ВСТУП

... Могили, високі могили, — На вітер розкидані сили, По вітру розвіяні думи Давно спорохнілих дідів...

6. ПІ. 1927 р.

Чехо-Словаччина, Ржевніце.

Уявлення про безлюдність, про пустопорожність степових та лісових просторів нашої Батьківщини в старобутніх часах, — надто релятивне.

Люди, від непам’ятних часів, жили і в її степах, і в її лісах, головним чином там, де плинули ріки, — ріки ж бо були в ті прадавні часи єди­ним, більш-менш безпечним, шляхом, найвірнішим орієнтиром та щед­рим годівельником прибережного населення. Археологічні досліджен­ня на теренах України виявили не тільки присутність, більш, як на тридцяти місцях, а саме, в басейні Дніпра, Дністра, Десни, Дінця, в Криму та в Приозівщині, людини типу неандертальського, що жила в мустьєрську добу палеоліту, але і єдиний слід ще старшої, т. зв. гей­дельберзької, пралюдини доби шельської, на який надибав рискаль у Луці Врублівецькій коло Кам’янця Подільського.

Тодішня пралюдина ще не дійшла до освоювання природи і цілком залежала від її забаганок та примх.

Але все ж таки, була вже то мисляча істота (homo sapiens fossilis) із сильно розвинутими інстинктами, які допомагали кволому розумові її боротися з оточенням. Вже тоді, у пралюдини позначалися зародки винахідливости, сприту й упертої наполегливости в боротьбі і в сто­сунках з довколишнім світом, на явища якого вона вже реаґувала більш-менш індивідуально.

Розум її ніколи не спав і не знав застою; поволі, але невпинно, він розвивався, поглиблювався, набирав логічности, ставав гнучкішим та дотепнішим. З самого початку свого існування, людина вже думала про завтрашній день і намагалася оборонити і забезпечити себе від голоду, спраги, від ворожої сили і від інших, фатальних для неї, не­сподіванок.

Отож, дитинство людства відрізнялося від дитинства людини тим, що воно цілком полишене було на власні сили. Йому ніхто не допома­гав в колисці, ніхто не вчив робити перші кроки; воно самотужки по­кинуло її й рушило, з кожним кроком упевненіше, шляхами Буття.