Визвольна війна українського народу 1648 — 1657 рр. і осо­бисто фігура її лідера Богдана Хмельницького приваблюва­ла увагу ще сучасників гетьмана.

Про нього намагалися на­писати або хоча б згадати відомі європейські та східні історіогра­фи, часто супроводжуючи написане портретами. Такі портрети, об­рази, парсунки, переважно невідомих нині авторів, набули широ­кого розповсюдження в різних країнах світу.

З 1634 р. Гондіус жив у Польщі в місті Гданськ. Йому належать гравюри карт Украї­ни (1640, 1648, 1650рр.)із зоб­раженням козаків. Він також був виконавцем гравюр за ма­люнками Г. де Боплана до кни­ги «Опис України, або областей королівства Польського, розта­шованих між кордонами Моск­ви і Трансільванії», яка була видана у Парижі в 1650 р. і вперше познайомила Європу з Україною.

Богдан Хмельницький

Але Гондіус також писав портрет, жодного разу не зустрів­шись з гетьманом, найімовірніше, що зразком йому слугував ма­люнок, зроблений іншим голландським майстром — Абрахамом ван Вестерфельдом. У 1650 — 1651 рр. Вестерфельд служив ху­дожником в армії литовського гетьмана князя Януша Радзивіл- ла і зробив декілька десятків малюнків про міста України, їх жи­телів та козаків. Був присутній на переговорах з козаками під Білою Церквою і, можливо, зустрічався з гетьманом Богданом Хмельницьким (принаймні вірогідність зустрічі виключити не­можливо).

В другій половині XVII — XVIII ст. робота Гондіуса стала зраз­ком для багатьох портретів та гравюр гетьмана. Його портрети ви­конали гравери-фламандці Баумане і Мейзенс, італієць Бонаціна, австрійці Боутатс і Фюрст.

На Україні, на жаль, теж не збереглось жодного портрету, зробленого за життя Б.

Богдан Хмельницький

Орден Богдана Хмельницького

ли від уявлення художників про характер гетьмана й оцінки його ролі в історії України. Зображення на портреті трансфор­мується від молодцюватого козака до сивоусого втомленого діда. Зображення Богдана Хмельницького використовувалося і в церковному живопису. Але й тут діапазон його зображень вельми різний. Від велично­го, повного гідності держав­ного діяча до рум’яного мо­лодця.

Портрети Б. Хмельницько­го продовжували писати і в XIX, і в XX ст. Портрети різні, від грізного воїна до вдягнено­го у дороге вбрання польського шляхтича. Один з таких порт­ретів був написаний відомим польським художником Яном

Матейко.

В часи незалежної України на п’яти гривнях ми теж бачимо зображення гетьмана, точніше, два різних зображення. На старій купюрі портрет близький до гравюри Гондіуса, а на новій — оригі­нальний портрет, який показує сучасне бачення образу гетьмана Богдана Хмельницького.

ІСТОРИЧНА ДОВІДКА

Хмельницький Теодор (у народній формі — Богдан) Зи­новій Михайлович — (близько 1595 — 1657) гетьман Украї­ни, засновник Української козацької держави. Народився в сім'ї дрібного українського шляхтича Михайла Хмельниць­кого, що служив спочатку при дворі С.Жолкевського на Львівщині, а пізніше перейшов на службу до Я. Даниловича. Коли Данилович став корсунським, а потім і чигиринським старостою, М. Хмельницький переселився до Чигирина. Спер­шу служив осадчим, сотником, а згодом обіймав посаду чи­гиринського підстарости. У пущі, що була виділена йому, зак­лав хутір Суботів. Мати — Анастасія Федорівна — походи­ла з козацької родини.

Де саме народився Богдан, досі не встановлено. Навчав­ся спочатку в українській школі (не виключено, що в Києві), а потім у єзуїтській колегії у Львові. Вступивши до козаць­кого війська, взяв участь у польсько-турецькій війні 1620 — 1621 рр., під час якої у битві під Цецорою був убитий його батько, а сам він потрапив у турецький полон.

Літописна традиція стверджує, що Богдан брав участь у морських походах, у битвах з татарами, а в 1629р. у бою з татарами взяв у полон двох татарських князів з роду Кан- темирів, у 1633 — 1634 рр. він нібито брав участь у смо­ленській війні. Проте ці дані не підтверджуються іншими джерелами.

Брав участь у козацько-селянських повстаннях проти Польщі у 20 — 30-хрр. XVII cm. Після поразки повстанців у 1637 р. акт присяги реєстрового козацького війська підпи­сав «Богдан Хмельницький усього Війська його королівської милості Запорозького як писар військовий при печатці військовій рукою власною». Після 1638р. Хмельницький зай­має посаду чигиринського сотника.

В 1644 р. після початку війни Франції з Іспанією фран­цузький посол в Речі Посполитій граф де Брежі порадив кар­диналу Мазаріні взяти на службу до французької армії запо­розьких козаків. Про набір козаків на службу Брежі вів пере­говори з Богданом Хмельницьким. В березні 1654 р. Б. Хмель­ницький разом з І. Сірком та Солтенком морем поїхали до Франції. Мабуть, у Фонтенбло 1 квітня 1645 р. Хмельниць­кий вів переговори з французьким командуванням, внаслідок чого був сформований козацький корпус (близько 2, 5 тис.), який у жовтні 1645 р. через порт Гданьськ прибув до Кале. Козаки брали участь у військових діях у Фландрії під коман­дуванням відомого полководця Людовіка де Бурбона — прин­ца Конде. При облозі французькими військами Дюнкерка вони діяли як самостійна військова частина; відзначилися актив­ністю і брали участь в урочистому вступі у фортецю.

Серед істориків немає єдиної точки зору, хто очолював загони запорожців. Французькі джерела згадують тільки полк І. Сірка. Відомо, що Хмельницький перебував у якихось зв'язках з принцем Конде. У1655 р. під час зустрічі з фран­цузьким агентом він заявив, що з задоволенням згадує своє перебування у Франції, розпиту вав про принца Конде та на­зивав його своїм «старим вождем».

Польський дослідник Збігнев Вуйцик стверджує, що Бог­дана Хмельницького у Франції не було. Українські дослідни­ки вважають, що командували козаками полковники І. Сірко та Солтенко; інші дотримуються думки, що під Дюнкерком був і Б. Хмельницький.

У 1646 р. зустрічаємо Богдана серед козацької старши­ни, яка вела переговори з королем Владиславом IV про морсь­кий похід козаків на Туреччину.

Близько 1646 р. у Хмельницького почалася ворожнеча з чигиринським підстаростою Данилом Чаплинським, з яким до цього він був у приязних сто­сунках. За безпосередньою підтримкою чигиринського старости князя Олек­сандра Конецьпольського Чаплинський зайняв Суботів і пограбував майно Хмельницького. Всі спроби Богдана знайти захист й управу на шляхти­ча не дали жодних наслідків. Більше того, Хмельницький кілька разів підда­вався нападам. А слуги Чаплинського мало не до смерті побили його сина.

Після доносу про те, що Хмель­ницький, всупереч політиці польсько­го уряду, готує похід на море, за на­казом Конецьпольського Богдан був заарештований. Зважаючи на те, що очевидних доказів проти нього не було, віддали на поруки чигиринсько­му полковникові Станіславу Kpu- чевському.

У грудні 1647р. Хмельницький з невеликим загоном прибув на Січ. У січні (лютому) 1648 р. був обраний

Портрет Богдана Хмельньцького в Лаврі

гетьманом. У квітні 1648р. почалась озброєна боротьба про­ти польсько-шляхетського гніту. Протягом 1648р. здобуває перемоги над польськими військами під Жовтими Водами, Корсунем, Пилявцями, здійснює облогу Львова й оточення Замостя. Під проводом гетьмана величезна територія Ук­раїни була звільнена з-під влади Польщі. У1649р. починаєть­ся створення української козацької держави. 8 січня 1654 р. відбулася Переяславська Рада, на якій було ухвалено рішен­ня прийняти протекторат Росії. Юридичний статус Украї­ни в складі Росії було закріплено «Березневими статтями».

Десь близько 1623 р.

Хмельницький мав кілька дітей від першої дружини. За різними даними у гетьмана було: 6-8 доньок (Степанида, Олена, Марія, Катерина та ін.) і 3-4 сини (Тимош, Юрій, Григорій та ін.). Імена всіх дітей невідомі. Крім того, геть­ман усиновив дітей від двох попередніх шлюбів Ганни Золо­таренко (Кіндрата, Данила, Стефана та Осипа).

Помер гетьман у Чигирині 6 серпня 1657року, був похо­ваний у Суботові в Іллінській церкві.

У «Чернігівському літописі XVII ст.» є інформація, що в 1664р., коли польсько-шляхетські війська захопили Чигирин, за наказом Стефана Чернецького тіла Богдана Хмельниць­кого і його сина Тимоша були викинуті з гробів ( «Южнорус­ские летописи, открытые и изданные Н. Белозерским». Киев, 1856. С. 30).