Відсутність оборонних границь
Українська національна територія дуже велика, її границі дуже довгі, але більшість тих кордонів не є оборонні своєю природою. Довжина сучасних українських етнографічних кордонів- границь, включно з мішаними під національним поглядом територіями, простягається приблизно на 7.600 кілометрів[117].
Отже, колосально довга. В княжі часи вона була значно коротша на південному сході, але зате значно довша на півночі й північному сході.Природну оборонність мали береги Чорного й Озівського морів, одначе дуже скоро чорноморські та озівські степи зайняли кочові орди з Азії, через що ті границі перестали бути оборонні, а навпаки, стали дуже небезпечні та загрозливі. Більш пригожими для оборони були гори Карпати, але й вони не творили справді міцної оборони, бо вони мають легкі до переходу провали, якими часто вдиралися до Галичини угорські війська. Хоч від Польщі та від Московщини трохи захищали Україну більші ліси, а від Литви та Білоруси болота Полісся, проте й вони були перехідні для військ і не давали потрібного захисту для українських земель.
Єдиною справді оборонною границею мішаної території є гори Кавказ, що можуть захищати Кубанщину від півдня, але в княжі часи територія української княжої держави не сягала так далеко.
Про інші границі української території написав український визначний географ, автор праць також і з політичної географії, Степан Рудницький, так: « Всі інші границі суцільної української території — це лінії, тільки місцями зазначені то плоскими вододілами, то легко прохідними річками серед широких рівнин Схід- ньої Европи.
«Граничні лінії, які потягнулись впродовж минулого тисячоліття по території України історичним життям, являються ще куди менш вартими, як найгірші серед її нинішніх етнографічних границь »[118].
Також рівнинна поверхня українських територій не сприяла обороні українських держав, що відмітив С. Рудницький такими словами:
«Будова поземелля України з її рішучою перевагою плит і рівнин над верховинами й горбовинами є преважним політично-географічним чинником.
Така будова поземелля спричинює передусім недостачу успішних природних перепон на відносній території. Всі нерівності, які находяться на так збудованій території, є легко прохідні. Ця обставина полегшує, з одного боку, вдержування одноцільности й порядку в державі, пересування військ, та, з другого боку, вона сприяє ворожим набігам і підпирає чужі заборчі забаганки. Історія України дає безліч доказів правдивости цього вислову. Одноманітна рівнинна подоба поземелля допомогла скорому зростанню старої Київської держави й під- чинила її владі майже цілу Східню Европу. Одначе цю спринтли- вість морфологічних обставин використали потім з нерівно кращим вислідом татари, литовці, поляки й москалі на шкоду української державности. Заборчі держави мали на безкраїх рівнинах України завсіди дуже добрі можливості розвитку. Зокрема в сусідстві кочових народів був рівнинний характер України в своїх наслідках просто страшний»[119].Але відсутність природних оборонних границь на українській території не була головною причиною упадку нашої княжої чи пізніше козацької держав. В. Липинський відмітив, що « шкідливі політичні наслідки нашого географічного положення, на битому азійсько-європейському шляху і без природних границь, ми можемо надолужити доброю організацією нашої в і д- порної сили — збройної, матеріяльної, державно ї. Поставивши український меч в залізно зорганізованих українських руках там, де мали бути ріки або гори, ми зможемо використати для нашого розвитку наше природне положення між Азією і Европою»[120]. (Спаціоноване підкреслення в оригіналі). Ця думка В. Липинського відноситься до сучасности й майбутности, але її можемо віднести й до минулого України.