Вступне слово (з першого видання).

На землі жиє багато людий, поділених на ріжні народи, мовби великі родини, семї. Кождий нарід го­ворить своєю мовою, співає свої пісні, має свої зви­чаї. Ні широкі ріки, ні високі гори не в силі розділити народу між собою.

Поїде наш чоловік зі Львова до Черновець то й нестямиться, що він з Галичини заїхав уже в инший край, на Буковину, бо й там найде він своїх людий, що говорять його рідною мовою, співають такі самі пісні, так само святкують чи то Різдво чи Великдень, так само справляють весіллє тай инші звичаї у них такі, як і в рідній його стороні. Лучиться коли нашо­му чоловікови з далекої України, зза яких сто або більше миль, чи з Києва, чи з Одеси, або з далеко­го Чернигова чи Харкова заїхати до Львова, або до Черновець, доведеться йому зайти чи до нашої церк­ви, чи до читальні, або так між громаду наших людий, всюди витають його як свого чоловіка і бачить він, що він серед своєї рідні, мов у себе дома.

Отже бачимо, що инші границі країв чи держав, а инші границі народів. Нераз протягом сотки або й десятки літ зміняються границі краю або держави, покладені самими людьми, або й ціла держава розпа­дається, зовсім щезає. Але не так діється з народами. Минають сотки й тисячки літ, а нарід жиє собі та сидить по селах та містах і переживає не одну дер­жаву, хиба що сам нарід понехає свою рідну мову, свої пісні, відцурається своїх предківських звичаїв та пригорнетьса і пристане до чуженини.

Так отже рідна, матерня мова та народні звичаї найміцнійше єднають та лучать народи між собою. Тим то всякий повинен дорожити тим словом, що ним мати співала, „як малого сповивала, з малим розмовляла".

Рідна мова се дар Божий, а хто Ті забуває — зне­важає сей дар Божий і свою матір, бо „хко матір зневажає, того Бог карає, чужі люди цураються, в ха­ту не пускають".

Така отже Божа воля, щоби люди жили на землі народами. Тимто кождий розумний чоловік повинен знати свій нарід, де він жиє, по яких краях та дер­жавах, повинен знати його бувальщину, його минувши­ну, яка его доля була в давнину,.,чия пр івда, чия кривда, і чиї ми діти".

Знати, що діялося з нашим українським народом, як жили наші предки, чим вони вславилися, або що може робили недобре, се не тілько цікаво, але й дуже розумно і поучно. Пізнавши бувальщину, або як учені кажуть — історію українського народу, ми ще горя- чійше полюбимо наш нарід і нашу землю, на котрій він жиє. Ми будемо тоді знати, як нам і нашим дітям треба жити, щоби не попадали в такі самі похибки, в те саме лихо, яке доводилося переживати нашим батькам та дідам.

Для тих, що не мають спромоги і часу читати великих наукових книжок про давню бувальщину, роз­кажемо коротенько найважнійші події з історії укра­їнського народу.

2.