кордон було відсунуто на схід до Бугу. Отже, радян­ський уряд претендував лише на західноукраїнські та західнобілоруські землі. 'В обмін на цю «поступку» Сталін домігся переведення Литви в радянську сферу впливу.

Відмовившись від загарбання корінних польських земель, CPCP ба­жав відвести від себе звинувачення в агресії. Участь CPCP у поділі Польщі пояснювалася «відновленням історичної справедливості». Справді, пробле­ма возз’єднання українських і білоруських земель надуманою не була. Українське національне питання існувало об’єктивно й виникло задов­го до того, як два диктатори почали шматувати Східну Європу.

Зруйнувавши Польську державу, Німеччина і CPCP поділили її між собою. Німеччині припали польські землі площею 188 тис. кв. км, на яких проживало 23 млн. чоловік. До CPCP відійшла територія близько 200 тис. кв. км з населенням 12 млн. чоловік, з них 7 млн. українців, 3 млн. білорусів і 2 млн. поляків.

Радянські війська у Польщі майже не зустрічали опору, чого не скажеш про німців.

Після вторгнення у Польщу Сталін почав реалізовувати інші мож­ливості, що випливали з пакту Ріббентропа~Молотова. Влітку 1940 р. Червона Армія увійшла до країн Балтії. Одночасно Румунія змушена була повернути Радянському Союзові Бессарабію і віддати йому населе­ну переважно українцями Північну Буковину.

За один тільки рік реалізація положень таємного протоколу збільшила населення Радянського Союзу на 23 млн. чоловік. Населення України після приєднання 8,1 млн. жителів Західної України, Північної Буковини і трьох повітів Бессарабії зросло на середину 1941 р. до 41 млн. 657 тисяч чол., а територія - до 565 тисяч кв. км.

Юридичне закріплення нового статусу західноукраїнських земель відбулося протягом жовтня-листопада 1939 р. в декілька етапів і мало зовні демократичний вигляд. Спочатку 22 жовтня 1939 р. по всій території Західної України відбулися вибори депутатів до Народних Зборів.

27 жовтня 1939 р. у Львові розпочали свою роботу Народні Збори Західної України. Одностайно приймається декларація про входження- Західної України до складу УРСР, обирається Повноважна комісія, якій доручається виїхати до Москви для доповіді уряду Союзу PCP про прий­няте рішення.

Нарешті, позачергова п’ята сесія Верховної Ради CPCP за пропози­цією Радянського уряду приймає 1 листопада 1939 р. Закон про входження Західної України до складу CPCP з возз’єднанням її з УРСР. Цю постано­ву вітала і 15 листопада схвалила третя сесія Верховної Ради УРСР.

Наслідки возз’єднання слід визнати неоднозначними. Паралельно з відкриттям українських шкіл, вузів, бібліотек, будівництвом фабрик та заводів почався нечуваний за жорстокістю процес нищення україн­ських національних кадрів, депортація жителів за межі України, те­рор з боку органів HKBC. З осені 1939 р. по осінь 1940 р. було репресо­вано, головним чином депортовано без суду і слідства і навіть без пись­мового звинувачення, близько 10% населення Західної України і Західної Білорусії. За далеко неповними даними, на листопад 1940 р. з цих рай­онів було вислано 1 млн. 173170 чоловік. Опір новій владі та її пред­ставникам, вважаючи їх окупаційним режимом, чинила Організація ук­раїнських націоналістів. Мережа підпільних осередків ОУН поширюва­ла листівки, гуртувала молодь, подекуди чинила збройні акції проти радянських органів, військових. HKBC обрушив на оунівців жорстокі репресії.

Осмислюючи з позицій сьогодення події, що сталися в кінці 30-х - на початку 40-х рр. у західному регіоні республіки, слід, мабуть, акцен­тувати увагу на реалізації споконвічної мрії українського народу щодо возз’єднання його земель у єдиному державному утворенні. Ця подія об’єк­тивно мала кульмінаційне значення у формуванні соборної України. Здійснилася справа найбільших національних масштабів, яка хоч і дав­но визрівала, та не могла бути здійсненою раніш за відсутності об’єктив­них умов. Возз’єднання, попри сумнівні умови його реалізації, являло собою акт історичної справедливості.