УТВЕРДЖЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ
Проголошення Україною незалежності 24 серпня 1991 року стало початком нового періоду її історії, який політологи, історики та економісти визначають як перехідний. Загальна суть цього періоду полягає у переході колишньої радянської республіки до власної державності та реального суверенітету з відповідними змінами в усіх сферах суспільного життя.
Своє незалежне існування Україна почала з низки позитивних факторів стартового розвитку: по-перше, свою незалежність вона здобула територіально цілісною; по-друге, нова незалежна держава утвердилася без істотних політичних ускладнень; по-третє, самостійний соціально-економічний розвиток розпочався без зовнішніх боргів.
Але слід зазначити, що українське суспільство виявилося не готовим до державотворчого процесу. На час проголошення незалежності через низьку політичну та загальну культуру населення у суспільній свідомості не встигло сформуватися і закріпитися усвідомлення масштабу завдань нових перетворень. На перших порах державотворення відсутність теоретично обґрунтованої та практично визначеної моделі побудови незалежної української держави викликали розгубленість, розчарування, топтання на місці у проведенні реформ.
Проте здобуття Україною у 1991 році політичної незалежності докорінно змінило шлях її історичного розвитку. Не маючи територіальних претензій до найближчих сусідів, поважаючи суверенітет інших держав, відмовляючись від застосування сили в міжнародних відносинах, Україна почала стверджувати себе як незалежна держава у цивілізованому світі. Відмовившись від радянських державних символів, незалежна Україна визначила свої власні атрибути державної влади, що відображали її історичні та національні традиції.
По-перше, було запроваджено власну національно-державну символіку. 4 вересня 1991 року над будинком Верховної Ради замайорів національний синьо-жовтий прапор, який 28 січня 1992 року офіційно було визнано Державним прапором України.
У січні 1992 року музичною редакцією Державного гімну України було затверджено музику українського композитора XIX століття Михайла Вербицького до пісні «Ще не вмерла Україна», 19 лютого 1992 року, після гострих дебатів, Верховна Рада України затвердила новий герб української держави - тризуб.По-друге, були визначені кордони української держави. 4 листопада 1991 року Верховною Радою України було прийнято спеціальний закон «Про державний кордон України». Щоб забезпечити економічну безпеку України, у грудні 1991 року вийшов президентський указ «Про утворення державного митного комітету України». Також було прийнято закон «Про прикордонні війська України».
По-третє, почалося вирішення питання про громадянство нової держави. 8 жовтня 1991 року було прийнято закон «Про громадянство України», який визначив юридичні підстави для отримання та позбавлення осіб статусу громадян України.
По-четверте, було створено Національні Збройні сили для захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України. 11 жовтня 1991 року Верховна Рада затвердила Концепцію оборони та розбудови Збройних сил України. 6 грудня 1991 року було видано Закон «Про Збройні сили України» (офіційно проголошувалося створення власних збройних сил Україною перед міжнародним співтовариством). Закон «Про загальний військовий обов’язок і військову службу» поклав початок реструктуризації та реформуванню війська. Першою серед колишніх радянських республік наша країна у жовтні 1993 року прийняла «Воєнну доктрину України», що окреслила розбудову національної армії у воєнно-політичному, воєнно-технічному та воєнно-економічному аспектах.
По-п’яте, було введено власну грошову одиницю. У 1992 році, аби вийти із рубльової зони, на території України було запроваджено купони багаторазового користування. Через деякий час, а саме з 2 вересня 1996 року, було започатковано на території держави обіг справжньої національної валюти — гривні.
По-шосте, визначне місце у державотворчому процесі посіло формування нових владних структур.
Продовжувала до весни 1994 року функціонувати Верховна Рада, обрана навесні 1990 року ще за часів Української PCP. З одного боку, це забезпечувало спадкоємність та керованість законодавчого процесу на початковому етапі державотворення, але, з іншого боку, проблемою стало політичне протистояння та непро- фесіоналізм депутатського корпусу, що негативно впливали на якість новоприйнятих законів.Для забезпечення сильної виконавчої влади у країні Верховна Рада 5 липня 1991 року спеціальним законом запровадила Інститут Президентства, визначаючи повноваження Президента України як глави держави і глави виконавчої влади. Президентом України було обрано Л. М. Кравчука.
У січні 1992 року на сесії Верховної Ради Президент країни Л. Кравчук проголосив курс на «розбудову держави», визнавши першочерговим завданням створення інститутів державної влади, з метою зробити процес державотворення незворотним. Проте реалізація цього курсу здійснювалась в умовах наростаючої економічної кризи, послаблення впливу держави на розвиток народного господарства.
Оскільки в основу державного устрою України було закладено механічне поєднання елементів парламентської республіки, президентського правління та радянської влади, виникло протистояння трьох центрів влади: Президент — Верховна Рада - Уряд. Жорстке протистояння відразу виникло між Президентом Л. М. Кравчуком та Верховною Радою відносно повноважень. На місцях у регіонах це протистояння віддзеркалилось у конфліктах між місцевими радами та органами місцевої державної адміністрації, які були створені навесні 1992 року відповідно до закону «Про представника Президента України» та положення «Про місцеву державну адміністрацію» з наступною ліквідацією у 1994 році.
Найслабші позиції у протистоянні владних структур мав уряд, який у критичні моменти ставав головним винуватцем проблем. Тільки з весни 1990 до літа 1994 року Верховною Радою було змінено чотири уряди (В. Масола, В. Фркіна, Л. Кучми, Ю. Звягільського).
Спробою вирішення владного протистояння стало радикальне рішення про проведення 1994 року дострокових виборів Верховної Ради та Президента України.
Відповідно до закону України «Про вибори народних депутатів України» від 18.11.93 року за мажоритарною системою навесні 1994 року було обрано новий склад Верховної Ради України, який під керівництвом О. О. Мороза працював до весни 1998 року. Влітку 1994 року в Україні відбулися вибори нового Президента. Із семи кандидатів у Президенти України перемогу на виборах здобув Л. Д. Кучма. Новообраний Президент змістив центр суспільної уваги з ідеологічних питань. на економічні та зробив спробу розпочати радикальні соціально-економічні реформи в Україні, невирішеність яких загострила ситуацію в українському суспільстві та поглибила кризу.
Загальне соціально-економічне становище в Україні характеризується негативни- Д- Д- Кучма. Присяга Президента України
Історія України ми факторами, що почали діяти в економічній і соціальній сферах на початку 90-х років і зберігаються до 2000 року. Знижується валовий внутрішній продукт, зростає державний зовнішній та внутрішній борг, зменшуються обсяги зовнішньоторговельного обороту, втрачаються зовнішні ринки, підвищуються споживчі ціни, скорочуються іноземні інвестиції, поглиблюється криза платежів, гальмуються структурні перетворення в економіці, нестабільним залишається рівень інфляції та валютний курс. У соціальній сфері домінують негативні процеси - триває депопуляція населення, зростає безробіття, рівень захворювання населення, знижується реальна заробітна плата, поглиблюється майнове розшарування та поляризація доходів населення. Значну напруженість у суспільстві викликають фактичне подорожчання всіх товарів і послуг, підвищення платежів без будь-якого зростання заробітної плати, яка в Україні у 8 разів нижча, ніж у Польщі, у 6 разів - ніж у прибалтійських країнах, на 40% - ніж у Росії. (Економіка України. - 1999. - №12. - С. 4).
Серед незаперечних здобутків останніх років є подолання гіперінфляції (яка ще у 1993 році становила понад 10000%), введення національної грошової одиниці, гальмування темпів спаду національного виробництва.
Але консервативне мислення, опір реформуванню економіки призвів до зволікання з її реструктуризацією, лібералізацією податкової системи. Беззаперечними недоліками непродуманих заходів є скорочення бюджетних надходжень, астрономічна заборгованість уряду по заробітній платі, низка соціальних проблем, зростання ваги тіньового капіталу, занепад культурно-освітньої сфери суспільства, зниження загального рівня життя переважної більшості населення.За даними зведених показників ООН, які включають стан здоров’я, рівень освіченості, платоспроможність та рівень доходів різних верств населення, Україна посідає 78 місце у світі за рівнем розвитку на кінець XX ст. В основі глобальної кризи суспільства - продовження агонії колишньої радянської системи та її економічного базису, деформована структура промисловості та сільського господарства, жорсткий опір нововведенням з боку частини населення, слабкість державних структур, невіра членів суспільства у власні сили та можливості свого народу, відставання від країн Європи в економічному розвитку не менше, ніж на 50 років.
На тлі такого негативного соціально-економічного розвитку країни у 1994-1999 рр. і на початку XXI століття продовжувалося протистояння між гілками влади в Україні. Як і в попередній період 1991-1994 років, у відставку один за одним пішли уряди В. Масола, Є. Марчука, П.,Назаренка, В. Пустовойтенка, В. Ющенка, які зіграли роль політичного громовідводу у кризовому суспільстві. Продовжується протистояння між Президентом Л. Д. Кучмою та Верховною Радою. Ситуацію не змінили ні чергові вибори до Верховної Ради (березень 1998 р.), ні чергові вибори Президента. України, на яких із п'ятнадцяти кандидатів перемогу здобув Л. Д. Кучма (жовтень - листопад 1999 р.).
Українська гривня відсвяткувала свій перший п'ятирічний ювілей. 2001 р.
Таким чином, державотворчі процеси у незалежній Україні відбуваються неоднозначно і суперечливо.
З одного боку, очевидні позитивні зрушення — у складних умовах перехідних трансформацій Україна упродовж десятиріччя вижила як самостійна держава і зробила впевнені кроки шляхом системного оновлення усіх сфер суспільного життя, його демократизації та прилучення до загальносвітових і європейських цінностей, до становлення громадянського суспільства. З 1994 року в Україні проголошено курс радикальних економічних реформ та розроблено їхню стратегію до 2004 року. Політика структурних перетворень в економіці країни знайшла відображення у програмі науково-технологічної моделі розвитку «Україна-2010». Але водночас слід зауважити, що Україні потрібно ще здійснити досить глибокі системні перетворення у різних сферах економічного, соціального та політичного життя для того, щоб міцніше утвердитися на терені сучасного цивілізованого світу, цілеспрямовано продовжуючи оновлення суспільства, викорінення бюрократично-номенклатурної моделі управління з її негативними проявами. Тільки рішучість, виваженість дій, патріотизм, толерантність та далекоглядність нової Генерації політичної еліти України можуть стати підґрунтям незворотності процесів державотворення у незалежній Українській державі на переломному етапі її розвитку.