Загальноросійський визвольний рух і Україна

С амовідданими борцями не тільки за українську справу показало себе багато представників інтелігенції України XIX ст Епізодично вони допомагали також полякам виборювати незалежність їхньої батьківщини, незважаючи на те, що вона мис- лилась ними з включенням земель Правобережної України Загалом же така шовіністична позиція поль­ських революціонерів не могла сприяти їх єднанню з діячами українського національного руху, хоч ті й другі прагнули повалення Російської імперії Неод­нозначною виявилася й роль загальноросійського визвольного руху в історії України тих часів 3 одно­го боку, він, розхитуючи політичний режим царсько­го самодержавства і згуртовуючи маси на боротьбу за соціальні перетворення, тим самим підривав устої Російської імперії А в цьому, звичайно, були зацікав­лені усі, хто виступав за ліквідацію національного гноблення в Україні 3 другого боку — нехтування українською справою, яке відверто виявили загаль- норосійські революційні організації (від народницьких до соціал-демократичних), що діяли в Україні, відвер­тало від них учасників українського національного руху

Неодноразові спроби Михайла Драгоманова по­розумітися з російськими революціонерами, переконати, що для їх же користі потрібно брати до уваги українську справу, вести в народі українською мовою агітацію за свої суспільно-політичні ідеали, як правило, не знаходили підтримки

На словах це обгрунтовувалося тим, що, мовляв, інтернаціональне у суспільному житті має бути вище національного, на практиці повне ігнорування національних потреб українського народу російсь­кими революціонерами повністю збігалося з русифікаторською політикою царського самодержав­ства щодо України Отже, Драгоманов мав усі підстави заявити на сторінках своєї славнозвісної праці “Історична Польща і великоруська демократія” (Женева, 1881 р ) “Дуже багато російських соціалістів найсерйознішим чином зрозуміли фор­мулу Інтернаціоналу “Пролетарі всіх країн (націй), єднайтеся'” у такому вигляді — “Пролетарі всіх країн, підлеглих російській державі, обрусівайтеся'”

Та й українську демократичну молодь, значною мірою зрусифіковану навчанням у середніх і вищих навчальних закладах, зросійщену побутом великих міст України, постійним спілкуванням з однодумця­ми у Роси, вже не лякало обрусіння

За свого життя Драгоманов, котрий до самої смерті (1895) боровся за політизацію українського національного руху, так і не дочекався створення ук­раїнської політичної парти

Драгоманов вважав, що не похвали, а жалю за­слуговували найсамовідданіші учасники загальноросійського визвольного руху — українці для свого рідного народу вони являли собою марну втра­ту Такої ж думки, як і Драгоманов, були його видатні послідовники — Іван Франко і Михайло Грушевсь- кий, не побоюючись звинувачень у національній обмеженості, з якими обрушувалися на них зашорені імперським мисленням російські революціонери й демократи Подальший розвиток історичних подій довів правоту провідників українського національно­го руху Ix суспільно-політична, культурно-освітня 1 науково-творча діяльність єднала спільністю національних інтересів усе українство, незалежно від місця його проживання у тодішній державницькій підлеглості чи то Російської, чи то Австро-Угорсь­кої імперій