Українські землі за князювання Вітовта (1392—1430)

Зростання могутності Вітовта було тісно пов’яза- ОСне з тими змінами, які відбувалися протягом *⅜‰,/останнього десятиліття XIV ст у внутрішньо­му устрої підвладної йому держави В цей період найвизначніші з-поміж литовських князів, які мали уділи в Південній Русі, були позбавлені Bitobtom своїх володінь, де вони досі почувалися як самостійні правителі їхня залежність від великого князя ли­товського обмежувалася сплатою щорічної данини та „послушством”

Саме в цьому „послушстві” 1393 р відмовив Вітовту (як раніше його батькові Кейстуту) новгород- сіверський князь Дмитро-Корибут Ольгердович, що й призвело до воєнної конфронтації Зазнавши пораз­ки від Bitobtobhx військ під Докудовим, Дмитро-Корибут марно шукав порятунку_она Сівер- щині й врешті-решт мусив капітулювати Його землі були конфісковані та передані князю Федору Любар- товичу, у якого відібрали Волинь

Того ж року втратив Поділля Федір Коріато- вич, котрий, за літописним переказом, володів ним після смерті своїх трьох братів Зпдно з тим же пе­реказом, за його князювання „Подільська земля не хотіла слухняною бути (владі) князя великого Вітов­та і Литовської землі, як і до того слухняною не була І князь великий пішов з усіма силами литовськими до Поділля і в усіх містах засів” Федір Коріатович знайшов притулок в Угорщині

Дійшла черга й до Київської землі, яку Bitobt по­обіцяв передати Скиргайлу як компенсацію за втрачене ним Троцьке князівство Усунення з уділу Володимира Ольгердовича сталося 1394 р Київський стіл зайняв Скиргайло Ольгердович, але ненадовго За літописним оповіданням, цей „чудовий і добрий князь” був невдовзі отруєний намісником митропо­лита Фомою 3 його загибеллю у Києві утвердився князь Іван Гольшанський, котрий передав свою вла­ду у спадок синам

Хоча в результаті цих подій удільний устрій південноруських земель так і не був ліквідований, місцеві можновладці зазнали нищівного удару, а по­зиції Вітовта значно зміцніли

Катастрофа спіткала його несподівано — у серпні 1399 р, коли в битві на Ворсклі полягли кращі сили Литви та Русі Масштаби цієї трагедії мимоволі вик­ликають у пам’яті битву на Калці, в якій загинули тисячі руських воїнів (1223) Ця аналогія не є цілком довільною в обох випадках татари безпосередньо не загрожували Південній Русі На Калці руські князі обстоювали інтереси половецького хана Коти­ка На Ворсклі ж війська під проводом Вітовта стали на захист золотоординського хана Тохтамиша, позбав­леного влади внаслідок конфлікту з Тимуром (Тамерланом) і змушеного шукати собі притулку в Південній Русі

Втім це, безперечно, не означає, що Bitobt не дбав про вдасні політичні інтереси Користуючись ситу­ацією, він спромігся отримати від колишнього правителя Орди ярлик на підвладні Литві українські землі, на вагу котрого у татарсько-литовських взаєми­нах указують його численні підтвердження у XV—XVI ст Очевидно, плани Вітовта сягали ще далі Принаймні, так стверджує один з літописців, оповідаючи, що перед битвою „радився Bitobt з Tox- тамишем, кажучи „Я посаджу тебе в Орді на царство, а ти мене посади на Москві, на великому княжінні на всій Руській землі” Тож поразка на Ворсклі була не просто воєнною катастрофою Тут, за словами відо­мого польського історика Л Колянковського, „у потоках крові потонули мри Ягайла та Вітовта про об’єднання в межах литовської державності всієї Русі, всієї Східної Європи”

Не випадково невдовзі було відновлено унію з Короною Польською Угодою, укладеною у Вільно на початку 1401 р, Bitobt визнався довічним прави­телем Литви Після смерті ж усі підвладні йому землі, за винятком тих, що залишалися його вдові та братові Сипзмунду, поверталися до складу Польщі, й саме тоді мала відбутися повна інкорпорація Великого князів­ства Литовського, передбачена Кревською унією

Та з бігом часу Bitobt зумів повернути собі втра­чені політичні позиції Особливо зріс його авторитет після битви при Грюнвальді (1410), де були вщент розбиті рицарі-тевтони Наслідком цього стало ук­ладення Городельської унп (1413), якою фактично визнавалося право на існування політично самостійно­го Великого князівства Литовського після смерті Вітовта мали відбутися вибори нового великого — князя литовського, кандидатура якого погоджува­лася з Ягайлом чи його наступником на польському троні

Фінальним кроком на шляху суверенізації Ве­ликого князівства Литовського мала стати коронація Вітовта, яка планувалася на вересень 1430 р На ко­ронаційний з’їзд до великого князя литовського прибули король Ягайло, лівонський та прусський магістри, великі князі московський, тверський і рязанський, новгородці та псковичі, а також візантійський, ординський, волоський посли Однак внаслідок протидії з боку Ягайла Bitobt так і не був коронований Він помер у жовтні 1430 р „у великій честі та славі”, залишивши по собі довгу пам’ять На Вітовта у своїй політичній практиці орієнтували­ся інші литовські володарі, а порядки, що існували за його часів, розглядалися у Литовській державі як нормативні