“Українське питання” — в центрі суспільного життя

Загалом “Українське питання” було в центрі суспільного життя Наддніпрянської України. З перших десятиріч XX ст Українська громадкість, виступаючи за ліквідацію усіх форм гноблення, водночас засуджувала й національний гніт, домагалася безплатного загального навчання рідною мовою у школах, права користуватися нею у пресі, на сцені, в державних установах У цьому український народ знайшов підтримку учених Російської академії наук — академіки Федір Корш, Олексій Шахматов та ін — склали грунтовну пись­мову доповідь, винесли її на розгляд загальних зборів академії і, коли одержали їх підтримку, надіслали до уряду

Доповідь академіків категорично вимагала дозво­лити українському народові говорити публічно й друкувати книги рідною мовою Водночас прогресив­на російська преса розгорнула широку кампанію за скасування драконівських урядових розпоряджень 1863 і 1876 рр щодо української мови У газетах публікувалися довгі списки осіб, у тому числі робітників і селян, які вимагали свободи українсько­му слову Остаточно ж питання було розв’язане в результаті масових революційних дій трудящих страйків, демонстрацій, мітингів 3 огляду на ці події з’явився царський маніфест 17 жовтня 1905 р У ньому обіцялося запровадити політичні свободи, у то­му числі свободу слова

Невдовзі потому стала виходити періодична пре­са українською мовою 1906 р у Києві, Харкові, Одесі, Катеринославі та інших містах України, а та­кож у Петербурзі та Москві з’явилося 18 українських газет і журналів Перейшов на українську мову най­старіший на той час в Україні журнал “Киевская старина” Він почав видаватися під назвою “Ук­раїна”, проте проіснував недовго — лише до кінця 1907 р У міру спаду і відступу революції царизм, зно­ву набираючи сили, під різними приводами закривав одне за одним україномовні періодичні видання

Зазнавали переслідувань царських властей та­кож засновані в період революції 1905-1907 рр українські самодіяльні культурно-просвітницькі ор­ганізації — “просвіти” Ними керували демократичні та ліберальні діячі з середовища національно свідо­мої української інтелігенції Активну участь у роботі “просвіт” брали навидатніші діячи української куль­тури, літератури, мистецтва, науки у Києві — Борис Грінченко, Лариса Косач (Леся Українка), Микола Лисенко, У Чернігові — Михайло Коцюбинський, у Полтаві — Панас Руденко (Панас Мирний), у Ка­теринославі — Дмитро Яворницький, в Одесі — Михайло Комаров, у Миколаєві — Микола Аркас та ін “Просвіти” влаштовували бібліотеки й чи­тальні для населення, налагоджували випуск укра­їнською мовою науково-популярної літератури, ор­ганізовували українознавчі лекції (здебільшого на теми з історії та культури України), вистави та кон­церти самодіяльних акторів

Власті всіляко перешкоджали діяльності “просвіт” Вони побоювалися проголошуваних ними ідей, що могли похитнути устої імперії “Просвіти” проголо­сили, а деякі з них навіть записали у своїх статутах розвивати національну самосвідомість народних мас Водночас “просвіти” не обмежувалися вузько- національними питаннями, вони встановлювали ділові зв’язки з культурними діячами інших народів Росій­ської імперії, а також з українцями на західно­українських землях під владою Австро-Угорської імперії Представники галицьких українців взяли участь в урочистостях 1903 р у Полтаві з нагоди відкриття пам’ятника класику української літерату­ри Івану Котляревському Відбулося справжнє свято єднання українців, яких розмежував російсько- австрійський кордон