Входження України до складу СРСР.
Україна вийшла з громадянської війни поділеною на 4 частини: Галичина і Волинь опинилась у межах Польщі, Буковина - Румунії, Закарпаття - Чехословаччини; всі землі на схід від р.
Збруч увійшли до складу Української Соціалістичної Радянської Республіки (УСРР).Формально УСРР виникла як самостійна держава, що знаходилася з РСФРР лише у договірних відносинах, однак фактично, починаючи з 1919 р., вона була у повній залежності від останньої, адже керівники УСРР були членами КПУ, що була не самостійною партією, а однією з організацій РКП(б). Тому вони були зобов’язані керуватися вказівками з Москви. Російські керівники не зважали на незалежний статус України і час від часу втручалася в її внутрішні справи. Частина компартійної верхівки - і Україні, й у Росії - прагнула побудувати радянську державу в кордонах колишньої Російської імперії.
У березні 1922 р. українське керівництво звернулося до Центрального Комітету РКП(б) з пропозицією упорядкувати відносини між РСФРР і УСРР, маючи на увазі утворення конфедерації радянських республік, тобто збереження їх суверенітету. Враховуючи, що подібні пропозиції були висунуті й у інших республіках, Політбюро ЦК Російської компартії створило спеціальну комісію під головуванням В. Куйбишева. Спочатку комісія схилилася до пропозиції Й. Сталіна про входження республік до складу РСФРР на правах автономії (план «автономізації»). Однак після гострої критики плану «автономізації» з боку В. Леніна комісія ухвалила план створення федерації радянських республік. Саме цей план був покладений в основу установчих документів, Декларації про утворення СРСР і Союзного Договору, що були прийняті 30 грудня 1922 р. на І Всесоюзному з’їзді Рад, і першій Конституції СРСР, що була прийнята в січні 1924 р.
Союз заснували: Російська Соціалістична Федеративна Радянська Республіка, Українська Соціалістична радянська Республіка, Білоруська Соціалістична Радянська Республіка, Закавказька Соціалістична Федеративна Радянська Республіка, що складалася з трьох автономій (Грузії, Вірменії, Азербайджану).
Формально СРСР від утворення й до свого кінця був федеративною державою, тобто державою, яка складається з низки суверенних держав, які утворили разом союзний центр і добровільно передали йому частину своїх повноважень.УСРР (з 1936 р. - УРСР), як і інші союзні республіки, мала всі державні атрибути: власну законодавчу й виконавчу владу, конституцію, герб, прапор тощо, але фактично українська влада мусила лише виконувати рішення, що приймалися центром, а вся державна атрибутика мала лише декоративний характер. Більшість питань внутрішньої та економічної політики мали вирішуватися на республіканському рівні. Однак жорстка централізація, що посилилася в умовах правління Сталіна, поступово призвела до повної ліквідації суверенітету республік і перетворення СРСР із федеративної держави в унітарну, тобто таку, де республіки фактично були не державами, а адміністративними територіями, хоча і зберігали деякі атрибути державності. Про це свідчать визнання територіальної цільності України, існування в республіці власного адміністративного центру та державного апарату, надання певних прав компактно проживаючим національним меншинам та ін. Свідченням унітарного характеру новоствореної багатонаціональної держави є той факт, що більшість республіканських керівників України призначалися з Москви: у 1923 р. - П. Постишев, у 1925 р. - Л. Каганович, у 1938 р. - М. Хрущов.
Відтак Союз РСР фактично став унітарною державою, тобто державою, яка складається не з суверенних держав (республік, земель, штатів), а адміністративно-територіальних одиниць. Україна фактично була не державою, а адміністративною територією, хоча і зберігали деякі атрибути державності.
Водночас у 1920-ті рр. радянське керівництво ще не наважувалося відверто ігнорувати національні інтереси України, більше того - проводило політику українізації в кадровій політиці (коренізацію) й культурно-освітній сфері. Однак з 1930-х рр., після встановлення сталінської диктатури й тоталітарного режиму, відбулося «згортання» зазначеної політики, адже вона, на думку більшовицького керівництва, почала виходити з-під їхнього контролю суперечила «пролетарському інтернаціоналізму» й заважала будувати соціалістичне суспільство. На зміну політики українізації прийшла політика уніфікації, радянізації, русифікації з метою перетворення всіх народів СРСР у єдину спільноту - радянський народ. Збільшилося й число союзних радянських республік - до кінця 1930-х рр. їх стало 16.
7.1.2.