Возз’єднання великого українського народу в єдиній Українській соціалістичній державі

Дореволюційна історія українського народу — це історія нечуваного ініту і знущань. На протязі багатьох століть він стогнав у важкому ярмі польських королів, російських царів, поміщиків та капіталістів.

Велика Жовтнева соціалістична революція повалила панування поміщиків і капіталістів, знищила і зруйнувала буржуазно-помі­щицьку державу. Разом з класовим гнітом знищено і гніг наці­ональний. Вільнолюбний український народ уперше в своїй історії став господарем свого життя, своєї землі, своїх заводів, своєї держави.

Але поряд з Радянською Україною існувала Західна Україна, що з допомогою Англії і Франції і через зрадництво буржуаз­них націоналістів попала в нестерпне ярмо буржуазно-поміщи­цької Польщі.

Невелика річка Збруч розділяла єдинокровний український наро і на дві частини. Західну Україну, перетворену в безправну колонію штучно створеної клаптевої Польської держави, поль­ські правителі розглядали як свою східну окраїну. Польські пани запровадили в Західній Україні дикий національний гніт, сва­волю і звірячу експлуатацію. Українцям заборонялося говорити

Львів. Парад Червоної Армії

своєю рідною мовою, переслідувалось живе українське слово, руйнувалась українська культура. Відбувалась насильна полоні­зація. Майже всі українські школи були закриті. Не було жод­ного вищого учбового закладу, де б викладання провадилось українською мовою. Кількість неграмотних серед населення пе­ревищувала 60%.

У винятково тяжких умовах були робітничий клас і селян­ство. Промисловість у Західній Україні в наслідок хижацької колоніальної політики польської держави не тільки не розвива­лась, а навпаки, невпинно занепадала, сходила нанівець. Заро­бітна плата українського робітника була значно нижча від зли­денного заробітку польського робітника.

Не краще було становище й українського селянства в Польщі. Сільське господарство не тільки не розвивалось, а навпаки, було доведене до крайнього занепаду. Аграрна політика поль­ського уряду цілком була спрямована на пограбування західно­українського села. Всі кращі земельні площі належали помі­щикам, куркулям і військовим поселенцям — „осадникам". Укра­їнське селянство, що становило понад 80% населення Західної України, позбавлене знарядь виробництва, зігнане на погані землі, піски та болота, голодувало і ледве животіло.

Проте, ні гніт, ні катування та масові вбивства, ні зрадни­цтво контрреволюційних буржуазних націоналістів, вірних лакеїв польських панів, не зламали волі українських трудящих мас у боротьбі за соціальне і національне визволення. Вони вели героїчну боротьбу за об’єднання українського народу в єдиній Українській державі. Очі трудящого народу Західної України були з надією звернені до CPCP, туди, де вільно й радісно жи­вуть їх єдинокровні брати, де під сонцем Сталінської Консти­туції розвивається і міцніє Українська соціалістична держава робітників і селян.

Польсько-німецька війна, що вибухнула в перших числах ве­ресня 1939 р., виявила всю внутрішню неспроможність штучно створеної з допомогою Англії і Франції поміщицько-буржуазної Польщі. За перші десять днів війни Польща втратила всі свої промислові і культурні центри. Незадачливі польські правителі, нав’язавши народові війну, покинули його напризволяще.

Радянський народ не міг бути байдужим до долі своїх єди­нокровних братів українців і білорусів, що, проживаючи в Польщі, перебували там на становищі безправних націй, а в зв’язку з війною і зовсім були покинуті на волю випадку.

Виражаючи волю свого народу, Радянський уряд вирішив подати допомогу єдинокровним братам. 17 вересня 1939 р. він дав розпорядження командуванню Робітничо-Селянської Червоної Армії перейти кордон і взяти під захист життя і майно насе­лення Західної України і Західної Білорусії.

Війська Червоної Армії, керовані командармом 1-го рангу, а нині маршалом та Героєм Радянського Союзу і Наркомом оборони тов. С. К. Тимошенком, з честю виконали своє священне визвольне завдання.

Поміщицько-буржуазна Польща розвалилася. Так закінчився багатовіковий і особливо жорстокий в останнє двадцятиріччя гніт панської Польщі на Західній Україні.

Трудящі Західної України з величезним захопленням, любов’ю і радістю зустрічали частини Червоної Армії, армії визволительки, допомагаючи їй очищати свою землю від польських панів.

На визволеній Західній Україні почалося нове життя. Ство­рювались селянські комітети по селах і тимчасові управління в містах.

7 жовтня 1939 р. львівська газета „Вільна Україна" опублі­кувала „Положення про вибори депутатів до Народних Зборів Західної України", які повинні були визначити дальшу долю визволеної Західної України.

Був створений Комітет для організації виборів до Українських Народних Зборів.

Уперше за свою історію народ Західної України обирав справді народних представників на основі загального, рівного і прямого виборчого права при таємному голосуванні.

День виборів депутатів до Українських Народних Зборів — 22 жовтня 1939 р. — був днем всенародного торжества визволе­ного народу. Міста і села Західної України набрали небувалого святкового вигляду.

Близько 4,5 мільйонів, або 92,83% загальної кількості виборців, брали участь у голосуванні. •

За кандидатів, виставлених селянськими комітетами, тимча­совими управліннями, зборами робітників, робітничої гвардії та інтелігенції, подано було 90,93% усіх голосів.

Такої винятково великої активності не бачила колишня пан­сько-буржуазна Польща, в якій вибори до польського сейму звичайно відбувалися при 40—45% виборців, як це було на останніх виборах.

26—28 жовтня 1939 р. у великому львівському театрі відбу­лись Народні Збори Західної України. У прийнятих деклараціях Народні Збори проголосили:

„Висловлюючи одностайну волю визволеного народу Західної України, наслідуючи приклад народів Радянського Союзу, Укра­їнські Народні Збори проголошують встановлення Радянської влади на всій території Західної України.

„Відтепер вся влада в Західній Україні належить трудящим міста і села в особі Рад депутатів трудящих".

Українські Народні Збори, висловлюючи непохитну волю на­роду Західної України, в декларації „Про входження Західної України до складу Української Радянської Соціалістичної Рес­публіки" ухвалили:

„Просити Верховну Раду Союзу PCP прийняти Західну Україну до складу Союзу Радянських Соціалістичних Республік, включити Західну Україну до складу Української Радянської- Соціалістичної Республіки з тим, щоб з’єднати український народ в єдиній державі, покласти кінець віковому роз’єднанню українського Hapody^tt.

Українські Народні Збори прийняли також декларацію про конфіскацію на всій території Західної України поміщицьких, монастирських земель і земель великих державних чиновників, з усім живим і мертвим реманентом і садибними будинками. Народні Збори проголосили націоналізацію банків і великої про­мисловості.

Прийнявши історичне рішення, Українські Народні Збори обрали Повноважну комісію для порушення клопотання перед ♦Верховною Радою CPCP про включення Західної України в бра­терську сім’ю народів CPCP.

1 листопада Верховна Рада CPCP на своїй позачерговій п’ятій сесії задовольнила клопотання Повноважної комісії Народних Зборів Західної України і прийняла закон про включення Західної України до складу Союзу Радянських Соціалістичних Респуб­лік із з’єднанням її з Українською Радянською Соціалістичною Республікою.

13—14 листопада в Києві відбулась позачергова третя сесія Верховної Ради УРСР. Заслухавши клопотання Повноважної комісії Народних Зборів Західної України, Сесія одностайна затвердила „Закон про прийняття Західної України до складу Української Радянської Соціалістичної Республікив якому хвилюючими словами записано:

„Прийняти Західну Україну до складу Української Радянської Соціалістичної Республіки і возз’єднати тим самим великий укра­їнський народ в єдиній державі".

Почалася нова епоха для знедоленого раніш народу колишньої Західної України.

Не стало вже більше Західної України, є єдина Радянська Со­ціалістична Україна, в якій возз’єднався великий український народ.

Велика історична місія Радянського Союзу по визволенню укра­їнських земель від чужоземного гніту набувала дальшого свого розвитку. На заході, по той бік радянських кордонів, багато років перебував спочатку під гнітом Австрії, а потім боярської Румунії, народ Північної Буковини. Не кращим був стан українського і молдавського народу і в окупованій Румунією Бесарабії.

З великою надією дивилися ці пригноблені румунськими бо­ярами народи на CPCP, чекаючи моменту, коли настане час остаточного визволення від румунського гніту, з тим, щоб за­жити щасливим життям у великій радянській сім’ї під прапором. Сталінської Конституції.

Делегація Народних Зборів Західної України у Верховній Раді УРСР

Радянський уряд, виявляючи волю всього радянського наро­ду, не раз звертався до румунського уряду в справі повер­нення Бесарабії до CPCP. Радянський уряд виявив виняткову терпимість: щоб не прирікати мирне населення на непотрібні жертви, він утримався від збройного розв’язання питання про долю Бесарабії, яка становила корінну частину території Росії.

Вустами тов. В. М. Молотова Радянський уряд на VI сесії Верховної Ради CPCP, що відбувалася в березні 1940 р„ ще раз рішуче нагадав Румунії про необхідність розв’язати питання про Бесарабію, захоплення якої Румунією Радянський уряд ні­коли не визнавав. Це попередження не вплинуло на боярську Румунію.

Радянський народ не міг далі терпіти уперте ухиляння Ру­мунії од відповіді на прямо поставлене главою Радянського уряду питання.

Радянський уряд запропонував урядові Румунії негайно повер­нути Бесарабію Радянському Союзові і передати йому також Північну Буковину, населену українцями.

Це мудре рішення Радянського уряду про мирне розв’язання радянсько-румунського конфлікту зустріло палке схвалення всіх трудящих нашої країни; воно було з великою радістю прийняте народами Бесарабії і Північної Буковини, які побачили давно бажаний час свого визволення від ненависного румунського гніту.

День 28 червня 1940 р. є новою історичною сторінкою віль­ного і щасливого народу Великого Радянського Союзу. Трудящі Північної Буковини й Аккерманського, Ізмаїльського і Хотин­ського повітів Бесарабії влилися у велику сім’ю українського народу, назавжди возз’єднавшись з ним у Радянській соціалі­стичній державі.

За ухвалою VII сесії Верховної Ради CPCP в серпні 1940 р. була утворена Молдавська PCP, до якої ввійшли MAPCP та більша частина Бесарабії.

Мудра сталінська мирна політика перемогла. Ця мирна полі­тика Радянської держави ще більше притягує увагу трудящих пригноблених народів. У ній, і тільки в ній, бачать вони запо­руку свого майбутнього визволення від рабства поміщиків і капі­талістів, від національного гноблення.

Ленінсько-сталінська національна політика, велетенський до­свід побудови соціалізму в CPCP, визволення народів Захід­ної України, Західної Білорусії, Бесарабії, Північної Буковини, Литви, Латвії і Естонії показують народам усього світу шлях до свободи і справжньої незалежності.

КАРТА ПОЛІТИКО-АДМІНІСТРАТИВНОГО ПОДІЛУ УРСР.