Військове мистецтво та боротьба козаків проти турецько-татарської агресії

У численних походах і боях українське козацтво створило са­мобутнє військове мистецтво, виявило високий вишкіл як на сухо­долі, так і на воді. Козаки були озброєні рушницями, або мупікета- ми, пістолями, шаблями, списами, застосовували луки, добре стріляли з гармат.

Козацьке військо формувалося за добровільним принципом. Основним родом військ в XVI — першій половині XVII ст. була піхо­та. В цей час її вважали найкращою в Європі, а польський магнат Яків Собеський, який спостерігав дії козацької піхоти у Хотинській війні 1621 р., назвав її найсильнішою в світі.

Під час бою козаки-піхотинці шикувались у три шеренги. Стріляла тільки перша лава, друга подавала, а третя заряджала рушниці. Г. де Боплан повідомляє, що у кожного козака було по дві рушниці або мушкета та пара пістолів, котрі вони носили за поясом. Використовувала козача піхота і гармати. Але добре осна­щена нападною зброєю, вона не визнавала особистого захисного озброєння (лат, шоломів, щитів). Через те непомірно зростало зна­чення таких факторів війни, як людська сила, доблесть, жер­товність, універсальність.

Козак однаково добре воював і на суші, і на морі. Особливості запорізької військової тактики — постійні, але недовготривалі, по­ходи, блискавичні напади, засідки й інші хитрощі. Домінувала винахідливість, уміння вийти зі скрутного становища: «не той ко­зак, що поборов, а той, що вивернувся».

Військова майстерність козаків вироблялася в умовах рівнин­ної степової місцевості. Тому вони застосовували такий вид бойо­вого порядку, як табір. Рухомий табір з возів мав вигляд прямо­кутника, з великих боків якого рухались вози один за одним в один або декілька рядів.

Захисні функції табору з возів були настільки високі, що вони зводили нанівець кількісну перевагу ворога. Так Г. Л. Боплан пише: «Кілька разів я зустрічав у степах татар, їх було понад 500, і вони нападали на наш табір, але нічого не могли вдіяти, хоча і було зі мною 50 — 60 козаків».

Кіннота у козаків була менш чисельної, ніж піхота. Перші кінні сотні в запорожців з’явились тільки після 1576 р., коли польський король Стефан Баторій передав на Січ 2 тисячі коней. У той час, коли в Західній Європі та Польщі в останній чверті XVI ст. зникло лицарство і з’явилась кавалерія, українські землі опинилися поза цим процесом. Тому запорозька кіннота, як і кавалерійські полки реєстрових козаків, залишалася слабкою і малочисельною. Саме відсутність сильних кінних загонів зумовила поразку козацьких воєн 1591 — 1638 рр. Г. Л. Боплан писав, що коли б козаки мали кінноту, рівноцінну піхоті, їх не можна було б подолати.

Широко відомі морські походи козаків, що відбувалися, як пра­вило, в липні. Навесельних суднах, що звалися «чайками» (байда­ками) і вміщували по 50 — 80 козаків зі зброєю, кілька гармат, вони досягали турецьких берегів.

Довжина чайки була близько 20 метрів, ширина та висота — 4 метри. Дно робилося суцільним, зі стовбура верби і липи. Боки об­шивалися дошками завширшки ЗО см і завдовжки 4 метри. На судні ставили два стерна, по одному на кожному кінці, 10 — 15 пар ве­сел, а також щоглу для вітрила. Для усталеності та непотопленості до бортів прив’язували в’язки очерету. Г. де Боплан також розпов­ідає про підготовку і проведення морського походу: «за півмісяця шістдесятеро (козаків) звели один човен...

Козаки гребуть, не перестаючи, і за 36 або 40 годин досягають Анатолії».

П’єр Шевальє (секретар французького посольства у Варшаві за часів гетьмана Б. Хмельницького), який у 1663 р. видав у Па­рижі книгу «Історія війни козаків проти Польщі», доповнює свідчення Боплана: «З харчів козаки в дорогу беруть лише сухарі, які вони тримають у бочці і в міру потреби виймають через отвір для чопа. Крім цього вони мають ще барило вареного пшона та

Козацька зброя (XVII cm.)

барило хліба, змоченого водою, який вони споживають разом з пшоном. Це служить їм одночасно і їжею, і питвом і здається їм надзвичайно смачним. Вони не везуть з собою ні горілки, ні яки­хось інших міцних напоїв, бо хоч цей народ любить напиватися більше, ніж будь-який інший народ Півночі, все ж він напрочуд стриманий під час війни.

Збираються звичайно п’ять або шість тисяч козаків, приблизно чоловік з шістдесят будують човен; протягом трьох тижнів вони виго­товляють вісімдесят або сто човнів. Сідають вони по п’ятдесят або шістдесят чоловік у кожне судно, в якому є п’ять або шість фалько­нетів. Кожен козак озброєний двома аркебузами з необхідною кількістю пороху та куль. Старший має на своїй щоглі прапорець, який відрізняє його човен від інших. Козаки пливуть разом і так щільно, що їх весла торкаються одне одного. Для виходу з Борисфена вони очікують останньої фази місяця, щоб у темряві безмісячної ночі зали­шитися непоміченими з галер, які пильнують козаків біля Очакова, турецького міста при гирлі Борисфена. Як тільки турки запримітять козаків, тривога поширюється відразу по всій країні і доходить до Константинополя, звідки розсилають гінців повсюди: в Анатолію, Румелію та Болгарію, щоб кожний був насторожі.

Інколи вони зустрічають декілька галер або суден, які поміча­ють значно легше і з більшої відстані, ніж ті можуть їх помітити, оскільки козацькі човни височать лише на дві з половиною стопи над водою (стопа — старовинна міра довжини, яка дорівнює 28,8 сантиметрам). Козаки наближаються до цих галер і протягом усьо­го вечора залишаються приблизно за одну милю; потім, добре за­пам’ятавши місце, на якому було помічено судно, вони починають десь коло півночі знову веслувати з усіх сил і за кілька хвилин ото­чують корабель та захоплюють його відразу, бо неможливо судну, оточеному безліччю човнів, які всі одночасно його атакують, уник­нути їх чи оборонитися. Козаки забирають з галери гроші, гармати і весь товар, який можна легко перевезти, потім пускають галеру на дно, бо їм не вистачає вправності, щоб забрати її з собою.

Якщо козаки мають перевагу вночі, то галери та інші судна доб­ре відплачують їм вдень: зустрівши їх, вони розкидають їх силь­ним гарматним вогнем та вбивають багато їхніх людей, головне, коли козаки запаляться до бою, з якого часто назад повертається лише половина екіпажів. Правда, їх ніколи не можна наздогнати, якщо вони, переслідувані, відступають в очерети і в сторону берегів, куди галери не можуть доплисти. Султан часто скаржився на їхні піратські наскоки королю Польщі, який так само не задовольняв його скарг на козаків, як і султан не задовольняв скарг польського короля на татар, проти яких бог не міг наслати більш відповідні­ших ворогів, ніж козаки».

ІСТОРИЧНА ДОВІДКА

Шевальє П’єр — французький офіцер, автор історичних записок про Україну XVII cm, У1646 р, командував загоном завербованих французьким урядом українських козаків, на чолі якого брав участь в облозі Дюнкерка. Козацький експе­диційний корпус воював під командуванням знаменитого французького полководця Луї де Бурбона принца Конде (1621 — 1686) проти іспанців, в лавах корпусу служили майбутній гетьман Б.

Посол Франції у Стамбулі Франсуа де Гарле барон Сезі у «Листі до друга» (1620 р.) захоплено описував морські походи козаків про­ти Туреччини. Але особливо здивувало барона те, що козаки, відчу­ваючи близькість погоні, заганяли свої чайки в очерет, а самі, вир­ізавши довгі очеретини і дихаючи через них, опускалися на дно і зникали, стаючи непомітними для ворога. Свою розповідь фран­цузький посол завершує такими словами: «Ці люди впевнено по­чувають себе на суші, у воді і у повітрі, скрізь уміють дати собі раду і взяти верх у всіх стихіях».

Під час морських походів на татар і турків силу козацьких ударів відчували міста Азов і Кафа, Ізмаїл, Акерман, Варна, Си­ноп, Трапезунд. Навіть «самому Царгороду (Стамбулу) давали по­роху нюхати». Морські походи приносили славу козакам і сприя­ли піднесенню їх авторитету в європейському світі. Так, префект Кафи венеціанець Дортеллі д’Асколі свідчив: «Козаки такі відважні, що не лише за рівних сил, але і 20 чайок не бояться ЗО галер падишаха, як це видно щорічно надалі».

За Б. Хмельницького морські походи припинилися. Але за геть­манування І. Мазепи козаки мали сильний флот, який налічував 70 великих та 600 малих човнів. У 1737, 1787, 1796 рр. козацький флот поруч з росіянами брав участь у походах на турків.

З початку існування козацтво було надійним захисником краю від татар, а пізніше й турків. Літописи і хроніки донесли до нас свідчення про цю боротьбу.

Вперше на українських землях козаки згадуються з 1489 р., коли вони допомагали полякам боротися проти татар. В 1492 р. козаки захопили татарський корабель під Тячинею на Дніпрі. В 1494, 1496 і 1498 рр. українські і донські козаки здійснили кілька походів на Ногайські орди.

У 70-х рр. XVI ст. козаки боролися за визволення Молдавії від турецького поневолення.

Козацький табір. З малюнка Г. де Боплана XVII cm.

У 1575 р. здійснили вдалий похід на Крим. 1576 р. разом з російськими стрільцями воєводи А. Вєрьовкіна штурмували ту­рецьку фортецю на Дніпрі Іслам-Кермен. Потім самостійно «промишляли» під Гезлевом (Євпаторія) і Кафою, ходили на Трапезунд та Синоп. В 1586 р. козаки розгромили татарські за­гони в пониззі Дніпра й захопили фортецю Очаків. На чайках дійшли до Гезлева та Білгорода, спалили фортеці та поверну­лися на Січ.

Протягом 1603 — 1604 рр. козаки зробили кілька сухопутних і морських походів. Широкий резонанс у світі викликало взяття запорожцями турецьких фортець, як і на той час вважались не­приступними: Варна (1616), Синоп (1614), Кафа (1616), Килія (1621)та ін.

У 1608 р. козаки пішли в сухопутний похід на Кримське хан­ство, здобули Перекоп і зруйнували його укріплення, а вже наступ­ного року вони на 16 чайках запливли в гирло Дунаю, спалили міста-фортеці Ізмаїл, Килію і Білгород. У 1614 р. вони двічі пере­пливали Чорне море і штурмували турецькі прибережні міста Тра­пезунд і Синоп. Навесні 1651 р. на 80 чайках козаки напали на око­лиці турецької столиці Стамбул. Розлючений султан наказав за будь-якої ціни знищити зухвальців. Коли ж турецький флот на­здогнав козаків у гирлі Дунаю, вони вщент розбили турецьку ес­кадру, полонили адмірала і спалили кілька захоплених галер та прорвалися до Дніпра.

У 1616 р. дві тисячі запорожців на чолі з П. Сагайдачним при виході в Чорне море на чайках прийняли бій з турецькою ескадрою Алі-Паші, який ледве втік від них. До рук козаків потрапило 150 галер і 100 допоміжних суден. Після цього Сагайдачний здійснив один з найзначніпіих своїх морських походів — на Кафу, невільни­чий ринок у Криму. Тоді козаки знищили 14 тисяч турецьких воїнів, потопили турецькі кораблі і визволили тисячі полонених, призначених для продажу. У штурмі Кафи брали участь і 700 донсь­ких козаків.

Вдалим був морський похід козаків у червні — липні 1621 р. Французький посол барон Сезі повідомляв своєму уряду: «Страх, що охопив жителів цього міста, був такий великий, що неможливо описати. Дізнавшись про дії козаків, турецький адмірал Халіль- Паша, який стояв зі своє ескадрою в Килії, атакував їх. Заманив­ши турків на мілководдя, козаки потопили 20 кораблів. У битві в гирлі Дунаю козаки втратили 20 галер».

1628 р. козаки прорвалися через Перекоп, завдали поразки та­тарським військам під проводом мурзи Буджацької Орди Кантемі- ра під Бахчисараєм і обложили Кафу. Вони відійшли з півострова тільки під тиском численного турецького війська. Не припиняли козаки походів і в наступні десятиліття.

Отже, військова майстерність козаків, сміливі походи проти турків і татар сприяли наростанню козацького авторитету та по­пулярності на міжнародній арені, що свідчило про те, що Украї­на в особі козацтва створила окрему «військову і політичну силу, яка об’єктивно відігравала прогресивну роль, гальмуючи турець­ко-татарську експансію, зменшуючи її масштаби та інтен­сивність. В той же час треба відзначити, що не кожен похід ко­заків був війною за віру чи потребою визволити побратимів. Ос­кільки Запорізька Січ не мала міцної економічної основи, то ча­стина походів носила утилітарний характер і зводилася до по­грабування.